Історія економічних вчень - Тарасевич В.М. - Євген Слуцький (1880-1948)

Професор Київського комерційного та Кон'юнктурного інститутів, Московського державного університету

Основні твори - "Теорія кореляції й елементи вчення про криві розподілу" (1912), "Про критерій відповідності лінії регресії та найкращий метод забезпечення відповідності емпіричним даним" (1914), "До теорії збалансованого бюджету споживача" (1915), "До критики поняття цінності Бем-Баверка та його вчення про вимірювання цінності" (1927)

Слуцький у статті "До теорії збалансованого бюджету споживача" вперше розробив ординалістський підхід до визначення рівноваги споживача. В запропонованій функції корисності (и = / (хь х2, х3 ... х"), де хь х2, х3 - кількість споживчих благ) Слуцький визначає доход споживача як головне обмеження при визначенні максимуму загальної корисності. На основі застосування математичного апарату він виявив умови, за яких функція корисності досягає максимуму, та запропонував способи обчислення її параметрів. Вчений вважається одним з засновників праксеології - науки про раціональну поведінку людей при різних комбінаціях умов.

Теорія циклічності. Інтенсивна робота в галузі статистики дозволила Слуцькому зробити відкриття, що будь-яке середнє суми часових рядів становить ряд, у якому спостерігаються систематичні коливання. Такі коливання не набувають виразно ритмічної циклічності, їх частота та амплітуда може змінюватись. Це дало змогу науковцю зробити припущення, що "економічний цикл є лише результатом агрегування економічних показників". Втім абстрагування дослідника від соціально-економічної реальності має ілюзорний характер. Будь-яке економічне явище він розглядав, насамперед, "не інакше як соціальне явище, характеризоване особливими рисами".

Теорія граничної корисності.

Проблема граничної корисності була центральною в дослідженнях Слуцького. Він одним з перших спробував розробити цілісну теорію граничної корисності, поєднуючи в своїх розробках сучасні йому досягнення психології, теорії діяльності, активно застосовуючи математичний апарат. Використання останнього, з одного боку, дозволило упорядкувати та чітко формалізувати розрізнені здобутки теорії граничної корисності, але, з іншого, надзвичайна математизація ускладнила сприйняття науковою спільнотою досягнень Слуцького. Саме це, за словами Дж. Хікса, "пояснює, що настільки тривалий час вона [праця Слуцького] не впливала на розвиток економічної думки і її пришилось відкрити заново". Досягнення українського вченого були настільки визначними, що Дж. Хікс у своїй класичній роботі "Вартість та капітал" далі зазначає, що "дана праця представляє собою перше систематичне дослідження "території", вперше відкритої Слуцьким", і саме його перу належить основне рівняння теорії вартості.

Особливу увагу вчений приділив розробці проблем зміни попиту в залежності від динаміки цін та доходів економічних суб'єктів. Фундаторні досягнення українського науковця в цій галузі знайшли світове визнання. Він математично обґрунтував теорію насиченості благ, зазначаючи, що у випадку нормального бюджету споживача попит на благо зростає із збільшенням доходу та спадає при зростанні цін цього блага. Проте, "якщо бюджет анормальний, - то приріст доходу супроводжується збільшенням попиту для благ насичуючих, а його зменшення, - посиленням попиту для благ ненасичуючих". Зростання ціни на останні, на думку автора, майже завжди має наслідком скорочення попиту них.

Відображення марксизму в працях українських економістів.

Ставлення українських вчених - економістів до марксизму було неоднозначним. Більшість прихильників класики та маржиналізму не погоджувались з його багатьма положеннями та висновками.. Наприклад, Б. Кістяковський вказував на обмеженість економічного детермінізму і моністичного погляду на розвиток людського суспільства, М. Соболев відкидав ідею "насильницького перевороту", Т. Осадчий розцінював марксистську доктрину як утопічну, що не може мати практичного застосування, К. Воблий вважав марксизм простим запозиченням з інших теорій.

Для популяризації марксизму багато зробив Микола Зібер (1844-1888) - професор Київського університету. У своїй основній праці "Давид Рікардо та Карл Маркс в їх суспільно-економічних поглядах" (1885) він поділяє наукові засади марксизму, трудової теорії вартості, критикує теорії вартості

Дж. Ст. Мілля, Т. Мальтуса, Н. Сеніора та ін., формулює предмет політичної економії, як суспільні відносини людей з приводу речей.

Зібер високо оцінює Марксові положення про двоїсту природу праці, причини виникнення та функції грошей, протиріччя між капіталістами і пролетаріатом. Зібер погоджується з марксистським поглядом на історичну обумовленість економічних законів та минущий характер капіталізму, заміну його хаотичного плину планомірною діяльністю, але не сприймає революційних методів такої заміни. Зібер сумнівався, що однакові умови та повне невтручання держави у господарювання може забезпечити ефективний національний розвиток.

Важливою для теоретичного розуміння суспільного розвитку є критика Зібером народницької тези про особливий шлях Росії. На основі застосування ідей "Капіталу" до аналізу умов російської дійсності вчений довів наявність капіталістичних відносин в сільському господарстві Російської імперії.

Зібер привернув увагу науковців до рікардіанської гілки політичної економії, яку російські та українські економісти фактично оминали, наголошував на зв'язку між англійською класичною політекономією та марксизмом і з цих позицій критикував теорію граничної корисності.

Серед тих вчених, хто критикував і творчо розвивав марксизм особливе місце посідає М. Туган-Барановський.