Історія економічних вчень - Тарасевич В.М. - Олександр Чаянов (1888-1939)

Економіст-аграрник, активний поборник розвитку сільськогосподарської кооперації

Основні твори - "Очерки по теории трудового хозяйства" (1912-1913), "Краткий курс кооперации" (1915), "Что такое аграрный вопрос?" (1917), "Основные идеи и формы организации крестьянского хозяйства" (1919)

Чаянов досліджував проблеми кооперативного усуспільнення селянських господарств, економічного механізму функціонування кооперативного підприємства, його оптимального розміру. Він виступав проти одержавлення кооперативів. У роки організації радгоспів (1928-1930) вчений запропонував оцінювати їх діяльність за критеріями виконання державного плану та рівня прибутковості. Чаянов довів переваги кооперації окремих видів діяльності селянських господарств (вертикальної концентрації) перед артілями (колгоспами), комунами (горизонтальною концентрацією), де усуспільнювалися усі об'єкти власності.

Ідея організаційного плану.

На основі вивчення бюджетів селянських господарств Чаянов прийшов до висновку, що конституюючим ядром сімейного господарства селянина є організаційний план. План включає наступні пункти: баланс праці (землеробство-промисли), баланс засобів виробництва (тварини-інвентар), грошовий бюджет (доходи-витрати).

В моделі праце-споживацького балансу селянського господарства вчений формалізував ідею про природні межі виробництва продукції трудовим господарством, яка визначається співмірністю напруження річної праці зі ступенем задоволення потреб сім'ї, що господарює

Трудова теорія господарства.

На думку Чаянова, мотивація праці в селянському господарстві є швидше мотивацією робітника, працюючого на своєрідній відрядності, що дозволяє йому самому визначати час і напругу своєї роботи. Усередині селянського господарства не існує товарно-грошових і меркантильних відносин. Для селянських господарств характерна некапіталістична мотивація праці: працювати в повну силу лише при зовнішньому примусі, наприклад, коли тебе примушує неврожай, побори поміщика або держави, збільшені потреби сім'ї.

Чаянов запропонував класифікацію типів селянських господарств: 1) капіталістичні, 2) напівтрудові, 3) заможні сімейно-трудові, 4) бідняцькі сімейно-трудові, 5) напівпролетарські, 6) пролетарські, а також проект плану інтеграції селянських господарств в соціалістичну економіку шляхом кооперативної колективізації другого, третього, четвертого і п'ятого типів господарств з подальшим економічним витісненням куркуля і поступовим залученням сільського пролетаріату в сімейно-трудове господарювання через систему кооперативного кредиту.

Розвиток економічної думки 30-х рр. відбувався в умовах "культу особи" И. Сталіна.

Йосиф Сталін (Джугашвілі) (1879-1953) - радянський партійний і державний діяч. Основний економічний твір: "Экономические проблемы социализма в СССР" (1952).

Сталінізм поклав край різноманітності течій радянської та української економічної думки. Офіційно визнаній політичній економії було відмовлено у неупередженому науковому аналізі на користь догматизму, волюнтаризму, схоластиці, вульгаризації суспільно-економічних процесів. Наука почала існувати в умовах ідеологічної автаркії та повного відокремлення від здобутків світової економічної думки. Офіційно підтримувався нормативно-описовий метод, за якого абстрактні міркування про загальні риси та переваги соціалізму поєднувалися з оголошенням різних, в тому числі докапіталістичних господарських форм, соціалістичними. Культивувалося безперечне підкорення науки політиці, переслідування творчих і оригінальних ідей, передового під маскою боротьби проти ворогів народу.

План та диктатура пролетаріату розглядалися як закон руху радянського господарства, а вартісні категорії - як чисто формальні за своїм характером. Пристосування категорій політекономії до недоліків практики віддзеркалилося оголошенням неіснуючими категорій собівартості колгоспної продукції та госпрозрахунку в колгоспах. Відбувалася послідовна підміна наукових положень К. Маркса, Ф. Енгельса, В. Леніна сталінськими постулатами. Наприклад, оголошувалося, що: 1) засоби виробництва не є товаром і повинні вилучатися із сфери товарообміну; 2) товарний обіг має поступатися продуктообміну; 3) кооперативно-колгоспна власність є гальмом соціалістичного розвитку тощо.

Розробка першого радянського підручника політичної економії знаходилася під постійним контролем Сталіна. Підручник був покликаний систематизовано відобразити завершення перехідного періоду від капіталізму до соціалізму, перемогу переважно соціалістичного устрою в СРСР, визначення перспектив подальшого соціально-економічного розвитку країни. Навесні 1941 р. макет підручника був підготовлений. Однак війна призупинила його випуск.

Костянтин Островитянов (1892-1969) - професор, завідуючий кафедрою політекономії економічного факультету МДУ (1943-1953). Директор Інституту економіки АН СРСР (1947-1953). Іноземний член багатьох зарубіжних академій, почесний доктор и професор ряду вітчизняних і зарубіжних університетів. Головний редактор журналу "Вопросы экономики" (1948-1954), "Вестник АН СССР" (1953-1963). Головний редактор трьохтомної "Истории Академии наук СССР" (1960-1969). Керівник авторського колективу першого радянського підручника з політичної економії. Опублікував понад 300 наукових робіт. В них Островитянов відстоював існування двох форм власності (загальнонародної та колгоспно-кооперативної) як причини товарного виробництва при соціалізмі, критикував положення про нетоварний характер засобів виробництва, характеризував соціалістичну та комуністичну фази комуністичного способу виробництва.

В 1941-1945 роках вчені-економісти досліджували економічні категорії і закони під кутом зору специфіки їх дії у військовий час, проблеми матеріально-технічної бази соціалізму, розширеного відтворення, характеру праці, організації виробництва і праці, госпрозрахунку, режиму економії, продуктивності праці, факторів її зростання. Розроблені положення вчені-економісти реалізували, працюючи в комісіях ЦК компартії, уряду, Держплану в якості консультантів з питань оборонної економіки, будівництва, розміщення продуктивних сил, підвищення ефективності виробництва паливної, металургійної, харчової (цукрової) промисловості та сільського господарства.

Розвиток економічної думки післявоєнного періоду відбувався в умовах ліквідації наслідків розрухи, жорсткої політичної цензури. Право публікації лишалося за тими вченими, хто акцентував увагу на економічних досягненнях та їх зв'язку з перевагами соціалістичної системи господарювання. Дослідження з узагальнення досвіду господарського життя у військовий час провели М. Адлер, О. Вознесенський, М. Колганов, О. Корягін, Я. Кронрод, О. Ноткін, К. Островитянов та ін. В них доводилися переваги соціалістичної системи господарювання не тільки в мирний час, а й роки тяжких випробовувань.

Олександр Вознесенський (1898-1950) - економіст, голова Держплану СРСР. Основна праця: "Военная экономика СССР в период Отечественной войны" (1948).

Вознесенський вперше представив обґрунтований аналіз стану радянської економіки на початку війни, показав її перебудову на військовий лад, роботу галузей народного господарства на оборону, стан бюджету, грошей, організації праці й заробітної плати, втрати народного господарства, причини економічної перемоги СРСР у війні. Ув'язуючи причини існування при соціалізмі товарно-грошових відносин і закону вартості з якісною неоднорідністю праці, Вознесенський підкреслив їх об'єктивний характер і необхідність використання в соціалістичному плануванні. Вчений визнавав регулюючу роль закону вартості в розподілі праці й засобів виробництва між галузями й сферами народного господарства, а також вартісну основу ціни товарів в плановому господарстві.

Головною темою дискусії початку 50-х рр. з політекономії соціалізму був зміст підручника "Політична економія", підготовлений робочою групою на чолі з К Островитяновим. Найбільш гарячі дискусії точилися навколо питань "про характер економічних законів соціалізму", "про товар і закон вартості в соціалістичному (радянському) суспільстві", "про суспільно необхідний час при соціалізмі", "про принципи встановлення цін на товари в СРСР". За підсумками дискусії Сталін написав книгу "Экономические проблемы социализма в СССР" (1952). її положення про причини існування товарного виробництва при соціалізмі, дві форми суспільної власності, основний економічний закон соціалізму та інші стали визначальними для всіх економічних праць, виданих до середини 50-х рр.

В 60-х рр. перші спроби системного представлення виробничих відносин і законів соціалізму знайшли відображення в серії підручників і посібників, серед яких провідним вважався підручник "Курс політичної економії" (1963) за редакцією М. Цаголова. Альтернативний підхід запропонували автори (Л. Канторович, М. Федоренко, С. Шаталін та ін.) теорії оптимального функціонування економіки і основаної на ній "конструктивної" політичної економії, яка, на їх думку, була покликана замінити "описову" політичну економію соціалізму. Посиленню позицій традиційної політекономії соціалізму сприяв пошук її представниками (М Колганое, Я. Кронрод, О. Пашков) найбільш ефективних форм використання об'єктивних економічних законів у практиці планового управління народним господарством. Ґрунтовно досліджувались проблеми соціалістичної власності (М.К. Колєсов, Я. Кронрод, А Покритан, М. Хессін, М. Цаголое, В Черкоеець, В. Шкредое), соціалізму і товарного господарства (Л. Абалкін, Д. Валовий, К. Островитянов, М. Цаголов), удосконалення народногосподарського планування (А Бунін, Р. Белоусов, Л. Володарський, О. Кац, Г. Лісічкин, В. Медведев, В. Немчинов та ін.). Також опрацьовувались альтернативні моделі виробничих відносин соціалізму та їх структури, формулювання основного закону соціалізму і головні його функції, проблеми використання економічних законів в практиці господарювання.

В 60-80-ті рр. в Україні пожвавлюється робота академічних, науково-дослідних економічних інститутів, кафедр політичної економії вузів, інтенсивно готуються фахівці з політичної економії, захищаються докторські та кандидатські дисертації. Посилюється видавнича діяльність, засновується щомісячний журнал Держплану УРСР та Інституту економіки АН УРСР "Економіка Радянської України" (з 1957 р.), де активно публікуються результати досліджень проблем політичної економії, конкретних економічних наук і господарської практики. У працях О. Алимова, О. Амоші, О .Бакаєва, Л. Безчасного, М. Герасимчука, В. Голікова, М. Долишнього, С. Дорогунцова, О.Ємельянова, І. Лукінова, М. Климка, О. Лібермана, В. Мамутова, С .Мочерного, О. Нестеренка, О. Онищенка, П. Паламарчука, А Покритана, М. Чумаченка, А Чухна, С. Ямпольського, І. Ястремського та ін. досліджуються проблеми соціалістичних виробничих відносин, системи економічних законів соціалізму, народногосподарського планування, використання товарно-грошових відносин, розширеного соціалістичного відтворення, планових форм госпрозрахунку тощо.

Леонід Безчасний (1937-2004) - український вчений-економіст, член-кореспондент НАН України, доктор економічних наук, професор, заступник директора з наукової роботи Об'єднаного інституту економіки Національної академії наук України. Основна праця. "Інноваційна складова економічного розвитку" (2000 р.).

Безчасний є одним із засновників концепції всезагальних умов виробництва та всезагальної праці, яка є методологічною основою дослідження взаємодії матеріального та духовного виробництва, людського капіталу, комерціалізації результатів наукових досліджень та ціноутворення на ринку нововведень, проблем інтелектуальної власності. Вчений дійшов висновку, що особливість сучасного етапу науково-технічного прогресу виявляється у взаємозумовлених тенденціях диференціації та інтеграції наук, посилення зв'язку між наукою та виробництвом. Разом з тим, субординація суспільних потреб є і субординацією різних класів наук. Комплексний підхід до аналізу системи "наука-техніка-виробництво" вимагає пропорційного, збалансованого розвитку природничих, технічних та гуманітарних наук. Оскільки, за Безчасним, інтеграція наук характеризує пору зрілості науки, а її розвиток не є соціально нейтральним феноменом, то визначальним її чинником є розвиток економічної науки.