Історія економічних вчень - Тарасевич В.М. - Анатолій Покритан (1920-2003)

Доктор економічних наук, професор, завідувач кафедри політичної економії Одеського державного економічного університету

Основні твори - "Экономическая структура социализма: функционирование и развитие" (1985), "Историческое и логическое в экономической теории социализма" (1978), "Вопросы социалистического воспроизводства общественного продукта" (1965)

Методологія.

У своїх дослідженнях Покритан базувався на марксистській методології, відповідно до якої історичний розвиток суспільства пояснюється формаційним підходом, за яким в історії людства послідовно розвиваються первісна, рабовласницька, феодальна, капіталістична та комуністична формації. Дослідження ж кожної формації ведеться діалектичним методом. Кожній формації властивий відповідний спосіб виробництва як єдність продуктивних сил та виробничих відносин. Найважливішими принципами діалектичного методу дослідження є сходження від абстрактного до конкретного, та єдність історичного і логічного. Перший з цих принципів означає рух думки дослідника від найпростіших, найзагальніших форм об'єктів до все більше і більше наближених до реальності, конкретики; другий означає, що дослідження має у логічній формі починатися з того же, з чого починалася історія об'єкту, який вивчається. Саме спосіб виробництва і є об'єктом дослідження політичної економії. Розуміння трансформаційного переходу ґрунтується на дослідженні перехідних форм, тобто таких, які зароджуються у даній формації як щось нове для неї, які утілюють в себе риси як старої, так і нової якості.

Теорія товарно-грошових відносин.

В теорії Маркса комунізм - це нетоварне виробництво. Проте соціалізму, як першій фазі комуністичного способу виробництва, були властиві товарно-грошові відносини. Визначення причин їх існування Покритан вважав однією з найважливіших задач політекономії. Найбільш поширеним було пояснення товарно-грошових відносин існуванням двох форм власності - державної та ко-оперативного-колгоспної. Покритан вважав, що товарно-грошові відносини при соціалізмі обумовлені відносною економічною вiдocoблeнicтю. яка властива господарським ланкам не лише у колгоспно-кооперативній формі власності, але так само і в державному секторі.

Теорія відтворення.

Центральною проблемою теорії суспільного відтворення є проблема пропорційності, тобто підтримки певних співвідношень між частинами сукупного суспільного продукту за вартістю та натуральною формою. Загальні рівняння пропорційності було розроблено К. Марксом. Проте деталізація, конкретизація цих рівнянь стала предметом дискусії у радянській політекономії з 20-х рр. XX ст. у зв'язку з розробкою теорії та методів народногосподарського планування. Розгляд цього питання ґрунтувався на передумові існування закритої економіки, виробничі дисбаланси якої неможливо скорегувати експортно-імпортними операціями. Такою закритою системою сьогодні, у епоху глобалізації, можна вважати світову економіку як єдине ціле. За цих умов питання про пропорційність світової економіки набуває нового звучання. Покритан досліджував зміни рівнянь пропорційності за умов виробництва продукції військового призначення. На цій основі вчений прийшов до висновку, що існування військово-промислового комплексу веде до хронічних дисбалансів. Ще одним вагомим фактором, який впливає на зміну рівнянь пропорційності Покритан вважав науку як іманентну складову частину суспільного виробництва в умовах науково-технічної революції.

Методи розрахунку загального показника розвитку економіки крани.

Зусилля Покритана було спрямовано на розробку метода розрахунку показника для узагальненої оцінки стану вітчизняної економіки. Ще у 20-ті рр. XX ст. радянські економісти запропонували два таких показники - валовий продукт і кінцевий продукт. Розбіжності між цими двома показниками обумовлено розумінням фактору часу в економіці, і, виходячи з цього, різними методами розрахунку перенесеної вартості при однаковому розрахунку нової вартості. У радянській політекономії перенесеною вартістю вважали вартість предметів праці та вартість зносу засобів праці. Новою вартістю вважали вартість робочої сили та вартість додаткового продукту.

Прибічники показника валового продукту доводили, що для підприємства вартість предметів праці завжди є елементом перенесеної вартості, тому так само має бути і для суспільства у цілому. Прибічники показника кінцевого продукту доводили, що для суспільства критерієм віднесення вартості предметів праці до перенесеної вартості має бути календарний рік. У зв'язку з цим, при розрахунках загального показника не слід враховувати вартість предметів праці, що були видобуті і перероблені у поточному році. Покритан довів, що перший показник (валовий продукт) створює перебільшене уявлення про обсяг суспільного виробництва, тому що декілька разів враховує одну і ту саму величину, тоді як другий (кінцевий продукт) створює про зазначений обсяг применшене уявлення, тому що не може економіка працювати цілий рік лише на запасах предметів праці, що були на початок року. Вчений запропонував розраховувати новий показник - реального вартісного об'єму сукупного суспільного продукту. Справа в тому, що в річному процесі виробництва вартість предметів праці, що є на початок року, обертається не один, а кілька разів. З цих позицій і слід розглядати процес утворення реального об'єму матеріальних витрат, враховуючи показник оборотності оборотних коштів. Таким чином, помноживши вартість запасів предметів праці на початок року на кількість оборотів оборотних коштів за рік можна отримати уяву про реальну вартість об'єму матеріальних витрат і далі більш адекватно розрахувати загальний показник розвитку економіки країни.

Покритан досліджував технічний прогрес, різні способи функціонування засобів і предметів праці в процесі відтворення, фактор часу, як чинники, що впливають на співвідношенні двох великих частин економіки - виробництва засобів виробництва та предметів споживання. Це питання було об'єктом тривалих дискусій ще з 90-х рр. XIX ст. Покритан поставив питання про вплив на це співвідношення зазначених трьох чинників, в тому числі, в період переходу економіки від простого відтворення до розширеного.

Овсій Ліберман (1897-1981) - український економіст, професор Харківського інженерно-економічного університету, один з розробників концепції господарської реформи середини 60-х рр.

Ліберман запропонував низку заходів щодо лібералізації умов діяльності державних підприємств та активізації використання ринкових важелів господарювання.

Напрямками наукових досліджень Степана Мочерного (1943-2005) були проблеми методології політичної економії; еволюції основних типів і форм власності; сучасного державно-корпоративного (у т.ч. монополістичного) капіталізму; типи і групи економічних законів, що діють у межах однієї та кількох економічних систем; державне регулювання економіки; основний економічний закон, основна економічна суперечність і основне виробниче відношення в різних суспільно-економічних формаціях; становлення та розвиток народної економіки у розвинутих країнах світу; теорії та концепції економічної системи капіталізму на різних етапах її розвитку; сутність економічного національного суверенітету України та шляхи його досягнення.

Олексій Нестеренко (1904-1997) - член-кореспондент HAH України, доктор економічних наук, професор, заслужений діяч науки України, директор Інституту суспільних наук АН УРСР у Львові (1951) та Інституту економіки АН УРСР (1953-1965) досліджував проблеми промислового розвитку України, галузевої структури її економіки, підвищення продуктивності праці, ефективності використання основних фондів промислових підприємств, шляхи зниження собівартості продукції тощо.

В центрі наукової уваги Олексія Онищенка (1928-2006) - академіка Національної академії наук України, керівника відділення аграрних проблем Інституту економіки HAH України, - знаходились питання аграрного розвитку України, економіко-математичного моделювання та оптимізації економічних процесів і систем, спеціалізації, кооперування і агропромислової інтеграції, земельних і майнових відносин, організаційно-правової реструктуризації сільськогосподарських підприємств.

Юрій Пахомов (1928 р.н.) - академік HAH України (1988), директор Інституту світової економіки і міжнародних відносин HAH України.

Пахомов є засновником ряду наукових шкіл і напрямів в галузі економіки, соціології, глобалістики, які визнані науковими колами в Україні та за її межами. Найбільш відомими дослідженнями науковця в економічній теорії є виробничі відносини, теорія власності, теорія перехідного періоду, суперечності формування національної економіки, а також цивілізаційна будова сучасного світу.

Леонід Канторович (1912-1986) - радянський економіст і математик, професор, лауреат Нобелівської премії з економіки 1975 р. Головний твір: "Економічний розрахунок найкращого використання ресурсів".

Канторович ввів в економічну науку моделі лінійного програмування з метою розробки оптимального варіанту використання ресурсів. Він уперше побудував статистичну і динамічну моделі поточного та перспективного планування використання економічних ресурсів на основі нових математичних підходів в галузі системної побудови економічних показників, які застосовуються під час аналізу ціноутворення, ефективності капіталовкладень.

Важливе значення для розвитку економічної науки мали дискусії 1986-1988 рр. з проблем економічних суперечностей соціалізму та подолання наукового догматизму. Набула поширення концепція багаторівневого (диференційованого) привласнення та багатосуб'єктного характеру відносин загальнонародного привласнення, що передбачала можливість існування власності трудових колективів і територіальних спільнот, орендних, акціонерних, пайових, кооперативних та індивідуальних форм організації економічної діяльності. Починають формуватися засади сучасної концепції господарювання, що полягають у відмові від монополії державної власності й широкому використанні в економіці приватної, державної, колективних і змішаних форм власності, різноманітних форм підприємництва і господарювання, забезпеченні єдиного правового режиму їх діяльності, визнанні необхідності ринкового характеру взаємозв'язків між економічними суб'єктами.

О. Нестеренко, Ю. Пахомов, А. Покритан, А. Чухно, М. Чумаченко, І. Ястремський та інші вчені досліджували широке коло методологічних проблем політичної економії - системи, структури, законів як форм вираження виробничих відносин власності, планомірності, товарно-грошових, відтворення в Україні тощо. Узагальненню економічної історії і економічної думки був присвячений ряд праць І. Лукінова ("Історія народного господарства УРСР", 1948), О. Нестеренка ("Развитие промышленности на Украине", 1959-1966) та інших вчених.

Вченим-економістам належить вагомий внесок в розробку прикладних проблем статистики населення й трудових ресурсів (/. Пасхавер), удосконалення економіко-математичних методів прогнозування й планування (В. Геєць), аграрної економіки (/. Лукінов), еколого-економічних аспектів охорони ґрунтів (О. Алимов) тощо.

Незважаючи на відомі негативи, в радянські часи було закладено підвалини розвитку економічної думки незалежної України.