Основи економічної теорії - Крупка М.І. - Тема 4. Економічна роль домогосподарства, фірми і держави

У цій темі з'ясовується суть, функції та особливості основних економічних суб'єктів ринкової та перехідної систем. Завдання теми полягає в тому, щоб з'ясувати первинну роль домогосподарств, фірм та держави в ухваленні рішень у ринковій та перехідній економіках.

Домогосподарство в економічній системі суспільства

В економічній науці домогосподарству не завжди відводиться важливе місце. Проте домашнє господарство - це та клітина, яка живить всю національну економіку.

Що ж таке домогосподарство?

Домогосподарство - це особа або група осіб, об'єднаних з метою забезпечення всього необхідного для життя, тобто об'єднаних спільним веденням господарства. Домогосподарство і сім'я - поняття близькі, але різні. Сім'я - це сукупність осіб, які проживають разом, об'єднані родинними зв'язками і загальним бюджетом. Домогосподарство жорсткіше прив'язане до територіальних меж і включає членів, які не є родичами. Однак сім'я - це не група індивідів, об'єднаних колом контрольних обов'язків. Це - тісна над індивідуальна спільність, зв'язана вузлами соціальних Норм і скріплена родинними зв'язками. Шлюбні контракти існують далеко не всюди і виступають лише однією із форм регулювання сімейних стосунків. Сім'я - соціальна основа домогосподарства.

Спільне господарство, сімейний бюджет, спільні рішення - важливі економічні ознаки домогосподарства. Навіть якщо подружжя має окремі рахунки в банку чи окремі права власності, чи якщо в сім'ї один годувальник - стосунки рідко будуються на базі індивідуальних рішень. Домашнє господарство - це цілісна одиниця, яка приймає раціональні рішення про виробництво благ, народження дітей, міграцію, планування, залишення батьківського дому тощо.

Сучасна економічна теорія розглядає домогосподарство як один із суб'єктів ринкової системи, що виконує виробничі і відтворювальні функції.

Домогосподарство виконує чотири основні функції у національній економіці:

1) постачальника ресурсів;

2) споживача ресурсів;

3) заощадника доходів;

4) інвестора доходів.

Домогосподарство постачає ресурси на ринок або споживає їх самостійно. Суперечність між безмежними потребами і обмеженими грошовими доходами (ресурсами) є вузловою проблемою родинної економіки. Інакше кажучи, в основі функціонування домашнього господарства є принцип відповідності потреб і ресурсів, який характерний для економічної системи загалом.

Фінансовою основою домогосподарства є бюджет, який відображає обсяг і структуру всіх доходів і видатків сім'ї за певний період часу, формує стиль споживання і життя. Зв'язок між доходами сім'ї і структурою споживчих видатків вперше дослідив німецький статистик Е. Енгель. Він помітив залежність: чим вища якість життя сім'ї, тим меншу частку доходу вона витрачає на придбання продовольчих товарів нижчої споживчої цінності. На основі даних про питому вагу видатків сім'ї на їжу можна говорити про рівень її добробуту. В Україні частка сімейних видатків на їжу значно більша, ніж у розвинутих країнах.

У розвинутій ринковій економіці доходи використовуються за схемою: частка доходів надходить державі як особисті податки, решта розподіляються між видатками на особисте споживання та особисте заощадження. Видатки на особисте споживання становлять понад 80% сукупного доходу домогосподарств. Видатки споживачів класифікують так: 1) видатки на товари тривалого використання, 2) видатки на предмети щоденного вжитку і 3) видатки на послуги.

Якщо очікуваний термін використання товару три роки і більше, то його називають товаром тривалого використання; якщо Менше, ніж три роки, - предметом щоденного вжитку.

Автомобілі, відеомагнітофони, пральні машини, персональні комп'ютери та більша частина меблів - товари тривалого використання. Переважна частина харчів та предметів одягу - товари щоденного вжитку. Послуги - це робота, яку виконують правники, перукарі, лікарі, механіки для споживачів. Сучасна ринкова економіка орієнтована на послуги - на них припадає більша частина всіх видатків споживачів (табл. 1).

Таблиця 1

Структура видатків на особисте споживання у США, %

Заощадження - це та частина доходу, яка не витрачена на сплату податків або купівлю споживчих благ, а надійшла на банківські рахунки чи використана для придбання страхових полісів, облігацій, акцій та інших фінансових активів.

Причини заощадження криються в необхідності захищеності та здійснення ділових операцій. Домогосподарства заощаджують, щоб мати кошти на випадок непередбачених обставин - хвороби, нещасного випадку або втрати роботи, виходу на пенсію, фінансування освіти дітей чи просто для фінансової захищеності.

Однак необхідності до заощадження ще не досить. Необхідність має супроводжуватися можливістю заощаджувати, що залежить від розміру доходу. Якщо дохід сім'ї дуже низький, то вона може мати від'ємні заощадження, тобто сім'я споживає більше, ніж становить її після податковий дохід. Це відбувається тоді, коли беруть позику або використовують заощадження, набуті у роки з вищими доходами.

І нарешті, окремі люди заощаджену частину доходу використовують для здійснення ділових операцій, скажімо, інвестують його у цінні папери, валюту, коштовності, нерухомість тощо.

У суспільствах з розвинутою економікою домогосподарства відрізняються між собою за рівнем багатства, яким вони володіють.

Це основний чинник, який впливає на диференціацію домогосподарств, існування їх різноманітних типів. Візьмемо для прикладу США (табл. 2).

З даних табл. 2 видно, що четверта частина домогосподарств США фактично зовсім не мають нерухомості.

Наступні 30% сімей мають за американськими мірками скромне майно, переважно, представлене чистою вартістю їхніх будинків, машин, ощадних рахунків. Наступні 35% сімей складають середній клас, їхній власний капітал коливається в проміжку 850 000-8 250 000 дол.

Таблиця 2. Розподіл сімей у США за власним майном

Власність найбагатших 10% американських сімей, крім великих будинків, складають також акції та облігації, заощадження та інше майно.

В Україні за умов ринкового реформування економіки проходить стрімке розшарування населення. За статистичними даними 70% українців живуть за межею бідності, 20% можна вважати благополучними і 5% - багатими. Дослідження, проведені Світовим банком та Київським Міжнародним інститутом соціології, підтвердили, що для домогосподарств із більшою кількістю осіб ймовірність опинитися серед бідних є вищою, ніж для малих: заможні родини у середньому складалися з 2-3 осіб; малозабезпечені - з 3-4 осіб, а бідні родини були значно більшими.

Інстинкт самозбереження спонукає домогосподарства:

стежити за економічною кон'юнктурою;

прогнозувати на близьку і віддалену перспективу зміни у потребах з урахуванням демографічних зрушень у складі сім'ї;

прогнозувати зміни у сімейному бюджеті; планувати діяльність членів сім'ї; вести облік доходів і видатків.

Другим чинником, який диференціює домашні господарства, є тип і характер населеного пункту, в якому проживає сім'я (велике місто, містечко, село). Сім'ї, залежно від своїх доходів та місця проживання, можуть жити у власному будинку (великому чи малому), у багатоквартирному кооперативному будинку, у багатоквартирному державному будинку. Отже, за формами власності та розмірами дому (квартири) сучасні домогосподарства є таких типів:

малі приватні домогосподарства (малий власний будинок);

великі приватні домогосподарства; об'єднання співвласників багатоквартирних будинків; домогосподарства у багатоквартирному державному будинку, що функціонує на основі оренди житла у держави; гуртожитки.

Щодо останнього типу домогосподарств, то вони не відповідають тим стандартам, що потрібні для проживання сім'ї.

Третім чинником, що визначає розміри домогосподарств, є кількість осіб, зайнятих у ньому.

За даними останнього перепису в Україні налічується 14,1 млн домогосподарств, в тому числі 4,9 млн - це домогосподарства, які складалися із двох осіб; 3,8 млн - з трьох осіб; 3,4 млн - з чотирьох; ІД млн - з п'яти осіб; 0,5 млн-з шести та ОД - з семи і більше осіб. Середня кількість осіб домогосподарства в Україні становить 3,2.

Домашнє господарство має глибоке коріння. Воно виникло в епоху первіснообщинного ладу на стадії формування основних галузей виробничої діяльності - землеробства та скотарства. Розвиток того чи іншого виду домашньої промисловості залежав від місцевих умов і кількості необхідної сировини.

Ранніми та універсальними видами домашньої промисловості були переважно: обробка шкір і виготовлення шкіряних виробів, різні види обробки дерева і деревної кори, плетіння шнурів, корзин, гончарне виробництво тощо.

Домашня промисловість була складовою частиною до-ринкової економіки. Об'єднання селянських домашніх господарств із натуральним землеволодінням було типовим для середньовічного господарства. Промисловість як самостійна форма виробництва ще не існувала, тому продукція не з'являлася на ринку, а використовувалася самим виробником. За межі селянського господарства вироби домашньої промисловості надходили тільки у вигляді данини землевласнику.

В епоху феодалізму домашня промисловість поступово переросла в ремісництво, однак ніде не була ним повністю витіснена. Капіталізм, руйнуючи натуральне господарство, руйнував і домашню промисловість, але і в цю епоху її залишки майже завжди зберігаються там, де є дрібне селянство. В Україні у кінці XIX - на початку XX ст. домашня промисловість зустрічалася в місцевостях, віддалених від великих промислових і торговельних центрів.

У ринковій системі акцент домогосподарства робиться на сім'ю, яка обслуговує ринок праці, і на сімейне споживання. По суті, сучасне домогосподарство розглядається на межі взаємодії ряду ринків: праці, споживчих товарів, фінансів (динаміка інвестицій і заощаджень). У зв'язку з цим сучасне домогосподарство є повноправним суб'єктом ринкової системи та існує за законами ринку.

З розвитком "суспільства послуг" у розвинутих країнах падає частка зайнятих у сфері побутового обслуговування. Однак це не означало зниження потреб у побутових послугах. Просто реалізація додаткових потреб у побутових послугах в більшості відійшла з товарного ринку у сферу домашнього господарства. Спочатку пральні звільнили домогосподарок від значної частини ручного прання. Потім люди одержали можливість купити якісні і відносно недорогі пральні машини і більшість перестала звертатися за послугами в пральню.

У кінці XX ст. домашнє господарство, особливо у великих містах, стає все більш атомарним, звільняючись принаймні від частини сусідських і родинних взаємин. Водночас на основі електронних засобів комунікації (домашні фірма має одне підприємство, то поняття фірми і підприємства кількісно однакові. У сучасній економіці більшість фірм мають одне підприємство. Поряд з цим також достатньо фірм, що володіють та управляють кількома або навіть багатьма підприємствами.

Фірма, що володіє кількома підприємствами, які виробляють однакову продукцію, є фірмою з горизонтальною структурою. Всі підприємства цієї фірми мають майже однаковий вигляд і виконують подібні функції на товарному ринку. Проте фірма може володіти й управляти кількома підприємствами, кожне і яких здійснює свою стадію, відмінну від інших стадій виробництва.

Фірма, що об'єднує такі підприємства, називається фірмою з вертикальною структурою.

Існують фірми-конгломерати. Конгломерат - це фірма, яка виробляє широкий асортимент різних товарів і послуг для продажу на ринку. Якщо фірма виробляє, скажімо, папір, цукор, фарби, запчастини тощо, то її можна назвати конгломератом.

Загалом на ринку є широке розмаїття фірм. З одного боку, це гіганти, що захоплюють більшу частину ринку для своїх продуктів, з іншого - дуже багато дрібних фірм, котрі виробляють незначний обсяг продукції і володіють мізерною часткою ринку для реалізації свого продукту.

В Україні широке використання терміну "підприємство" замість терміну, "фірма" пояснюється тим, що протягом тривалого часу в умовах домінування державної форми власності і відсутності економічної відповідальності для міністерств і відомств було більш доцільним створення спеціалізованих господарських одиниць. Держплан, Держпостач, Держкомцін та інші державні інститути бажали управляти підприємствами, у яких не виникало потреби урізноманітнювати свою діяльність.

Не випадково в Радянській Україні в 70-80-і роки під фірмою розуміли об'єднання підприємств (виробниче об'єднання) переважно однієї галузі промисловості, що були пов'язані між собою послідовністю технологічних процесів для виробництва однорідних виробів. Наприклад, фірми "Прогрес", "Промінь", "Весна", "Сютанок" та інші - це фірми з вертикальною структурою. Фірма "Світоч" володіє і керує кількома десятками однакових магазинів, які в різних містах України продають фірмові товари (солодощі).

В умовах ринкової економіки через фірми громадяни Здійснюють підприємницьку діяльність, яка є самостійною, ризикованою, націленою на систематичне отримання прибутку від користування майном, продажу товарів, надання послуг тощо. Фірми, не маючи гарантій для успіху у виробництві одного виду товару чи послуги, диверсифікують свою діяльність, тобто проникають в інші сфери і галузі виробництва.

В економічній науці є два основні підходи до пояснення появи і розвитку фірми.

1. Фірма - це господарська система, яка потрібна людям для організації та здійснення виробництва товарів і послуг. За такого підходу фірма є об'єднанням людей, машин і Технологій. Соціальна необхідність її появи і розвитку зумовлена якомога повнішим задоволенням потреб населення у господарських благах.

Економічна необхідність певною мірою посилена специфікою протікання НТII. Товарне виробництво невіддільне від суспільного поділу праці. Для початкової стадії машинного виробництва був характерним переважно частковий поділ праці. В умовах сучасної НТР найбільш інтенсивно розвивається одиничний поділ праці. В результаті розчленування процесу виробництва на більш прості операції колишні функції окремих робітників, основані на частковому поділі, виконуються фірмами. Поглиблення спеціалізації зумовлює кількісне зростання відокремлених фірм. Так, якщо на початку XX ст. в американській промисловості існувало 160 тис. дрібних і середніх фірм, то нині - понад 300 тис. У промисловості Великобританії у 1963- 1980 рр. кількість діючих фірм збільшилася на 25%. У цілому суспільний поділ праці неминуче передбачає існування і взаємодію спеціалізованих фірм.

2. Фірма - це господарська структура, яка укладає сукупність взаємовигідних контрактів.

За цим підходом фірма є інструментом реалізації ринкової економіки. Ринковий механізм, як показав американський економіст Р. Коуз, діє не безоплатно для суспільства, а потребує значних витрат, які називаються трансакційними.

Трансакційні витрати - це витрати на: пошук інформації про ринок; ведення переговорів і укладання контрактів; дотримання умов контрактів тощо.

За наявними оцінками, частка трансакційних послуг, які надає приватний сектор, у ВВП США збільшилася з 23% у 1870 р.до 41% у 1970 р. Фізичні особи справитись з такими великими витратами не в змозі, і тому виникають та розвиваються юридичні особи (фірми). Крім того, саме існування фірми знижує траксакційні витрати на одиницю продукції.