Регіональна економіка - Качан Є.П. - Розділ 11. ФАКТОРИ СТАЛОГО РОЗВИТКУ

11.1. Сталий розвиток: екологія та економічний прогрес

На конференції в Ріо-де-Жанейро, яка відбулася у 1992 p., був визначений принцип "стійкого розвитку". Загалом цей термін походить з біології, де широко застосовується на позначення стійкості біологічних і екологічних систем. Пізніше комісією Брундтланд, котра займалася обґрунтуванням допустимих меж розвитку економіки, нешкідливих для довкілля, поняттю надано економічного змісту. Як зазначає академік H.H. Моїсєєв [б, 14] в науковій літературі зараз існує багато спекуляцій на тему стійкого розвитку. Часто вони пов'язані з неоднозначним трактуванням і перекладом терміна "sustainable development”. Пропонуються терміни допустимого розвитку [5, 14], у вітчизняній літературі поширений термін сталого розвитку [2, в],

У майбутньому концепція сталого розвитку (CP) має замінити наявні нині концепції розвитку, хоча й сама її база повинна пройти непросту стадію доопрацювання. Заключна декларація другої Всесвітньої промислової конференції з навколишнього середовища (1991 р.) розглядає сталий розвиток як особливу міжнародну мету, яка веде до реального економічного зростання, оскільки тільки він створює передумови для вирішення проблем навколишнього середовища, скорочення або й зовсім ліквідації бідності та зменшення зростання населення. Екологічно модифікований розвиток економіки розглядається як єдино можливий шлях розв'язання проблем довкілля шляхом:

— забезпечення природоохоронної діяльності необхідними фінансовими ресурсами;

— управління технічним прогресом;

— заміни обмежених природних ресурсів грішми і технологіями;

— усунення бідності та інших соціальних негараздів, які по суті і є головним підґрунтям забруднення навколишнього середовища.

Немало й противників ідеї сталого розвитку. Існує думка, що сценарій нульового зростання, який нині реалізується в ряді країн (Нідерланди, Велика Британія, Франція) і є одним з основоположних елементів концепції сталого розвитку, можливий лише для високорозвинутих країн, котрі можуть у найближче десятиліття переорієнтувати свою економіку на екологічний шлях розвитку. Якщо ж багаті країни в результаті екологізації та енвай-ронменталізації своїх економік скоротять до мінімуму потребу у природних ресурсах і припинять ввезення їх з бідних країн, це, у свою чергу, призведе до економічного колапсу у цих країнах, посилення бідності і нестабільності. Тому інколи стратегію сталого розвитку ототожнюють не з чим іншим як зі стратегією виживання "золотого мільярда населення планети Земля".

Програма розвитку ООН (UNDP) зробила серію доповідей про розвиток людства, у котрих доводить, що економічне зростання не може ліквідувати бідність. Відвернути це явище можна й при доволі низькому рівні загального обсягу виробництва. Але головною умовою має стати відповідна політика насамперед щодо розподілу вироблених благ. Це надзвичайно важливо, оскільки біосфера планети вже не здатна витримувати теперішній рівень антропогенного навантаження. Виходячи із зазначеного, провідні економісти Світового банку Роберт Гудлед, Герман Дейлі та Се-риф Эль Серафі сформували основні положення, які відбивають сучасні пріоритети зростання:

— економічне зростання значною мірою залежить від вилучення з навколишнього середовища все більших обсягів сировини, обробки їх в економічній системі з наступним поверненням у навколишнє середовище у вигляді відходів;

— цей всезростаючий потік природних ресурсів досяг меж еколого-економічної стабільності на планеті Земля;

— таким чином біосфера не встигає відновлюватися;

— світова економіка вже вийшла за межі власної екологічної ніші, і збільшення потоків природних ресурсів як наслідок прискорення економічного зростання лише посилено нищить регенеративні властивості біосфери;

— природа вимагає покінчити з ерою економічного зростання [10].

Разом з тим, нині панує чітка позиція, що екологічні фактори розвитку стають дедалі вагомішими і визначають можливості подальшого буття і розвитку цивілізації. Тому перейдемо до аналізу головних положень концепції сталого розвитку. Готтхард Бехманн виділяє чотири базові принципи сталого розвитку:

— сталий розвиток — концепція глобальна, а тому екологічні та соціокультурні проблеми, на котрі вона спрямована, не обмежуються національними межами й окремими регіонами;

— сталий розвиток — концепція комплексна, а тому глобальні кризи, екологічна, соціальна, економічна, розглядаються як прояв єдиної кризи цивілізації;

— сталий розвиток — концепція радикальних підходів до вирішення існуючих проблем, а тому вона вимагає відмови від традиційних уявлень, переорієнтації поглядів суспільства щодо вирішення нагальних проблем людства;

— сталий розвиток — концепція динамічна і відкрита, яка відзначається креативністю і необхідністю конкретизації постулатів і конкретних шляхів подальшого розвитку людства.

З екологічного погляду сталий розвиток ґрунтується на низці принципів:

— коефіцієнт використання відновних природних ресурсів не повинен перевищувати коефіцієнт їх регенерації;

— невідновні ресурси повинні використовуватися лише в обсягах, для яких може бути створена фізично і функціонально еквівалентна заміна, шляхом створення регенеративних ресурсів чи підвищення їх продуктивності;

— використання природних ресурсів має бути справедливим щодо нинішніх і майбутніх поколінь;

— обсяг емісії забруднювальних речовин не повинен перевищувати екологічної місткості навколишнього середовища.