Регіональна економіка - Качан Є.П. - 11.5. Типологія індикаторів сталого розвитку: індикатори руху, стану і реакції

Класифікація індикаторів CP проводиться за трьома типами: руху, стану й реакції і відома як модель PCP. Індикатори руху — це індикатори людської активності, процесів і характеристик, які можуть позитивно або негативно впливати на сталий розвиток. Ці індикатори відповідають рівню розвитку компанії, галузі або економіки. Прикладами таких індикаторів є зростання населення держави, регіону, зростання емісії парникових газів тощо. Індикатори стану фіксують характеристики сталого розвитку в даному районі на даний момент часу. До них належать густота населення, відсоток міського населення, розвідані промислові запаси палива тощо. Індикатори реакції визначають політичний вибір та інші реакції на зміну характеристик стійкого розвитку. Ці індикатори вказують на волю суспільства й ефективність вирішення ним проблем стійкого розвитку. Прикладами подібних індикаторів є витрати суспільства на поліпшення здоров'я, стан законодавства, нормування та регулювання суспільних процесів.

Виходячи з кола завдань, що вирішуються за допомогою індикаторів СР, слід виділити додаткову класифікацію показників оцінки соціо-еколого-економічних систем, яка охоплює шість типів показників:

— стану (характеризують поточний стан системи);

— динаміки (характеризують зміни стану в часі);

— рівноваги (аналізують показники стану системи, співвідносний їх із граничними значеннями);

— мети (характеризують кінцеву мету розвитку системи);

— засобів (характеризують набір засобів, необхідних для досягнення мети);

— результату (визначають успішність досягнення поставлених цілей).

Досвід деяких країн показав, що використання класифікації індикаторів за типами (модель PCP) ускладнює роботу через наявність деталізованого списку показників. У зв'язку з цим на практиці найчастіше використовується система індикаторів за схемою "тема — підтема", що реалізується таким чином. За кожною зі сфер життєдіяльності суспільства визначаються ключові теми, які деталізуються за підтемами і зводяться до певного набору індикаторів. Наприклад, у галузі економіки виділяють дві теми: економічна структура та виробництво-споживання. Економічна структура представлена трьома підтемами: економіка, торгівля й фінанси; виробництво та споживання має чотири підтеми: споживання матеріалів, споживання енергії, утилізація відходів, транспорт. Список використовуваних індикаторів досить короткий: ВВП на одну особу, частка інвестицій у ВВП, торговельний баланс, процентне співвідношення величини зовнішнього боргу й ВВП, обсяги одержання та надання допомоги (у відсотках від ВВП), 4 показники за матеріало- та енергоємністю, 4 показники за відходами і використанням транспорту. Такий мінімальний список базових індикаторів може пропонуватися країнам для розробки національних програм зі сталого розвитку.

Моделі індикаторних систем сталого розвитку (прості, пов'язувальні, моделі, що вказують на відстань до мети).

У цілому, аналізуючи розглянуті класифікації індикаторів СР, зазначимо, що в даний час існує безліч моделей індикаторних систем, спільним елементом яких є наявність таких видів індикаторів:

— прості індикатори: загальна кількість, концентрація, середні дані або пропорції (співвідношення). Ці показники досить легко одержати з наявних джерел інформації, однак вони досить невигідні в застосуванні, оскільки потребують глибокого осмислення для інтерпретації;

— пов'язувальні індикатори використовуються при спробі зазначення та оцінки взаємодії між економічною діяльністю та її соціальними та екологічними ефектами. До таких індикаторів належить, наприклад, кількість землі, зайнятої під виробництво;

— індикатори, що вказують на відстань до мети. Коли на місцевому рівні визначені загальні цілі й завдання СР, індикатори можуть показувати, яку відстань необхідно ще подолати, щоб досягти цих цілей. Такий підхід дає змогу кожному члену суспільства чітко усвідомлювати поточний стан справ. Після цього можна вже встановлювати пріоритети. Ілюстрацією до використання даної категорії індикаторів є м. Гаага (Нідерланди), де застосовується спеціальний "термометр стану навколишнього середовища" зі шкалою від 1 до 100, щоб показати, як близько або далеко знаходиться місто від поставлених цілей.

Узагальнюючи досвід міжнародних організацій у сфері розробки індикаторів СР, можна виділити два сформованих принципових методичних підходи:

— побудова системи індикаторів, кожний з яких відображає окремі аспекти стійкого розвитку. У рамках усієї системи показників можуть виділятися такі підсистеми різних рівнів і напрямків: екологічні, економічні, соціальні, інституціональні тощо;

— створення інтегрального індикатора, за яким можна судити про рівень стійкості соціально-економічного розвитку. Такий індикатор ґрунтується на інтеграції трьох груп показників: еколого-економічних, еколого-соціально-економічних і екологічних.

Перший методичний підхід на сьогодні є найбільш розробленим, про що свідчить значна кількість існуючих систем екологічних індикаторів.

На даному етапі розвитку людського суспільства є очевидним, що наявність інтегрального еколого-економічного індикатора на макрорівні ідеальна для осіб, що приймають рішення, з погляду врахування екологічного фактора в розвитку країни. За одним таким показником можна було б судити про ступінь стійкості розвитку держави. Отже, останнім часом актуалізувалося питання про розробку другого методичного підходу до встановлення індикаторів СР.

Таким чином, інтегральний показник може бути своєрідним аналогом ВВП, ВНП, національного доходу, якими зараз часто вимірюють успішність економічного розвитку й суспільний добробут. Проте реальну цінність таких методик ще потрібно перевірити на практиці в найближчому майбутньому.