Регіональна економіка - Качан Є.П. - 11.6. Інтегральні показники сталого розвитку

У 1992 р. Конференція ООН з навколишнього середовища й розвитку у Ріо-де-Жанейро прийняла Декларацію Ріо з навколишнього середовища і розвитку, Заяву про принципи глобального консенсусу з управління, збереження і стійкого розвитку всіх видів лісів, а також головний програмний документ подальшого поступу людської цивілізації — Порядок денний на XXI століття. Усі документи КНСР-92 пронизує концепція стійкого розвитку. Згідно з доповіддю прем'єр-міністра Норвегії пані Г.Х. Брундтланд, це розвиток, що задовольняє потреби сьогодення, але не ставить під загрозу здатність майбутніх поколінь задовольняти свої власні потреби. Стійкий розвиток — це справедливість між поколіннями у сфері використання природних благ, збереження людини як біологічного виду, прогресивний розвиток її особистісної сутності.

Проте й нині все, що написане про стійкий розвиток, залишає більше запитань, аніж відповідей. Він здається, швидше за все, черговою утопією, аніж реальністю. Як ідея нового світлого майбутнього без конкретних критеріальних і параметральних меж він дає змогу, як зазначає Л. Мельник [7, 714], нескінченно багато фантазувати про конкретні цільові орієнтації, шляхи та засоби наближення до кінцевої мети.

Порядок денний на XXI століття поставив питання про необхідність розробити індикатори сталого розвитку. Вони повинні враховувати якомога більшу сукупність взаємозв'язків між суспільством і навколишнім природним середовищем.

Системи інтегральних показників сталого розвитку були запропоновані у низці розробок. Найвідомішими з них нині є:

— індекс екологічної стійкості;

— індекс реального прогресу;

- індекс стійкого економічного добробуту;

— індекс живої планети.

Однією з таких систем є спроби еколого-економічного обліку (ЕБО) і врахування агрегованих "зелених" складових у системах національних рахунків. Вперше методики врахування "зелених" показників у національних рахунках були запропоновані у 1992 р. — у Нідерландах прийнято систему еколого-економічного обліку NAMEA, яка крім традиційних підходів до обрахунку ВВП, ВНП, враховувала і параметри стану навколишнього середовища в економічному вимірі окремими рядками. Така система була адаптована для всіх країн — членів Європейського Союзу і активно нині використовується.

Еколого-економічні рахунки такого типу є допоміжними та автономними. Вони поєднують:

— природно-наукову інформацію у фізичних величинах на основі статистики екологічних даних і кадастрових оцінок природних ресурсів;

— економічну інформацію національних рахунків.

Тому необхідно ввести певну умову. ЕЕО — допоміжна система. Вона лише розширює потенціал національних рахунків, але в жодному випадку не розглядається елементом підміни національного рахівництва. Зелені показники коректують і конкретизують традиційні показники через урахування екологічних факторів:

— вартісні показники використання природних ресурсів;

— вартісні показники природоохоронної діяльності;

— економічної оцінки взаємодії економіки і природного середовища.

Тому система ЕЕО дає змогу:

— включити до національного багатства природний капітал;

— провести економічну оцінку екологічних втрат, спричинених виснаженням ресурсів і погіршенням якісних параметрів природного середовища;

— коректувати показники макроекономічного розвитку на основі додаткових параметрів;

— розчленувати систему національних рахунків щодо даних про навколишнє середовище.

В основі екологічної трансформації національних рахунків, як зазначає Н.П. Тарасова [8], закладено показник екологічно адаптованого чистого внутрішнього продукту (Environmentally adjusted net domestic product, EDP). Його можна отримати у два етапи:

1) з величини чистого внутрішнього продукту (МИР) вилучаємо вартісну оцінку виснаження природних ресурсів (йРМА)

2) від отриманого показника віднімаємо вартісну оцінку екологічного збитку (Х)СЛГА) від забруднення води, атмосфери, розміщення відходів, виснаження ґрунтів тощо

За попередніми оцінками статистичного відділу ООН величина EDP на 30—40 % менша від ВВП. Слід зважати на те, що екологічна складова є невід'ємним атрибутом суспільного добробуту. Проблемам кількісного визначення останнього теж приділяли не мало уваги.