Рішення ООН про розробку індикаторів сталого розвитку добровільно підтримали 16 країн, що представляли всі регіони світу і всі типи соціально-економічного розвитку. У ході роботи з індикаторами виявилися специфічні особливості кожної країни, що наклало відбиток на організацію роботи, кількісний і якісний підбір індикаторів і форми національних звітів.
У 1992 р. Європейське Співтовариство вирішило адаптувати систему національних рахунків для обліку параметрів навколишнього середовища. Світовий банк також здійснив істотний внесок у розробку індикаторів стійкого розвитку, випустивши в 1995 р. доповідь "Моніторинг розвитку навколишнього природного середовища" (Monitoring Environmental Progress), присвячену проблемі інформаційного забезпечення процесу стійкого розвитку, включаючи показники стійкого розвитку, з метою оптимі-зації процесу прийняття рішень. Перший проект цього видання у квітні 1995 р. був представлений на засіданні Міжнародної комісії ООН з навколишнього середовища й розвитку.
На Саміті тисячоліття Організації Об'єднаних Націй (ООН), що відбувся у вересні 2000 p., 147 держав і урядів, представники 191 країни прийняли "Декларацію тисячоліття", на основі якої був сформульований ряд цілей, цільових показників і кількісних індикаторів, що стали відомими, як цілі у сфері розвитку. Вісім викладених у Декларації цілей розвитку охоплюють 18 цільових показників і 48 індикаторів, що стосуються питань скорочення бідності, освіти, охорони здоров'я, екологічної стійкості, а також створення глобальних партнерств між країнами. Ставиться завдання досягнення більшості кількісних цільових показників до 2015 р.
У загальному вигляді індикатором є засіб, який спрощено характеризує певну ситуацію, що є частиною складного комплексу або системи. Крім суто економічних індикаторів (наприклад, валовий національний продукт) існують також соціальні та екологічні індикатори (індикатори стану навколишнього середовища). На сьогодні найбільш відомими є такі індикатори: індекс екологічної стійкості, індекс реального прогресу та індекс стійкого економічного добробуту (Genuine Progress Indicators and Index of Sustainable Economic Welfare), індекс живої планети (Living Planet Index).
Індикатори стійкості (стійкого розвитку) — це окремі "фрагменти” інформації, що відображають стан усієї системи. Розгляд цих невеликих, але важливих "фрагментів" допомагає краще зрозуміти повну картину поточного стану системи, з'ясувати, у якому напрямку вона рухається: вдосконалюється, деградує або ж залишається незмінною. Таким чином, індикатори стійкого розвитку виступають критеріями визначення перспектив подальшого розвитку системи.
Нині у світі розроблено й використовується у практичній діяльності близько 3 тис. екологічних показників та індикаторів, причому більше 2/3 із них є частковими екологічними показниками. Існування настільки значної кількості екологічних параметрів потребує їх відповідної класифікації для більш цілеспрямованого й ефективного використання показників та індикаторів при виявленні й вирішенні певного кола екологічних завдань.
Одна з найбільш повних за охопленням систем індикаторів стійкого розвитку розроблена Комісією ООН зі стійкого розвитку (КСР) (Indicators, 2001). Були виділені чотири області індикаторів: соціальна, економічна, екологічна та інституціональна (табл. 11.1).
Таблиця 11.1. Система індикаторів стійкого розвитку
|
Група індикаторів CP |
Характеристика групи індикаторів |
||
|
Екологічні |
Викиди шкідливих речовин, показники захисту атмосфери від забруднення |
||
|
Обсяги споживання чистої води, показники збереження якості водних ресурсів і постачання їх, захисту океанів, морів і прибережних територій від забруднення |
|||
|
Показники, що характеризують раціональне управління вразливими екосистемами, збереження біологічного розмаїття |
|||
|
Частка розораних земель, показники раціонального використання земельних ресурсів |
|||
|
Показники, що відображають результати боротьби з опустелюванням і посухами, боротьби за збереження лісів |
|||
|
Показники розвитку сільських районів і сприяння веденню сталого сільського господарства |
|||
|
Показники екологічно безпечного використання біотехнологій |
|||
|
Обсяги похованих шкідливих відходів, показники екологічно безпечного управління твердими відходами й стічними водами, токсичними хімікатами, небезпечними й радіоактивними відходами |
|||
|
Економічні |
ВВП |
||
|
Середня заробітна плата |
|||
|
Капітальні вкладення в екологічну діяльність |
|||
|
Міжнародна кооперація для прискорення сталого розвитку |
|||
|
Зміна характеристик споживання |
|||
|
Фінансові ресурси й механізми |
|||
|
Частка еколого-економічного збитку у ВВП |
|||
|
Група індикаторів CP |
Характеристика групи індикаторів |
||
|
Соціальні |
Тривалість життя |
||
|
Забезпеченість житловою площею |
|||
|
Інвестиції в охорону здоров'я та на соціальні цілі |
|||
|
Боротьба з бідністю |
|||
|
Демографічна динаміка й стабільність |
|||
|
Поліпшення якості освіти, поінформованості та виховання суспільства |
|||
|
Захист і поліпшення здоров'я людей |
|||
|
Поліпшення розвитку населених пунктів |
|||
|
Інституціональні |
Облік питань екології й розвитку в плануванні й управлінні для сталого розвитку |
||
|
Національні механізми та міжнародне співробітництво для створення потенціалу СР у країнах, що розвиваються |
|||
|
Міжнародний інституціональний порядок |
|||
|
Міжнародні правові механізми |
|||
|
Інформація для прийняття рішень |
|||
|
Посилення ролі основних груп населення |
|||
11.6. Інтегральні показники сталого розвитку
11.7. Пріоритети збалансованого розвитку України
Частина III. ЕКОНОМІКА РЕГІОНІВ
Розділ 12. ЕКОНОМІКА УКРАЇНИ ЯК ЄДНІСТЬ РЕГІОНАЛЬНИХ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИХ СИСТЕМ
12.1. Просторові відмінності соціально-економічного розвитку України
12.2. Типологія регіонів України за рівнем і особливостями розвитку
Розділ 13. ЕКОНОМІКА РЕГІОНІВ УКРАЇНИ: СТАН І ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ
13.1. Столичний економічний район
Природні умови і ресурси