Регіональна економіка - Качан Є.П. - 11.3. Зміст поняття сталого розвитку

Оцінювання вигід від екологічно орієнтованих дій — важливе питання сьогодення. Ми зараз не вдаватимемося до можливих підходів такого оцінювання, проте дослідження відповідних експертних рад і комісій доводять протиріччя цих процесів. Не всі види забруднень і деградації навколишнього природного середовища, як і їх попередження, можна виважено і достовірно оцінити. Більше того, закони фізики і хімії не дозволяють провадити господарську діяльність, кінцевою метою якої є повна ліквідація впливу на природу. Тому пропонується контролювати граничні збитки навколишньому середовищу на рівні граничної вартості скорочення забруднення і контролю за цим процесом. Можна вважати, що саме такий підхід і буде оптимальний з погляду підтримання відповідного рівня екологічної безпеки.

Двоякість (негатив — позитив) екологічно орієнтованого суспільства можна пояснити так. З одного боку, експертні оцінки спеціалістів Світового банку [10, 149] показують значний економічний ефект від реалізації екологічних заходів. За нинішніх розцінок на забезпечення населення Китаю упродовж десяти років необхідно затратити 40 млрд дол. США, а вигоди від будівництва систем водопостачання і каналізації сягнуть 80— 100 млрд дол. Контроль за забрудненням повітря коштуватиме близько 50 млрд дол., а ефект від його зменшення оцінено у 200 млрд. Будівництво систем водопостачання в Індонезії обійдеться у 12—15 млрд дол. США, а ефект сягне 25—ЗО млрд. У сусідній Молдові подача води питної якості коштуватиме 23— 38 млн дол. щорічно, а економічні вигоди становитимуть щороку 70—120 млн дол.

Проте не все так просто. Ринкова економіка з її приватними інвестиціями вимагає приватних прибутків. А останні мають здатність до непропорціонального розподілу. Економічні вигоди як нинішні, так і майбутні поширюються на суспільство в цілому, а не на приватного агента, відповідно приватні прибутки, незважаючи на відчутний сукупний ефект, значно менші за приватні витрати. Тому приватний капітал орієнтується на короткотермінові цілі, з максимізацією власного ефекту і розподілу деградації природного середовища порівну між усім суспільством. У цьому випадку індивідуальна деградація невідчутна і незнана. Такий класичний приклад стає головним доказом необхідності державного регулювання екологічної безпеки шляхом формування умов ринкового типу, у якому стимулювання приватного капіталу поставлене на один щабель із соціальними витратами і вигодами від економічної діяльності.

11.3. Зміст поняття сталого розвитку

Сталий розвиток — це процес гармонізації продуктивних сил, забезпечення гарантованого задоволення необхідних потреб усіх членів суспільства за умови збереження та поетапного відтворення цілісності навколишнього природного середовища, створення можливостей для рівноваги між його потенціалом і вимогами людей усіх поколінь [2, 6]. Ідея сталого розвитку адресована як поколінням, що населяють планету нині, так і всім наступним. Рівність усіх поколінь, дотримання прав кожного, оптимальне використання потенціалу нинішніх і нових генерацій людей, збалансованість суспільного, економічного і екологічного розвитку на тлі можливостей природи давати усе необхідне визначають розвиток без шкоди наявним ресурсам Землі в цілому, країн і конкретним регіонам зокрема. Але такий розвиток не означає обмеження інтересів нинішніх поколінь виключно заради майбутнього.

За визначенням Світової комісії ООН з розвитку і навколишнього середовища (Комісія Г.Х. Брундтланд), стійкий розвиток (від англ. sustainamble development) — це такий розвиток, який задовольняє потреби нинішнього покоління без втрат для майбутнього покоління забезпечити свої власні потреби. Сьогодні е досить багато тлумачень цього терміна, проте жодне з них не стало загальновизнаним. В усіх випадках йдеться про розвиток у межах господарської (екологічної) ємності природного середовища, що не вносить незворотних змін у природу і не створює загрози для тривалого існування людини як біологічного виду Homo Sapiens [3].

Таким чином, в полі зору прості й очевидні речі — добробут людини і благополуччя природи. З терміном "стійкий розвиток" асоціюються поняття про розвиток — збалансований, стабільний, природовідповідний. Зараз в Україні часто вживають термін "сталий розвиток", хоча він найменше розкриває сутність поняття.

Парадигма суспільства стійкого розвитку істотно відрізняється від парадигми індустріального (економічного) суспільства, яке ґрунтується на пріоритеті економічного зростання шляхом широкого використання індустріальних способів виробництва, в тому числі і в сільському господарстві. В індустріальному суспільстві відбувається концентрація виробництва і населення, урбанізація, формування системи цінностей, орієнтованих на ефективність, раціональність безвідносно до можливостей природного середовища.

Соціальний та економічний прогрес в індустріальному суспільстві йде по лінії нарощування обсягів виробництва матеріальних благ і одержання економічного зиску за будь-яку ціну. В таких умовах охорона природи виявляється справою, підпорядкованою економічному розвиткові, що зумовлює принципову неможливість належним чином захистити довкілля. Саме тому природоохоронні заходи часто виявляються неефективними, а природоохоронне законодавство — недієвим.

Проте індустріальне суспільство розвинених країн забезпечило своєму населенню високий рівень матеріального добробуту і якості послуг, хоча при цьому було використано неймовірну кількість природних ресурсів і зруйновано природне середовище так, що реально постало питання виживання людини як біологічного виду.

При радянській моделі індустріального суспільства не було створено матеріальної основи високої якості життя, хоча природних ресурсів при цьому використано не менше, а навіть більше на одиницю ВВП порівняно з Заходом.

За структурою пріоритетів постіндустріальне (постекономічне) суспільство практично нічим не відрізняється від індустріального (економічного), але економічне зростання тут досягається на основі нових технологій, відбувається перехід від товаро-продукуючої до обслуговуючої економіки. Виробництво послуг та інформації набуває домінуючої ролі. Формується новий соціально активний клас — інтелектуальна еліта й технократи, які контролюють матеріальне виробництво і процес створення високих технологій через інформацію, яка використовується у виробництві кінцевого продукту. Інакше кажучи, знання й інформація стають провідною продуктивною силою. Звідси інша назва постіндустріального суспільства — інформаційне суспільство.

Якщо постіндустріальне (інформаційне) суспільство в економічному зростанні сприймає обмеження екологічного імперативу, воно набуває ознак суспільства стійкого економічно безпечного розвитку. Парадигма такого суспільства, на відміну від індустріального, ґрунтується на органічному (не механічному) тринітарному поєднанні економічної, соціальної й екологічної сфер за визначальної ролі останньої.

Отже, суспільство стійкого розвитку — це якісно нова фаза постіндустріального (постекономічного) суспільства. Поняття цього суспільства означає і новий соціальний порядок, який відрізняється від попередніх форм першочерговим значенням і роллю особистості в соціальній структурі. При переході до суспільства стійкого розвитку соціально-економічний прогрес має втілюватися не так у нарощуванні обсягу вироблених матеріальних благ, як у зміні ставлення людини до самої себе і свого місця у навколишньому світі. Але це не означає, що матеріальне забезпечення людини втрачає свою цінність. Навпаки, матеріальний прогрес, належний рівень матеріального забезпечення — необхідна умова формування нового соціально-економічного порядку. Але тут йдеться про те, що достатньою умовою для становлення нового порядку є зміна ціннісних пріоритетів людини, створення такої ситуації, коли головним устремлінням особистості стає вдосконалення її внутрішнього, духовного потенціалу. На зміну праці як діяльності, що продиктована виключно матеріальною необхідністю, має прийти активність, умотивоване бажання людини розкрити себе відповідно до власної внутрішньої природи.