Спеціальні та галузеві соціології - Пилипенко В.Є - Особливості системної методології та її застосування в аналізі культури.

Особливості системної методології та її застосування в аналізі культури.

Як бачимо, культура в соціології розглядається як складне динамічне утворення, що має соціальну природу і знаходить вираз у соціальних відносинах. При цьому в одних випадках культура розглядається як певна цілісність, а в других — робиться акцент на елементах, які її утворюють.

Так, на думку В. Біблера, культура є формою самодетермінації індивіда в горизонті особистості, критерієм самовизначеності людини, її розумності. М. Каган, намагаючись пов'язати окремі пласти культури в єдине ціле, приймає за основу означення культури як позабіологічного, виробленого, особливого, характерного лише для людини способу діяльності. При цьому життєздатність соціуму забезпечується виконанням таких завдань культури, як забезпечення суспільства усім необхідним для його прогресивного розвитку та забезпечення мобільності, динамічності, продуктивності. Сказане можна звести до спільного знаменника, скориставшись означенням культури, запропонованим О. Якубою: "Культура — це якість суспільства, втілення досягнень його розвитку".

Суть іншого бачення культури полягає в тому, що даний феномен складається з безлічі елементів. Серед тих дослідників, у кого ця позиція виражена найяскравіше, назвемо А. Мильнікова, Е. Баллера та С. Косолапова. А. Мильніков, аналізуючи культуру, робить певні зрізи цього поняття, намагаючись розглядати її під різними кутами зору, не змішуючи між собою окремих критеріїв, виділяючи, зокрема, інституційну, трудову і нормативну, художню та науково-технічну культури. Інші ж два автори поділяють культуру на матеріальну (знаряддя праці, техніка, культура праці, матеріальні цінності) й духовну (духовні цінності і їх "оречевлення", духовна діяльність, морально-етична культура). Такій позиції більше відповідає означення культури, запропоноване Н. Смелзером, у якого культура - це, перш за все, сукупність цінностей, уявлень про світ і правил поведінки, спільних для членів суспільства - людей, пов'язаних певним способом життя.

Однак зазначимо: вищезгадані підходи в чистому вигляді майже не зустрічаються (тут йдеться лише про тенденції), і соціологи найчастіше досліджують соціокультурні явища, використовуючи науковий апарат загальної теорії систем, яка передбачає вивчення явищ зі складною структурою, котрі водночас мають розглядатися неподільними. При цьому поняття системи означає певну сукупність елементів, які взаємодіють один із одним і з навколишнім середовищем для досягнення певної мети, утворюючи при цьому нерозривну цілісність. Елементи є складовими частинами кожної системи. Вони можуть, у свою чергу, також виявлятися системами, тобто бути підсистемами великої системи. Якщо у системи немає навколишнього середовища, вона називається замкненою; якщо ж існують інші, пов'язані з нею системи, які впливають на неї, і на котрі вона теж впливає, то така система — відкрита. В загальній теорії систем виділяють три головні аспекти:

системологію — науку про системи;

системну методологію, або так званий системний підхід;

системну філософію, в якій центральними ідеями виступають: упорядкована цілісність (ціле є більшим суми своїх частин); самостабілізація (здатність зберігати стійкість у протистоянні зовнішнім збуренням); самоорганізація (здатність реорганізовувати себе і еволюціонувати); ієрархізація (система є частиною (підсистемою) системи вищого рівня).

Згідно з системним підходом, культура є складною відкритою системою, що взаємодіє з іншими системами.