Спеціальні та галузеві соціології - Пилипенко В.Є - Статика і динаміка як основні характеристики культури-системи.

Виділяють дві групи основних категорій, які характеризують культуру як систему: статика (структура) і динаміка. Перша виділяє основні підсистеми і елементи культури, включаючи їх зв'язки і відносини. Друга описує її динаміку, характер, типи соціокультурних змін. Структурно культура аналізується багатьма дослідниками, в першу чергу — представниками структурного функціоналізму; проблеми динаміки культури найповніше представлені в рамках інтегральної соціології.

Так, Т. Парсонс розглядає культуру як організовану систему, що спрямовує соціальні дії особистості, має регулятивну силу та впливає на всі соціальні процеси. Культура у Т. Парсонса відзначається стабільністю, сталістю, певною консервативністю, що позитивно впливає на стабільність суспільства взагалі. Значно меншу увагу він приділяє культурним змінам і відхиленням.

Що ж стосується безпосередньо елементів, які утворюють культуру, то їх досить багато. Однак, основною підсистемою культури більшість соціологів визнає систему цінностей, і це, зрозуміло, для того, щоб визначити, що значуще, а що — ні, що є добро і зло, і людина, і суспільство постійно застосовують певні мірки, критерії. Саме цінності орієнтують людину і спільноту в оточуючому світі, заохочують до певних дій чи бездіяльності.

Якщо ж розглядати цінності з понятійної точки зору, то це, перш за все, матеріальні предмети, ідеї чи властивості, по відношенню до яких індивід чи група займають позицію оцінювання, приписуючи їм певну роль у житті. При цьому слід розрізняти декларовані цінності (ті, які проголошуються як вагомі) і реальні цінності (ті, які підтверджуються в реальній поведінці), оскільки вони не завжди збігаються. Цінності можуть бути як відкритими, так і прихованими (латентними), однак їх ієрархія для конкретного індивіда завжди збігається з цінностями тих груп, з якими він себе ідентифікує. Зрозуміло, що окремо взятий індивід не може змінювати ціннісну систему — таке право мають лише ті, хто займає особливе положення в соціальній групі, або спеціальні соціальні інститути.

Розрізняють такі групи цінностей:

§ смисложиттєві (уявлення про добро, зло, щастя, ціль і сенс життя);

§ вітальні (цінності життя, здоров'я, особистої безпеки, добробуту, сім'ї);

§ суспільного визнання і покликання (любов до праці, соціальне становище, служіння людям);

§ міжособистісного спілкування (чесність, безкорисливість, доброзичливість);

§ демократичні (свобода совісті, політичного вибору, національний суверенітет);

§ партикулярні (прив'язаність до малої батьківщини, сім'ї, віра в Бога).

У рамках одного соціуму провідні цінності загалом єдині (звичайно, якщо не йдеться про екстремальний стан суспільства, наприклад, релігійні війни). Однак і у відносно стабільному суспільстві можуть виникати ціннісні конфлікти, оскільки культурні орієнтації різних соціальних груп часто не лише суттєво різняться між собою, але і виявляються певним чином у соціальній поведінці, наприклад, електоральній. Якщо ж основні цінності є теоретично обґрунтованими і вибудувані в певну доктрину, то тут уже може йтись про ще один елемент культури — ідеологію.

До структурних компонентів культури також відносять соціокультурні зразки поведінки, закріплені в обрядах, звичаях і традиціях, а також соціокультурні уявлення — регулятиви, що сформовані на особистісному рівні на основі повсякденного досвіду. На їх базі створюються поняття — думки, ідеї, знання, що відображають в узагальненій формі предмети і явища дійсності через фіксацію їх ознак.

Поняття фіксуються насамперед у мові, яка будучи одним із основних елементів культури, впорядковує досвід людей. Так, використання писемності дозволяє повноцінно розвивати культуру, передаючи необмеженій кількості людей цінності, значення і смисли. Натомість культура, яка не має мови і залежить лише від людської пам'яті, приречена залишатись примітивною, оскільки, як розуміємо, людська пам'ять є обмеженою.

Розглянувши ті категорії культури-системи, що характеризують її статику, зупинимось на характеристиці категорій, які демонструють зміни, що відбуваються з культурою, зокрема на категорії соціокультурної динаміки, яка є центральною в творчості автора інтегральної соціології П. Сорокіна. Динаміку культури він убачає у циклічній зміні соціокультурних типів: змінюється форма культури — змінюється і тип суспільства. На думку соціолога, будь-яка велика культура є не просто конгломератом різноманітних явищ, які співіснують, не будучи ніяким чином пов'язаними між собою, а є цілісністю, всі складові частини якої пронизані єдиним засадничим принципом і виражають єдину і головну цінність. У випадку ж змін однієї з них, інші неминуче підлягають подібній трансформації.

П. Сорокін виділяє три форми культури:

· ідеаційну (основна реальність, цінність — Бог; культура — інтровертна);

· чуттєву (живе і розвивається в емпіричному світі почуттів);

· ідеалістичну (синтез ідеаційного і благородних форм чуттєвого).

Формам культури відповідають три форми істини: раціональна; чуттєва і духовна. У відповідності до цього виділяються і три типи мислення. В першому випадку, істинна реальність розглядається як нематеріальне і вічне буття, фізичні запити і потреби людини при цьому мінімізуються за рахунок гіпертрофованого акценту на духовних устремліннях особистості; в другому — реальністю вважається лише те, що відкривається органам відчуттів (почуттів), задоволення фізичних потреб абсолютизується; в третьому - здійснюється синтез чуттєвого і нечуттєвого пізнання та критерію істинності.

Загалом, на думку П. Сорокіна, будь-яка культура-цивілізація переживає стадії зародження, розквіту і руйнації (одна система цінностей стає застарілою, на зміну їй приходить інша); сучасний йому стан західної культури діагностував як кризовий. Останнє, однак, вважав цілком нормальним, оскільки (згідно з теорією соціокультурної динаміки) у майбутньому повинна з'явитись нова цивілізація, що призведе до утворення змішаного соціокультурного типу, який може перерости у "сяючий інтегральний порядок" у цілому світі.