Спеціальні та галузеві соціології - Пилипенко В.Є - Емпіричні виміри української соціології культури.

Сучасна соціологія культури вимагає від спеціаліста вільного і професійного володіння методами і технікою соціологічних досліджень. Особливе значення має уміння соціолога належним чином обробляти зібрану в ході емпіричних досліджень інформацію, поза яким будь-який збір фактів неминуче передбачає їх теоретичне осмислення і узагальнення, без яких самі факти втрачають сенс.

Як уже зазначалося, соціологія культури в своїх емпіричних пошуках використовує як якісні, так і кількісні методи. Зокрема, метод опитування дає змогу досліджувати духовні потреби різних верств населення і на цій основі вибудовувати типологію культурної діяльності, виділяючи, як це роблять, приміром, одеські соціологи, максимально активних, середньо активних та пасивних споживачів, а також носіїв маргінальної культури (наприклад, тих, дозвілля яких пов'язано головним чином із телебаченням). Щоправда, тут слід зробити зауваження: така типологізація за сучасних умов може бути не завжди виправданою, оскільки маргіналами такого роду зараз часто стають не стільки через культурні чинники, скільки через економічні. Це підтверджують і дані останніх опитувань, проведених у рамках дослідницького проекту "Українське суспільство на межі XXI століття", результати яких чітко фіксують вплив процесів зубожіння переважної кількості населення України на формування "культури бідності", коли такі заняття як відвідування театрів, концерту чи виставок перетворюються на недоступні. Така ситуація особливо болісно сприймається тими, у кого культурні і естетичні потреби є вже цілком сформованими, а їх незадоволення зумовлено лише матеріальними негараздами.

Метод опитування може виявитися продуктивним і при дослідженні динаміки цінностей населення України. Зокрема, результати досліджень, проведених київськими соціологами протягом останніх десяти років у межах науково-дослідницької програми "Аксіо-моніторинг", засвідчують, шоу ціннісній свідомості людей під впливом чинників різного роду відбулися певні зміни. В першу чергу, тут відзначається посилення вітальних цінностей, а також збільшення важливості для людей синдрому певних соціальних і самореалізаційних цінностей. Водночас цінності освітнього і культурного зростання наразі не набули необхідного рівня важливості.

Ціннісні орієнтації досліджуються і якісними методами (хоча вони на даний момент залишаються менш популярними, ніж кількісні, адже процес їх обробки незрівнянно складніший, трудомісткіший, ніж обробка інформації, отриманої внаслідок масових опитувань). Так, цікавим є дослідження харківських соціологів, у якому вивчалися ціннісні орієнтації сучасної студентської молоді. Дослідження проводилося за допомогою біографічного методу — способу вивчення індивідуального шляху і життєвого досвіду на різних стадіях (від дитинства до дорослішання); застосовувався такий метод збору інформації як глибинне інтерв'ю. Результати дослідження засвідчили певні зміни, що відбуваються у структурі сучасної особистості. І хоча серед цінностей сучасної молоді, як і раніше, домінують цінності, пов'язані з сім'єю, а також такі цінності як здоров'я, кохання, аналіз студентських біографій дав змогу виділити і певні нові тенденції в ціннісних системах сучасної молоді — орієнтація на престиж, владу і гроші (як бачимо, такого роду результати перегукуються з даними названого вище кількісного дослідження).

Якісні дослідження стають єдино можливими у тих випадках, коли їх тематика вимагає проявляти максимум обережності і делікатності, скажімо, при вивченні культурно-релігігійних орієнтацій сучасного індивіда. Як приклад можна навести спільний крос-культурний проект київських і львівських соціологів "Духовно-релігійні орієнтації сучасної української молоді", в якому численні і різноманітні автобіографії представників сучасної молодіжної спільноти дали змогу відтворити існуючі в ній культурні системи і соціокультурні зразки кращим чином, аніж це могли зробити дані масового опитування, і визначити не лише основні вектори духовної орієнтації сучасної української молоді різних регіонів України, але й сформулювати основні моделі культурно-релігійних ідентичностей та намітити конкретні шляхи вирішення духовних проблем сучасної української молоді на регіональному рівні.

Підсумовуючи, зауважимо, що достовірність і надійність висновків і рекомендацій, що пропонуються соціологами за результатами емпіричних досліджень, передбачають не лише їх теоретичне осмислення і узагальнення, але й наявність так званих зворотних зв'язків, коли теорія доповнюється за рахунок емпіричних даних, спроможних виявити нові тенденції у розвитку культури.

Сучасна соціологія культури виконує функцію стикової зони між культурологією і соціологією, розглядаючи культурні аспекти соціального життя та соціальні аспекти культурного життя. Цьому сприяє, з одного боку, спеціалізація наук про культуру, а з другого - потреба в синтезі наукової інформації в контексті вирішення проблем, пов'язаних із вивченням феноменів, що змінюються під впливом суспільних факторів. Це означає, що потреба в новій соціології культури в наш час не лише існує, але й реалізується. Водночас, незважаючи на інтенсивне накопичення соціологічних знань про культуру в останні десятиліття, соціологію культури поки що не можна вважати усталеною науковою дисципліною

1. Ерасов Б. Социальная культурология. - М., 2000.
2. Життя етносу: соціокультурні нариси: Навч. посіб. - К, 1997.
3. Знанецкий Ф. Функции социологии как науки о культуре // Человек и общество. Хрестоматия. - К., 1999.
4. Иконникова С. Н. История культурологии: идеи и судьбы. - СПб., .1996.
5. ИонинЛ. Г. Социология культуры: путь в новое тысячелетие: Учеб. пособ.-М., 2000.
6. Маркарян Э. Теория культуры и современная наука: Логико-методологический анализ. - М, 1983.
7. Михайлова Л. И. Социология культуры: Учеб. пособ. - М., 1999.
8. Овчинников В. Культура и политика // Политическая социология. -Ростов-на-Дону, 1997.
9. Победа Н. И. Социология культуры. - Одесса, 1997.
10. Парсонс Т. Система координат действия и общая теория систем действия: культура, личность и место социальных систем // Американская социологическая мысль. Тексты / Под ред. В. И. Доб-ренькова. - М., 1994.
11. Сорокин П. Человек. Цивилизация. Общество: Пер. с англ. - М., 1992.
12. Соціологія культури в новому тисячолітті: Навчально-методичний посібник для викладачів та студентів. - Харків, 2002.
13. Соціокультуриі ідентичності та практики. — К., 2002.
14. Українське суспільство: моніторинг—2000р. Інформаційно-аналітичні матеріали. — К., 2000.
15. Феномен нації: основи життєдіяльності. — К., 1998.
16. Шульга Р. Соціологія мистецтва: нові реалії, старі проблеми // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. - 1999. — №4.
17. Шульга Р. Художня культура в Україні: життя після смерті старого міфу // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. - 2001. - №1.