Спеціальні та галузеві соціології - Пилипенко В.Є - Народне мистецтво як предмет зацікавлень соціологів.

Зміни в соціально-політичному житті сучасної України зумовили нові умови функціонування художньої культури. Роль, яку вона донедавна відігравала в нашому суспільстві, суттєво змінилася. Змінилось і те місце у системі суспільно значущих цінностей, яке ще донедавна посідала художня культура, внаслідок чого фактично втрачено інтерес до мистецтва як інструмента державної ідеології.

Так, сьогоднішній митець, звільнившись від втручання чиновників у творчий процес, опинився у цілком новій для себе ситуації. Тепер його не зобов'язують творити в ім'я ідеї, тож він змушений керуватися власними уявленнями і реалізовувати свої власні задуми. З одного боку, це дає йому простір до самовираження (щоправда при цьому зникає інший творчий імпульс — творити всупереч владі), а з другого — суттєво ускладнює життя, оскільки оцінка його праці є лише такою, яку пропонує ринок. Така ситуація часто сприймається надзвичайно болісно, і митці продовжують за інерцією повністю покладатись на владу (в той час, як вона майже цілком "самоусувається"), відчуваючи при цьому постійний дискомфорт, що, безумовно, негативно позначається на їх творчості, а відтак — на становищі художньої культури загалом.

Сучасні проблеми соціокультурного характеру не в останню чергу зумовлені і тим сформованим у культурі ставленням до мистецтва, яке визначає його місце в ієрархії цінностей суспільства — як на рівні артикульованого ставлення до мистецтва, так і на рівні безпосереднього з ним спілкування. І тут соціологами фіксується свого роду подвійний стандарт, коли декларації про належний рівень ставлення до мистецтва не збігаються з реальним характером його споживання.

Так, спостерігаючи за перебігом подій у популярних в наш час ток-шоу, часто спостерігаємо, як їх учасники в процесі дискусій висловлюють найрізноманітніші позиції з обговорюваного питання. Проте, коли заходить мова про високе мистецтво, дискутанти (незалежно від того, до якої соціальної групи вони належать) визнають його як одну з найвищих цінностей. Водночас, проаналізувавши, скажімо, асортимент пропонованої (а отже, популярної) друкованої літературної продукції, неважко виявити, що найпопулярнішими є "легкі" жанри — детектив, мелодрама. Те ж стосується телебачення (пальма першості тут належить комедіям, детективам і "мильним операм") та музики ("попса" становить для публіки куди більший інтерес, ніж, скажімо, опера). І таких прикладів, які вказують на розрив між декларованими і реальними ціннісностями можна навести безліч.

Таким чином, сучасне мистецтво звільнило себе від відповідальності перед суспільством за його моральний стан, відмовилося задавати людині "ціннісну планку". Відпущене на свободу, воно кардинально змінило весь характер сучасного художнього процесу, що, в свою чергу, спровокувало появу нових проблем, у тому числі і соціальних.

Народне мистецтво як предмет зацікавлень соціологів.

Народне мистецтво — це та основа, на якій розвивається національна художня культура. Будучи невід'ємною частиною загальнолюдської культури, воно суттєво впливає на формування уявлень людини про суспільство і свою роль у ньому, вкладаючи при цьому в загальнолюдську скарбницю знання і досвід, зумовлені особливостями світовідчуття, направленістю духовної енергії конкретної людської спільноти, її естетично-емоційним самовираженням. І хоча розвиток і ускладнення сучасного суспільства, процеси взаємопроникнення стилів життя, що у ньому відбуваються, перемішування різних пластів культури призводять до певної уніфікації соціокультурних стереотипів, сучасне народне мистецтво продовжує залишатись цілісним і самобутнім.

Українське народне мистецтво як соціокультурний феномен завжди становило інтерес для дослідників. Однак, якщо раніше воно вивчалося головним чином етнографами та мистецтвознавцями, то тепер народне мистецтво все частіше викликає інтерес і у представників інших галузей наукового знання, зокрема у соціологів, психологів, лінгвістів. Цьому суттєво сприяє тенденція до інтеграції та кооперації низки соціогуманітарних дисциплін (наприклад, етнографії і соціології) і — як наслідок — до утворення міждисциплінарних галузей, таких як етнокультурсоціологія. Така ситуація зумовлена, з одного боку, необхідністю у вихованні висококультурної людини, а з другого — необхідністю збереження народнокультурних цінностей.

Відтак сучасна українська соціогуманітарна наука, здолавши стереотипи радянських досліджень народного мистецтва та переживши черговий збиральницький період, намагається осмислювати народномистецькі явища по-новому, акцентуючи увагу не стільки на історичній чи художній вартості художніх витворів, як на їх соціальній цінності. Безумовно, на цьому шляху виникають і труднощі.

Так, зміна ідеологічних орієнтацій сучасного українського суспільства, надзвичайно повільний його вихід із глобальної кризи, провокує появу нових проблем соціології як інструмента інтерпретації соціокультурного життя. Одна з цих проблем полягає у певній суб'єктивності і антипсихологічності ряду методик, що застосовувались та застосовуються при аналізі соціальних функцій народного мистецтва. Також можемо навести приклади, коли дослідження названого феномена все ще носять суто ідеологічний характер (хоча тепер ідеологія вже є іншою), натомість соціально-психологічні аспекти функціонування народного мистецтва залишаються невивченими. Внаслідок цього особливості світогляду, властиві членам певного соціуму, способи усвідомлення ними самих себе і природного та соціального оточення залишаються поза полем зору науковців, що чинить перешкоди на шляху до розуміння соціальної поведінки людей — членів нашого соціуму, чи соціальних явищ, які в ньому відбуваються. Натомість практичний досвід наших днів переконує, що без уваги до традицій і успадкованих засобів інтелектуального та емоційного засвоєння дійсності неможливо розібратися в житті сучасного суспільства і вибудувати осмислену соціальну та культурну політику.

Тож сучасна соціологія пропонує розглядати народне мистецтво як інтерпретаційну модель соціуму, компактну згортку його системи цінностей, зрозумівши, яку нагоду українське суспільство отримає, здійснивши свою самокорекцію і вибравши ту модель розвитку, яка б найкращою мірою відповідала його корінним запитам, а отже — об'єднати своє соціальне, духовне і матеріальне життя в концептуальну цілісність.