12.1. Аналіз основних категорій
"Соціологія управління" - галузь соціології, яка вивчає закономірності, засоби, форми та методи цілеспрямованого впливу на соціальні відносини, структури і процеси суспільства (організації) з метою упорядкування, підтримки, збереження його оптимального функціонування, розвитку або зміни, переведення до іншого стану. Соціологія управління досліджує також природу управлінських відносин, з'ясовує, насамперед, соціальні цілі управління з точки зору їх відповідності інтересам тих, ким управляють" [1, 579].
Вивченням управління займаються багато галузевих наук В аналізі управління соціологія має свої специфічні підходи. Зокрема, білоруські дослідники вважають, що сутність соціологічного підходу в управлінні полягає у виділенні та вивченні п'яти взаємопов'язаних компонентів:
o Діяльність управляючої підсистеми, до якої треба відносити різні органи управління як на державному рівні, так і на рівні окремих організацій. Ця діяльність охоплює комплекс проблем щодо підбору, підготовки, просування кадрів, формування управлінських відносин.
o Цілеспрямований управлінський вплив на об'єкти управління (зовнішній або внутрішній).
o Соціальна самоорганізація, що є сукупністю спонтанних процесів внутрігрупового регулювання (громадська думка, традиції, звичаї, соціальні норми тощо), які формують регулюючі та управлінські впливи на поведінку та діяльність особистостей та груп.
o Система управлінських рішень, які забезпечують цілісність зберігання та підвищення якісних параметрів керованої системи, її сталого розвитку.
o Аналіз та контроль керованої підсистеми, що дозволяє оперативно корегувати її діяльність [2, 272-274].
Таким чином, систему соціального управління можна уявити у вигляді такої узагальненої схеми:
Огляд сучасних праць із соціології управління [3—13] дозволяє зробити такі висновки:
· для аналізу соціологічних аспектів управління важливо виділити суб'єкт та об'єкт управління;
· суттєве значення має аналіз специфіки соціального управління (або управління соціальними процесами) як важливий напрямок управлінської діяльності взагалі;
· взаємодія суб'єкта та об'єкта управління формує декілька типів соціальних процесів, де поєднуються взаємодія і взаємовплив, формуються як суспільна погоджена діяльність, так і конфліктні зони;
· суб'єкти і об'єкти управління (соціальні процеси, які породжені взаємодією) потрібно розглядати на фоні зовнішнього та внутрішнього середовища.
Механізм регуляції людської діяльності необхідно вивчати, перш за все, аналізуючи як регулятори людської поведінки, так і цінності та соціальні норми. Цінності у самому загальному визначенні — це будь-які матеріальні або духовні блага, які як окремій людині, так і людській спільноті уявляються дуже значними, а прагнення до таких благ зветься ціннісними орієнтаціями. Задача соціології управління — виявити, на яку цінність спрямована конкретна управлінська діяльність.
Іншим регулятором діяльності людей є соціальні норми, що являють собою правила поведінки, які або стихійно формуються у суспільстві протягом більш-менш тривалого розвитку, або встановлюються державою (норми права) та різними суспільними організаціями. Це базові категорії для розуміння соціального управління, або управління як один із видів управлінської діяльності у суспільстві Так, наприклад, для будь-якої виробничої організації є характерною сукупність трьох організаційних підсистем: технологічної, економічної та соціальної. І кожна з них вимагає особливої управлінської діяльності. Щодо соціальної підсистеми, то вона являє собою сукупність елементів, які характеризують соціальні якості людей, рівень їх культури, загальних та професійних знань, їхні потреби, інтереси, цінності, а також ставлення до умов своєї діяльності, характер людських відносин тощо [12, 76-78; 99].
Важливо підкреслити, що така схема повинна розглядатись у нерозривному зв'язку з внутрішнім та зовнішнім середовищем конкретної організації. "Соціальна організація являє собою систему соціальних груп і відносин між ними для досягнення конкретних цілей шляхом розподілу функціональних обов'язків, координації зусиль, дотримання певних правил взаємодій у процесі функціонування системи управління" [11, 115]. В соціології управління прийнято розрізняти діяльність керівника і управлінську діяльність. Різницю між ними відомі американські фахівці з проблем управління П. Друкер и У. Беніс визначили так: "Менеджмент - це мистецтво дертися по драбині успіху, керівництво — уміння визначити, де цю драбину ставити" [2, 276].
Будь-яка соціальна організація створюється для досягнення двох основних цілей: 1) організаційних, виробничих; 2) формування соціального середовища, певної системи соціальних відносин, соціально-психологічного клімату, які сприяють досягненню виробничої мети. Під соціальним процесом треба розуміти послідовну зміну соціальної організації у цілому або окремих її частин (ця зміна може бути як прогресивною, так і регресивною).
Усі ці процеси можна об'єднати у три класи:
o Процеси формування і розвитку організації як цілісної соціальної спільноти.
o Процеси змін умов, якості та життя особистостей, які складають колектив.
o Формування та розвиток соціальних якостей людей [119-122].
Треба погодитися з думкою, що соціологія управління і соціологія організацій як соціально-управлінські дисципліни входять до загальної теорії організації і управління, з якою співвідносяться, як частка з цілим. Різниця між ними умовна і полягає в тому, що соціологія управління зосереджує увагу, в першу чергу, на вивченні управлінських процесів і логіки досягнення мети, а соціологія організацій - на природі, механізмі і стані колективного суб'єкта досягнення мети, якою є організація. Предмет соціології управління полягає у вивченні різноманітних управлінських процесів у різних типах організацій, соціальних інституцій, у суспільстві в цілому [15, 26].
Безумовно, практичну значущість має вивчення соціального механізму управління, який складається (крім аналізу об'єктів та суб'єктів соціального управління) також із прагнення вивчати закономірності дії системи ціннісно-нормативних регуляторів, умов життєдіяльності окремих соціальних груп, ефективності діючої системи стимулювання. За останні роки вагомої значущості набув феномен організаційної культури окремих колективів, галузей.
12.2. Формування організаційної культури як важливий соціальний процес
12.3. У пошуках сучасної управлінської парадигми
1. Громадські дитячі та молодіжні організації як суб'єкт і об'єкт соціально-педагогічної діяльності
1.1. Громадська організація як форма об'єднання
1.2. Дитячі та молодіжні організації в соціально-педагогічному просторі
1.3. Етапи створення дитячих та молодіжних громадських організацій
1.4. Структурні характеристики громадської організації
2. Історія дитячих та молодіжних організацій на території України
2.1. Зародження юнацьких об'єднань у XVI-XIX ст.