Основи фінансового менеджменту - Рясних Є.Г. - 5. Управління обіговим капіталом

5.1. Особливості управління обіговим капіталом у процесі діяльності підприємства

Кожне підприємство у процесі своєї діяльності обов'язково використовує обігові кошти, тобто обіговий капітал.

Обіговий капітал (кошти) - мобільні активи підприємства, які є готівкою або можуть бути перетворені на неї протягом року або одного виробничого циклу.

Різницю між поточними активами (обіговими коштами) і поточними зобов'язаннями (кредиторською заборгованістю) називають чистим обіговим капіталом. Він показує, наскільки поточні активи покрито довготривалими джерелами коштів, і є важливим показником ліквідності підприємства.

Обіговий капітал забезпечує безперервність процесу виробництва і реалізації продукції. На його обсяг впливають різні фактори, що діють на всіх стадіях грошового обігу: закупівлі предметів праці, виробництва продукції, реалізації товару, розподілу виручки та ін.

Управління обіговим капіталом у процесі постачання, виробництва, реалізації продукції

Фінансове управління процесами постачання, виробництва і реалізації переважно зводиться до управління саме обіговим капіталом (рис. 5.1).

Рис. 5.1. Рух обігового капіталу

Визначення рівня обігового капіталу - складне і відповідальне завдання фінансового менеджера. Низький рівень обігового капіталу посилює ризик втрати ліквідності і неплатоспроможності підприємства, оскільки його виробничо-збутова діяльність не має достатнього фінансового забезпечення, а завеликий - до його консервації у надлишкових запасах товарно-матеріальних цінностей, а отже, до зменшення прибутку.

За ринкових умов кожне підприємство розробляє власну політику управління обіговим капіталом, суть якої полягає в раціоналізації джерел фінансування, оптимізації розподілу за стадіями циклу "постачання - збут", а також дієвому контролі за ресурсозбереженням і прискоренні його обігу. Політика управління обіговим капіталом має забезпечувати компроміс між ризиком втрати ліквідності і ефективністю функціонування підприємства, а також достатній рівень платоспроможності, прийнятний обсяг, структуру і рентабельність активів.

На тривалість обігу капіталу впливають як зовнішні, так і внутрішні фактори.

До зовнішніх факторів належать галузева належність підприємства, сфера його діяльності, розміри підприємства, умови взаємодії з постачальниками предметів праці і покупцями продукції, економічна ситуація в країні тощо.

До внутрішніх факторів зараховують вид і технологію виробництва продукції, методи оцінювання товарно-матеріальних запасів, методи фінансування поточних активів, систему ціноутворення на продукцію підприємства та ін.

Тривалість обігу капіталу То обчислюють за формулою:

То = (ПА o 365)/ЧВ, (5.1)

де ПА - середній рівень поточних активів; ЧВ - чиста виручка підприємства.

Тривалість обігу капіталу, визначена за допомогою різних методів оцінювання поточних активів, неоднакова. У разі застосування методу, ЛІФО (оцінювання розміру залишків обігових коштів виходячи з собівартості матеріалів, закуплених першими) тривалість обігу буде меншою, ніж за використання методу ФІФО (оцінювання матеріальних запасів, виходячи з цін останніх закупівель). Фінансовий менеджер, керуючись обраною стратегією управління активами, має самостійно визначати, який із методів краще підходить для конкретної ситуації.

Процес постачання відчутно впливає на фінансові показники підприємства, фінансові служби постійно контролюють його, затверджуючи кошторис на закупівлі, разом із бухгалтерією своєчасно перераховують кошти на відповідні рахунки постачальників. Головним завданням фінансового менеджера на цьому етапі є оптимізація кредиторської заборгованості фірми.

Однією з основних складових обігового капіталу є виробничі запаси підприємства: сировина і матеріали, незавершене виробництво, готова продукція та ін. Фінансовий менеджер повинен відстежувати і оптимізувати обсяг запасів і витрати, пов'язані з їх зберіганням, тривалість зберігання тощо.

Виробничий процес характеризує низка параметрів: тип виробництва, вид продукції, особливості технології, тривалість виробничого циклу та ін., які теж відчутно впливають на обсяг залучених до виробництва коштів. Забезпечення ефективності їх використання покладається на фінансового менеджера. Оптимізувати діяльність допомагає правильний вибір каналів розподілу товарів, тобто шляхів їхнього просування до споживача.

Дебіторська заборгованість - важливий компонент обігового капіталу. Коли одне підприємство продає товари іншому, це не означає, що кошти за товари буде сплачено негайно. Несплачені рахунки за доставлену продукцію (або рахунки до отримання) і становлять значну частку дебіторської заборгованості. Специфічний елемент дебіторської заборгованості - векселі до отримання, що є по суті цінними паперами (комерційні цінні папери). Завдання фінансового менеджера на цьому етапі полягають в оптимізації дебіторської заборгованості клієнтів і впровадженні гнучкої цінової політики для збільшення обсягу продажу. При управлінні дебіторською заборгованістю менеджер визначає ступінь ризику неплатоспроможності покупців, обчислює прогнозоване значення резерву з сумнівних боргів, надає рекомендації щодо поведінки з фактично або потенційно неплатоспроможними покупцями. На четвертому етапі грошового обігу фінансовому менеджеру необхідно ефективно розподілити прибуток, своєчасно розрахуватись із бюджетом, упроваджувати грамотну інвестиційну та дивідендну політику. Отже, управління обіговим капіталом як сфера управління фінансами є однією з важливих функцій менеджера.