Основи фінансового менеджменту - Рясних Є.Г. - 6. Управління розподілом прибутку, дивідендна політика

6.1. Формування розподільчої політики підприємств

Управління прибутком - важлива складова економічної діяльності суб'єкта господарювання. Розподіл прибутку є зворотним боком процесу виробництва, від якого залежить зростання ефективності виробництва за інших незмінних умов. Найскладнішим є механізм розподілу прибутку на підприємствах колективної форми власності, оскільки при цьому треба враховувати багато факторів. Процес управління прибутком підприємств колективної форми власності, складовою якого є дивідендна політика, передбачає вибір оптимальної системи розподілу, що задовольнятиме загальновиробничі інтереси підприємства та інтереси співвласників з урахуванням специфіки, зумовленої організаційно-правовою формою колективної власності.

Дивідендна політика - це сукупність принципів і методів виплати дивідендів відповідно до загальноекономічної стратеги та цілей тактичного планування акціонерного товариства.

Проте дивідендну політику можна розглядати як розподіл прибутку, що залишається у розпорядженні підприємства колективної форми власності, на дивіденди співвласникам та інші цілі.

Дивіденди (- те, що треба розділити) - дохід у грошовій або Іншій формі, який отримують власники капіталу підприємства колективної форми власності пропорційно до їхньої частки капіталу з прибутку підприємства або спеціальних фондів, створених за рахунок прибутку минулих років.

Такий підхід є логічним з економічної точки зору. Для того щоб визначити норму розподілу прибутку на дивіденди, слід врахувати розмір інших фондів, створених з чистого прибутку підприємства для забезпечення стійкої господарської активності: резервного фонду, фонду матеріального заохочення, фонду викупу паїв співвласників, які розривають з підприємством трудові відносини (для підприємств колективної форми власності), та ін., адже дивіденди виплачують, як правило, за залишковим принципом. Крім того, відмова конкретного товариства в певних економічних умовах сплачувати дивіденди (наприклад, на ранніх стадіях розвитку виробництва або з метою залучення додаткових коштів для здійснення перспективного інвестиційного проекту) також є певною дивідендною політикою. Отже, розподільча (дивідендна) політика виступає складовою процесу прийняття рішень у сфері вибору джерел фінансування виробничої діяльності у поєднанні з делегуванням колективної власності.

За слабкої ринкової кон'юнктури підприємства можуть вдатися до розрахунку з акціонерами товарами власного виробництва або придбаними згідно з бартерними угодами. Дивіденди не обов'язково є частиною прибутку - в розвинутих країнах вони виконують так звану сигнальну функцію, що відображає небажання знижувати дивіденди, навіть коли знижується прибуток. Підприємства, як правило, намагаються виплачувати дивіденди навіть у разі від'ємного балансу за рахунок створених фінансових резервів. Українські підприємства отримали таку можливість лише після прийняття Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 22.05.97 р.

Більшість українських інвесторів вважає дивіденди одним із найважливіших індикаторів ефективності функціонування бізнесу. Однак дохід акціонера (інвестора) традиційно складається із власне дивідендних виплат та прибутків чи збитків, пов'язаних зі зміною капіталізаційної вартості фірми. Отже, дохідність вкладеного акціонером капіталу може бути обчислена у вигляді відносного прибутку за період володіння акціями:

де г - відносний прибуток за весь період володіння цінними паперами (виміряний у відсотках від вкладеного капіталу); Р$ - ціна купівлі цінного паперу, гр. од.; Рг - ціна продажу цінного паперу, гр. од.; 2) - дивіденди, виплачені за період володіння цінними паперами, гр. од.

Із наведеної формули видно, що дохід інвестора складається не лише з дивідендних виплат £), а й із капіталізаційних прибутків чи збитків, які виявляються в різниці цін акцій Рг - Р0. Вони можуть становити значну величину в практиці ведення корпоративного бізнесу, чим власне і пояснюється більше занепокоєння корпоративного менеджменту курсом власних акцій, ніж дивідендною політикою. Оскільки зміни в капіталізації можуть бути як позитивними, так і негативними, крім того, значно перевищувати найщедріші дивідендні виплати, то таке ставлення цілком зрозуміле. Менеджери розглядають курс власних акцій як індикатор ефективності менеджменту компанії.

Одним із методологічних підходів до формування розподільчої політики є узагальнення світового досвіду з адаптуванням його до вітчизняних умов. На практиці кожне підприємство має розглянути цю проблему, виходячи з власних особливостей та зовнішніх факторів впливу.

Приймаючи рішення щодо розподілу прибутку, слід орієнтуватися на об'єктивні чинники. Економічна криза в Україні у сфері господарської діяльності, інвестування, кредитування зумовлюють потребу у політиці розподілу прибутку, яка б дала змогу підприємству максимум зусиль спрямувати на підтримання рівня платоспроможності працівників, акумулювати кошти для забезпечення джерел розширеного відтворення власного виробництва. За нестабільної економіки прибуток є джерелом утворення обов'язкових резервних фондів для підтримки платоспроможності підприємства.

На розподільчу політику підприємств впливає система оподаткування його доходів. Що більший податковий тиск на підприємство, то менше наявних доходів включають у розподільчий процес. На схемі узагальненого процесу управління прибутком акціонерного товариства (рис. 6.1) розподіл прибутку пов'язаний із формуванням оптимальної структури капіталу акціонерного товариства. Як правило, оцінки і рішення у цих сферах приймає вище керівництво компанії, тому що вони визначають тривалість життєдіяльності фірми.

Рис. 6.1. Схема управління прибутком

У верхній частині схеми показані розподіл прибутку від основної діяльності між власниками, кредиторами і реінвестуванням у бізнес. На кожен елемент тут впливають поточні і минулі рішення, а також фінансова політика. Критичним моментом є визначення відносного розміру сплачуваних дивідендів, оскільки це безпосередньо впливає на можливості альтернативного використання прибутку для зростання інвестицій.

Схема розподільчої політики, наведена на рис. 6.2 є типовою для прийняття рішень стосовно неї, хоча не зовсім точно відображає сферу управління прибутком підприємств з іншими формами власності.

Рис. 6.2. Принципова схема розподілу прибутку на підприємствах колективної форми власності

Структура схеми може змінюватись залежно від змін у пріоритетах діяльності підприємства, положень законодавчої бази та інших чинників. За її допомогою можна проаналізувати основні поняття та положення розподільчої політики.