Педагогіка - Пальчевський С.С. - 3.4. Цілі навчання як системотворчий елемент дидактичної системи

Відомі слова французького письменника і громадського діяча Ромена Ролана про знання, "випоєне" власною "кров'ю", примушують задуматися над місцем і роллю шкільного навчання в житті кожної людини. ,Для чого? З якою метою? Чому?" - ці питання постають перед кожним із нас щогодини, щодня і не зникають упродовж усього життя. Стоять вони й перед кожним уроком - своєрідним барвистим шматочком у загальній фресці становлення підростаючої людини як особистості. Щоб дати відповідь на ці питання, розкриємо суть понять цілей та мети навчання, встановимо їхній взаємозв'язок.

Поняття мети в загальному значенні визначається у "Тлумачному словнику української мови" як "те, що хтось намагається осягнути, здобути, до чого прямує", а ціль - як "місце, пункт, у який треба влучити, стріляючи із чого-небудь, те, до чого прагнуть, намагаються досягти". Таке визначення певним чином спирається на тлумачення Аристотеля, який визначав мету як "те, заради чого" дещо існує. Зважаючи на те, можна зробити висновок, що мета навчання - поняття ширше, ніж ціль навчання, оскільки вона входить у загальну структуру мети освіти, яка визначається на основі соціального замовлення суспільства школі та відображається в державних документах, конкретизуючись згодом у навчальних програмах, підручниках, навчальних посібниках та цілях, визначених для кожного уроку. Однак окремі автори мету освіти та навчання співвідносять із поняттям загальних цілей навчання (Онищук В.А.,

Паламарчук В.І). Ураховуючи усталені у вітчизняній педагогічній науці підходи до визначення цих понять, ми схильні співвідносити мету навчання та його цілі як стратегію і тактику взаємозв'язаних педагогічної діяльності вчителя і відповідної їй діяльності учня. Згідно з цим загальна мета навчання полягає в оволодінні соціально та історично визначеними нормами знань, умінь, навичок, а також у засвоєнні необхідного досвіду творчої діяльності та емоційно-ціннісного ставлення до світу, спрямованих на створення сприятливих умов для самопізнання, самооцінки, самовизначення та само актуалізації особистості впродовж підготовки її до акме-періоду свого життя і вступу в цей період. Загальна мета навчання конкретизується у часткових.

Цілі навчання - це уявний конкретний кінцевий результат, якого вчитель очікує від певним чином спрямованої взаємозв'язаної власної педагогічної діяльності та пізнавальної діяльності учнів.

Таким чином, коли мету навчання прийнято розуміти як бажаний результат, доступний для досягнення лише у віддаленому часі, то ціль його слід розуміти як складову мети, яка передбачає досягнення конкретних навчальних результатів на багатьох її етапах. У свою чергу ціль навчання досягається за рахунок виконання відповідних їй завдань.

Мета навчання як базова основа для визначення його цілей.

В.О.Сухомлинський, розглядаючи навчання в єдності його освітньої, виховної і розвивальної функцій, писав: "Не забуваймо, що в школі дитина не тільки вчиться. У школі вона живе. Там, де вихователі забувають цю істину, навчання стає для школяра важким тягарем. Там, де навчання виступає як невід'ємна частина багатогранного духовного життя, - воно для дитини бажане й захоплююче" (Сухомлинський В.О. Вибрані твори: У 5 т. - К., 1976-1977. -Т.1.-С. 407). Великий педагог домагався того, щоб підростаюча людина, навчаючись у школі, пізнавала не тільки світ, а й саму себе в ньому, одухотворялася прагненням бути прекрасною, отримувала знання як інструментарій для майбутнього самовизначення та самореалізації в житті.

У найзагальнішому вигляді мета навчання як складова мети триєдиного процесу едукації відображається у філософії сучасної освіти, яка, як уже згадувалося, поєднує ідеї та теорії багатьох сучасних філософських систем (екзистенціалізму, філософії нестабільності, глобальних проблем людства, марксизму та ін.).

Згідно з нею ця мета полягає в такому:

o Виявлення засобами навчальних предметів живої інтенції учня з метою підтримки його подальшого автентичного самовизначення.

o Сприяння засобами навчального предмета власним тенденціям розвитку особистості учня. Шляхи такого розвитку слід не нав'язувати, а виводити з вихованця як складно організованої нестабільної системи.

* Виховання в підростаючої людини такого світоглядно-ціннісного бачення світу, яке базується на зближенні внутрішнього і зовнішнього світів, що підтверджується відкриттям синергетикою загальних фундаментальних властивостей для суспільних і фізико-хімічних процесів. Для цього керуватися такою новою концепцією педагогічної діяльності, яка передбачає органічний зв'язок між гуманітарними та природничими предметами, їхнє взаємопроникнення, що сприятиме поєднанню сциєнтичного й антисциєнтичного (гуманістичного) типів світогляду та уникнення гострих суперечностей між ними.

* Спрямування навчального процесу на гармонійний розвиток творчої особистості, яка вмітиме вирішувати суперечності, що виникають між нею та іншими людьми, суспільством, не виходячи за певні межі у взаємодії тих протилежностей, які створюють ці суперечності.

* Поєднання у процесі навчання раціонального мислення учнів з інтуїтивно-унікальними елементами його, що, за Адорно, "пробуджує радісний і живий трепет природи, яка струсила насильство".

* Стратегічна спрямованість навчання на розв'язання головної суперечності педагогічного процесу - суперечності між загальними та індивідуальними інтересами, між загальносуспільним "треба" і власно-особистісним "хочу".

* Орієнтування на абсолютизацію загальнолюдських духовних цінностей у "національному обличчі".

* Уміння долати внутрішні конфлікти за рахунок використання методології діалогової взаємодії.

* Вироблення універсальної культури особистості за рахунок надання пріоритету антропокосмічним цінностям, з якими узгоджуються економічні інтереси.

* Розвиток творчої інтуїції як, згідно з Ейнштейном, нелогічної і нераціональної форми мислення, механізми якого не можна розкрити в якихось раціональних його формах.

Мета навчання, окрім цього, визначається ще й державним замовленням школі, яке відображається у відповідних державних документах. У свою чергу, державне замовлення визначається назрілими потребами соціально-економічного розвитку країни та рівнем науково-технічного прогресу. Стосовно цього професор В.Ф.Паламарчук пише: "Відтворення і постійне оновлення інтелектуального потенціалу України вимагає розробки принципово нової концепції розвитку учнівської молоді, конструювання спеціальних програм і технологій. Відомо, що 35% обдарованих людей забезпечують 95-97% національного прибутку... Соціальне замовлення - стати у 3-му тисячолітті державою інтелектуальних ідей технологій - вимагає нової теорії освіти інноваційного характеру, компонентами якої є сучасні філософські, аксіологічні, семантичні, фізіологічні, психолого-педагогічні погляди на людину" (Паламарчук В.Ф. Як виростити інтелектуала. - Тернопіль, 2000. - С. 4).

Таким чином, важливою метою навчання у світлі державного замовлення стає інтелектуальний розвиток особистості, який покликаний базуватися на широких системних поглядах, в основі яких лежать концепції синергетики, життєтворчості, діалогу культур, автентичної педагогіки, педагогіки як еволюції життя та ін. Основна мета такого розвитку - виховання інтелектуально обдарованих людей, які були б здатні породжувати нові ідеї. Особистісну і загальносуспільну значущість цього важко переоцінити. Сьогодні невипадково японські фахівці класифікують усі країни за ознакою рівня розвитку інтелектуальної власності. Згідно з таким підходом до країн першої групи належать країни, головним багатством яких є ідеї та нові технології. Інтелектуальна творчість - механізм, який забезпечує прогресивну еволюцію суспільства і купірує регресивні лінії цього розвитку (М.Холодна).

Важливою метою є також відтворення в підростаючого покоління тих моральних принципів, які б забезпечували нормальне функціонування правово-економічного законодавства в країні.