Педагогіка - Пальчевський С.С. - Поняття про засоби навчання та їхню класифікацію.

Згідно зі стратегією підготовки вчителя до уроку стає зрозумілим, що педагогові важко визначити форму чи методи навчання, якщо йому невідомо, якими засобами він володіє для того, щоб, з одного боку, створити умови для належного засвоєння навчального змісту уроку, а з іншого - досягнути поставлених перед собою та учнями цілей. Тому після ознайомлення з вимогами навчальної програми, установлення згідно з нею та підручником обсягу змісту навчання, навчальних, виховних та розвивальних цілей, співвіднесення першого і другого, первинної корекції обох на цій основі учитель перед тим, як визначити форму навчання і відповідні їй методи та прийоми, відкриває паспорт навчального кабінету й ознайомлюється з тими засобами навчання, які у нього є можливість використати на уроці. Готуючи конспект уроку, обов'язково вказує їх після назви теми та цілей уроку. Певним чином вони стають базою для визначення навчальних методів, тісно пов'язаних із формами навчання. Усе це є причиною того, що засоби навчання як компонент дидактичної системи ми розглядаємо після таких її компонентів, як зміст та цілі.

Поняття про засоби навчання та їхню класифікацію.

У вітчизняній педагогічній науці та практиці прийнято вважати, що засоби навчання - це допоміжні матеріальні (М.М. Фіцула), або матеріально-технічні (П.Л.Волкова), засоби з їхніми специфічними дидактичними функціями. Дещо ширше визначає їх Н.Є.Мойсеюк, яка відносить до них "різноманітні матеріали і знаряддя навчального процесу, завдяки яким успішні" ще і за коротший час досягаються визначені цілі навчання " (Мойсеюк Н.Є. Педагогіка. -К, 2003. - Є. 327). У той же час найістотнішим засобом навчання Фіцула М.М. вважає слово вчителя, а Мойсеюк Н.Є. відносить до них навчальні кабінети, лабораторії] реальні об'єкти, виробництво, споруди. Болгарський професор Лозанов Г.К., ведучи мову про ефективність сугестопедичної навчальної системи, стверджує, що цілі, завдання та принципи сугестопедичного навчання успішно реалізуються лише за умови використання психологічних, дидактичних і артистичних засобів. До психологічних засобів він відносить "мистецтво пов'язувати периферійні перцепції й емоційний стимул у цілісну психологічну оркестрацію з укрупненим планом" (Лозанов Г.К. Сугестология и сугестопедия // Работен документ на международното експертно совещание на ЮНЕСКО. - 1978. - С. 36). Особливу роль у цій оркестрації грає другий комунікативний план, який є поступальним джерелом для інтуїтивних вражень учня, у якого на основі останніх формується певне ставлення до тієї чи іншої ситуації або особистості. Учений доводить, що цей план є помітним чинником неспецифічної психічної реактивності, яка допомагає оволодівати та керувати сугестивною ситуацією. Мистецтво двоплановості, виявляється, є не лише справою професійних авторів, а й талановитих педагогів.

Дидактичні засоби в сугестопедії передбачають відому глобалізацію навчального матеріалу, тобто таке його структурування, яке дозволяє робити на першому чи на кількох перших уроках глобальний огляд усієї теми з метою формування цілісного враження про неї, а на наступних уроках детально вивчати її складові, уже спираючись на сформоване цілісне враження про всю тему, на яку нерідко відводять до десяти, а то й більше уроків.

Артистичні засоби, або засоби мистецтва, вводять у навчальний процес особливий тип звільняючого і стимулюючого дидактизованого мистецтва, яке не є ілюстрацією змісту, а, згідно з твердженням Г.К.Лозанова, "спаяне" з ним.

Навіть якщо врахувати із системи Г.К.Лозанова лише ті засоби, які означені поняттям дидактичні, та визнати на основі небезпідставного твердження М.М.Фіцули найістотнішим засобом навчання слово вчителя, то пропоновані вітчизняними вченими визначення засобів навчання виявляються дещо звуженими. Швидше за все їх можна було б розширити за рахунок долучення до них майстерності вчительського слова та вміння педагога структурувати зміст навчального матеріалу з урахуванням природи дитячого світосприйняття (адже завдяки дослідженням гештальтпсихологів відомо, що навіть маленькі діти сприймають певний предмет спочатку в цілому і лише пізніше переходять до розгляду його окремих частин).

Зважаючи на такі доповнення, визначення можна було б дещо розширити. Засоби навчання - це допоміжні матеріально-технічні засоби, матеріали, знаряддя, різноманітна поліграфічна продукція, яким властиві специфічні дидактичні функції і які в поєднанні з живим словом учителя та його вмінням із дидактичною доцільністю структурувати навчальний матеріал сприяють досягненню поставлених цілей уроку.

Отже, різноманіття таких засобів можна було б звести до: 1) живого слова вчителя, майстерності його розповіді; 2) уміння педагога структурувати зміст навчального матеріалу таким чином, щоб він найбільше відповідав природі дитячого пізнання; 3) підручників, навчальних посібників, різноманітної додаткової літератури; 4) простих візуальних (наочних) засобів: моделей, муляжів, предметів; 5) технічних засобів навчання, які поділяються на: а) аудіо засоби або засоби слухової наочності (аудіо касети, СО - диски, магнітофонні записи, платівки); б) візуальні або екранні засоби; в) аудіовізуальні засоби або наочно-слухові (діафільми зі звуковим супроводом, кінофільми і кіно фрагменти); г) комп'ютер.

Відома також у вітчизняній педагогіці класифікація засобів навчання польського дидакта В.Оконя. Засоби навчання в ній розташовуються відповідно до наростання можливостей змінювати дії вчителя і автоматизувати дії учня. Зважаючи на такий підхід, засоби навчання поділяються на прості та складні. До простих належать: 1) словесні: підручники, навчальні посібники, інші друковані матеріали; 2) прості візуальні засоби: моделі, картини, муляжі - усі реальні предмети, які мають дидактичну функцію. До складних належать: 1) механічні візуальні пристрої: діаскоп, мікроскоп, кодоскоп та інші; 2) аудіо засоби: програвач, магнітофон, радіо; 3) аудіовізуальні: навчальні кінофільми, телебачення, відео; 4) засоби, які автоматизують процес навчання: лінгвістичні кабінети, комп'ютери, інформаційні системи, телекомунікаційні мережі.

Як бачимо, обидві класифікації взаємодоповнюють одна одну. Для вчителя важливим залишається те, що будь-який навчальний засіб за умови його доцільного використання сприяє покращенню розуміння і запам'ятовування учнем навчального матеріалу. Відповідні дослідження засвідчили, що за умови слухового сприймання навчального матеріалу засвоюється 15% інформації, за умови зорового - 25%, а у комплексі, тобто при зоровому і слуховому одночасно - 65%. Фізіологи стверджують, що 80% інформації людина отримує через зоровий аналізатор. До того ж інформація, яка поступає таким шляхом, набагато швидше і міцніше запам'ятовується.