Релігієзнавство - Кислюк К.В. - КОРОТКІ ПІДСУМКИ

Особливі обряди життєвого циклу починаються з моменту зачаття і закінчуються регулярними пуджами на честь душі померлого. Правильне виконання усіх ритуалів, за уявленнями індуїстів, має сприяти поліпшенню Карм и. У спеціальних довідниках, які видаються дотепер в Індії великими тиражами, згадуються не менше 40 таких регулярних обрядів. Основні обряди життєвого циклу в індуїзмі зводять до 16 найголовніших — самскар. Вони відзначають знаменні події людського життя. Серед усіх самскар найдоленоснішою, безперечно, є десята самскара — обряд надягання священного шнура. Звичай надягання священного шнура вважається чимось на зразок "другого народження", тому тих, хто проходить цей обряд (маленькі хлопці), називають "двічінародженими". Дійсно, з моменту проведення обряду хлопець вступає у перший період життя—період учнівства, щоб найкращим чином підготуватися до досягнення трьох найбільш значних цілей свого життя. Сам шнур складається з трьох (зазвичай білих) бавовняних ниток, що символізують верховну трійцю індуїстського пантеону. Він носиться через ліве плече, зав’язаним на правому боці до самої смерті. У наш час, цей звичай зберігається переважно у представників брахманської варни.

Важливим також є поховальний обряд—спалення тіла померлих на вогнищі поблизу річки або іншого водоймища. З погляду індуїзму, цей обряд належить вважати різновидом жертвопринесень, завдяки якому душа померлого перед переродженням досягає достатнього рівня ритуальної чистоти. Перепалені рештки померлих (кістки, зуби, нігті) скидають у воду. Отже, після смерті людини від її фізичного тіла не залишається нічого, що зайвий раз підкреслює мінливість, навіть ілюзорність усього матеріального і змушує уважніше ставитися до духовного. На людей, далеких від Сходу, незабутнє враження завжди справляв такий стародавній елемент індуїстського поховального культу, як соті — ритуальне самогубство вдови мерця з наступною кремацією чоловіка й жінки. Часто мало місце самоспалення дружини просто на поховальному вогнищі чоловіка. Для чоловіка самоспалення дружини відігравало роль особливо багатого жертвопринесення, за яке боги могли багато чого йому пробачити. У реальному житті ритуальне самогубство було пов’язано з численними обмеженнями, з якими зіштовхувалась овдовіла жінка: їй відмовляли в праві спадкування, у праві вийти заміж вдруге, забороняли носити кольоровий одяг та прикраси, їсти м’ясо тощо. Зрозуміло, чому доля вдови здавалася нещасним жінкам гіршою за смерть.

Найпопулярнішими місцями паломництва індуїстів є, безумовно, річки, гори, священні міста, а також храми (особливо 24 з них). На знак виконання цього релігійного обов’язку, з паломництва прийнято повертатися з металевим посудом, наповненим водою зі священного джерела. "Святу воду" потім довго зберігають на домашньому вівтарі і використовують для окроплений зображень богів, лікування різноманітних хвороб і проведення різних ритуалів.

Найбільш багатолюдне паломництво у світі — змивання гріхів на місці злиття річок Гангу і Джамни поблизу міста Аллахабад, що відбувається один раз на 12 років. Незважаючи нате, що вода в річці в січні-лютому, коли прийнято здійснювати це паломництво, досить прохолодна і занурення в неї не дуже приємне, у 1995 р. у ньому взяли участь 20 млн чоловік. Ця подія була відзначена в "Книзі рекордів Гіннесса".

Найвідомішим релігійним центром вважається Бенарес (Варанасі), "місце створення Всесвіту". Однією з форм паломництва до Бенаресу є обхід міста пішки з відвідуванням усіх його 106 храмів протягом 6 днів.

Внутрішня та зовнішня побудова індуїстського храму має чітко символічний зміст. Як правило, він являє собою будівлю з одним входом. Він веде до святилища. Святилище закрите з трьох боків й недоступне для денного світла. В ньому знаходиться зображення бога — або у вигляді статуї з людськими рисами, або у вигляді якогось символу чи священного предмету. Святилище розуміється як нутро Всесвіту, через яке проходить його вісь. Кожен храм має башти, які унаочнюють уявлення про нього як про гору, де живуть боги та інші шановані в індуїзмі надприродні створіння. До складу храмових комплексів часто входять окремі павільйони — для вживання їжі, ритуальних танців, для подарунків і приносин тощо. їхнє скупчення якраз надає цим комплексам справжньої монументальної величі.

Індуїстський храм (зовнішній вигляд)

Щоденні храмові церемонії полягають у піклуванні служників культу про зображення божеств, що символізує вшанування самих богів й принесення їм постійних жертв. Під музику, наспівування молитов і ритуальні танці скульптури божеств пробуджують, обмивають, одягають, прикрашають, їм приносять жертви, залишають у спекотний полудень "на відпочинок", знову пробуджують для нових жертвопринесень, вкладають спати.

Відвідування храмів простими віруючими відбувається паралельно з цими церемоніальними діями. Вони поодинці й групами, дотримуючись складного ритуалу, проникають у храм зі своїми жертвами і підходять до жерців, щоб ті за невелику платню передали богам принесені ними дари. Зовні цей ритуал виглядає так: жрець обливає скульптурні зображення богів рослинними соками, кашами, посипає священним попелом, змазує сандаловою пастою, обсипає золотими монетами, поливає чистою водою, окурює пахощами. Це означає, що людина жертвує на користь богів найбільш коштовні продукти природи Й своєї праці, речовини для очищення і прикраси тіла, символи матеріального добробуту. Після обряду статуї миють, чистять, витирають рушниками, знову вдягають, прикрашають — й вони знову готові приймати дари. У великих храмах, де завжди багато прочан, ця процедура може повторюватися 52 рази на день! В одному з найвідоміших індуїстських храмів—храмі Джаганнатха (Миродержця) у м. Пурі (штат Орісса) його ідол отримує триразове харчування. Один тільки обід складається з 56 блюд, які готуються на 270 храмових кухонних плитах. Чотири рази надень його одягають і роздягають. Загалом храм обслуговують 10тис. жерців і служителів нижчого рангу.

Схемапшчний план індуїстського храму:

1—башта;

2—святилище;

З—зображення божества;

4— прохід для процесій;

5—переносний вівтар зі священним вогнем;

6—стіна;

7— вхід до храму;

8 — бик Шиви

Залишається додати, що всі домашні і храмові церемонії індуїстів засновані на місячному календарі, тому й сьогодні жодна важлива справа (наприклад, шлюбна церемонія) не здійснюється без попереднього звертання до астролога.

Криваві жертвопринесення з їхнім складним ритуалом, обслуговування храмових комплексів і організація масштабних релігійних свят і церемоній, стали сферою діяльності жрецтва, що чи не вперше в історії релігії виділилося в окрему соціальну групу. У той же час, на відміну від духовного стану вищих, світових релігій, в індуїстському жрецтві "горизонтальний" розподіл — нарізні касти зі специфічною сферою докладання "професійних навичок" — переважає над "вертикальним", тобто ієрархічним.

Жрецтво в індуїзмі поділяється на кілька категорій:

• Жрецтво великих храмів, до "службових обов’язків" яких належить організація і проведення богослужінь та організація релігійних церемоній і свят.

• Жерці в невеликих храмах (їх часто називають "пуджарі") одночасно займаються тим самим, що жерці у великих храмах роблять спеціалізовано. У багатьох випадках за соціальним статусом вони не брахмани. Більше того, в їхні святині брахман навіть не ввійде.

• Домашні жреці-пурохіти, які керують проведенням домашніх богослужінь.

• Гуру виступає в ролі духовного радника певної (звичайно, дуже заможної) родини або групи родин. Роль гуру в їхньому житті багатобічна і не обмежується власне релігійними настановами — він і наставник, і радник, і миротворець у сімейних конфліктах. У кастовому суспільстві з його гострими внутрішніми суперечностями, у країні, яку захльостували незліченні хвилі завойовників із власними релігійними системами, гуру забезпечували і продовжують забезпечувати наступність традицій і життєвого укладу індусів. Гуру, всупереч уявленням про нього європейців, не пустельник і не аскет. Він має власний будинок, дружину й дітей. Просто, живучи по сусідству з опікуваними ним родинами, гуру добре знайомий із усіма членами родини, їхніми психологічними особливостями, звичками, сильними і слабкими сторонами.

• Відлюдники (садху). Через їхній аскетичний спосіб життя, високу моральну доброчесність і практику духовної медитації садху приписують надприродні можливості, а їхнім порадам—здатність наставити звичайну людину на шлях істинного благочестя. Усі садху тією або іншою мірою практикують йогівські вправи як засіб очищення тіла і розуму. Добрі люди, яким не вистачає часу належно виконувати щоденні пуджі, часто подають садху якусь їжу, як милостиню.

Сезон свят

За місячним календарем основний сезон свят припадає на осінні місяці. Це період осінніх шкільних канікул, сезон домашньої роботи, купівлі нового одягу, веселощів і всіляких розваг. У цей час відзначають свята на честь богинь Дурги і Лакшмі.

Під час Дургапуджі кожна родина намагається похвалитися власним зображенням богині Дурги, зробленим із глини священної річки Гангу. Протягом трьох днів статуї Дурги відкриті для загального огляду. Перед ними щодня проводяться кілька богослужінь; брахман пропонує їжу богині, а потім розподіляє її невеликими порціями серед присутніх. В останній день свята, після заходу сонця всі статуї спускають на плоскодонках у річку — глина повинна повернутися туди, звідки її було взято. На берегах річки збираються глядачі, які співають хором на честь матері Дурги. У дні свят у містах проводяться фестивалі, ставляться театралізовані вистави, влаштовуються музичні й танцювальні конкурси й вечори, газети і журнали випускають спеціальні додатки, в яких обнародуються нові твори письменників і поетів, родичі обмінюються вітаннями.

Свято на честь богині щастя Лакшмі — це нічна феєрія: міста й села висвітлюються лампочками та ліхтариками, чоловіки запалюють бенгальські вогники. Опівночі, коли ілюмінацію гасять, щоразу залишається густа хмара диму від непередбачених програмою численних пожеж, які пожежники не встигають гасити.

Прихід весни знаменується святом Сарасваті, богині наук і мистецтв. Глиняним статуеткам богині з музичними інструментами в руках, першими вклоняються школярі, одягнені в нові зелені костюми. Вони приносять сюди підручники, книги, зошити, ручки, що їх потім обов’язково використовують при підготовці і здачі іспитів. Кожна школа виставляє "свою" Сарасваті, для чого організується збір коштів серед учнів. Діти щосили стараються, щоб зроблена їхньою школою статуя богині була найбільшою і найошатнішою.

Найдавніше індуїстське свято — Холі — і сьогодні залишається найулюбленішим святом індусів усіх каст і варн. Воно відзначається за сонячним календарем в лютому-березні і присвячується богу кохання Камі (у багатьох районах Індії — Криіпні). Зараз від його давніх ритуалів зберігся тільки звичай посипати один одного червоним порошком і поливати підфарбованою водою. В умовах спекотного клімату від цієї процедури важко застудитися, однак на одязі ще довго залишаються плями. Значно рідше зустрічається звичай спалювати ввечері солом’яну ляльку під назвою холіка.

Розглянувши індуїзм, ми змогли пересвідчитись втому, яку значну частину історії Індії в цілому, і в житті кожного окремого індуса він становить. Крім того, індуїзм став релігійною основою буддизму як світової релігії. Нарешті, незважаючи на всі зовнішні відмінності пронизаної індуїзмом індійської культури від заснованої на християнстві культури Заходу, потрібно пам’ятати, що вони мають спільні арійські корені, що виявляється, зокрема, у наданні сакрального (священного) характеру числу три.

КОРОТКІ ПІДСУМКИ

1. Етнічні та регіональні релігії (національно-державні)—релігії, обмежені рамками одного народу або держави.

2. Етнічні та регіональні релігії починають формуватися в давнину, з моменту переходу від первісності до цивілізації. Одні з них (давньоєгипетська, давньогрецька, давньоримська, давньо-вавилонська та ін.) зараз уже не існують, інші, що з явилися багато сторіч і навіть тисячоліть тому, зберігаються й у наш час — індуїзм (Індія), зороастризм (Іран), іудаїзм — релігія єврейського народу в багатьох країнах світу.

3. Етнічні та регіональні релігії характеризуються політеїзмом, розвинутим вченням про загробний світ і загробну віддяку, встановленням релігійного ритуалу, появою жрецтва.

4. Розглянуті етнічні та регіональні релігії багато в чому стали основою для світових релігій.

4.1. В іудаїзмі віровчення (особливо принцип монотеїзму) і культ (особливо принцип молитовного богослужіння) вплинули на християнство й іслам.

4.2. Вплив зороастризму виявився у вченні про світ як споконвічну боротьбу двох начал, вченні про свободу людської волі, як свободу вибору правильного життєвого шляху; у вченні про загробну віддяку і кінець світу; у практиці індивідуального регулярного культу.

4.3. Індуїзм пропонує оригінальне вчення про переселення душ, закон Корми, згідно з яким наступне тілесне втілення душі відбувається залежно від суми добрих або поганих діянь, думок і слів.

ЗАПИТАННЯ:

1. У чому полягали найпринциповіші особливості етнічних і регіональних релігій?

2. Які соціальні процеси вплинули на формування етнічних і регіональних релігій?

3. У чому подібні і в чому різняться підходи іудаїзму, зороастризму та індуїзму щодо можливостей і засобів спасіння людської душі?

4. Яка принципова різниця між релігійними обрядами часів Храму та діаспори ?

5. Яке релігійне свято найчастіше відзначають іудеї?

6. Яким обрядом супроводжується народження хлопчика в єврейській родині?

7. Яке значення для подальшого розвитку релігії мав іудаїзм крім того, що він став релігійним підґрунтям християнства ?

8. Який внесок у віровчення та культ наступних релігій, в тому числі світових, зробив зороастризм ?

9. Які особливості індуїзму Вам відомі?

10. Пригадайте три найвідоміших божества, в індуїзмі і вкажіть на зв язок між ними.

11. Що таке Карма і сансара в Індуїстських віруваннях?

ЗАВДАННЯ

1. Укажіть, якій з відомих вам етнічних або регіональних релігій належить ця молитва, й поясніть свою точку зору: "О богиня Дурга, важко тому, хто йде шляхом життя без твого благословення. О, Амба. Захисниця безборонних, розгорни над нами мантію твого жалю. Яув язненийу безкінце-ве коло народження, смерті й переродження. Позбав мене, о Мати, від цього нещастя. Перемога тобі, о богине, руйнівниця демона Махіші, дарувальниця благ і захисниця всіх богів і людей".

2. Згадайте десять заповідей (текст 4.1). Які з цих заповідей носять суто релігійний характер, а які — характер загальнолюдських моральних норм?

3. Поясніть, з яких релігійних міркувань зороастрійці залишають своїх померлих на розтерзання хижакам, а не, скажімо, ховають у землю або здійснюють кремацію?