Релігієзнавство - Кислюк К.В. - 5.3. БУДДІЙСЬКЕ ВІРОВЧЕННЯ І ПАНТЕОН

Чого ж навчав Будда? Чому його вчення знайшло такий жвавий від гук у людей, що поступово перетворилося на світову релігію?

Спочатку те, що проповідував Будда, і те, про що потім розповідали його учні, передавалося усно з покоління в покоління. І тільки через кілька сторіч після зародження буддизму на о. Цейлон були вперше зроблені записи зведень священних текстів буддизму, що отримали назву Типітака (букв. три кошики). За переказом, у І ст. до н.е. цар Цейлону зібрав 500 кращих знавців усної традиції і змусив їх продиктувати те, що вони запам’ятали, такій же кількості кращих переписувачів. Ці записи були зроблені на пальмових листках, що потім складалися для збереження в плетені кошики. Для упорядкування Типітаки була використана народна мова Індії — палі, на якій мав би розмовляти сам Будда. Інша версія канону—так звана санскритська Типітака — була записана небагато пізніше в самій Індії. До наших днів від неї збереглися окремі фрагменти, відомі за перекладами на східні мови.

У 1871 р. з метою упорядкування буддійського Священного Писання в Бірмі був скликаний спеціальний собор. 2400 його учасників шляхом порівняння різних списків і перекладів Типітаки створили єдиний уніфікований текст. Потім його вирізали на729 мармурових плитах. Кожну плиту помістили в особливому храмі з гострим дахом. Таку цій країні виросло оригінальне місто-бібліотека — Кутодо, шановане буддистами всього світу.

Найчастіше Типітаку поділяють на три великих частини:

1. Віная-пітака ("Кошикуставу", 110 плит). Уній описуються церемонії, обряди і правила поведінки, яких повинні дотримуватися ченці, перераховуються гріхи і покарання за них, найсуворіше з яких — виключення з громади.

2. Сутта-пітака ("Кошик настанов", 410 плит). У ній у формі кількох десятків тисяч приписуваних Будді і його найближчим учням притч і викладене вчення буддизму. Крім того, у цю частину канону включені й інші твори найрізноманітнішого характеру: збірки легенд і афоризмів, поеми, коментарі тощо. Найзначніший здобуток у цьому розділі Типітаки — Дхаммапада (тобто "виклад учення"). Дхаммапада складається з 423 коротких віршованих висловів—сутр згрупованих у 26 главах. Матеріал Сутта-пітаки упорядкований за спеціальними розділами (нікая) за довжиною.

3. Лбхідхамма-пітака ("Кошик чистого знання", 209 плит). У семи трактатах цієї частини викладаються філософські міркування буддистів просвіт і людську особистість.

Крім палійської Типітаки, існують напівканонічні тексти широкого кола тем: це вже згадані Джатаки — історії про попередні життя Будди; запитання царя Мілинди, у яких відтворюється бесіда освіченого елліністичного царя Менандра (М ілинди, 11 ст. до н.е.) і буд-дійського мудреця Нагасени, традиційна біографія Будди — "Буддхачаріта" Ашвагхоши (100 р. н. е.).

Сутність буддійського віровчення в найбільш концентрованому вигляді виражають так звані "чотири благородні істини буддизму", сформульовані Просвітленим водній із перших проповідей. Ці істини, як думають самі буддисти, вказують на "Зло, походження Зла і подолання Зла, і благородний восьмеричний шлях, шо веде до припинення Зла" (Дхаммапада, XIV, 191):

• Перша благородна істина буддизму проголошує: "Сутність життя є страждання". Це страждання заподіює людині буквально все: "народження—страждання, старість — страждання, хвороба—страждання, смерть — страждання, єднання з неприємним — страждання, розлука з приємним — страждання, неотримання чого-небудь бажаного — страждання; коротше кажучи, п’ятирична прихильність до існування є страждання"^*36.

• *36: {Тут і надалі цитуємо за: Типитака. Сутта-питака // Антология мировой философии: В 4 т.— М., 1969.— Т. 1.— Ч. 1.— С. 117- 118.}

• Друга благородна істина говорить про джерело страждай ь: "це жага, що приводить до нових народжень, супроводжувана задоволеннями і пристрастями, що знаходить задоволення тут і там, а саме: жага насолоди, жага існування, жага загибелі".

• Третя благородна істина пояснює, як можна знищити страждання: "це повне безслідне знищення цієї жаги, відмова [від неї], відкидання,звільнення, позбавлення [її]".

• Нарешті, четверта благородна істина стосується "серединного шляху", що веде до знищення страждання. Будда переконався, що обидві протилежності—і життя, повне задоволень і хтивості, і життя в добровільному обмеженні своїх бажань—однаково далекі від "правильного шляху". Цей шлях лежить посередині, тому називається "серединним".

Зміст чотирьох благородних істин стане зрозумілішим, якщо розглянути буддійські погляди на людину і світ, з яких виходив у своїх міркуваннях Будда, і які значною мірою були запозичені з індуїзму.

Світу, що оточує людину, вважали буддисти, притаманні: Страждання, Суб’єктивність і Мінливість.

По-перше, матеріальний світ є ілюзія, створена нескінченними комбінаціями — дхамм (або дхарм), дрібних носіїв свідомості людини; своєрідна візерункова полотнина, виткана з незчисленної кількості різнобарвних ниточок. Зі смертю людини тканина немов розпускається, а самі нитки знову з’єднуються в нову кольорову полотнину. По-друге, особистість людини також не тотожна сама по собі, вона не має ніякого постійного, стійкого ядра, її жодним чином не можна знайти за допомогою органів чутті в або описати. А по-третє, ніщо у світі не постійне, все минає, все перебуває в процесі безперервної зміни, а тому, прагнучи досягти чогось, ми в кінцевому підсумку залишаємося ні з чим.

На прохання царя Мілінди пояснити ці положення за допомогою прикладів буддійський мудрець Нагасена порівняв людину із світильником, який палає всю ніч, але полум’я у ньому на початку ночі не те саме, що опівночі або наприкінці ночі. "А хіба, о великий царю, на початку ночі був один світильник, опівночі інший, а наприкінці ночі ще інший?" (Запитання Мілінди, кн. II, гл. 2).

На жаль, людська свідомість "затьмарена" незнанням істинної, ідеальної природи всього. З незнання виникає хибне прагнення до дії, з хибного прагнення до дії—помилкова установка свідомості, з помилкової свідомості — помилкові дані органів чуттів, що вводять нас в оману щодо реальності зовнішнього світу, з ілюзорних почуттів — марні бажання, пристрасті й прихильності, жага життя. Серед усіх людських прихильностей найбільш небезпечною, на думку буддистів, є прихильність до індивідуального "Я", до власних суб’єктивних вражень і бажань. Припустимо, коли мати сварить свого сина, вона вважає це корисним, оскільки робить це з любові. Однак якщо хтось з оточення починає робити їй зауваження, вона сприймає це як образу. Не менш сильними єй інші п’ять прихильностей: до багатства, еросу, слави, їжі йену.

Жага ілюзорних мирських прихильностей викликає цілком реальні коливання дхарм. Ці коливання не дають їм прийти в стан спокою і змушують вступати в нові комбінації, породжують все нові й нові життя, подібно до того, як наркотичні видіння й відчуття викликають у людини стійку залежність від них. Відтак, хоча людина позбавлена душі (тоді як індійські брахмани вірили саме в переселення людської душі), у світі продовжує діяти Карма (буддисти називають її "законом залежного існування"). Дію "закону залежного існування" сам Будда проілюстрував притчею про мисливця: якщо людина, будучи мисливцем, знищує життя, бруднить руки кров’ю, то, знову народжуючись серед л юдей, вона проживе недовге життя. Якщо людина, жаліючи всіх живих істот, відкладе зброю, то в наступному перевтіленні серед людей вона житиме довго. Гірше за все те, поясняють буддисти, що людина, втягнута в плин перероджень, перестає помічати свої зусилля що-небудь змінити у своїй Кармі. Вона наче потрапляє в лапи лютого чудовиська, що за своєю примхою обертає колесо перероджень.

Порятуватися л юдина зможе тільки тоді, коли йтиме "серединним шляхом". Буддисти полюбляють порівнювати рух по "серединному шляху" із колодою, яка пливе посеред річки й досягне моря лише тоді, "якщо вона не буде наближатися ні до правого, ні до лівого берега, не потоне посередині річки, не буде викинута на берег, не буде виловлена людиною, не буде затягнута у вир і не підгниє зсередини"^*37.

*37: {Учение Будды.— Элиста, 1992.— С.55.}

"Серединний шлях" називають ще "восьмеричним шляхом", тому що він складається з восьми ступенів: правильні погляди, правильна рішучість, правильна мова, правильна поведінка, правильний спосіб життя, правильне зусилля, правильна увага, правильне зосередження.

1. Правильні погляди — необхідно вірити в "чотири благородні істини", щоб не ухилитися від шляху, запропонованого Буддою.

2. Правильна рішучість — готовність опанувати свої почуття і бажання, прагнення зосередитися на тому, щоб вести життя відповідно до "чотирьохблагородних істин".

3. Правильна мова—-правдива, доброзичлива, миролюбна, позбавлена зайвої балаканини і ненормативної лексики.

4. Правильна поведінка заснована на не заподіянні шкоди всьому живому; утримуванні від почуттєвих задоволень; утримуванні від навмисного зиску ви годи.

5. Правильний спосіб життя — мирний, чесний, чистий; культивування некорисливого ставлення до життя і звички жити чесною працею, одержання тільки заслуженого.

6. Правильне зусилля—спрямоване на досягнення чотирьох великих цілей: уникати усього, що заважає спасінню; перемогти те, що прив’язує дожиття; розвити досягнуті успіхи; зберегти накопичені заслуги.

7. Правильна увага — активна пильність людської свідомості, її концентрація на чотирьох завданнях:

• зречення тіла, вироблення звички бачити в ньому лише зовнішній об’єкт щодо свого "Я";

• зречення від почуттів, звільнення від їх впливу, через який ми прив’язуємося до життя, розгляд їх як швидкоплинних тілесних функцій;

• зречення від думок, шо породжуються нашими почуттями й егоїстичним "Я" і спонукають люди ну до дій, які перетворюють її на заручника са н сарн;

• зречення від об’єктів думок, тобто від схильності сприймати навколишній світ через його зовнішні матеріальні прояви.

8. Правильне зосередження—правильні методи зосередження й медитації, що ведуть до знаходження внутрішнього спокою.

"Восьмеричний шлях" буддисти звичайно поділяють натри частини: перша (ступені 1 — 2) пов’язана з мудрістю, друга — з моральною поведінкою (ступені 3—6), третя (7—8) належить до сфери особливого "тренування думки", до практики споглядання, "очищення розуму", або йоги, як вона традиційно називається в Індії. Будда неодноразово підкреслював, що "восьмеричний шлях" — не сходи, по яких потрібно підніматися, долаючи сходинку за сходинкою. Просвітлення на цьому шляху можна досягти тільки одночасним культивуванням кожного з його аспектів у єдності з усіма іншими.

Людина, яка здолала "восьмеричний шлях", досягає спочатку просвітлення (самадхи), а потім і нірвани. Слово "нірвана" у перекладі із санскриту означає "згасання". Нірвана—це внутрішній стан людини, при якому згасають, притупляються всі почуття і прихильності, а разом з ними і сприйняття навколишнього світу. Це внутрішнє згасання чуттєвості і тілесності наче звільняє людину від її страждаючого "Я" й від жаги життя, що тягне всі живі істоти до нескінченних перероджень. Тим самим скасовується влада Карми, і просвітлений у такий спосіб мудрець до кінця розчиняється в абсолютному спокої.

Отож сутність віровчення буддизму зводиться до заклику кожній людині стати на шлях пошуку внутрішньої волі, скинути всі окови, якими сковує її життя. При цьому вказувалося й на те, що всі люди, незалежно від своїх національних або соціальних розходжень, мають у своєму розпорядженні рівні можливості для Просвітлення. Ця фундаментальна буддійська установка на індивідуальний праведний шлях до спасіння, відкритий для всіх людей, стане в наступному характерною для всіх світових релігій, що у своїх віровченнях однозначно зміщують акцент із колективного на індивідуальне релігійне життя.

З людей, які опанували віровчення й "серединним восьмеричним шляхом" рухаються до нірвани, складається своєрідний пантеон буддизму: будди, бодхисатви та архати.

Кожна жива істота, що досягла просвітління і змінила світ сан-сари, світ нескінченних перероджень, на світ нірвани, стає буддою. Живуть будди в тому, що можна було б назвати космічним простором. Лише іноді вони перевтілюються в земне тіло, щоб відкрити очі людям землі. Інакше люди з малими чеснотами (а таких, на жаль, більшість) "віддадуться самовпевненості, перебуваючи в пересиченості й лінощах, не зможуть породити думку про те, як важко зустріти Будду і віддавати йому почесті"^*38. Будди проповідують Істинне Вчення і наставляють людей на благородний "восьмеричний шлях" до порятунку. З тисяч відомих у цій релігії будд, найбільш шановані — вже відомий нам Шак’ямуні, будда майбутнього світового періоду Майтрея, п’ять будд, що уособлюють частини світу, поміж ними — будда заходу Амітабха.

*38: {Сутра Лотоса Сокровенного Закона // Религии Китая: Хрестоматия.— СПб., 2001.- С. 39-398.}

Бодхисатва (букв, істота, що прагне до просвітлення) — людина, якій залишився всього один крок до нірвани, але яка свідомо не хоче його робити, щоб з більшим успіхом просвітлювати ще не просвітлених. Таким бодхисатвою слід вважати й Будду з того моменту, як він одержавсвоє останнє втілення, й до того, коли він занурився в нірвану. Шлях, що повинний пройти майбутній бодхисатва, поділяється на багато етапів. Однак на шляху бодхисатви, подібно благородному "серединному шляху", ці етапи людина долає не послідовно, а одночасно. Прагнучи до звільнення, майбутній бодхисатва спочатку дає своєрідну обітницю рухатися в наміченому напрямку, не звертаючи уваги на втому, не заспокоюючись на досягнутому. В очах буддистів на кожному з рівнів бодхисатва опановує якоюсь із шести най важливіших досконалостей: щедрістю, моральністю, терплячістю, мужністю, здатністю до медитації, мудрістю. Перша ступінь — щедрість, вимагає роздачі милостині всім, хто її потребує; інша—дотримання всіх загальнолюдських і буддійських моральних розпоряджень. Це потребує також мужності, безмежної терплячості й володіння мистецтвом медитації. Всі попередні ступені, разом узяті, стають основою для шостої — мудрості.

Піднявшись на цю ступінь, людина стає уже святою — архатом. "Почуття в нього спокійні, як коні, приборкані візником. Він відмовився від гордості і позбавлений бажань. Такому навіть боги заздрять" (Дхаммапада, VII, 93—95). До особливо популярних 16—18 архатів зараховуються учні і найближчі послідовники Шак’ямуні.

У стані архата людина здобуває недоступне звичайним людям знання, точніше кажучи, всевідання. Для архата стає можливим неможливе — єдиним поглядом охопити Всесвіт і, таким чином, остаточно переконатися в неістинності земного буття. Завдяки цьому людина завершує свій шлях, стає бодхисатвою, що не тільки все знає, а й бачить усе, що відбувається на землі. У цей момент бодхисатва міг би нарешті перейти до нірвани, але натомість за допомогою особливих містичних засобів робить прямо протилежне — сходить на Землю. Адже тепер "він подібний до квітки, повної аромату, а аромат хоче вивільнитися і розвіятися. Або він подібний до хмари, важкої від дощової води, і вона шукає прагнучої землі, що може її прийняти, поглинути"^*39.

*39: {Бхаганан Шри Раджниш. Алмазная сутра.— К., 1993.— С. 81.}

Буддисти всіх країн вшановують також священні рослини: дерево бодхі, "Дерево Пізнання", лотос, як символ чистоти, духовного просвітлення, співчуття. Найбільш улюблена тварина буддизму — газель. Вона є згадкою про тих двох газелей, що першими вийшли з лісу і стали слухати першу проповідь Будди. Популярні також змії (ноги). Цар змій Нагараджа прикрив Будду своїм каптуром у момент його перебування в стані споглядання. Інші шановані тварини—слон (особливо білий), бик, лев, кінь, черепаха, павуки. Вони часто виступають як супутники або навіть замінники вищих, середніх і нижчих персонажів пантеону, відіграють роль їхніх символів.

Як бачимо, буддизм не належить ані до монотеїстичних, ані до політеїстичних релігій. Правда, Будда не заперечував існування богів та інших надприродних істот, але вважав, що вони підлеглі дії закону Карми і не можуть допомогти люди ні вийти з колеса перероджень. Будди і бодхисатви не схожі на богів інших релігій. Будди не можуть, подібно до богів інших релігій, створювати світ, керувати стихіями; вони, як правило, не можуть карати грішників або винагороджувати праведників.