Релігієзнавство - Кислюк К.В. - 5.2. ЖИТТЯ ГАУТАМИ БУДДИ

Відправною точкою у розгляді буддизму для нас служитиме особа його засновника —Будди.

Треба сказати, що існують як міфічна, такі реальна біографія Будди. Однак сучасна наука мало що може сказати про його реальну біографію. Усі відомі життєписи Будди з’явилися не раніше перших сторіч нашої ери. їхні укладачі спиралися не тільки на уривчасті відомості про нього з канонічних творів, що приписувалися самому "Просвітленому" або його учням, а й також використовували всілякі легенди і міфи, особливо "Розповіді про попередні переродження Будди" — Джошаки. Джатаки надзвичайно популярні в Індії й дотепер. Тому в розповіді про життя і проповідь Будди легенди й дійсність будуть і в нас тісно переплітатися.

Відповідно до міфологічної версії біографії основоположника буддизму, майбутній Будда перероджувався 550разів і щоразу в новій подобі — від царя до пацюка. Перелік перероджень підкреслював непохитність дії закону переродження і рівних можливостей кожної людини. Нарешті, боги вирішили, що прийшов час Будді стати людиною і принести світло Істини іншим людям. Так і сталося. Будда сам обрав час, частину світу, місце, родину й ту, котра стане його матір’ю в останньому переродженні—дружину царя Шуддходани, правителя індійського князівства у місті Капілавасту.

Конфесіональна структура сучасного світу

Динаміка світових релігій у XXст. (у процентному відношенні до загальної чисельності населення Землі)

Сучасна географія світових релігій

Напередодні цієї події дружина царя на ім’я Майя побачила дивний сон: їй наснилося, що раптом з’явився білий слон і ввійшов у її правий бік. Мудреці потрактували її сон так: якщо в цариці народиться син і якщо він залишиться у світі, то буде царем царів, володарем усіх країн і народів, а якщо обере пустельництво, то стане Буддою і своїм вченням освітить весь світ. Цариця стала чекати народження сина, і коли настав час, вирушила в дім своїх батьків, щоб там народити дитину. Однак син народився в неї по дорозі, і народився він не звичайним шляхом, а вийшов з боку матері, коли вона стояла в гаю між двома квітучими віковими деревами, що схилили перед нею свої гілки, і самостійно зробив перших сім кроків.

Натомість вважається, що засновник буддизму — реальна історична особа, котра жила між VII—V ст. до н.е. Він відомий під різними іменами: Сілдхартха (особисте ім’я, санскр. — той, хто досяг мети), Гаутама (родове ім’я, що означає "той, хто походить з роду Готамів"), Шак’ямуні (букв, мудрець із племені шак’я), нарешті — Будда (санскр. Просвітлений). Офіційні роки його життя — 624—544 рр. до н.е. За іншою, науково більш обгрунтованою версією, Будда жив між 566— 486 рр. до н.е.

Сіддхартха Гаутама належав до царюючого дому невеликого князівства Шак’я на Півночі Індії. Офіційне місце народження засновника буддизму розташоване у зараз занедбаному селищі Лумбіні із суцільно небуддійським населенням в 10 км від індійсько-непальського кордону. Мати його померла на сьомий день після пологів, і хлопчика виховувала його тітка. Батько дуже любив сина і збудував йому три чудових палаци, по одному для кожної пори року: літа, зими і періоду дощів. Палаци, повні слуг, стояли посередині садів, а в садах були ставки, покриті різнобарвними лотосами. Царевич завжди був одягнений у найтонші дорогоцінні тканини, з голови до ніг прибраний коштовностями. Над його головою завжди тримали величезний білу парасольку, щоб не торкалися його промені сонця, краплі дощу або пилини. Безліч гарних дівчат постійно тішили царевича музикою, спі вом і танцям и. Усе, що могло затьмарити погляд і душу царевича, за суворим наказом його батька, який пам’ятав пророкування про Його долю, завжди забиралося подалі з його шляху.

З ранньої юності царевич уражав усіх своєю винятковою силою, спритністю, а знаннями швидко перевершив своїх учителів. Коли настав час, царевич одружився з красивою, розумною, доброчесною дівчиною із сусіднього царства. Відсвяткували весілля, і згодом дружина подарувала йому сина, якого назвали Рахула, що означає "перешкода".

Але якось царевич їхав на колісниці по своїх володіннях. Раптом він побачив стару, сиву, беззубу й згорблену людину, яка важко пересувалася, спираючись на палицю. Царевич спитав візницю, що це за людина, так несхожа на тих людей, з якими йому доводилося дотепер зустрічатися.

— Це ознаки того, що називається "похилий вік", — відповів візниця.

— І я теж буду старим? — запитав царевич.

— І ти будеш старим, і я буду, всі піддані старості, — відповів візниця.

"Як можна насолоджуватися тим, що ти нині сильний та юни й, але змінишся так швидко, і, змарнівши, будеш старий?" — с цими словами, вражений побаченим, царевич перервав прогулянку і повернувся в палац у глибокій задумі^*34.

*34: {Біографічні деталі і слова Будди наводяться згідно його офіційної біографії, написаної Асвагошею (Ашвагхоша) (М., 1913).}

І знову поїхав царевич по своїх садах і гаях і побачив він хворого, який страждав, мучився, лежав, вкритий виразками, і запитав царевич візницю:

— Хто це?

— Хворий, — відповів візниця.

Відразу засмутився царевич і запитав: "Чи він один тільки хворий чи є ще?"

Відповів візниця: "Такі люди є всюди у світі; хто живе, маючи тіло, має у житті знати біль".

— Повернемося, — наказав тоді царевич.

І ще глибше занурився він у думки про хворобу і старість, і властиві йому радість, сили і здоров’я зникли.

Виїхавши втретє, царевич зустрівся з поховальною процесією.

— Хто це? — спитав він.

— Це мертва людина, —- відповіли йому. І далі почув царевич, що у світі скрізь те ж саме: "Той, хто життя почав — життя закінчить. Є початок—є кінець",

І вчетверте виїхав царевич і побачив він голену людину в коричнево—червоному одязі й запитав він візника, хто ця людина, в якого голова не така, як в інших людей, і одягне такий, як в інших людей?

— Це пустельник, — прослідувала відповідь. —А хто такий пустельник?

— Пустельник—людина, яка живе благим життям, жаліслива до всіх істот, яка слідує істинному вченню.

Так відбулися три зустрічі, що показали царевичу три найстрашніші лиха життя — старість, хворобу й смерть, і зустріч, що відкрила йому шлях до спасіння від цих лих. Незважаючи на любов до дружини й дитини, на обов’язок успадкувати батьківське царство, він уночі вийшов з палацу, сів на коня й поїхав геть з рідного дому. Мечем відрізав собі царевич волосся, зняв із себе коштовності, віддав їх єдиному слузі, що його супроводжував, і велів сповістити рідних про свій відхід. По дорозі він обміняв у зустрічного жебрака своє плаття на лахміття. На цей момент Гаутамі виповнилося 29 років.

Деякі вчені, що поділяють погляд на Будду як на реальну історичну особу, вважають, що його відхід був проявом політичної і духовної кризи, викликаної розширенням арійських завоювань (ще за життя Будди його рідне царство потрапило під владу могутніх сусідів) і руйнуванням під впливом цих завоювань традиційного укладу життя і релігійних вірувань. Сам же Будда згодом однозначно пов’язував свій відхід з пошуком сенсу свого життя, прагненням знайти точку опори в навколишньому світі, що став незрозумілим: "Я шукатиму і знайду я один благородний Закон. Щоб повстав він проти смерті, проти хвороби і проти старості".

Спочатку майбутній Просвітлений зробився учнем двох мудрих жерців-брахманів. Він засвоїв від них вчення про ілюзорність навколишнього світу, про колесо сансари і закон Карми, однак не відчув себе наближеним до істини. Тоді він оселився в лісі і віддався суворому аскетизму й умертвінню плоті. Шість років такого життя перетворили його на живий скелет, але не допомогли йому опанувати вищу мудрість. І тоді Сіддхартха зрозумів, що не голодуванням і самокатуванням досягне він вищої мудрості. І спожив він рису та юшки, принесених дочкою одного місцевого пастуха — шанувальницею пустельника. Підкріпивши свої тілесні сили і зробивши омивання в річці Найраджуна, що текла неподалік, царевич сів на оберемок свіжої трави під покровом священного дерева баньяна (смоківниці) і сказав сам собі, и ю не зрушить з цього місця, доки не досягне повного прозріння. Відбулося це в місцевості, що носила назву Буддхагая (Священний гай), на 2/3 шляху з Делі до Калькутти.

Бог зла Мара спробував зашкодити здійсненню цього шляхетного наміру —він то підсилав до нього трьох своїх дочок — Прагнення, Невдоволеність і Пристрасть в образах прекрасних дівчат, то оточував воїнством страшних бісів. Але все було марно — Гаутама залишався нерухомим і незворушним. Царевич згадав усі свої переродження, такі різні й у той же час завжди однакові — спершу народження, щастя або страждання, а потім — смерть, і нарешті на Сіддхартху Гаутаму Шак’ямуні зійшло просвітління щодо того, як можна все це припинити.

Сталося це вдень народження Будди. Легенда говорить, що через підступ бога зла Мари Будда одразу після осяяння подумав, наскільки важко буде захопленим пристрастями людям зрозуміти, що становить причину цих пристрастей, але потім дійшов висновку, шо тільки проповідь відкритої ним істини може допомогти врятуватися й іншим.

Чимало днів провів Будда під цим деревом, що одержало назву "Дерева Пізнання". Пізніше це дерево стало в буддизмі священним. У багатьох країнах Азії існують спеціальні храми, де головним предметом поклоніння є "Священне дерево", що виросло з пагона "Дерева пізнання". А найвідоміший в історії баньян показували західним мандрівникам ще в XIX ст., поки його не звалила буря.

Потім Просвітлений вирушив у путь. Перед п’ятьма відлюдниками, котрих він знав по спільному пустельництву і яких здивував його здоровий і сяючий вигляд, у місцевості, званою "Оленячий парк", поблизу священного для індуїстів міста Бенарес на півшляху з Делі до Калькутти, промовив він свою першу проповідь. У цій проповіді Будда коротко виклав своє вчення про сутність світу і шляхи до спасіння. І п’ять колишніх аскетів стали першими членами заснованої ним чернечої громади — сангхи. Відтоді понад 40 років мандрував Будда від міста до міста. Він проповідував своє вчення, залучав до себе учнів і послідовників, створював чернецькі братства, лише час від часу для підтримки свого авторитету творив невеликі дива.

Хоч би де виступав Будда, він говорив відповідно до розуміння кожного. З мудрими і знаючими він міркував, вислуховуючи їхні запитання і сумніви; з малоосвіченими говорив цікавими при повістками, часто розповідав про свої колишні переродження і на прикладі своїх помилок або правильних учинків показував, як треба жити чесно і добре, уникати зла, а головне —- спокійно ставитися до смерті, щоб врешті-решт досягти спасіння.

Так, одного разу до нього підійшла молода мати, в якої померла дитина. Вона ніяк не могла змиритися з утратою і прийшла до Будди просити для сина ліків. Будда порадив їй узяти щіпку гірчичних зерен з будинку тієї людини, в якої ніколи не вмирав ніхто з рідних. Жодного подібного будинку протягом дня не могла знайти жінка. І стала вона розмірковувати про долю людей, чиє життя спалахує на коротку мить, а потім знов гасне. І подумала вона про себе: "Скільки себелюбства в горі моєму! Всім суджена смерть; але в цій долині, сповненій скорботи, є стежка, яка веде людину до безсмертя, де немає місця себелюбству"^*35. Зрозуміло, що відкинувши себелюбну прихильність до сина, мати поховала його тіло в лісі, а потім повернулася до Будди, знайшла притулок і втіху у буддійській громаді.

*35: {Всемирное Писание: Сравнительная антология священных текстов.— М., 1995.- С. 206.}

Легенди розповідають, що вчення Будди поширювалося по всій Індії, наче снігова куля. За правдою до нього приходили і багаті, й бідні, і знатні юнаки, й блудниці. Багато хто із жерців колишньої релігії прийняли вчення Будди. Навіть дикий слон, випущений на Будду одним з його переслідувачів, розпростерся біля ніг Просвітленого.

Після свого просвітління відвідав Будда й рідні місця. Своєму батьку він приніс такий подарунок, який жодного разу ще не одержував батько від сина — він указав шлях, що веде до істинного щастя і сенсу в житті.

Насправді ж до Будди приходили всі ті, кого не задовольняли малозрозумілі повчання жерці в-брахманів; ті, хто почував себе нездатним дотримуватись крайнощів аскетизму й відлюдництва, а також практикувати надмірно складні вищі рівні йоги; ті, хто вважав надмірно дорогими і малоефективними урочисті храмові церемонії.

У вісімдесятилітньому віці Будда відчув, що кінець його близький. На шляху до великого міста Кушинагара він важко занедужав, скуштувавши страви з грибами, якою від щирого серця почастував Вчителя один з його бідних послідовників. Прибувши на місце, він уві йшов у ліс, ліг на землю в "позі лева", в якій його зображують на безлічі статуй і барельєфів, і промовив для тисяч ченців і мирян у які зібралися, щоб ухопити його останній погляд і подих, останню у своєму земному житті проповідь. Закінчувалася ця проповідь словами "Всьому приходить кінець!". Після цього, вважають буддисти, він занурився в нірвану.

Так помер великий індійський учитель життя, але не вмерла пам’ять про нього самого. І тепер, через дві з половиною тисячі років після його смерті, про нього продовжують говорити й писати в багатьох країнах світу. Віддня смерті Будди в деяких країнах, де поширений буддизм, ведеться літочислення. Основоположникові буддизму пізніша легенда приписує й авторство широко відомого на Сході місячного календаря з 12-річним циклом. Переказ говорить, що одного разу перед Новим роком (природно, за місячним календарем) зібрав Будда всіх тварин, пообіцявши їм винагороду за вірну службу. Однак прийшли тільки дванадцять тварин, кожна з яких одержала в подарунок власний рік. Послідовність років,таким чином, збігається з послідовністю, з якою звірі приходили на поклін до Будди.

Тіло Будди за давнім індійським звичаєм було спалене, а попіл поділений між усіма послідовниками, щоб запобігти розбрату між ними. У восьми місцях ті, хто одержав жменю попелу Будди, поховали його і збудували надмогильні куполоподібні склепи — ступи. Культ ступ у різних архітектурних варіантах і донині поширений у буддійських країнах. Найменші ступи вміщаються на долоні, а гігантська ступа в столиці Малайзії Куала-Лумпурі підноситься на 99 м, не рахуючи 20 м платформи, на якій вона встановлена.

Крім того, за легендою, одному з учнів Будди вдалося вихопити з полум’я один з його зубів. Згодом цей зуб став найшанованішою реліквією буддизму. Тепер він зберігається в спеціально побудованому для цього храмі Зуба Будди в місті Канді на о. Шрі-Ланка (Цейлон). Там щорічно проводяться урочисті релігійні церемонії, опис яких зустрічається в буддійській літературі з V ст. н.е. Чи справжній це зуб чи підробка — достовірно не відомо, і об’єктивної наукової експертизи на цей рахунок поки не передбачається.

При аналізі канонічної біографії Будди одразу ж звертають на себе увагу дві обставини. Перше — вона втілювала в собі давньоіндійський ідеал брахмана, що зобов’язаний був спершу нажити майно, створити родину і виконати свій релігійний обов’язок, тільки потім залишити земні радощі, щоб знайти в самоспогляданні можливість злиття з Брахмою. Друге—образ царя-пустельника, котрий розірвав усі сімейні зв’язки, наче уособлював думку про мінливість усіх земних благ, підкреслював рівність усіх варн і каст у справі спасіння.

Але хоч би як там не було, Будда посідав особливе місце серед видатних духовних наставників свого часу. Він не був брахманом, чиє походження давало йому владу вчити інших, не став і святим аскетом, який агітував особистим прикладом, не вважав він себе і мудрецем, котрий запозичив своє знання в богів, тому що збагнув свої "благородні істини" самостійно. Не спустився він на землю у вигляді аватари, втілення якогось із тисяч божеств, а народився, хай у багатій і знатній, проте звичайній кшатрійській родині. Це незвичайне місце і статус всесвітньої значимості особи Сіддхартхи Гаугами й підкреслював його титул Просвітленого — Будди, так само, як найменування Спасителя — Христа звеличуватиме через кілька століть у всесвітньо-історичному плані особу Ісуса з Назарета.