Історія економічних вчень - Тарасевич В.М. - Економічні погляди Стародавнього Риму

Результатом численних війн стало об'єднання в одній Римській державі величезних територій, поневолення багатьох племен та народів. Війни потребували постійного поповнення війська, що здійснювалося за рахунок залучення на службу селян, в результаті чого їх невеликі земельні ділянки поступово поглинаються крупними землевласниками. Таким чином, основою сільського господарства Стародавнього Риму стають крупні господарства рабовласницького типу (латифундії).

Землеробство в таких господарствах потребувало значних трудових ресурсів, а тому ще одним результатом війн стало швидке зростання чисельності рабів. їх зосередження в латифундіях і застосування простої кооперації, з одного боку, приводило до значного зниження витрат, однак, з іншого, - стикалося з проблемами організації їх праці.

Зазначені умови визначили спрямованість економічної думки Стародавнього Риму на вирішення, перш за все, проблем раціональної організації господарства рабовласницьких латифундій. Найбільш важливими в цьому сенсі є праці таких відомих діячів тієї епохи як Марк Порцій Катон (старший), Марк Теренцій Варрон, брати Тіберій (163132 рр. до н.е.) та Гай (153-121 рр. до н.е.) Гракхи, Юній Модерат Колумелла (роки життя не відомі, жив в першому столітті нашої ери), Гай Пліній Старший (23-79 рр. н.е.).

Марк Порцій Катон (234 - 149 рр. до н. е.)

Видатний римський політичний діяч і письменник

Основний твір - "Землеробство"

Катон вважає землеробство найбільш гідною справою для вільного громадянина, тому що воно приносить "чисті доходи", які не викликають заздрощів, а із землеробів виходять "найбільш віддані люди і найбільш стійкі солдати"14. В своїй праці "Землеробство" він дає практичні поради господарям сільськогосподарських угідь щодо організації діяльності середнього за розмірами (100 югерів, або приблизно 25 га) господарства.

Катон рекомендує видавати кожному рабу, в залежності від його особистих якостей, завдання ("урок") певного виду та обсягу на цілий робочий день. Раби повинні "працювати в будь-яку погоду і свята", забезпечуючи таким чином безперервність процесу виробництва. Контроль за виконанням робіт має покладатися на наглядача (вілика) із числа рабів.

За Катодам, окрім організації праці рабів, господар може використовувати працю вільних людей, наприклад, "здавати в підряд збір маслин, виготовлення масла, обробку земель" за гроші або за частину урожаю.

Виступаючи прихильником натуральних принципів господарювання, Катон одночасно радив знаходити вигоди від збуту частини виробленої продукції, а також "продавати взагалі все зайве". Він одним із перших в економічній думці Стародавнього Риму поставив проблему ефективності рабовласницького господарства, пов'язавши її з організацією виробництва і обміну.

Марк Теренцій Варрон (116-27 рр. до н. е.)

Римський письменник і вчений

в різних галузях знань

Основний твір - "Про сільське господарство"

Трактат Варрона "Про сільське господарство" був представлений в 3-х книгах, де розглядаються проблеми землеробства, тваринництва та присадибного господарства, а також факторів, які впливають на зростання їх доходності. Сільськогосподарське підприємство повинно розвиватися на натуральній основі, самозабезпечувати себе і не "купляти того^ що можуть зробити свої ж люди і з матеріалу, який росте в маєтку" . Основною галуззю сільського господарства Варрон вважає землеробство, але, оскільки тваринництво досить тісно пов'язане з землеробством, він рекомендує розвивати скотарство, з якого "можна вилучити немалий доход". Засоби обробки полів Варрон розділяє на три види: "знаряддя, що розмовляють" (раби), "знаряддя, що видають нечленороздільні звуки" (воли, робоча худоба) і "німі знаряддя" (вози, граблі, корзини і т.п.). Основним зі знарядь вважає працю рабів.

Проте, зважаючи на зміну умов після повстань рабів (повстання Спартака), Варрон, на відміну від Катона, пропонує використовувати більш гнучкі форми примусу до праці та не застосовувати батіг, якщо бажаного можна досягти словом. Інтенсифікація праці рабів можлива, на його думку, за рахунок використання методів морального та матеріального стимулювання: "Охоту до праці можна визвати також більш вільним режимом, більш щедрою мірою їжі та одягу, скороченням роботи або дозволом виганяти на пасовиська декілька голів власної худоби". Серед рабів, окрім вілика, потрібно знайти розпорядника, якого можна за добру роботу нагородити і рабинею.

Торгівлю із містом і навіть селом, куди можна реалізувати надлишки, Варрон називає одним із найбільш важливих умов прибуткового розвитку маєтку: "... маєтки, у яких по сусідству є місця, куди зручно ввозити і продавати твори свого господарства і звідки вигідно завозити те, що потрібно для власного господарства, такі маєтки вже по цій причині доходні"16.

Зважаючи на низьку продуктивність рабської праці, на великих сільськогосподарських роботах (збір винограду, жнива) краще, на думку Варрона, використовувати працю найманих працівників. Хоча праця рабів є основним засобом сільськогосподарського виробництва, раціональне розділення операцій в господарстві поміж вільними працівниками та рабами допоможе підвищити доходність маєтку.