Історія економічних вчень - Тарасевич В.М. - 3.2. Рання класична політекономія: англійська та французька доктрини

Класична політична економія виникає в Англії у XVII ст. Це пов'язано з тим, що саме дана країна першою вступила на шлях мануфактурного виробництва. Швидкі темпи первісного нагромадження капіталу та буржуазна революція створили передумови бурхливого розвитку промислового виробництва, що, у свою чергу, стимулювало швидке зростання торгівлі та грошового обігу. Все це сприяло теоретичному осмисленню економічних процесів і критиці меркантилізму. Основоположником класичної політекономії в Англії є Вільям Петті.

У Франції майже до останньої третини XVIII ст. домінували аграрний сектор економіки та феодальні відносини, а тому підприємницький капітал з великими труднощами опановував суспільні відносини. Отже, для П'єра Буагільбера та фізіократів головною темою досліджень є процеси лібералізації та капіталізації сільського господарства.

Вільям Петті (1623-1687)

Статистик і економіст, вивчав медичні науки, викладав фізику та анатомію в Оксфорді, член парламенту, один із засновників королівського наукового товариства

Основні твори - "Трактат про податки і збори" (1661), "Політична анатомія Ірландії" (1671), "Різне про гроші" (1681), "Політична арифметика" (1690)

Методологія.

Петті прагне показати причинну залежність економічних явищ, пояснити природу грошей і податків, грошової і земельної ренти, ціни тощо, здійснюючи перехід від опису видимих явищ до аналізу їх сутності. Тим самим вчений робить спробу застосування абстрактного методу аналізу. "Спосіб, яким я взявся (досліджувати) однак, незвичайний, тому що замість того, щоб уживати слова тільки в порівняльному і переважаючому ступені і прибігати до умоглядних аргументів, я вступив на шлях вираження своїх думок мовою чисел, ваг і мір, уживаючи тільки аргументи, що йдуть від почуттєвого досвіду і розглядаючи тільки причини, що мають видимі підстави у природі. Ті ж, що залежать від мінливості роздумів, думок, бажань, пристрастей окремих людей, я залишаю". Поряд з абстрактним методом, Петті успішно використовує кількісний аналіз економічних явищ, відкриваючи тим самим епоху статистичних методів дослідження у економіці.

Завдяки даним методам, Петті включає у предмет дослідження процес виробництва. "Купці не доставляють ніякого продукту, - пише вчений, - а відіграють лише роль вен і артерій, що розподіляють туди і назад кров і живильні соки державного тіла, а саме продукцію сільського господарства і промисловості".

Теорія вартості.

Досліджуючи матеріальне виробництво, Петті виділяє вартість у самостійну економічну категорію. Розглядаючи ринкову ціну, яку він називає "політичною ціною", Петті шукає приховану за нею основу, "природну ціну". Остання, як внутрішня основа цін, визначається працею, що може бути зведеною до витрат на виробництво золота і срібла. "Якщо одну унцію срібла можна добути і доставити у Лондон із перуанських родовищ з такими ж витратами часу, які необхідні для виробництва одного бушеля хліба, то перший із цих продуктів буде складати природну ціну другого; і якщо внаслідок відкриття нових, більш багатих родовищ дві унції срібла можна буде добувати так же легко, як тепер одну, то caeteris paribus хліб буде так само дешевим при ціні 10 шилінгів за бушель, як тепер при ціні 5 шилінгів". Отже, Петті розглядає вартість у тому вигляді, в якому вона проявляється у обміні у якості грошей.

Подальші розмірковування приводять Петті до висновку, що "....оцінку всіх речей слід було б звести до двох природних знаменників - землі і праці", так як "праця є батько і активний принцип багатства, а земля - його мати". Трактуючи вартість, як породження праці і природи, він вбачає природне відношення рівності між працею і землею в денних харчових пайках робітника, тобто у заробітній платі. "Загальною мірою вартості є середнє денне харчування дорослої людини, а не його денна праця; ця міра представляється настільки ж регулярною і постійною, як вартість чистого срібла ... Тому я визначив вартість ірландської хатини числом денних пайків, витрачених будівельником при її будівництві ...".

Теорія доходів.

Заробітна плата, за Петті, - це природна ціна праці, що повинна тяжіти до обсягу необхідних засобів до життя і регулюватися законодавчим шляхом. "Закон повинен забезпечувати робітнику тільки засоби до життя, тому що якщо йому давати вдвічі більше за необхідне, то він буде працювати вдвічі менше, ніж він міг би працювати і фактично працював би без такого подвоєння заробітної плати, а це для суспільства означає втрату продукту відповідної кількості праці" .

Рента трактується ним як надлишок праці виробника над належною йому заробітною платою і відшкодуванням капіталу. "Я стверджую, - говорить Петті, - що коли ... людина відніме з отриманого нею врожаю своє насіння, ... а також усе те, що вона сама з'їла і що віддала іншим в обмін на одяг й інші предмети, необхідні для задоволення насущних потреб, то залишок хліба складе природну й істинну ренту із землі за цей рік".

З рентою пов'язується і відсоток, як доход, рівний "ренті з такої-то кількості землі, яка може бути придбаною на ті ж надані у позику гроші за умови повної суспільної безпеки".

Джерело ренти Петлі знаходить у неоднаковій родючості земельних ділянок та продуктивності праці, у різному їх місцезнаходженні до ринків збуту. "... Поблизу від населених місць, для харчування яких потрібні великі райони, землі не тільки приносять ... більш високу ренту, але й коштують більшої суми річних рент, ніж землі точно такої ж якості, але які знаходяться в більш віддалених місцях"7. "Багатство або бідність землі, або її цінність, залежить від відношення тієї, більшої або меншої, частки продукту, що приноситься нею, яка сплачується за користування нею, до простої праці, витраченої на вирощування вказаного продукту".

Ціна землі.

Продаж землі у Петті розглядається як продаж права на одержання ренти, а тому ціна землі має обчислюватися як певна сума річних рент. Вирішуючи питання про зазначену суму, вчений звертається до опублікованих в Англії смертних таблиць Граунда, в яких наводились дані про середню тривалість життя різних верств населення. Для людини, стверджував Петті, представляє інтерес купити стільки річних рент, скільки йому необхідно для забезпечення себе і своїх найближчих нащадків, тобто стільки років, скільки "можуть розраховувати ще прожити одночасно представники трьох поколінь, з яких одному 50 років, другому - 28, третьому - 7, тобто дід, батько і син... Я приймаю, що число річних рент, які складають природну вартість якої-небудь ділянки землі, дорівнює звичайній... тривалості сумісного життя трьох таких осіб". Зводячи цю тривалість до 21 року і помноживши на 21 суму річної ренти, Петті визначив ціну землі.

Школа фізіократів.

Школа фізіократів виникає у Франції XVII ст. у період формування і розвитку мануфактурного виробництва і поступового розкладання економічних відносин феодалізму. Протекціоністська політика, яку активно проводила держава в той час, заохочувала розвиток зовнішньої торгівлі, судноплавства і промисловості. Сільське ж господарство продовжувало існувати на основі кріпацтва і оброчної системи. Поєднання феодальних порядків у сільському господарстві з протекціонізмом неминуче приводило до занепаду галузі: ціни на хліб утримувалися на найнижчому рівні, заборонявся вивіз хліба за кордон, а ввіз дешевого іноземного - усіляко заохочувався. При таких обставинах сільськогосподарське виробництво Франції стає центром економічних протиріч. Тому питання пошуку причин занепаду сільського господарства і, взагалі, економіки Франції, стають найбільш актуальними. їх вирішення і взяла на себе школа фізіократів, яка поєднала у своїй назві два латинських слова: "фізіос" - земля, природа і "кратос" - влада. "Влада природи" над всім сущим - ось головна ідея прихильників даної школи.

Сільське господарство проголошувалось єдиною галуззю, в якій створюється дійсне багатство. Праця у землеробстві вважається більш продуктивною, ніж у промисловості і торгівлі, завдяки самій природі, тому тільки в землеробстві створюється додатковий продукт. Якщо, наприклад, селянин посадить мішок картоплі, а коли настане час збору врожаю, отримає шість, - то п'ять мішків і є додатковий продукт, багатство. Очевидність і наочність процесу створення багатства саме у сільському господарстві робила ідеї фізіократії популярними у співвітчизників. Фізіократи являли собою дійсну школу - поєднання однодумців з регулярними засіданнями, центром яких став салон маркіза Мірабо. Франсуа Кене, Дюпон де Немур, Віктор Мірабо, Мерсьє де ла Рівьєр, Анн Жак Тюрго регулярно публікували наукові праці з питань економічної теорії, видавали журнал. Визнаним лідером школи фізіократів був Ф. Кене.