Історія економічних вчень - Тарасевич В.М. - Економічні погляди каноністів.

В середні віки католицька церква посилює свою могутність і часто втручається в законодавчу діяльність та економічну політику держав. Так, Віденський собор католицької церкви в 1311 р. оголосив всяке світське законодавство, яке не відповідає постановам церкви про відсотки, недійсним. Всякий сумнів з цього приводу переслідувався як єресь. Подібний безальтернативний підхід є характерним і для опису економічних процесів з позицій церковних правил (догм), або так званих канонів.

Витоки канонічної економічної думки пов'язуються з Августином Блаженним (Святим Августином) (353-430 рр.), який заклав догматичні принципи релігійно-етичного підходу до економічних проблем. Ці підходи протягом V-XII ст. залишалися майже незмінними.

Важливою пам'яткою економічних поглядів каноністів є "Звід канонічного права", складений в середині XII ст. болонським монахом Граціаном. У Зводі для бажаючих виконувати норми церковного права ідеалом проголошується спільна власність, а приватна власність вважається необхідною як покарання за "людську жорстокосердість". Визнається необхідність давати милостиню біднякам, а "правильними" факторами виробництва вважаються земля і труд. Гідними християнина заняттями проголошувалися землеробство і ремесло, а не гідними - торгівля і лихварство.

Важливою ознакою канонічної економічної думки є застосування схоластики. Слово "схоластика" у своєму первісному значенні означало учителя і учня семи вільних мистецтв, а пізніше - вже кожного, хто займається шкільною наукою. Характерною рисою середньовічної схоластики було домінування запозичення, підлеглість авторитету. Авторитетом вважалося не тільки Священне писання, але і твори визначних діячів церкви, праці Платона і Аристотеля. Відданість великим вчителям, твори яких вважалися "справжніми", проявлялася насамперед в тому, що посилання на них (цитати) були головним аргументом у суперечці.

У вченні схоластів важливу роль відігравала традиція. Навіть найбільш видатні схоласти відрізняються один від одного лише способом синтезу та викладу традиційного матеріалу, рівнем скрупульозності аналізу деталей старих, традиційних, "справжніх" концепцій, а не створенням принципово нового. Якщо нове і з'являється, то воно представляє собою синтез паралельних або споріднених традиційних течій.

Схоластичне вчення спрямоване не стільки на вивчення та узагальнення практики, скільки на накопичення "вічних" істин. Це відбивалося у своєрідних хрестоматіях - "Сумах", які писалися викладачами університетів для студентів. Ці збірники-конспекти містили матеріали із найважливіших книг та коментарі укладача. Саме тому ще однією рисою схоластики є її шкільний характер.

Зважаючи на те, що не завжди можна було пояснити невідповідність нових явищ економічного життя традиційним канонам, пізні каноністи активно використовували принцип подвійності оцінок, який дозволяв за рахунок коментарів, уточнень і застережень початкове трактування конкретного економічного явища подати дещо в іншому і навіть протилежному значенні.

Найбільш яскраво погляди пізнього канонізму втілені в працях домініканського монаха Фоми Аквінського, якого називають найбільш значимим автором середньовічної західноєвропейської економічної думки.

Фома Аквінський (1226-1274)

Італійський монах, аристократ за походженням, канонізований католицькою церквою в 1323 р. Систематизатор релігійної філософії.

Основний твір - "Сума теології"

Свої погляди Аквінський викладає, використовуючи схоластичний методологічний прийом: спочатку у вигляді запитання ставиться проблема щодо правильності чи неправильності певного економічного явища, потім послідовно викладаються доводи (канони Біблії, висловлювання Аристотеля або визначних діячів церкви) "за" та "проти" цього явища, після чого дається власне трактування проблеми (як правило в компромісній формі).

Говорячи про поділ праці, Аквінський намагається виправдати існуючу в суспільстві ієрархію: "Як у бджіл одні збирають мед, інші будують із воску осередки, а королева зовсім не бере участь в матеріальних трудах, так і в людей: одні повинні обробляти пашню, інші - будувати будинки, а частина людей, яка вільна від мирських турбот, повинна посвятити себе духовній праці в ім'я спасіння інших". Піднятися вище свого стану грішно, зважаючи на те, що поділ суспільства на стани "встановлено богом".

Власність розглядається Аквінським як "покарання за первородний гріх", проте в земному житті людини вона є явищем законним і необхідним. "Подібно до того, як людина від природи гола, а одяг є результатом її власного винаходу, так і право приватної власності дано не природою, а людським розумом, воно на ньому покоїться і в силу цього стало необхідним інститутом людського життя"17. Він вважає, що відношення людей до речей складається з двох елементів - управління і користування. Функція управління - доля лише не багатьох обраних, вона не лише почесна, але й потребує відповідних знань.

Центральною ланкою вчення Аквінського є теорія "справедливої ціни". Основа обміну - рівність корисності обмінюваних речей, яка вимірюється монетою. Звідси - продавати річ дорожче, або дешевше, ніж вона коштує - несправедливо. Але в реальному житті бувають випадки, коли річ продається дорожче (наприклад, коли селяни привозять продукти у місто), або дешевше (наприклад, коли продукти купуються безпосередньо в селі). Отже, мають місце дві ціни. Яка ж з них є справедливою? Аквінський вважає, що за умов відсутності обману покупця, обидві ціни є справедливими.

Справа в тому, що він розрізняє два види справедливості в обміні. Один із них визначав відносини учасників обміну, гарантуючи ціну "згідно речі", тобто згідно рівності корисності обмінюваних речей, другий - відношення "частини до цілого" і забезпечував більше благ тому, хто "більше значить для суспільного життя". Тобто, з одного боку, справедливою вважається ціна, яка враховує еквівалентність в обміні, з іншого - та, за якою продавець міг жити відповідно своєму статусу в суспільстві. Зокрема, можливість отримувати більше в процесі обміну для багатих верств населення Аквінський виправдовував необхідністю давати милостиню бідним.

Гроші він вважає "... важливою мірою матеріального життя в торгівлі і обігу, подібно тому як милостиня - краща міра життя духовного", тобто визнає дві їх функції - міри вартості і засобу обігу. Одночасно, Аквінський, посилаючись на Аристотеля, стверджує, що "гроші не можуть породжувати гроші", тобто використовуватися для отримання баришу. В іншому випадку подібні дії економічних суб'єктів є несправедливими.

Виходячи з принципу справедливості, яку він визначає як "... постійне і тверде бажання робити кожному те, на що він має права ...", Аквінський розглядає торгівлю, виділяючи в ній два різновиди: дозволену і недозволену. Дозволена торгівля передбачає отримання помірного прибутку для забезпечення себе і своєї сім'ї необхідними засобами до життя, а також допомоги бідним. Дозволеною є також торгівля, метою якої є імпорт дефіцитних товарів. Якщо ж єдиним спонуканням до торгової діяльності є прагнення отримати великий прибуток, особливо якщо товар, в якому продавець нічого не змінив, до якого він не доклав власної праці, продається за більш високу ціну, то така торгівля, на думку Аквінського, є недозволеним і гидким заняттям.

Етично не виправданим і несправедливим є також практика стягування відсотків за надання грошей у борг, тому що "... це значило б продавати те, чого в дійсності не існує; тут немає рівності, а, отже, немає і справедливості". Одночасно, зважаючи на те, що сама церква в той час виступала в якості крупного лихваря, Аквінський робить акцент на певних виключеннях, за якими передача грошей в борг виправдовує себе: "В договір займу без гріха можна включити застереження про винагороду на випадок збитку, який може виникнути для позикодавця. Бо це не означає продажу користування грошима, а лише запобігання збитку". Окрім страховки за можливі збитки, стягування позичкового відсотку, на думку автора, визнається і в якості винагороди за невикористання грошей унаслідок віддачі в борг.

Таким чином, Аквінський, знаходячись під впливом вчення Аристотеля, давав релігійно-етичне обґрунтування проблемам економічного розвитку середньовіччя, займав компромісну позицію по відношенню до прибутку, торгівлі й відсотку. Його погляди суттєво вплинули на подальший розвиток економічної думки Європи.