Історія економічних вчень - Тарасевич В.М. - 2.3. Економічна теорія меркантилізму

Починаючи з XIV ст. в економіці провідних країн Західної Європи поступово відбуваються значні зміни, пов'язані зі зростанням продуктивних сил та перебудовою структури і характеру виробництва. У сільському господарстві більш широкого використання набули залізний плуг, борона із залізними зубцями та інші залізні знаряддя праці. Виникли нові галузі рільництва. В ремісництві покращуються знаряддя праці та засоби обробки промислових продуктів, відбувається процес спеціалізації та виділення нових видів ремесел (наприклад, від кузень відокремилися збройне, цвяхове, ножове, слюсарне ремесла). Для вдосконалення знарядь праці головне значення набуває покращення плавлення та обробки металу.

У XIV - XV ст. збільшується кількість плавильних печей та будуються перші доменні печі. Вже у XIII ст. з'являється напівдоменна піч, вироблена з піщанику, у XIV ст. - використовуються водяні колеса, щоб приводити в дію міхи для дуття та важкі молоти для роздрібнення руди, створюється більш висока доменна піч та забезпечується безперервність процесу плавлення металу. В обробці металів починають використовувати волокові та прокатні стани, з'являється токарне та шліфувальне обладнання. Широкого розповсюдження в текстильному виробництві набувають ткацькі станки, у XV ст. переходять до горизонтальних станків, а з XVI ст. - до стрічкових горизонтальних станків і самопрядок. Поява таких нових знарядь, ускладнення та покращення виробничої техніки сприяло розвитку суспільного поділу праці, виділенню окремих видів виробництва у нові галузі.

Зростання продуктивних сил ремісництва та сільського господарства, розвиток поділу праці між містом та селом призвели до посилення економічних, ринкових зв'язків спочатку між окремими районами країни і до створення місцевих ринків, а пізніше - до пожвавлених товарно-грошових зв'язків між різними регіонами країни і створення національного ринку.

У другій половині XV ст. у зв'язку із завойовуванням турецькими військами Константинополя й східного узбережжя Середземного моря була перерізана важлива торговельно-морська магістраль між Заходом та Сходом. У пошуках нового торговельного шляху до країн Сходу в кінці XV ст. було відкрито Америку та новий морський шлях до Індії. Ці великі географічні відкриття ознаменували початок утворення світового ринку з його важливими морськими шляхами в Атлантичному океані.

Внаслідок зазначених подій суттєво зріс попит на продукти європейського виробництва, проте дрібні ремісники були не в змозі його задовольнити. Виникло гостре протиріччя між обмеженими можливостями дрібного ремісництва та зростаючими потребами ринку. Назрілий перехід від дрібного ремісництва до масового виробництва вимагав великих капіталів. Нагромадження грошей для організації великого виробництва стало однією з найважливіших економічних проблем, що вирішилася завдяки так званому первісному нагромадженню капіталу.

Первісне нагромадження капіталу є історичним процесом відокремлення безпосереднього виробника від засобів виробництва і формування крупної приватної власності підприємців. Джерелами формування великих капіталів стали: нагромаджене грошове багатство торговців та лихварів; система колоніальних пограбувань; колоніальна торгівля; работоргівля; державні позики; торговельні війни; протекціонізм. В результаті первісного нагромадження капіталу було створено сприятливі умови для розвитку великого машинного виробництва.

На основі опису та узагальнення зазначених реалій виникає безпосередньо переднаукове економічне вчення меркантилізму (від італійського "mercante" - торгівля, купець), якому судилося стати першою школою політичної економії та панувати майже три сторіччя. Його родоначальники виступили проти впливових в економічній думці Середньовіччя ідей Аристотеля та запропонували вважати багатством все, що може бути перетворене на гроші, а головною сферою виникнення грошей - торгівлю. З одного боку, меркантилізм - це особливий тип економічної політики абсолютистських монархій, що сприяв первісному нагромадженню капіталу, з іншого, - економічне вчення, спрямоване на пошук закономірностей у сфері обігу.

Меркантилізм як економічна політика був характерним для більшості західноєвропейських держав. Спочатку йому був притаманний монетаризм, за яким головним багатством вважається золото й срібло. Тому головною метою політики проголошувалося залучення до країни дорогоцінних металів. Наприклад, в Англії за прийнятим Навігаційним актом Кромвеля іноземним купцям заборонялося вивозити за кордон дохід від продажу товарів (дохід мав бути витраченим на закупівлю англійських товарів, які вже дозволялось вивозити). В Іспанії вивіз з країни золота і срібла карався смертним вироком, а будь-яке судно, залишаючи порт країни з товарами, зобов'язувалося повернути їх вартість у формі грошей. Характерною стала поява нової посади спеціального таємного наглядача за діяльністю іноземних купців. Така монетарна політика сприяла нагромадженню золота й срібла в національних державах.

У XVII ст. держави Європи перейшли до більш гнучкої і конструктивної політики - мануфактурного меркантилізму, за яким надійнішим засобом залучення грошей до держави є розвиток виробництва експортних товарів та забезпечення перевищення експорту над імпортом. Тому державна влада сприяє розвитку промислової мануфактури. Прикладом є політика міністра фінансів французького короля Людовіка XIV Жана Батиста Кольбера та російського царя Петра І.

Двом етапам політики меркантилізму (монетарному та мануфактурному) відповідають етапи розвитку його економічного вчення (ранній та пізній меркантилізм, відповідно).

Ранньому меркантилізму, який також називають монетарною системою, притаманна концепція активного грошового балансу, згідно з якою гроші - це єдине багатство, яке потрібно більше залучати з-за кордону та менше витрачати. З цією метою пропонувалося використання суто адміністративних методів. Найбільш відомими прихильниками монетарної системи є англієць В. Стаффорд та італієць Б. Даванзатті.

Пізній меркантилізм проголосив концепцію активного торговельного балансу, за яким джерелом збагачення нації є не примітивне нагромадження скарбів, а розвиток зовнішньої торгівлі продукцією національних мануфактур. Зазначена концепція була запропонована англійським купцем, одним із директорів Ост-Індської компанії, нащадком старовинної торговельної сім'ї Томасом Меном. Окрім нього значний вклад у розвиток ідей меркантилізму внесли Дж. Локк, А. Монкретьєн, І. Посошков, Ф. Прокопович.

Вільям Стаффорд (1554-1612)

Основний твір - "Критичний переказ деяких скарг наших співвітчизників" (1581)

Стаффорд оригінально, у віршованій формі через бесіду лицаря, купця, фермера, ремісника і доктора богослов'я намагається аналізувати зовнішню торгівлю Англії. На його думку, іноземні купці вивозять англійське золото та срібло, отримане за свої товари, внаслідок а) більш високої купівельної спроможності англійської монети в інших країнах; б) зростання споживання імпортованих предметів розкоші; в) вивозу сировини, яка в переробленому вигляді ввозиться до Англії і реалізується по вищій ціні. Як результат, внутрішні ціни на товари різко зростають.

Стаффорд пропонує ряд заходів, що сприятимуть зростанню маси грошей в країні, в тому числі, - утримання від ввезення і покупки іноземних товарів; створення умов для купівлі аналогічних товарів у співвітчизників; розробка законодавчих актів, які сприятимуть зростанню грошових скарбів Англії; боротьба з псуванням монет.

Томас Мен (1571-1641)

Англійський купець, один із директорів Ост-Індської торгової компанії

Основний твір - "Багатство Англії у зовнішній торгівлі, або баланс нашої

зовнішньої торгівлі як регулятор нашого багатства" (1664, посмертно)

Розглядаючи потоки товарів у зовнішній торгівлі, Мен приходить до висновку, що остання може служити джерелом багатства лише за умови, коли грошова виручка від проданих товарів буде перевищувати суму грошей, витрачену на придбання товарів із-за кордону. Для виконання даної умови держава повинна виконати цілий ряд рекомендацій: прагнути до виготовлення якомога більшої маси власних товарів; знижувати вартість транспортування експортних товарів; здійснювати заходи для підтримки ремісництва; встановлювати мито на імпорт і забезпечувати безмитний експорт; забороняти колоніям торгівлю з іншими країнами, крім метрополій; більше виробляти саме тих товарів, які користуються попитом за кордоном.

Мен закликає не боятись вивозити гроші: "Зростання ввозу товарів за допомогою готівкових грошей в кінці кінців після вивозу товарів знову за кордон, перетворюється у ввіз набагато більшої кількості грошей, ніж та, що була в свій час вивезена". Як і більшість представників меркантилізму, він вказує на необхідність обігу повноцінних грошей.

Антуанде Монкретьєн (1575-1621)

Французький дворянин

Основний твір - "Трактат політичної економії" (1615)

Робота Монкретьєна дала назву економічний науці - "політична економія". За Монкретьєном, це - вчення про державне господарство і державну політику, яку повинна проводити влада з метою зростання багатства країни. Основними напрямками такої політики він вважає: розширення зовнішньої торгівлі і, особливо, вивозу промислових виробів; встановлення високих мит на імпорт; державна підтримка розвитку мануфактурного виробництва, а також монопольного положення французьких купців на внутрішньому ринку країни.

Іван Тихонович Посошков (1652-1726)

Російський купець, підприємець та публіцист

Основний твір - "Книга про вбогість та багатство" (1724)

Посошков був видатним представником меркантилізму XVIII ст. у Росії. Його основні ідеї спрямовані на захист економічної незалежності Росії від Заходу, розробку програми розвитку продуктивних сил країни.

Аналізуючи проблеми організації торгівлі, він вважає клас купців основним класом держави, виступає за монополію купців у внутрішній та зовнішній торгівлі, скорочення прав іноземних купців, зменшення експорту сировини з Росії. Був прибічником номіналістичної теорії грошей.

Посошков підтримував концепцію активного торговельного балансу, проте, на відміну від традиційних постулатів меркантилізму, пов'язував багатство суспільства не тільки з дорогоцінними металами, але й матеріальними благами.