Платіжні системи - Вовчак О.Д. - 7.1. Класифікація платіжних систем, заснованих на використанні пластикових карток

7.1. Класифікація платіжних систем, заснованих на використанні пластикових карток

Платіжні системи, засновані на використанні пластикових карток в Україні, класифікують таким чином:

- міжнародні платіжні системи: банківські (MasterCard, Visa); небанківські (American Express, Diners Club, JCB); інші платіжні системи (Золота корона, UnionCard тощо);

- внутрішньодержавні платіжні системи: внутрішні міжбанківські та локальні системи, впроваджені вітчизняними банками, що ґрунтуються на технологіях, подібних до тих, що застосовуються у міжнародних платіжних системах та інших технологіях; Національна система масових електронних платежів (НСМЕП).

Історія створення і використання міжнародних платіжних засобів:

- 1919 p. — кредитні паперові картки почали надаватися американськими банками постійним клієнтам;

- кінець 20-х років XX ст. — бостонською компанією Farrington Manufacturing були випущені перші металеві пластинки, на які наносилася (витискалася) адреса, надавалися лише кредитоспроможним клієнтам;

- кінець 40-х років XX ст. — сформований механізм функціонування майбутньої кредитної картки, а саме: застосований класичний ланцюг розрахунків, який масово використовується нині в банківському картковому бізнесі;

- кінець 40-х років XX ст. — поява пластикової картки Diners Club. На початках ця картка була призначена виключно для розрахунків у ресторанах Нью-Йорка. Створення картки Diners Club пов'язують із початком нової ери сучасної універсальної кредитної картки;

- 1951 p. — Franklin National Bank випустив першу банківську кредитну картку;

- кінець 50-х років XX ст. — випущена перша картка American Express;

- початок 60-х років XX ст. — заснована пластикова картка JCB International;

- 60-ті роки XX ст. — Bank of America розпочав надавати ліцензії на право вступу до його платіжної системи. Із декількох регіональних асоціацій у СІНА виникла компанія Interbank Card Association, отримавши з часом назву MasterCard International. Зараз — це один із лідерів ринку пластикових карток;

- 70-ті роки XX ст. — Bank of America передає операції з кредитними картками компанії National Bank Ameri-card, яка дещо пізніше отримала назву VISA USA Inc., а з часом — VISA International. Нині її картка найбільш розповсюджена в світі;

- 90-ті роки XX ст. — три європейські "карткові" компанії створили компанію Europay International. Europay International — це нова європейська карткова платіжна система, яка отримала право на управління торговельними марками EuroCard, Eurocheck і MasterCard Int.

Розподіл часток на сучасному світовому ринку пластикових карток такий:

- VISA — 50%;

- Europay Card/MasterCard — 30 %;

- American Express — 18 %;

- Diners Club — 1,5 %;

- JCB Card — 0,3 %;

- інші — 0,2%.

Потрібно звернути увагу на те, що в платіжну систему, яка використовує пластикову картку як засіб оплати, входять такі групи суб'єктів:

- емітенти пластикових карток;

- держателі пластикових карток;

- еквайрінгові установи;

- торгові точки або торговці, які приймають до оплати пластикові картки.

Необхідно засвоїти сутність, механізм роботи та основні функції кожної групи суб'єктів, зрозуміти послідовність здійснення операцій за допомогою пластикових карток у сфері торгівлі та послуг тощо.

Емітент пластикової картки — це та організація, яка випускає пластикову картку, тобто надає її в користування своїм клієнтам. У ролі емітентів можуть виступати банки, фінансові організації, великі мережі магазинів і низка інших організацій. Більшість кредитних карток випускається банками. Банк, який випустив кредитну картку, називається банком-емітентом. Банк-емітент є гарантом виконання всіх платіжних зобов'язань, які виникають у процесі використання випущених ним карток. Картка протягом усього терміну дії залишається власністю банку, а клієнт банку отримує картку лише в користування і є тільки держателем картки.

Перед наданням клієнту пластикової картки банк проводить перевірку фінансового стану та кредитоспроможності клієнта. Загалом, процедура отримання картки зводиться до процедури відкриття рахунку. Тому дуже часто отримати картку в банку, де клієнтом уже відкритий рахунок, можна на пільгових умовах, а інколи й безкоштовно. Якщо клієнт має відкритий у банку рахунок, то емітована картка може бути приєднана до нього, а може вимагатися і відкриття окремого картрахунку, на якому будуть враховуватися всі операції з карткою. У разі, якщо в замовника картки рахунку в банку-емітенті немає, обов'язково вимагається відкриття картрахунку.

При видачі клієнту пластикової картки проводиться її персоналізація — на картку наноситься ідентифікаційна інформація (ім'я власника, номер картки, термін дії картки та ін.), на магнітну смугу заноситься закодована ідентифікаційна інформація.

У межах платіжної системи банк-емітент зобов'язується оплачувати рахунки торговельної точки (торговця) з оплати товарів і послуг, куплених клієнтом банку з використанням виданої йому цим банком картки. Своєю чергою, банк-емітент списує відповідну суму з картрахунку держателя картки.

Держатель платіжної картки може використовувати її як платіжний інструмент І проводити безготівкову оплату товарів і послуг, які пропонуються торговцями — учасниками платіжної системи (торговельними точками). Також держатель картки може отримати готівку в мережі банкоматів, які працюють з картками цієї системи, в рамках якої випущена конкретна картка.

Провайдерами послуг з організації прийому оплати карткою в основному є банки. У межах платіжної системи банки, в яких відкриває торговий рахунок продавець, і які займаються обслуговуванням торговельної точки" називають банками-еквайрами. На банки-еквайри покладають виконання всього спектру послуг із забезпечення прийому карток до оплати торговельними точками. Це послуги з надання апаратних засобів і програмних продуктів з прийому карток" а також обробка запитів торговців на авторизацію карток, проведення взаєморозрахунків з банком — емітентом картки, зарахування коштів на торговий рахунок продавця" розсипка стоп-листі в, робота з документами: отримання, сортування і розсилка документів в електронній і паперовій формах тощо.

Банки насторожено відносяться до операцій з продажу, які здійснюються без фізичної присутності держателя картки, до таких видів операцій належать продаж товарів та послуг через Інтернет, телефоном, поштою тощо. У зв'язку зі значними ризиками банки часто відмовляють невеликим, недавно створеним компаніям у наданні послуг з еквайрингу.

Існує ще одна проблема. Безперечними лідерами в наданні послуг провайдерів для Інтернету (так само, як і лідерами в Інтернет-торгівлі) є банки 1 компанії США та країн Західної Європи. У банках цих країн часто не хочуть співпрацювати з іноземними компаніями з метою зменшення ризиків.

У зв'язку з цим нині в багатьох літературних джерелах трапляються такі поняття, як "незалежні сервісні (торговельні) організації", "брокери з надання послуг провайдерів" або "посередники-провайдери".

Ці компанії за більш високу плату готові вирішити проблеми" пов'язані з торгівлею через Інтернет, з "нерезидентним" походженням компанії, з продажем так званих товарів і послуг підвищеного ризику та ін.

За механізмом роботи посередників-провайдерів можна розділити на два види:

1) посередники, які укладають договір з низкою банків і є представниками цих банків. Такий посередник зводить торговця з банком, який готовий мати справу з невеликими компаніями (з різною кредитною історією) і позитивно ставиться до торгових операцій через Інтернет. Для банку посередник виступає як агент з пошуку клієнтів. Основна функція такого посередника — звести торговця з банком, за що він отримує відповідну комісійну винагороду. Надалі торговець працює безпосередньо з банком. Частина плати за послуги посередника переходить на торговця за апаратні засоби та програмні продукти з прийому кредитних карток на сайті торговця. Також може вираховуватися спеціальна плата, щось подібне до плати за укладення договору або будь-які інші відрахування;

2) посередники, які проводять усі операції з оплати карткою через свої торгові рахунки, тобто рахунки, що відкриті на їх ім'я. Передусім, потрібно зауважити, що таку схему використовують тільки в Інтернет-торгівлі. Такі посередники можуть запропонувати послуги для неамериканських компаній і готові працювати з торговцями, які займаються продажем товарів і послуг підвищеного ризику. Але при цьому жорсткішими стають вимоги до торговців, їх зобов'язують формувати резервні фонди з метою зменшення ризиків, переказ грошей через таких посередників триває довше.

Торговельна точка (торговець) — це торговельна або сервісна компанія, яка приєдналася до платіжної системи з ціллю надати можливість своїм клієнтам здійснювати оплату платіжною карткою. Як уже йшлося, щоб отримати можливість приймати оплату картками, торговець повинен або відкрити в банку торговий рахунок, або скористатися послугами посередника без відкриття свого торгового рахунку.

У великих платіжних системах банки-еквайри часто укладають договори і передають виконання більшості технічних функцій спеціально створеним банками або банківськими об'єднаннями сервісним організаціям — процесинговим центрам.

На процесинговий центр покладають виконання цілодобової авторизації платежів за картками. Також на нього може бути покладена функція з підготовки підсумкових даних для проведення взаєморозрахунків поміж банками — членами платіжної системи, а також функція створення і розсипки стоп-листів торговцям. Для виконання вказаних функцій процесинговий центр веде свою базу даних про держателів карток і про членів платіжної системи. У великих платіжних системах може бути створено декілька процесингових центрів, як правило, за регіональним принципом.

Послідовність здійснення операцій за допомогою пластикових карток зображено на рис. 7.1.