Теорія фінансів - Федосов В.М. - 8.2. Вибір підприємствами організаційно-правових форм у процесі здійснення фінансово-господарської діяльності

Власність має такі форми: приватна, колективна, державна. Суб'єктами приватної власності є організації, засновані на власності одного громадянина. Суб'єкти державної власності - це організації, що засновані виключного на власності держави.

Суб' єктами колективної власності є господарські товариства. До таких товариств належать банки, інвестиційні компанії та фонди, довірчі товариства, кредитні спілки тощо. Засновниками й учасниками господарських товариств можуть бути підприємства, організації, установи, а також громадяни. Підприємства, установи, організації, що стали учасниками господарського товариства, не ліквідуються як юридичні особи.

Основною характерною рисою індивідуального бізнесу є те, що він належить одній особі. Після сплати усіх податків такий власник одноосібно розпоряджається одержаним доходом (прибутком), але водночас несе повну матеріальну відповідальність за борги свого підприємства. Причому така відповідальність нічим не обмежується - за неповернення банківського кредиту особисте майно власника може бути продане, навіть якщо воно не використовувалося у виробничому процесі. Це - один із недоліків приватного (індивідуального) підприємства. Другий полягає в обмеженнях при залученні позичених фінансових засобів для інвестування свого розвитку. При цій організаційній формі бізнесу існує лише одне джерело залучення зовнішніх фінансових ресурсів - банківський кредит. Саме тому приватний бізнес відчуває складнощі при здійсненні довгострокового фінансування капітального будівництва, технічного переоснащення, реконструкції виробництва тощо.

Альтернативною власній справі формою власності є її колективний вид, який залежно від масштабів об' єднаного капіталу й кількості власників організується та юридично оформлюється, або у вигляді партнерства або акціонерного товариства (корпорації). Господарським товариством є власна справа кількох (двох або більше) власників.

Розглянемо види господарських товариств докладніше.

Товариство з обмеженою відповідальністю - товариство, що має статутний фонд, поділений на частки, розмір яких визначається засновницькими документами. Учасники товариства несуть відповідальність у межах своїх вкладів. У випадках, передбачених засновницькими документами, учасники, які не повністю внесли вклади, відповідають за зобов' я-заннями товариства також у межах невнесеної частини майна.

Товариство з додатковою відповідальністю - це товариство, статутний фонд якого поділений на частки, розмір яких визначений засновницькими документами. Учасники такого товариства відповідають по його боргах своїми внесками до статутного фонду, а за недостатності цих сум - додатково належним їм майном в однаковому для всіх учасників кратному розмірі відповідно до внеску кожного учасника. Граничний розмір відповідальності учасників передбачається в засновницьких документах або встановлюється законодавством.

Повне товариство - це товариство, усі учасники якого займаються спільною підприємницькою діяльністю й несуть солідарну відповідальність за зобов' язаннями товариства усім своїм майном.

Командитне товариство - товариство, що включає поряд з одним чи більше учасниками, що несуть відповідальність за зобов' язаннями товариства усім своїм майном, також одного або більше учасників, відповідальність яких обмежується внеском у майно товариства. Якщо в командитному товаристві беруть участь два або більше учасників з повною відповідальністю, то вони несуть солідарну відповідальність за боргами товариства.

Акціонерне товариство - господарське товариство, статутний фонд якого розподілений на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості, що несе відповідальність за зобов'язаннями лише майном товариства. Акціонери відповідають за зобов' язаннями товариства в межах належних їм акцій, а у випадках, передбачених статутом, акціонери, що не повністю сплатили за акції, несуть відповідальність за зобов' язаннями товариства також у межах несплачених сум. До акціонерних товариств належать: відкрите - акції якого розповсюджуються шляхом відкритої підписки та купівлі-продажу, в тому числі на біржах; закрите - акції якого розповсюджуються лише між його засновниками й не можуть купуватися та продаватися на біржах.

Незалежно від правового статусу та форми господарювання підприємства, його напрямки діяльності завжди взаємопов' язані й разом характеризують певну стратегію функціонування та розвитку. Підприємство будь-якої організаційно-правової форми повинно діяти й господарювати в межах законодавства, що регулює усі напрямки його діяльності, статутом підприємства, а також узгодженим із чинним законодавством колективним договором, що регулює відносини трудового колективу з адміністрацією підприємства. Порівняльна характеристика господарських товариств і приватного підприємства як основних видів господарських суб' єктів у ринковій економіці наведена в табл. 8.1.

Таблиця 8.1

Характеристика функціонування основних видів _господарських суб'єктів__

У табл. 8.1 наведена інформація про комбінацію факторів, умов і характеристик функціонування різноманітних форм недержавних підприємств для вибору раціональної організаційної структури. Водночас, ця таблиця містить лише невелику кількість можливих комбінацій, тому що її основною метою є висвітлення суттєвих чинників, що відбивають переваги тієї чи іншої організаційної форми.

Аналіз табличної інформації свідчить, що корпоративна власність (акціонерні товариства) є кращою формою організації в тому випадку, коли технологія виробництва передбачає високий рівень інтенсивності використання капіталу, кількість існуючих фірм гарантує конкурентне середовище, а зовнішні умови відносно стабільні. Приватна (індивідуальна) власність, порівнянно з корпоративною, має переваги тоді, коли рівень ризику в бізнесі та інтенсивність використання капіталу є нижчими. Колективний, демократичний вид власності (інші товариства) передбачає вищий рівень солідарності робітників підприємства, а інтенсивність використання капіталу та ризик мають бути нижчими, ніж у випадку з приватним бізнесом.

За даними таблиці, можна бачити важливу перевагу корпорацій, порівнянно з іншими формами бізнесу, внаслідок можливості акумулювання великих обсягів фінансових ресурсів через емісію та розповсюдження цінних паперів. Важливого значення тут має обмежена відповідальність, оскільки в найгіршому випадку (при банкрутстві) акціонери втрачають лише гроші, витрачені на купівлю акцій. Велику роль відіграє і ліквідність цінних паперів, тобто можливість вільно продати (або обміняти) за діючим курсом. При цьому, хоча акції можуть переходити від одних до інших суб' єктів фондового ринку, активи залишаються в розпорядженні самої корпорації як самостійної юридичної особи. Останнє передбачає таку перевагу корпоративного бізнесу, як безперервність існування, зрозуміло, за ефективної фінансово-господарської діяльності.

До недоліків корпоративної організації бізнесу, порівнянно з іншими формами підприємництва, належать її менша гнучкість й маневреність в оперативному прийнятті потрібних рішень, тому що важливіші з них повинні узгоджуватися з акціонерами.

Відмінності відповідальності підприємств залежно від форми власності представлені в таблиці 8.2. Вимоги до розміру статутного фонду, що встановлені законодавством в мінімальних заробітних платах, представлені в таблиці з розрахунку мінімальної заробітної плати в розмірі 185 грн.

Незалежно від організаційно-правової форми та форми власності будь-яка фінансово-господарська діяльність підприємства розпочинається з формування статутного капіталу.

Статутний капітал - це зафіксована в установчих документах загальна вартість активів, які є внеском власників (учасників) до капіталу підприємства. Статутний фонд формується на основі виділення підприємству або залучення ним на засадах, визначених законодавством, фінансових ресурсів у вигляді грошових коштів або вкладень у майно, матеріальних цінностей, нематеріальних активів, цінних паперів, що закріплюються за підприємством на праві власності або повного господарського відання. За рахунок статутного капіталу підприємство має змогу формувати свої власні необхідні необоротні та оборотні активи для здійснення операційної діяльності.

Порядок і джерела формування статутного фонду залежать від типу підприємства і форми власності, на базі якої воно функціонує. В Україні права підприємств різних типів і форм власності, як зазначалося вище, закріплені в чинному законодавстві. Для наочного ознайомлення з деякими фінансово-правовими особливостями діяльності підприємств наведені дані в табл. 8.2.

Таблиця 8.2

Порівняльна таблиця деяких фінансово-правових відносин підприємств різних організаційно-правових форм діяльності

Як видно з даних табл. 8.2, більш чітко особливості організації фінансів у підприємств різних форм власності виявляються при формуванні їх власних фінансових ресурсів. Так, якщо у підприємств державної форми власності, вони формуються, переважно за рахунок бюджетних коштів, то на підприємствах недержавних форм власності, переважно, за рахунок часткових (пайових) внесків засновників - юридичних і фізичних осіб. Також їх можна виявити при розподілі прибутку, формуванні й використанні фондів грошових коштів, взаємовідносинах з бюджетом тощо.

Із наведеного вище можна зробити висновок, що кожна з організаційних форм бізнесу має відповідні фінансові переваги та соціальну привабливість у конкретних умовах господарювання, які визначаються масштабом діяльності, цілями бізнесу, структурою ринку, інвестиційними потребами. Тому в сучасних національних економічних системах ринкового типу взаємодіють, у тому числі й конкурують, усі організаційні види господарських суб' єктів.

Фінансова діяльність суб' єктів підприємницької діяльності може бути організована за трьома методами.

1. Комерційний розрахунок - передбачає постійне порівняння (у грошовому вираженні) витрат і результатів комерційної діяльності. Метою його запровадження є одержання максимального прибутку за мінімальних витрат капіталу та мінімально можливого ризику. Цей метод заснований на дії таких принципів:

- саморегулювання (повна господарська та юридична відокремленість);

- самоокупність;

- самофінансування;

- прибутковість;

- фінансова відповідальність.

2. Неприбуткова діяльність - визначається через співвідношення власних витрат і доходів (наприклад, у творчих спілках, благодійних фондах, громадських організаціях, кредитних спілках тощо).

3. Кошторисне фінансування - утримання об'єкта за рахунок бюджетних коштів (наприклад, закладів соціально-культурного призначення, освіти, медицини, органів державного управління тощо).