Фінанси України та сусідніх держав - Карлін М.І. - 1.2. Державні фінанси

Для виконання своїх функцій держава використовує частину фінансових ресурсів суспільства, за допомогою яких формуються державні фінанси. Саме державні фінанси є центральною підсистемою фінансової системи держави, за допомогою якої здійснюється вплив держави на соціально-економічний розвиток країни.

Основою державних фінансів є бюджет" дохідна частина якого формується з податкових надходжень та позичкових ресурсів, а видаткова використовується на утримання бюджетних установ, оборону країни, допомогу малозабезпеченим верствам населення тощо.

В Україні бюджетна система складається з державного та місцевих бюджетів. Місцевими бюджетами визнаються бюджет Автономної Республіки Крим, обласні, районні бюджети, бюджети районів у містах та бюджети місцевого самоврядування. До бюджетів місцевого самоврядування належать бюджети територіальних громад сіл, селищ, міст та їх об'єднань.

Державні фінанси України - це головна ланка фінансової системи України, яка включає близько 80 % усіх фінансових ресурсів і має різноманітні фінансові інститути, за допомогою яких держава здійснює свою діяльність.

Відносно структури державних фінансів у вчених-фінансистів нашої країни ще немає одностайності у поглядах, але більшість погоджується з включенням до них у тій чи іншій формі таких елементів, як:

- сукупність усіх бюджетів держави;

- централізовані та децентралізовані фонди цільового призначення;

- фінанси підприємств і організацій державної та комунальної форми власності;

- державний кредит;

- державне особисте і майнове страхування.

Ресурси, які перебувають у розпорядженні держави, значно більші в країнах з трансформаційною економікою, ніж у розвинутих країнах, що свідчить про їх недостатньо ефективне функціонування (див. табл. 1.1). Тому Україні, як й іншим країнам з трансформаційною економікою, потрібно зменшувати обсяг перерозподільних процесів на користь збільшення фінансових ресурсів недержавного сектору, що сприятиме розвиткові економіки. Це вимагає розробки нового бюджетного механізму, який би враховував економічну ситуацію, що склалася у світі та Україні на початку XXI ст.

Бюджетний механізм - це сукупність певних видів бюджетних відносин, специфічних методів мобілізації та використання бюджетних коштів.

У 2003 р. було чотири основних бюджетоутворюючих податки, частка яких становила майже 82 % від усіх надходжень до консолідованого бюджету, зокрема: податок на додану вартість (ПДВ) - 23 %; податок на доходи і прибуток підприємств - 24; податок з доходів фізичних осіб - 25; акцизний збір - 10 % .

Таблиця 1.1. Основні показники соціально-економічного розвитку України

Також значні суми від фонду заробітної плати (окремо від податкових) сплачуються роботодавцями на соціальний захист (у чотири соціальні фонди). Хоча вони вважаються відрахуваннями на соціальний захист, насправді це податки на заробітну плату, які становлять майже 38 % від загального фонду заробітної плати. Це змушує роботодавців приховувати справжній розмір заробітної плати від контролюючих органів.

Реформування податкової системи має супроводжуватися ефективними структурними заходами, спрямованими на досягнення необхідної результативної політики доходів, зменшення податкового тиску на приватний сектор економіки, удосконалення принципів оподаткування.

У галузі видатків бюджету важливими напрямами формування нового бюджетного механізму у країнах з трансформаційною економікою, в тому числі в Україні, мають стати: раціоналізація мережі закладів і установ, які фінансуються з державного та місцевих бюджетів для підвищення рівня та якості суспільних послуг, що надаються громадянам; виконання в повному обсязі цільових програм соціально-економічного та гуманітарного розвитку; підвищення ефективності використання бюджетних коштів, які виділяються на фінансування суспільних благ (на оборону країни, підвищення правопорядку, освіту, охорону здоров'я, культуру і мистецтво, благоустрій тощо).

Центральне місце в науці про державні фінанси посідає вивчення процесу прийняття "бюджетних" рішень. Будь-якому процесові прийняття спільного бюджету загрожує проблема "фрирайдера" (або "безбілетного пасажира"), яку можна схарактеризувати так. У кожного індивіда завжди є стимули ухилятись від участі в процесі колективного фінансування суспільних благ і користуватися ними безплатно. Чим більше осіб бере участь у такому фінансуванні, тим чіткіше виражений цей стимул, оскільки фактична пропозиція суспільного блага навряд чи залежить від того, чи буде окремий індивід користуватися ним з іншими. Водночас усе відбувається навпаки, якщо суспільні блага споживає лише один індивід. При виході окремого індивіда зі складу групи, що скооперувалася, пропозиція суспільного блага може або цілком зникнути, або істотно скоротитись. Оскільки всі індивіди перебувають в однаковому становищі, є стимули для проведення переговорів про розмір добровільних внесків для фінансування витрат із надання суспільного блага в бажаному обсязі. Шляхом проведення переговорів у малих групах спостерігається тенденція досягнення ефективної пропозиції суспільних благ. У великих групах це навряд чи здійсненне. Тому в бюджетному процесі доцільною є відмова від принципу одностайності і перехід до правила "простої" більшості.

Правило простої більшості означає, що щонайменше 0,5 + 1 з числа громадян повинні віддати свої голоси за проект, аби він був ухвалений.

Державна політика пов'язана як з бюджетними, так і з позабюджетними витратами, які необхідно аналізувати. Для цього використовують квоти, що обмежують втручання держави в ринково-економічні процеси:

1) квота (норма) реальних витрат держави (PQ),

2) квота загальних витрат (gQ);

3) квота податків (зборів) держави (AQ);

4) квота сукупних доходів держави (ЕQ). Розглянуті державні квоти стосуються переважно лише сфери державного бюджету й позабюджетних фондів. Сукупна квота державної активності охоплює широке коло об'єктів. Це не тільки результати господарської діяльності державних підприємств, а й сукупна заново створена цими підприємствами вартість. При цьому треба враховувати, що у більшості випадків ВВП вимірюється на базі поточних ринкових цін, а частку державного сектору у ньому оцінюють відповідно до витрат на надання суспільних благ. На цій основі визначають названі вище квоти держави у народногосподарському балансі, які залежать від показників видаткової й дохідної частин державного бюджету. Вони можуть прийматись як показники, що характеризують обсяг державної активності. Якщо громадяни незадоволені обсягами державного сектору, вони мають право змінити чинні правила прийняття рішень шляхом використання механізму суспільного вибору. Значний внесок у теорію суспільного вибору зробив Джеймс Б'юкенен, відомий американський економіст, лауреат Нобелівської премії з економіки.

Поряд із групами, об'єднаними інтересами, на зростання державних витрат у постсоціалістичних країнах суттєво впливає державна бюрократія. Це пояснюється тим, що користуючись своєю монопольною владою, бюрократія має можливість споживати більше суспільних благ, ніж приватне підприємство, яке надає такі ж послуги, що і бюрократичний апарат. Подібне становище є вигідним передусім для управлінської ланки бюрократії, оскільки воно надає їй владу, прибутки та шану. Причому бюрократії властива спроможність пересуватися - збільшувати обсяг контрольованих нею коштів. У зв'язку з цим бюрократія з року в рік намагається реалізувати свої прогресуючі бюджетні запити.

Які методи обмеження зростання державних витрат використовуються сьогодні? В сучасній фінансовій науці сформулювався консенсус стосовно того, що лише зверненнями до політиків із вимогами про скорочення державних видатків мети досягнути неможливо, оскільки політики мають у своїх руках практично необмежені повноваження з бюджетних питань і водночас не зацікавлені в скороченні державних витрат. Радикальні зміни в цій сфері можливі лише у вигляді суттєвого обмеження їхньої бюджетної компетенції, що нині і відбувається в розвинутих країнах. Заходи, спрямовані на обмеження зростання державних витрат, можна згрупувати за такими двома ознаками: кількісні фіскальні обмеження й обмеження щодо порядку прийняття фіскальних рішень. За кількісних фіскальних обмежень державним інституціям, відповідальним за прийняття політичних рішень у фіскальній сфері, не дозволяється переходити за встановлений граничний рівень оподаткування (наприклад, за рівень податкової квоти у ВВП). Процедурні фіскальні обмеження полягають у регламентації порядку прийняття рішень у сфері оподаткування. З цією метою використовуються різноманітні методи оподаткування, головним із яких є поєднання рішень про доходи і видатки, обґрунтоване К. Вікселлєм (Швеція). Відповідно до цього підходу рішення про державні витрати мають ухвалюватись тільки за наявності реального джерела їхнього покриття.

У країнах з трансформаційною економікою, в тому числі в Україні, збільшення доходів державного бюджету має відбуватися не за рахунок посилення податкового навантаження на економіку, а шляхом глибокої лібералізації податкового законодавства, розширення бази оподаткування, створення сприятливих умов для розвитку виробництва, малого і середнього бізнесу, скорочення тіньової економіки. Одночасно слід передбачити можливості стимулювання економічної інноваційної та інвестиційної діяльності суб'єктів господарювання незалежно від того, до якої галузі вони належать, а також звільнення від оподаткування доходів громадян, що інвестуються в цінні папери.