Українська мова професійного спілкування - Зоряна Мацюк - § 1. Стилі сучасної української літературної мови

§ 1. Стилі сучасної української літературної мови

Обслуговуючи найрізноманітніші сфери суспільного життя, літературна мова залежно від її функцій, спрямування і суспільного призначення може характеризуватися певними специфічними засобами, не втрачаючи, звичайно, своїх загальнонародних властивостей. Колективно усвідомлені різновиди літературної мови, що об'єднують мовні одиниці за їх функціональним призначенням у певні структури, становлять систему функціональних стилів.

Саме слово стиль (з лат. stilus - паличка для письма) має кілька значень: 1) сукупність ознак, які характеризують мистецтво або індивідуальну манеру художника; 2) сукупність прийомів у використанні засобів мови, властива якому-небудь письменникові або літературному творові, напряму, жанру; 3) характерна манера поводитися, говорити, одягатися і т. ін. Як термін його вживають у літературі, мистецтві, архітектурі та інших науках. Щодо мовного стилю, то він передбачає добір мовних засобів (лексичних, граматичних, фонетичних тощо) у будь-якій сфері людської діяльності (політика, наука і техніка, справочинство, художня література тощо) відповідно до мети і завдань спілкування.

Мистецтво добирати й ефективно використовувати систему мовних засобів з конкретною метою та в конкретних умовах і обставинах спілкування визначає рівень культури мовлення людини і загальний рівень духовної культури нації. Тому дуже важливо "озброїти" сучасного студента, якого б фаху він не навчався, знанням стилістичного багатства літературної мови та вміннями послуговуватися ними для активного спілкування з діловими партнерами, ведення документації, під час публічних виступів тощо.

В основі функціонально-стилістичного розмежування мови лежать позамовні (екстралінгвістичні) та власне мовні чинники. Кожен із функціональних стилів становить своєрідні експресивно-смислові іфинцигги добору, поєднання і вмотивованого вживання слів та виразів, синтаксичних конструкцій. Розрізняють загальні та специфічні стилістичні риси. Загальні властиві всім функціональним стилям та відповідним їм жанрам, які виділяються в межах функціонального стилю, а саме: єдність конструктивного принципу, своєрідність композиційної організації матеріалу та стилістичних структур. Специфічні стилістичні риси характеризують лише окремі функціональні стилі та реалізуються у властивих їм жанрах.

Основні параметри функціональних стилів:

o сфера вживання;

o призначення;

o жанри реалізації;

o загальні позамовні ознаки;

o власне мовні особливості;

o підстилі.

У сучасній українській літературній мові виділяють такі функціональні стилі з властивими їм підстилями:

1. Науковий:

а) власне науковий;

б) науково-навчальний;

в) науково-популярний.

2. Офіційно-діловий:

а) законодавчий;

б) адміністративно-канцелярський;

в) дипломатичний.

3. Публіцистичний:

а) стиль засобів масової інформації;

б) художньо-публіцистичний;

в) науково-публіцистичний.

4. Художній:

а) епічний;

б) ліричний;

в) драматичний;

г) комбінований.

5. Розмовний:

а) побутовий;

б) світський.

6. Релігійний, або конфесійний:

а) стиль проповіді;

б) стиль богослужбових книг, відправи;

в) стиль богословської літератури.

Виділяють також епістолярний стиль, ораторський стиль, однак диференційні ознаки цих стилів перекриваються ознаками більш узагальнених структурно-функціональних стилів (офіційно-ділового, публіцистичного, розмовного)¹.

Поняття ділова українська мова співвідносять здебільшого з двома функціональними різновидами літературної мови - науковим та офіційно-діловим стилями¹. Дослідження історії їх становлення, характеру лексичних та граматичних структурних компонентів, жанрового багатства, специфіки усної та писемної форм вираження - основна мета курсу української мови професійного спілкування.

Науковий стиль сучасної української літературної мови почав розвиватися з середини XIX ст. (не беремо до уваги старої української мови, основні традиції якої в науковому стилі втратилися в середині XVIII ст.), коли журнал "Основа" почав друкувати науково-популярні статті. Свого часу російський письменник М. Чернишевський писав: Застане час, коли українською мовою видаватимуть не тільки художні твори, а всякі книги, серед них і учені трактати з усяких наук".

Перша серйозна спроба поставити питання про науковий стиль української мови в теоретичному плані належить П. Житецькому (1836-1911). Він накреслив перспективу його розвитку, брав активну участь у виробленні норм українського правопису, написав глибокі наукові дослідження з історії української мови, літератури, фольклору. Проте умов для практичної реалізації цього не було ще тривалий час.

Першою українською науковою установою справедливо вважають Наукове товариство імені Шевченка у Львові (1893); Українське наукове товариство у Києві (1907). Ці наукові установи видавали "Записки", а також спеціальні збірники секцій (філологічна, історико-філо-софська, математична, природничо-технічна, медична). З кінця XIX ст.

більш-менш інтенсивно розгортається видання наукових праць, передусім науково-популярних, українською мовою переважно з гуманітарних дисциплін (історія, література), менше з економіки, права, філософії; поодинокі наукові праці з географії, біології, геології, медицини; майже не видавалися з фізики, математики, хімії. Оцінюючи цей факт, відомий український мовознавець І. Верхратський 1910 року писав: "У нас літератури наукової руської немає".

Від 90-х рр. XIX ст. науковий стиль української мови починає відносно активно розвиватися. У його розвиток великий внесок зробили українські вчені М. Драгоманов, І. Франко, А. Кримський, В. Гна-тюк, К. Михальчук та ін. Переважно це сфери гуманітарна та суспільна. У лексиці української наукової літератури кінця XIX-початку XX ст. вже помітно представлена загальнонаукова термінологія, напр.: аргумент, аспект, аксіома, гіпотеза, дедукція, дефініція, експеримент, елемент, класифікація, принцип, система, теорія, форма, формула та ін.

Закінчення процесу формування наукового стилю української мови в усіх його жанрових різновидах припадає на XX ст. Він досягає такого рівня розвитку, що дає змогу передати найскладніші здобутки людської думки в будь-якій сфері наукових знань. В українській науковій мові виробилися власні принципи використання словесних і граматичних засобів загальнонаціональної літературної мови, а також у ній представлені й індивідуальні манери письма відомих учених. Усе це є показником її стилістичної зрілості та багатства.

Сфера вживання. Науковий стиль можна розглядати як функціональний різновид мови, вживання якого обмежується сферами науки, техніки та освіти.

Призначення. Мета наукового мовлення - повідомлення про результати наукових досліджень, доведення теорій, обґрунтування гіпотез, класифікацій, роз'яснення явищ, систематизація знань.

Жанри реалізації наукового стилю - монографія, наукова стаття, відгук, рецензія, анотація, лекція, доповідь на наукові теми, виступи на наукових конференціях, наукові дискусії тощо.

Загальні позамовні ознаки. Основними загальним екстралінгвістичними ознаками наукового стилю є:

- чітка визначеність предмета думки і принципово об'єктивне до нього ставлення (предметність та об'єктивність). Об'єктивність випливає із суспільної функції наукового мовлення: вона містить у собі ті елементи знання, які характеризують явища та факти об'єктивної дійсності. У текстах наукових праць досягається за допомогою вставних слів і словосполучень, які засвідчують ступінь достовірності повідомлення. Завдяки цим конструкціям той чи інший факт можна подати як достовірний (справді, достовірно відомо), припустимий (треба думати, очевидно), можливий (можливо, ймовірно). Вимогою об'єктивності викладу є вказівка на джерело повідомлення, автора висловленої думки (на думку науковців, за даними). Об'єктивність викладу досягається відсутністю особових форм дієслів та використанням форм інфінітива, дієприкметників пасивного стану, безособових предикативних форм, напр.: треба розглянути, запропонований документ, було проаналізовано. Суб'єкт дії залишається невизначеним, оскільки вказівка на нього в такому разі не є обов'язкова. Виклад ведеться від третьої особи, основна увага зосереджена на предметові наукового опису, змісті, логічній послідовності.

- смислова точність, ясність - це ознаки, які характеризують різні етапи породження і сприйняття тексту, одна з головних умов забезпечення наукової та практичної значущості інформації. Суть її полягає у правильному і недвозначному поясненні фактів і явищ об'єктивної дійсності та взаємодії між ними.

Точність - це характеристика процесу й результату творення тексту, г. ясність - процесу його сприймання. Наукова мова - це та ділянка словесної роботи, на якій найгостріше відчувається все, що стосується точності вислову. Точність для науки, а з нею і для її мови, є первинним завданням, якому підпорядковані всі засоби висловлювання, зокрема наукова термінологія.

Однак активно діє в науковій мові й інша тенденція - бажання бути доступним навіть для читачів, які не мають спеціальних знань, прагнення авторів до ясності викладу. Цим зумовлена заміна інтернаціональних термінів з неясною етимологією словами національної мови з прозорою етимологією. Цей факт підтримує існування в науковій мові дублетності, тобто існування інтернаціональних та національних термінів, як явища, в принципі, небажаного в науковому стилі, напр.: квантитативний - кількісний, дистрибутивність - розподільність, імпліцитний - прихований, транзитивність - перехідність тощо. Здебільшого порушення ясності викладу зумовлене намаганням деяких авторів надати своїй науковій праці уявної науковості, "вербально-термінологічного снобізму"³. За навмисним ускладненням стилю мови науки відчувається бажання зробити очевидні й прості речі більш недоступними. Причиною неясності може стати неправильне розташування слів у реченні, напр.: Чотири подібних автомати обслуговують кілька тисяч людей. Важко одразу збагнути, хто є реальним суб'єктом дії - автомати чи люди. Іноді доступність і дохідливість називають простотою. Проте не можна сплутувати простоту викладу, яка сприяє тому, що науковий текст читається легко, тобто думки автора сприймаються без ускладнень, з примітивністю. Слід також розрізняти простоту викладу й загальнодоступність наукової мови. Популярний виклад виправданий лише в тому разі, коли наукова праця призначена для масового читача. Головне у мовностилістичному оформленні наукової праці щодо ясності - зробити її доступною для того кола читачів, якому вона призначена.

- лаконічність, стислість наукової мови означає вміння уникати непотрібних повторів, надмірної деталізації. Кожне слово і вислів служать тут одній меті: якомога стисліше донести суть справи. Мовна надмірність найчастіше виявляється у вживанні слів і словосполучень, які не мають жодного смислового навантаження: невиправдані повтори, надмірність канцелярської лексики. Канцелярського відтінку, наприклад, надають науковому текстові віддієслівні іменники, часто кальковані з російської мови. їх краще замінити дієсловами, напр.: для опису - щоб описати, для доведення - щоб довести, для пояснення - щоб пояснити, при визначенні - визначаючи. У сучасних наукових текстах перевагу надають іменниковим конструкціям, які, хоч і не виходять за межі синтаксичних норм української мови, є все-таки результатом наслідування традицій російської мови. Надмірно вживати абстрактні іменники означає ускладнити текст. Для оптимального перекладу російських синтаксичних одиниць іменникового типу чи конструкцій з десемантизованим дієсловом в українській мові є власні засоби, пор.: с полным основанием - впевнено, в основном - переважно, прийти к убеждению - переконатися, находиться в противоречии - суперечити, иметь место - бути, заниматься исследованием - досліджувати.

Іменниковим конструкціям слід віддавати перевагу лише тоді, коли без них неможливо обійтися.

- відсутність образності, емоційності. Проблема співвідношення раціонального та емоційного, суб'єктивного та об'єктивного у науковому стилі є однією із найскладніших. Багато вчених вважає, що науковому стилю не властива емоційність викладу і що ця традиція настільки усталилася, що перебороти її сьогодні дуже важко. Припускають, що аскетична традиція походить ще з Ньютона і започаткувала в ті часи лицемірну скромність звичаїв англійських середньовічних церковних університетів (Кембридж). Вона змушує аж до сьогодні багатьох авторів ретельно вилучати з наукових повідомлень усе, що, на їх думку, безпосередньо не стосується одержаних результатів і використаних методів. За часів Відродження "аскетична традиція" почасти зумовлювалася мовою викладу: для вираження наукових понять використовували класичну мову - латинську, експресивну функцію виконували національні мови. За невеликий проміжок часу, в який наука розвивалася незалежно від релігії, вона не змогла ще повністю відмовитися від схоластичного (метафізичного) стилю. У сучасній науковій літературі, стверджують дослідники української наукової мови, "аскетичний стиль" продовжує існувати за інерцією, часом гальмуючи розвиток пізнання⁴. Скажімо, науковці давно помітили, що сухий запис чи документ, які лежать в основі історичного дослідження, дають лише віддалене уявлення про реальний процес. Сьогодні приходять до висновку, що науковий стиль допускає елемент емоційності як другорядний, підпорядкований, периферійний. При цьому, звичайно, слід враховувати доцільність, виправданість введення емоційних елементів у тканину наукового стилю.

Мовознавці доводять, що на перших етапах освоєння певної науки образність надзвичайно корисна, оскільки осягнення нового досвіду відбувається на основі асоціацій, які виникають у попередньому досвіді, зокрема в буденному житті. Зрозуміло, що набуття знань про предмет чи явище приводить до втрати образного "ореолу" - за терміном користувач перестає бачити асоціації, однак саме ці асоціації зумовлюють глибоке проникнення в сутність наукових понять. Тому на перших етапах пізнання важливою є прозорість внутрішньої форми терміна.

Звичайно експресивність наукового стилю насамперед виявляється на лексичному рівні, шляхом добору емоційно забарвленої лексики, напр.: ворожа теорія; величезні (колосальні) успіхи, здобутки. Одним із джерел проникнення емоційності, експресивності є цитування з художніх творів, а також індивідуальність мови науковця. Відома емоційність наукового стилю педагога В. Сухомлинського, напр.: "35 років педагогічних радощів і розчарувань переконали мене в тому, що праця - це одне з найчистіших і найблагородніших джерел емоційного стану діяння, творіння". Однак втрата міри, перебільшення ролі емоцій лише зашкодять ясності викладу. Крім того, науковий стиль об'єднує низку підстилів. Встановлено, що в науково-технічному різновиді власне наукового підстилю емоційність є нульовою, а в науково-гуманітарному сягає 0,02%⁵.

Основними власне мовними особливостями наукового стилю є:

- строга унормованість (відповідність нормам літературної мови);

- широке використання абстрактної лексики;

- безособовість;

- монологічний характер викладу, зумовлений змістом;

- завершеність та повнота висловлювання;

- тісний зв 'язок між частинами висловлювання, логічна послідовність;

- використання лаконічних, але високоінформативних атрибутивно-іменних словосполучень;

- використання умовних знаків та символів;

- первинність писемної форми;

- відсутність підтексту та ін.

Мову науки найчастіше ототожнюють з науковою термінологією. А проте перше поняття набагато ширше, ніж друге. За всієї значущості спеціальної термінології не тільки вона становить специфіку мови науки. Особливості стилю наукового викладу виявляються і в синтаксисі (в побудові речень), і в структурі абзацу, і в членуванні тексту, і в інтонації, і навіть у ритміці всього викладу. Отже, специфіка наукового стилю виявляється в сукупності мовних засобів різних рівнів, тобто в тих функціональних семантико-стилістичних категоріях, які характерні для мовного стилю.

Внаслідок різнорідності галузей науки та освіти науковий стиль поділяється на такі підстилі:

® власне науковий (науково-технічний та науково-гуманітарний). Він пов'язаний з такими жанрами, як монографія, рецензія, наукова стаття, наукова доповідь, курсова, дипломна, магістерська робота, реферат, тези тощо.

Зразок власне наукового підстилю:

Нинішній стан розбудови незалежної України характеризують складні процеси розбудови її економіки. Час показав, що подолати кризові явища в суспільно-економічному житті нашої держави лише політичними методами без докорінних змін в економіці неможливо. Об 'єктивною потребою є прискорене формування ринкової інфраструктури та перехід до ринкових методів господарювання. Важливою складовою ринкових відносин є фінансові. Лов 'язані з формуванням та використанням грошових фондів держави та коштів суб єктів господарювання, вони охоплюють усі фази процесу відтворення: виробництво, розподіл, обмін і споживання. Тому спроба осмислити реалії, описати поняття і терміни фінансової справи відповідає потребам сьогодення, має свою безперечну науково-практичну актуальність (ЗагородніЙ А., Вознюк Г., Смовженко І. Фінансовий словник. - 2-ге вид., випр. і до-повн. - Львів, 1997).

® науково-популярний - застосовують для дохідливого, доступного викладу інформації про наслідки складних наукових досліджень для нефахівців. Реалізується в статтях науково-популярних часописів, книжках, призначених для широкого кола читачів.

На відміну від власне наукового викладу в науково-популярній літературі виявляється діалектична єдність емоційно-чуттєвого сприйняття дійсності та логічного її пізнання, бажання в доступній, зрозумілій неспеціалістові формі ознайомити читача з науковими знаннями. В основі наукової популяризації лежить засада: про невідоме говорити через відоме, зрозуміле. Цим і пояснюється наявність полярних внутрістильових ознак: об'єктивність і суб'єктивність, абстрактність і конкретність (навіть наочність, ілюстративність).

Зразок науково-популярного підстилю:

Поняття вартості є, можна сказати, всеохопним, оскільки застосовується до величезної кількості явищ економічного і фінансового життя - товарів, послуг, сировини, інтелектуальної і фізичної праці тощо. Все в економіці має свою вартість. Розібратися у цьому складному феномені допоможе подана інформація (3 журн.).

o науково-навчальний - це мова навчання в усіх типах закладів освіти та мережі просвітницьких установ, товариств. Реалізується в підручниках, посібниках, лекціях, бесідах для доступного, логічного та образного викладу наукової інформації. Не виключає використання образних засобів мови, елементів емоційності.

Зразок науково-навчального підстилю:

Усі суб єкти господарської діяльності у взаємозв язку складають єдине ціле економічного механізму суспільства. Мета і характер діяльності суб 'єктів господарської діяльності можуть бути різні. Тому за цими ознаками їх можна поділити на підприємницькі (комерційні), котрі функціонують і розвиваються за рахунок власних коштів, і не-підприємницькі (некомерційні), існування яких забезпечується бюджетним фінансуванням державою. Суб'єкти господарювання з підприємницьким характером діяльності становлять собою підприємництва (Економіка підприємництва: Підручник / За заг. ред. И.М. Петровича. - Львів, 2004).

Офіційно-діловий стиль сучасної української літературної мови безпосередньо пов'язаний зі становленням і розвитком української ділової мови - засобу взаємовідносин державних, партійних, громадських органів, підприємств, установ, організацій, а також справочинст-ва й документації.

У процесі розвитку суспільства неминуче виникає потреба оформлення державно-правових суспільних відносин, регулювання діяльності різних сфер суспільного життя, а звідси потреба мати книжну мову для ведення ділової документації, офіційного і приватного листування. Дослідники стверджують, що після прийняття християнства в Київській Русі функціонували два книжні стилі української мови -конфесійний та офіційно-діловий. Церковно-релігійну сферу обслуговувала старослов'янська (або церковнослов'янська) мова, якою писали релігійні тексти, створювали літературу високого стилю. Тогочасний офіційно-діловий стиль представляла староукраїнська (давньоруська) літературна мова в таких жанрових розгалуженнях, як княжі грамоти ("Грамота великого князя Мстислава Володимировича і його сина Всеволода 1130 року", грамоти Галицько-Волинського князівства XIV ст.), листи князів і воєвод, правові кодекси ("Руська правда" основний закон Київської держави XI ст.), княжі та церковні устави, акти ("Устав Володимира Мономаха", XI ст.). Основними джерелами цих документів, що дійшли до нас, є літописи - Галицько-Волинський (поч. XIII ст.), Лаврентіївський (1377), Іпатіївський (1425).

Після монголо-татарської навали західні й більша частина південно-західних земель Давньої Русі потрапили під панування Литви та Польщі. Ускладнюється державний апарат, а отже, збільшується кількість документів, зростає їх жанрова диференціація, зокрема розбудовується юридична галузь, зразком чого є Литовський статут (1588).

У часи Хмельниччини (XVII-XVIII ст.) активно розвивалися жанри дипломатичного та законодавчого підстилю офіційно-ділового мовлення, що зумовлено державним устроєм гетьманської України. У листах міжнародного характеру, універсалах, наказах та інших документах гетьманських і полковницьких канцелярій поступово вироблялася стала структура, формувалися мовні стандарти, вдосконалювався діловий стиль. Визначним законодавчим документом цієї пори є "Конституція" Пилипа Орлика (1710).

Наступні століття позначені безправ'ям української мови на державному рівні у Російській імперії та цісарській Австро-Угорщині, а отже, офіційно-діловий стиль розвиватися не міг. Після кількавікової перерви українська ділова мова зазнала вже лексико-синтаксичного впливу і російської, і австро-угорської, і польської канцелярій.

Відродження офіційно-ділового стилю пов'язано з діяльністю державних органів УНР. Важливими законодавчими документами стали Універсали Центральної ради (1917-1918), Акт Злуки УНР і ЗУНР (1918). У цей час з'являються перші словники, що пропагують українську ділову мову, напр.:

Російсько-український діловодний словник / Уклад. Л. Падалка. - Полтава, 1918;

Українська мова. Російсько-український словник та зразки паперів українською мовою / Уклад. Д. Лебідь. - Чернігів, 1918.

Подальший розвиток української ділової мови проходить у радянську і пострадянську добу. Виділяють три періоди в історії формування сучасної української ділової мови: 20-30-ті роки; 40-80-ті роки і 90-ті роки⁶. Кожний із них пов'язаний з певною мовною політикою держави.

Зокрема, перший - із українізацією. Добрим наслідком цього процесу була поява нових спеціальних словників. Вони свідчили про намагання протистояти російському впливові на українську ділову мову, напр.:

Короткий російсько-український технічний словник фінансових термінів (на правах рукопису). - К, 1924 (надруковано на склографі);

Бузинний О., Щепотьєв В. Короткий російсько-український словник. Практичний підручник діловодства українською мовою. -К., 1924;

Російсько-український словник банкового діловодства / За ред. В.1. Орловського, ІМ. Шелудька. -К, 1925;

Російсько-український словничок реместв, професій та підприємств/Уклад. ІМ. Жигадло. -Харків, 1925;

Лінкевич Е., Михайлович Б., Скрипник. И, СтепаненкоІ. Практичний російсько-український словник ділової мови. - К.; Харків, 1926;

Осипів М. Російсько-український словник щонайпотрібнішиху діловодстві слів: Практичний порадник. -Харків, 1926;

Фразеологія ділової мови / Улож. В. Підмогильний та С. Плужник. -К, 1927.

Усе ж за цей короткий час не вдалося подолати суперечностей між потенційними можливостями структури української мови і використанням цієї мови в офіційно-діловій практиці. Життя ділової мови було неповноцінним, неповнокровним.

Уже 50-ті роки активна політика русифікації призвела до змін у діловій мові, штучно наблизивши її до російської. Якщо офіційно-діловий стиль існував у посібниках, то про інше свідчила практика ділового спілкування, лексикографічні джерела та живе мовлення. Активно наступав на ділову сферу і суржик, напр.: міроприємства, співпадати, приймати участь, заключати договір та ін.

У 90-ті роки спостерігаємо бурхливий розвиток офіційно-ділового стилю, спричинений новими політичними умовами - здобуттям Україною незалежності. Процеси демократизації української літературної мови, перегляд лексико-стилістичних і правописних норм, боротьба із засміченням мови з проекцією на важливі сфери суспільної діяльності торкнулися й ділової мови. З'являється велика кількість словників, довідників, посібників з українського ділового мовлення. Багато з них присвячені структурним та мовним правилам оформлення сучасних документів, напр.:

Молдованов М.1., Сидорова Г.М. Сучасний діловий документ: Зразки найважливіших документів українською мовою. -К, 1992;

Паламар ЛМ., КацавецьГ.М. Мова ділових паперів: Практ. посібн. -К., 1995;

Шевчук С.В. Українське ділове мовлення: Навч. посібн. -К, 1997;

Універсальний довідник-практикум з ділових паперів /С.П. Бибик, І.Л. Михно, Л.О. Пустовіт, Г.М . Сюта. -К, 1999 та ін.

Розширення соціальних функцій української мови, самих сфер уживання зумовило потребу унормувати термі носистеми багатьох галузей життєдіяльності, проаналізувати частотні російські кальки, потік запозичень, що заполонив україномовний простір, піднести культуру мовлення, що впливає на якість ділової мови.

Сфера вживання. Офіційно-діловий стиль слугує для спілкування в державно-політичному, громадському, економічному житті, законодавстві, у сфері управління адміністративно-господарською діяльністю.

Призначення - регулювати офіційні ділові відносини в зазначених вище сферах та обслуговувати громадянські потреби людей.

Жанри офіційно-ділового стилю. Офіційно-діловий стиль вживають у текстах указів, законів, наказів, розпоряджень, звітів, діловому листуванні, а також під час виступів на зборах, ділових нарадах, прес-конференціях, у бесіді з діловими партнерами чи в розмові керівника з підлеглим.

Загальні позамовні ознаки офіційно-ділового стилю. Основними екстралінгвістичними ознаками офіційно-ділового стилю в плані змісту є:

- офіційний характер - характер і зміст інформаційних зв'язків між учасниками ділового спілкування (установами, організаціями, закладами, підприємствами, посадовими особами, працівниками) регламентуються чинними правовими нормами, залежать від місця в ієрархії органів управління, компетенції, функціонального змісту їхньої діяльності.

- адресність-специфіка ділового спілкування полягає в тому, що, незалежно від того, хто є безпосереднім відправником ділової інформації і кому безпосередньо вона адресована, офіційний автор та адресат документа завжди відомий, здебільшого ним є організація.

- повторність дій і ситуацій - це суттєвий чинник ділового спілкування. Управлінська діяльність-це завжди "гра за правилами". Внаслідок цього повторність управлінської інформації приводить до регулярності використання однакових мовних засобів.

- тематична обмеженість кола завдань, що вирішує організація, а це є наслідком певної стабільності її функцій.

- смислова точність, ясність, які поєднуються зі стислістю, лаконічністю висловлювання, строгою послідовністю викладення фактів.

- висока стандартизація вислову та сувора регламентація тексту (для чіткої організації текст поділяють на параграфи, пункти, підпункти).

- документальність - кожний офіційний папір мусить мати характер документа, тобто бути об'єктивним, достовірним, зберігати стабільні традиційні форми (наявність реквізитів та усталений порядок їх розміщення).

Усі ці риси є визначальними у формуванні системи мовних засобів і прийомів їх використання у текстах офіційно-ділового стилю, а саме:

- широке використання суспільно-політичної та адміністративно-канцелярської термінології;

- уживання мовних штампів з перевагою багатокомпонентних мовних конструкцій, напр.: Повідомлення про одержання директивного листа Міністерства освіти та науки від (лдхв) за №...;

- специфічний характер фразеології - компоненти стійких фразеологічних сполучень функціонують здебільшого в прямому значенні, напр.: ставити питання, підбивати підсумки, виступати з ініціативою, брати участь, доводити до відома;

- відсутність емоційно забарвленої лексики;

- синонімія зведена до мінімуму і не викликає двозначності;

- наявність безособових та наказових форм дієслів із значенням постійної дії і відсутність особових форм як засобів індивідуалізації автора;

- широке використання простих поширених речень, часто ускладнених однорідними, відокремленими, вставними членами речення.

Офіційно-діловий стиль має такі функціональні підстилі:

o законодавчий - використовують у законотворчій сфері, регламентує та обслуговує офіційно-ділові стосунки між приватними особами, державою та службовими і приватними особами. Реалізується в законах, указах, статутах, постановах тощо.

Зразок законодавчого підстилю:

АКТ ПРОГОЛОШЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНИ

Виходячи із смертельної небезпеки, яка нависла була над Україною в зв 'язку з державним переворотом в СРСР 19 серпня 1991 року, - продовжуючи тисячолітню традицію державотворення в Україні,

- виходячи з права на самовизначення, передбаченого Статутом ООН та іншими міжнародно-правовими документами,

- здійснюючи Декларацію про державний суверенітет України, Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки урочисто

ПРОГОЛОШУЄ НЕЗАЛЕЖНІСТЬ УКРАЇНИ та створення самостійної української держави-УКРАЇНИ.

Територія України є неподільною і недоторканною. Віднині на території України мають чинність виключно Конституція і закони України.

Цей акт набирає чинності з моменту його схвалення.

ВЕРХОВНА РАДА УКРАЇНИ

24 серпня 1991 року

o дипломатичний - використовують у сфері міждержавних офіційно-ділових стосунків у галузі політики, економіки, культури між організаціями, міждержавними структурами та окремими громадянами. Реалізується в міжнародних угодах, конвенціях, комюніке (повідомлення), нотах (звернення), протоколах, меморандумах (дипломатичний лист), заявах, ультиматумах тощо.

Зразок дипломатичного підстилю:

ЗАЯВА МЗС УКРАЇНИ

Україна підтверджує відданість курсу на європейську інтеграцію, невід 'ємною складовою якого є подальший розвиток і удосконалення демократичних інститутів, приведення їх у відповідність із загальноєвропейськими нормами і стандартами.

В Україні із задоволенням відзначили відповідні заяви Голови Комітету Міністрів Ради Європи та ЄС, а також висновок Венеціанської комісії, в яких дана позитивна оцінка рішенню Конституційного Суду України.

Дисонансом на цьому фоні пролунало обговорення на Парламентській Асамблеї РЄ питання про інституційні реформи в Україні.

Дискусія фактично звелася до обговорення проекту так званої "рекомендації", який раніше був підготовлений моніторинговим Комітетом ПАРЄ.

МЗС України вважає, що ухвалений за результатами обговорення документ не відображає реальної ситуації в Україні.

Україна не вважає зазначені дії ПАРЄ щодо повноправного члена організації конструктивними.

Незважаючи на ухвалення так званої "рекомендації" ПАРЄ, Україна як повноправний член Ради Європи і надалі плідно співпрацюватиме з усіма її органами з метою подальшого утвердження демократії та прав людини як в нашій державі, так і в Європі в цілому.

o адміністративно-канцелярський - використовують у професійно-виробничій сфері, правових відносинах, діловодстві. Він обслуговує та регламентує офіційні відносини між підприємствами, структурними підрозділами, службові відносини між приватною особою та організацією, установою, закладом, приватні стосунки між окремими громадянами. Реалізується в наказах, розпорядженнях, довідках, заявах, автобіографії, характеристиках, службових листах, оголошеннях тощо.

Зразок адміністративно-канцелярського підстилю:

АКЦІОНЕРНИЙ ПОШТОВО-ПЕНСІЙНИЙ БАНК "АВАЛЬ"

пропонує новий вид банківських послуг -

ПЛАСТИКОВІ КАРТКИ VISA AVAL

Пластикові картки VISA AVAL - це універсальний платіжний засіб, що дає змогу отримати готівку в більше, ніж 12 млн пунктах обслуговування понад 220 країн світу, а також здійснити найрізноманітніші платежі.

Чекаємо за адресою:

вул. Лисенка, 5, м. Львів 79011 (тел.: /032/238-92-34, факс/032/238-86-64) Нинішній студент - майбутній фахівець - безпосередньо долучений до наукової та професійної сфер. Він реалізує свою навчально-виробничу та наукову діяльність у функціональному полі обох стилів - наукового та офіційно-ділового. Тому оволодіння українською діловою мовою, або мовою професійного спілкування, є запорукою успіху в навчанні та професійній кар'єрі.