Екогеографія України - Гавриленко О.П. - ВСТУП

Одна з найголовніших проблем сучасності — це виживання людства в умовах дефіциту природних ресурсів і продовольства та погіршення стану навколишнього природного середовища. Збільшується рівень деградації природних систем життєзабезпечення людини, руйнуються біосфери загалом. Актуальними є екологічні й екогеографічні питання не тільки в регіонах, де традиційно розвиваються високими темпами промисловість і містобудівництво, а й у курортно-рекреаційних регіонах, тобто по всій планеті.

У зв'язку з розвитком цивілізації, вибухоподібним зростанням чисельності населення Землі, збільшенням обсягів відходів виробництва тощо проблеми взаємозв'язків між природою та суспільством ще більше загострюються. Реальністю стали отруєні річки та моря, шкідливе повітря, винищені ліси, сотні зниклих видів тварин і рослин, кліматичні аномалії, виснаження ґрунтів та ін.

Нині сучасний стан навколишнього природного середовища України оцінюється як кризовий, оскільки його самовідновлення і самовідтворення вже неможливі. Тому ліквідація глобальної екологічної кризи та її наслідків є найважливішим завданням людства. Для цього, насамперед, потрібно змінити екологічну стратегію і тактику, організувати всебічну екологічну освіту, виховувати екологічну свідомість всього населення.

Кожен майбутній спеціаліст у будь-якій галузі, кожна свідома людина обов'язково повинні мати загальне уявлення про особливості сучасного екологічного стану, а також про основні напрями державної політики в галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів і забезпечення екологічної безпеки. Екологізація економіки та свідомості суспільства не нова проблема. Практичне відображення екологічності тісно пов'язане, передусім, із державним регулюванням процесів природокористування. Новим аспектом у цьому питанні є еквівалентність обміну між державою, природою й людиною, що ґрунтується на законодавчих та організаційно-технічних рішеннях.

Особливості геоекологічних проблем України полягають у вияві складних природно-техногенних процесів, серед яких найголовнішими є:

— радіаційне забруднення великих територій, пов'язане з Чорнобильською катастрофою 1986 p.;

— забруднення токсичними, побутовими та іншими відходами значних територій унаслідок їх техногенного перевантаження та нераціональної структури виробництва і природокористування;

— забруднення стічними водами великих і малих річок як результат невиваженості й недалекоглядності в господарюванні;

— підтоплення територій у зв'язку з нераціональним гідротехнічним будівництвом і меліорацією;

— регіональні повені, пов'язані зі змінами клімату, різними видами порушень у землекористуванні;

— розвиток небажаних екзогенних фізико-географічних процесів (вітрова й водна ерозії, зсуви, усідання поверхні та ін.);

— деградація ґрунтів, погіршення їх родючості внаслідок зниження культури землеробства, надмірної хімізації, мінералізації тощо;

— недостатньо розвинутий рівень екологічної свідомості, освіченості й культури населення.

Із урахуванням викладеного вище актуалізуються такі стратегічні цілі на перші 10—15 років XXI ст.:

— забезпечення екологічної безпеки всіх сфер життєдіяльності суспільства;

— екологічне оздоровлення і відтворення порушених екосистем, насамперед басейнових;

— створення екологічних передумов для переходу до сталого розвитку, передусім на екологічно депресивних територіях;

— збереження й розширення біологічного та ландшафтного різноманіття;

— дотримання екологічних вимог у секторальній політиці, системи забезпечення життєдіяльності суспільства;

— упровадження міжнародних стандартів, регламентів системного екологічного управління й аудиту, розвиток корпоративних систем екологічного управління;

— демократизація процесу прийняття рішень і підсилення відповідальності за їх виконання.

Уряд нашої країни має реагувати на ці проблеми, підтримувати прогресивні світові ініціативи та рішення, вступати у міжнародні союзи, підписувати відповідні угоди (наприклад, у 1992 р. Україна підписала у Ріо-де-Жанейро "Порядок денний на

XXI століття" та Конвенцію про охорону біологічного і ландшафтного різноманіття). Це свідчить про те, що Україна намагається стати надійним партнером щодо вирішення глобальних і регіональних питань в європейському і світовому співтовариствах. За допомогою багатого природно-ресурсного потенціалу, високоосвіченого населення, розвинутих індустрії та інфраструктури створюються всі необхідні передумови для впровадження в Україні вимог Конвенції про охорону біологічного і ландшафтного різноманіття.

Незважаючи на різні проблеми, реалізація принципів збалансованого розвитку в Україні розпочалася майже одночасно з проголошенням незалежності. Вже з 1991 р. екологічні реформи в нашій державі були спрямовані на досягнення спочатку компромісу між виробничим і природним потенціалами, а потім — на перехід до їх гармонійного співіснування в інтересах людей. В основу формування нової політики покладено базовий принцип, згідно з яким екологічна безпека держави є важливим елементом і складовою національної та глобальної безпеки. З огляду на це в Україні розроблено документ "Основні напрями державної екологічної політики". За ним визначаються не лише мета та пріоритетні завдання охорони навколишнього середовища, а й механізми їх реалізації, напрями гармонізації й інтеграції екологічної політики України в рамках процесу "Довкілля для Європи" та світового екологічного процесу. Саме на підставі цього документа, в якому поєднуються стратегічні цілі з конкретними завданнями, розробляються програми уряду в галузі охорони довкілля та екологічної безпеки. Після утворення цільового Міністерства охорони навколишнього природного середовища в Україні розпочалося формування цілісної системи регулювання й управління природокористуванням та охороною природи, екологічною безпекою, яка, за оцінками міжнародних експертів, відповідає сучасним потребам.

Отже, в запропонованому посібнику викладено основи геоекологічних знань, узагальнено та послідовно висвітлено найголовніші положення сучасної екогеографії, використано найновіші наукові та фактичні матеріали, наведено численні приклади скрутних екологічних ситуацій як в Україні, так і за її межами. Екогеографія в широкому розумінні — це наука про взаємозв'язки рослинних, тваринних організмів і людини як між собою, так і з навколишнім середовищем; наука про планету Земля; наука про найважливіші природні процеси на планеті з погляду розвитку людства як біологічного виду в умовах, по-перше, природного планетарного розвитку і, по-друге, штучних змін, зумовлених діяльністю людини в усіх земних сферах.

Готуючи це видання, автор зважав на те, що екогеографія (геоекологія) є базовою науковою дисципліною для здобуття природничої освіти. Ці знання вкрай потрібні для високоосвічених особистостей, громадян України, котрим не байдужі сучасні проблеми природних умов і ресурсів як країни загалом, так і її окремих регіонів зокрема. Майбутні керівники різних рівнів мають уміти приймати такі рішення, які повністю відповідали б еколого-стратегічній ситуації в державі.

Автор вдячний науковим рецензентам за позитивні відгуки та слушні зауваження, зокрема доктору географічних наук, професорові А.В. Степаненку, доктору географічних наук, професорові Г.І. Денисику, доктору географічних наук, старшому науковому співробітникові С.А. Лісовському.

Особлива подяка докторові географічних наук В.А. Барановському, який несподівано пішов із життя, за надані картографічні матеріали, використані у процесі написання книги.

Автор сподівається, що посібник буде корисним студентам не лише географічних факультетів, а й інших спеціальностей вищих навчальних закладів у галузі геоекології та природоохоронної діяльності. Автор буде вдячний за критичні зауваження та пропозиції до цього видання, які можна надсилати за адресою: 03022, м. Київ, ДСП-680, просп. Глушкова, 2, географічний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка.