Екогеографія України - Гавриленко О.П. - 5.2. Сучасний стан енергоресурсів та енергетична політика України

На сьогодні паливно-енергетичний комплекс України характеризується технологічною відсталістю, зношеністю промислово-виробничих фондів (на 65—75 %), браком коштів на їх оновлення, недостатніми обсягами геологорозвідувальних робіт стосовно нафти й газу та введення в експлуатацію перспективних родовищ, неактивною політикою диверсифікації джерел нафто- і газопостачання тощо.

З метою розв'язання енергетичних проблем і реформування паливної та енергетичної галузей у 1994 р. була розроблена Концепція розвитку паливно-енергетичного комплексу України на період до 2010 р. У контексті сталого розвитку та вдосконалення структур виробництва і споживання визначено такі пріоритети енергетичної політики України:

— активне ресурсо- й енергозбереження;

— розширення використання безпечних беземісійних (або з низьким ступенем емісії С02) джерел енергопостачання;

— зменшення шкідливого тиску джерел енергопостачання з високим вмістом вуглеводнів на навколишнє середовище;

— створення систем моніторингу та використання індикаторів з метою спостереження за процесом інтеграції екологічних аспектів у паливно-енергетичному секторі;

— диверсифікація джерел імпортного постачання в Україну природного газу, нафти, ядерного палива;

— стабілізація й збільшення обсягів власного видобутку нафти і газу шляхом зростання обсягів розвіданих запасів;

— розвиток нафто- і газотранспортних коридорів;

— розвиток відновлюваних джерел енергії;

— використання альтернативних видів палива.

Дані про стан енергетичної галузі України представлені в табл. 5.12.

Таблиця 5.12. Статистичні дані про енергетичну галузь України (за матеріалами

Міністерства палива та енергетики України, Dragon Capital)

Згідно з оперативними даними Міністерства палива та енергетики України, виробництво електроенергії в країні за січень

— серпень 2005 р. становило 121 млрд 808,2 млн кВт · год, що на 3,3 % перевищує показник за аналогічний період 2004 р. Теплові електростанції (ТЕС) у січні — серпні збільшили вироблення електроенергії на 1,3 %, до 48 млрд 284,0 млн кВт · год, атомні електростанції (АЕС) — на 4,6 %, до 58 млрд 289,8 млн кВт · год, гідроелектростанції (ГЕС) — на 13,6 %, до 9 млрд 623,2 млн кВт · год. Комунальні теплоелектроцентралі (ТЕЦ) і блок-станції скоротили виробництво електроенергії на 7,4 %, до 5 млрд 606,0 млн кВт · год. Виробництво електроенергії нетрадиційними джерелами становило 5,2 млн кВт - год (-8,8%).

Частка АЕС у структурі виробництва електроенергії в січні

— серпні 2005 р. дорівнювала 47,9 % (+ 0,6 % до січня — серпня 2004 p.), ТЕС — 39,6 % (- 3,8 %), ГЕС — 7,9 % (+0,7 %), комунальних ТЕЦ і блок-станцій — 4,6 % (- 0,5 %). Експорт електроенергії з ОЕС України в країни Східної та Центральної Європи становив 3 млрд 22,4 млн кВт · год, що на 9,9 % (272,8 млн кВт · год) більше, ніж за аналогічний період минулого року.

Кабінет Міністрів України має намір створити державний концерн "Атоменергопром", що займатиметься атомною промисловістю, в якому сконцентруються всі потужності, що дасть змогу збільшити видобуток і переробку урану, а також у майбутньому створити завод із виробництва елементів ядерного палива. Концерн планують сформувати на базі департаменту ядерної енергетики й атомної промисловості, департаменту майнових відносин і реформування власності та державного підприємства "Енергоатом". Нині Національна атомна енергогенеруюча компанія (НАЕК) "Енергоатом" об'єднує чотири діючі українські АЕС з 15 енергоблоками і загальною встановленою потужністю 13 835 МВт. Це найбільший в Україні виробник електроенергії.

На сьогодні за допомогою атомних електростанцій потреби населення і промисловості в електроенергії забезпечуються більше ніж на 45 %. Проблеми, що виникають у сфері забезпечення безперебійної та сталої роботи атомної енергетики та підтримки необхідного рівня ядерної безпеки, є дуже важливими й з огляду забезпечення національної безпеки України.

Особливо гостро стоять питання, пов'язані з майбутнім атомної енергетики, зокрема, проблема щодо зняття з експлуатації та консервації ядерних установок. Адже до 2025 р. усі діючі ядерні енергоблоки атомних електростанцій України мають бути виведені з експлуатації та законсервовані. Особливості організації робіт зі зняття з експлуатації ядерних установок визначено у статті 39 Закону України "Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку" від 8 лютого 1995 p. № 40/95-ВР.

Слід зазначити, що донині Україна не мала власного досвіду зняття з експлуатації АЕС, і лише зіткнувшись з потребою закриття Чорнобильської АЕС, зрозуміла, які складні питання виникають під час зняття з експлуатації та консервації ядерних установок. Ситуація ускладнюється тим, що не визначено навіть джерела фінансування для здійснення відповідних заходів. Це дуже небезпечно з урахуванням того, що вже через 10 років розпочнеться виведення з експлуатації ядерних установок і протягом наступних 15 років усі діючі нині блоки мають бути виведені з експлуатації.

Як свідчить міжнародний досвід, виведення з експлуатації ядерних установок та їх консервація — дуже складне та витратне завдання. За даними МАГАТЕ, витрати на зняття з експлуатації реакторів на зразок ВВЕР становлять від 138 до 576 дол. США на кожну кВт · год електричної потужності. У середньому для блока потужністю 1000 МВт ці витрати дорівнюватимуть 360 млн дол. США, з них на здійснення підготовчого етапу припинення експлуатації потрібно 120 млн дол. США, на остаточне закриття — 50, на здійснення етапу консервації

— 40, на етап витримки — 20, на здійснення етапу демонтажу

— 130 млн дол. США.

Починаючи з 2011 p., Україна має забезпечити коштами заходи щодо зняття з експлуатації ядерних блоків атомних станцій. Ця сума становитиме 4 млрд 718 млн 892 тис. (табл. 5.13).

До речі, нині у світі експлуатується 440 ядерних реакторів; США в найближчому майбутньому планує запустити ще 20, а Китай —19.

Розвиток альтернативних відновлюваних джерел енергії реалізується у рамках Програми державної підтримки розвитку нетрадиційних і відновлюваних джерел енергії та малої гідро- й теплоенергетики (1997 р.). На сьогодні використання відновлюваних джерел енергії в Україні (крім великої гідроенергетики) становить майже 0,5 % загального споживання первинних енергоносіїв. Технічно можливий сумарний потенціал нетрадиційних та відновлюваних джерел енергії України дорівнює близько 78 млн т умовного палива на рік (100 %), який за напрямами використання поділяється таким чином:

— вітроенергетика — 24,6 млн ту. п. (31,4 %);

— мала гідроенергетика — 2,24 (2,9 %);

— сонячна енергетика — 4,92 (6,3 %);

— біоенергетика — 21,2 (27,1 %);

— штучні горючі гази та метан шахтних родовищ — 18,2 (16,9%);

— інші напрями використання джерел енергії — 12,03 млн т у. п. (15,4%).

Серед основних видів нетрадиційної енергетики, визнаних пріоритетними в Україні, вирізняють: використання біогазової енергії, малу теплоенергетику, вітроенергетику, малу гідроенергетику, використання шахтного метану та штучних горючих газів, геліоенергетику, геотермальну енергетику. Серед резервів України зі збільшення обсягів потенціалу нетрадиційних джерел енергії є молода інноваційна сфера розвитку технології паливних комірок, за якою енергія з органічних видів палива безпосередньо перетворюється на електрику. Україна — єдина в Європі країна, котра володіє родовищем циркону — сировини для паливних комірок, що є третім за величиною у світі. Ці ресурси дають змогу Україні долучитися до міжнародної співпраці з розбудови нової екологічно безпечної енергетики та автомобільного транспорту XXI ст.

Таблиця 5.13. Кошти, потрібні для зняття з експлуатації та консервації

кожного блоку всіх атомних станцій України

З погляду енергоефективності нині Україна відстає від інших європейських країн у зв'язку з застарілими технологіями радянської епохи, що використовуються в багатьох галузях економіки, неекономним використанням енергії, неефективною структурою промислового виробництва та значними масштабами тіньової економіки. Низька енергоефективність обмежує конкурентоспроможність вітчизняних виробників і негативно впливає на торговий баланс України, адже країна змушена імпортувати великі обсяги викопних енергоносіїв (нафти й газу) з Росії й Туркменістану. З метою зменшення залежності України від імпортних енергоносіїв потрібно впровадити енергоефективні технології та забезпечити ширше застосування поновлюваних джерел енергії.

Енергоефективність — співвідношення загальних запасів основних видів енергії (ЗЗОВБ) до ВВП. Це головний показник ефективності економіки країни. До ЗЗОВЕ належать викопні види палива (вугілля, нафта, нафтопродукти, газ), а також ядерна енергія, гідроелектроенергія, поновлювані та інші джерела енергії. Співвідношення ЗЗОВБ/ВВП в Україні набагато більше, ніж в інших європейських країнах і ніж середньосвітовий показник. Використовуючи показник ВВП, вимірюваний у доларах США в цінах 1995 p., і з огляду на паритет купівельної спроможності співвідношення ЗЗОВБ/ВВП в Україні у 2001 р. становило 0,72 т у перерахуванні на нафту/дол. США, або на 177 % більше, ніж відповідний показник Польщі, і на 7 % вище показника Росії.

Середньосвітове співвідношення ЗЗОВБ/ВВП у тому самому році дорівнювало 0,24 ту. п. у перерахуванні на нафту/дол. США, а середній показник для країн — членів Організації європейського економічного співробітництва становив 0,22 т у. п. у перерахуванні на нафту/дол. США. Якщо визначати енергоефективність як співвідношення між фактичним споживанням електроенергії і ВВП, то у 2001 р. в Україні це співвідношення становило 0,62 кВт/дол. США, що набагато більше, ніж показник європейських сусідів (0,27—0,47 кВт/дол. США), але менше, ніж російський показник, що дорівнює 0,72 кВт/дол. США (табл. 5.14).

Таблиця 5.14. Україна порівняно з іншими країнами з ринковою економікою,

що розвиваються (за матеріалами Міжнародного енергетичного

агентства, РіЕЕ, Міненерго України, Dragon Capital, 2001)

Примітка. * Зважаючи на потужності з виробництва вітряної енергії в обсязі 14 МВт.

** Загальні запаси основних видів енергії, вимірювані в млн т у. п. у перерахуванні на нафту.

До 1998 р. енергоефективність України погіршувалася у зв'язку з тим, що темпи зменшення ВВП випереджали темпи скорочення споживання запасів основних видів енергії. В результаті у 1997 р. співвідношення ЗЗОВЕ/ВВП досягло 3,04 млн т у. п. у перерахунку на нафту на тисячу гривень (у цінах 1995 р.). Коли економічний спад сповільнився і ВВП почав збільшуватися з 2000 p., відповідно підвищилася енергоефективність, і у 2003 р. співвідношення споживання ЗЗОВБ до ВВП досягло 2,41 млн т у. п. Але й досі цей показник усе ще вищий, ніж у 1990 р. Тому на сьогодні енергозберігаючий потенціал України навіть більший, ніж був у 1990 р.

У 1997 р. було затверджено Державну програму енергозбереження (ДПЕЗ) на 1997—2010 pp. У розділі 1 Програми аналізується потреба України в енергії на основі структурних змін в економіці. У розділі 2 розглядаються питання енергоефективності й потенціал енергозбереження в різних галузях економіки. Загалом, енергозберігаючий потенціал України оцінюється на рівні 42—48 % споживання енергоресурсів, або в 145—170 млн т вугільного еквівалента (100—117 млн т у, п. у перерахуванні на нафту). У розділі 3 зазначено конкретні заходи щодо модернізації наявних і впровадження нових енергозберігаючих технологій. У розділі 4 з'ясовано процедури, що забезпечують реалізацію цієї програми.

ДПЕЗ поділяється на три основних етапи:

— перший (1997—2000 pp.) полягає у припиненні економічного спаду і поступовому економічному розвитку; не передбачалися значні інвестиції в енергозбереження, але очікувалася економія в обсязі 8—-10 % шляхом обмеження неощадливого споживання і поліпшення контролю за споживанням енергії за допомогою установки нового контрольно-вимірювального обладнання;

— другий етап (2001—2005 pp.) передбачає швидке економічне зростання на рівні 9—11 % у рік і впровадження сучасних енергозберігаючих технологій та обладнання. На цьому етапі передбачалися значні приватні й державні інвестиції в енергозбереження, оскільки технологічні заходи щодо енергозбереження є дуже ефективними і мають невеликий термін окупності;

— на третьому етапі (2006—2010рр.), коли очікується стабілізація темпів економічного зростання, значні суми накопиченого капіталу можуть спрямовуватися на підтримку структурних змін в економіці, що передбачає заміну застарілого обладнання і впровадження передових енергоефективних технологій.

Відповідно до ДПЕЗ загальна внутрішня потреба у ЗЗОВЕ у 2010 р. досягне 236 млн т у вугільному еквіваленті (163 млн т у. п. у перерахуванні на нафту), що на 44 % більше, ніж рівень споживання 1995 p., але на 8 % менше рівня 1990 р. Прогнозується, що імпорт ЗЗОВЕ у 2010 р. становитиме 114 млн т у вугільному еквіваленті (79 млн т у. п.), а обсяг вітчизняного виробництва ЗЗОВЕ в тому самому році дорівнюватиме 209 млн т у вугільному еквіваленті (144 млн т у. п.) або 65 % усього обсягу споживання (порівняно з 47 % у 1995 p.). Передбачається, що половина збільшення частки ЗЗОВЕ вітчизняного виробництва буде отримана за рахунок енергозбереження, а інша половина — шляхом збільшення обсягів вітчизняного виробництва палива і використання альтернативних джерел енергії. Річний потенціал енергозбереження змінюється щороку залежно від збільшення ВВП і споживання ЗЗОВЕ. Планується, що загальний потенціал енергозбереження у 2010 р. становитиме 100—117 млн т у. п. і його представлятимуть такі сектори: паливо й енергетика (19—26 млн т у. п.), промислове виробництво (59—65 млн т у. п.), житловий сектор (12—13 млн т у. п.), транспорт (7—8 млн т у. п.) і сільське господарство (З—4 млн ту. п.).

Повна реалізація програми забезпечує загальну економію капітальних витрат в обсязі 44 млн дол. США в період з 1996 до 2010 р. шляхом зменшення інвестицій у виробництво енергії. Ця програма повинна підвищити енергоефективність української економіки, наблизивши її до європейських стандартів, а також має високу екологічну ефективність, оскільки її реалізація сприятиме зменшенню викидів шкідливих речовин в атмосферу і забруднення навколишнього середовища.

У зв'язку з тим, що економічний спад у 1996—1999 pp. був значнішим, ніж очікувалося, встановлених у програмі планових показників енергозбереження не досягли унаслідок меншого споживання ЗЗОВЕ і браку коштів на проекти в галузі енергозбереження. У ДПЕЗ передбачалася економія в обсязі 33 млн т у. п. у 1996—1999 pp., у той час як фактичний показник становив 11 млн т у. п., або 34 % запланованого обсягу.

Закон "Про енергозбереження" діє в Україні з 1994 р. За ним регулюються юридичні, економічні та екологічні аспекти енергозбереження підприємствами й організаціями, об'єднаннями та громадянами країни. У цьому законі енергозбереження визначається як діяльність (організаційна, наукова, практична, інформаційна), яка спрямована на раціональне використання та економне витрачання первинної та перетвореної енергії і природних енергетичних ресурсів у національному господарстві й реалізується з використанням технічних, економічних і правових методів.

При цьому енергозберігаюча технологія — це метод виробництва продукції з раціональним застосуванням енергії, що дає можливість одночасно зменшити енергетичне навантаження на навколишнє природне середовище і кількість енергетичних відходів, які одержують у процесі виробництва та експлуатації виготовленого продукту. Нормативом витрат палива ти енергії вважається регламентована величина витрат палива та енергії для певного виробництва, процесу, продукції, роботи, послуг. Вторинні енергетичні ресурси — це енергетичний потенціал продукції, відходів, побічних і проміжних продуктів, який утворюється в технологічних агрегатах (установках, процесах) і не використовується в самому агрегаті, але може бути частково або повністю застосований з метою енергопостачання інших агрегатів (процесів).

Відповідно до цього закону держава стимулює енергозбереження, забезпечуючи пільгове кредитування енергозберігаючих проектів і надаючи податкові пільги тим, хто використовує відновлювані джерела енергії й виробляє енергозберігаюче обладнання та матеріали. Держава перевіряє енергозбереження, здійснюючи контроль за виробництвом, переробкою і використанням енергетичних запасів, а також за відрахуваннями з державного фонду енергозбереження.

Енергозбереження в Україні також регулюється законами про альтернативні джерела енергії, про інноваційну діяльність, нафту і газ, альтернативні види рідкого й газоподібного палива і про електрику. У 1994 р. Україна підписала Європейську енергетичну хартію і ратифікувала її в лютому 1998 р. У 1997 р. Україна підписала Кіотський протокол міжнародну угоду, спрямовану на обмеження викидів в атмосферу газів, що спричинюють парниковий ефект, — і ратифікувала його в лютому 2004 р. Оскільки за Кіотською угодою для України встановили квоту викидів забруднювальних речовин на рівні 1990 р. і обсяг промислового виробництва країни значно зменшився порівняно з 1990 р. (скорочення обсягу виробництва становило у 1998 р. 51 %, але у 2003 р. воно зменшилося до 19 %. Україна має надлишкову квоту на викид шкідливих речовин в атмосферу, яку вона може продавати іншим країнам.

Енергозбереження в енергетичному секторі спрямоване на модернізацію застарілого енергогенеруючого і розподільного обладнання, скорочення споживання палива у процесі виробництва електричної й теплової енергії, а також зменшення втрат під час передачі електричної й теплової енергії. Ці цілі можна досягти шляхом реалізації таких заходів, як:

— модернізація та заміна зношеного енергообладнання;

— поліпшення ефективності за допомогою впровадження сучасних систем енергопостачання;

— установлення сучасних автоматизованих вимірювальних систем з метою ефективнішого обліку споживання палива, електрики і теплової енергії;

— упровадження нових ефективних технологій виробництва електроенергії (наприклад, паротурбінних і газотурбінних енергоблоків, теплових енергоблоків з циркулювальним псевдозрідженим шаром, що дають змогу використовувати низькоякісне паливо);

— будівництво так званих маневрених (таких, що легко включаються і виключаються) теплових енергоблоків, щоб довести їхню частку в загальному обсязі енергогенеруючих потужностей України до 18—20 %;

— упровадження когенераційних технологій із продуктивністю 80—90%;

— оптимізація централізованої та місцевої систем теплопостачання;

— уведення системи контролю за споживанням енергії, яка б стимулювала до зменшення в години пікових навантажень і підвищення споживання енергії вночі;

— реконструкція малих гідроелектростанцій;

— ширше використання альтернативних джерел енергії.

У стратегії розвитку енергетики України особлива увага приділяється когенераційним технологіям, що зумовлено такими причинами:

— надто висока енергоефективність когенераційних технологій з урахуванням дефіциту викопного палива в Україні;

— зменшення викидів шкідливих речовин в атмосферу без додаткових витрат у результаті вищої енергоефективності;

— потреба створення нового електро- і теплогенеруючого обладнання;

— наявність вітчизняних машинобудівних підприємств для виробництва когенераційного обладнання (парових і газових турбін);

— попит на когенераційне обладнання малої потужності;

— поліпшення ефективності систем централізованого теплопостачання шляхом зменшення втрат тепла у процесі передачі за допомогою використання труб із теплоізоляцією та модернізації систем вимірювання і контролю за споживанням теплової енергії.

Когенераційні установки, які є в Україні, поділяються на три групи:

1) великі й відносно сучасні ТЕЦ. Вони потребують незначної модернізації, що може продовжити термін їх експлуатації на 10—20 років;

2) застарілі і муніципальні та промислові ТЕЦ меншої потужності, що потребують детальної реконструкції;

3) неефективні й застарілі установки, що повинні бути перетворені у котельні або повністю замінені на нове обладнання.

Створення нових когенераційних потужностей має ґрунтуватися на нових технологіях, що передбачають використання газу як палива (парогазові, газотурбінні та газопоршневі). У згаданій вище стратегії розвитку енергетики планується будівництво когенераційного енергоблоку потужністю 250 МВт на ТЕЦ-5, що належить Київенерго, парогазової установки потужністю 160 МВт біля м. Бровари, трьох газотурбінних енергоблоків на Сімферопольській ТЕЦ, чотирьох місцевих парогазових енергоустановок загальною потужністю 280 МВт й однієї газотурбінної енергоустановки потужністю 110 МВт з метою максимального виробництва енергії. Усі ці об'єкти мають увійти в експлуатацію до 2010 р. Але перш ніж це відбудеться, уряд має розробити і затвердити нову методику встановлення тарифів, що зробить виробництво теплової енергії прибутковим, адже нинішні тарифи на теплову енергію навіть не покривають операційні витрати енерговиробників.

З результатів розрахунків, проведених на базі прогнозних даних проекту енергетичної стратегії України до 2030 р., випливає, що в країні за допомогою енергозбереження до 2020 р. можна досягти економії енергоносіїв у загальному обсязі 470 млн т у. п., що відповідає зменшенню витрат на їхній імпорт — майже 38 млрд дол. США, Передбачається, що чиста економія (із урахуванням витрат на енергозбереження) може становити у 2020 р. близько 15 млрд дол. США. Такі переваги відповідають зниженню енергоємності ВВП більше, ніж у 4,8 рази^*71.

*71: {Бараннік В.О., Земляний М.Г. Енергозбереження – пріоритетний напрямок енергетичної політики та підвищення енергетичної безпеки України // Зб. наук. праць Міжнар. наук.-практ. конф. "Енергоефективність – 2004". – О., 2004. – С. 102. }

Серед принципових шляхів енергозбереження вирізняють:

— зменшення енергоємності продукції, що випускається на діючих підприємствах, шляхом модернізації технологій;

— підвищення коефіцієнта корисної дії котлів та зниження втрат в електро- і тепломережах у процесі виробництва і транспортування електричної та теплової енергії, а також у житлових будинках;

— утилізація "енерговмісних" відходів;

— упровадження альтернативних екологічно чистих джерел енергії;

— поступовий перехід української економіки на так звані інтелектуальні технології (комп'ютерні, телекомунікаційні, біогенні тощо) як менш енергоємніші, а також більш високорентабельні та екологічно чисті.

Інші переваги енергозбереження полягають у зменшенні техногенного навантаження на навколишнє середовище: скорочення обсягів викидів С02у 2020 р. може досягти 207 мли т, що поліпшить умови життя населення України, а також забезпечить можливість торгувати квотами й одержувати додаткові дивіденди на впровадження новітніх технологій і взагалі на соціально-економічний розвиток країни. Крім того, шляхом енергозбереження в енергетиці можна зекономити у 2020 р. майже 323 млрд кВт · год електроенергії, що дасть змогу не вводити в експлуатацію електрогенеруючі потужності у 37 ГВт і зменшити потреби в інвестиціях для галузі на 74 млрд дол. США. Отже, проведення нової політики енергозбереження може забезпечити для країни такі дивіденди:

— зменшення обсягів імпорту енергоносіїв (це особливо важливо, оскільки у процесі збільшення обсягів економіки потреби в енергоносіях зростатимуть);

— можливість оновлення основних фондів та впровадження нових технологій шляхом економії коштів на імпорті енергоносіїв;

— зменшення обсягів шкідливих викидів у навколишнє середовище у зв'язку з технологічним переоснащенням виробництв;

— підвищення конкурентоспроможності вітчизняних товарів унаслідок зменшення частки енергії в собівартості продукції;

— відстрочення термінів вичерпання вітчизняних невідновлюваних енергоносіїв;

— поліпшення міжнародного іміджу України.

Це дасть додаткові можливості країні досягти європейського рівня соціально-економічного розвитку і забезпечити у прогнозований період її повноправне членство в Європейському Співтоваристві. Надання енергетичної безпеки — одне з найважливіших питань, які визначають можливість сталого розвитку суспільства в країнах світу, у тому числи і в Україні.

Енергетична безпека — це стан готовності паливно-енергетичного комплексу країни щодо максимально надійного, технічно безпечного, екологічно прийнятного, економічно ефективного та обґрунтовано достатнього енергозабезпечення економіки держави й населення, а також стосовно гарантованого забезпечення можливості керівництва держави у формуванні та здійсненні політики захисту національних інтересів у сфері енергетики без зовнішнього і внутрішнього тиску. З огляду на це визначення виокремлюють такі складові енергетичної безпеки: енергозабезпечення, енергетична незалежність, екологічна прийнятність та соціальна стабільність. Потрібно зазначити, що поділ на складові є умовним, тому деякі механізми та стратегічні пріоритети забезпечення енергетичної безпеки будуть загальними для різних її складових. Це зрозуміло у зв'язку з багатоплановістю самого поняття енергетичної безпеки, взаємовпливом різних її складових.

Сучасний стан енергетичної безпеки в Україні незадовільний. Однією з головних причин цього є низька ефективність виробництва, транспортування та споживання паливно-енергетичних ресурсів, брак активної політики енергозбереження в країні. Вплив заходів щодо енергоефективності на енергетичну безпеку багатоплановий та значний, що відображається на стані енергетичної безпеки.

Складна екологічна ситуація в Україні, зумовлена значною мірою шкідливими викидами підприємств традиційної енергетики, також потребує впровадження енергозберігаючих заходів. Є певна залежність між послідовним проведенням політики, спрямованої на збільшення енергоефективності (шляхом реалізації енергозберігаючих заходів) у всіх сферах національного господарства, та охороною навколишнього середовища (шляхом позитивного впливу на довкілля). Ефективне енергоспоживання в галузях економіки та населенням зменшить загальне використання енергоресурсів, що відповідно зумовить зменшення забруднення навколишнього середовища, зокрема, скорочення викидів в атмосферу газів, що виникають у промислових процесах виробництва енергоносіїв. Покращенню екологічного стану довкілля також сприятимуть упровадження енергоефективних технологій, устаткування, обладнання, побутових енергетичних пристроїв; використання нетрадиційних відновлюваних джерел енергії, альтернативних видів палива, що забезпечать економію або заміщення енергоресурсів, технології видобутку, виробництво та використання яких є екологічно неприйнятними. Тому під час планування і проведення політики енергозбереження та підвищення енергоефективності виробництва в Україні потрібно поєднувати ці питання з проблемами екології в єдину державну політику розвитку економіки держави. Заходи щодо енергозберігання повинні мати позитивний екологічний вплив на довкілля і, навпаки, у процесі оцінювання витрат на зменшення шкідливих викидів варто враховувати економічні вигоди від енергозбереження, тобто окупність цих витрат.

Для оцінювання екологічної прийнятності енергетичного виробництва використано показники, що враховують рівень викидів у відносному вигляді, порівняно з викидами у 1990 р. (прийнятими Україною за Кіотською угодою), та вартість ліквідації наслідків від впливу основних забруднювачів (SО₂, NO₂, золи і парникових газів). Результати розрахунків свідчать, що рівень екологічної прийнятності зменшується для всіх варіантів, окрім того випадку, коли рівень енергоємності ВВП поступово наближається до рівня енергоємності розвинутих країн. Для базового варіанта економічного розвитку, прийнятого у проекті Енергетичної стратегії до 2030 p., це зниження є незначним — на ≈ 5 % у 2020 p., а для варіанта, де енергоємність ВВП залишається такою самою, як у 2000 p., — дуже значним, що пояснюється як темпами збільшення виробництва і споживання електроенергії, так і темпами введення обладнання для уловлювання забруднювачів. Розвиток економіки сприяє збільшенню можливостей для оновлення обладнання електростанцій та впровадженню технологій очищення шкідливих викидів, таких як SО₂, NО₂ та зола.

20 грудня 2005 р. на прес-конференції в Києві Президент України Віктор Ющенко звернув увагу на рішення, прийняте Радою національної безпеки та оборони (РНБО) України, щодо нової концепції енергетичної безпеки України за шістьма напрямами. До них, зокрема, належать: проведення власної активної політики видобування енергоресурсів, досягнення зі світовими і національними компаніями домовленостей про реалізацію з початку 2006 р. кількох проектів реанімації енерговидобутку на старих родовищах. За словами Президента, за допомогою цих проектів протягом п'яти років виробництво нафти в Україні може збільшитися в 1,5 рази. Україна також має перспективи національного газовидобутку і видобутку уранової руди.

31 грудня 2005 р. Президент України підписав Указ "Про утворення Національного агентства України з питань забезпечення ефективного використання енергетичних ресурсів" № 1900/2005. У цьому документі зазначається:

"З метою підвищення ефективності реалізації державної політики у сфері використання енергетичних ресурсів та енергозбереження, відповідно до п. 15 ч. 1 ст. 106 Конституції України постановляю:

1. Утворити Національне агентство України з питань забезпечення ефективного використання енергетичних ресурсів як центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом. У зв'язку з цим внести зміну до Схеми організації та взаємодії центральних органів виконавчої влади, затвердженої Указом Президента України "Про зміни у структурі центральних органів виконавчої влади" від 15 грудня 1999 р. № 1573 (у редакції указу від 19 грудня 2005 р. № 1784 зі змінами, внесеними указом від 30 грудня 2005 р. № 1873), доповнивши розділ III після абзацу 20 новим абзацом такого змісту: "Національне агентство України з питань забезпечення ефективного використання енергетичних ресурсів".

2. Установити, що основними завданнями Національного агентства України з питань забезпечення ефективного використання енергетичних ресурсів є:

— проведення єдиної державної політики у сфері використання енергетичних ресурсів та енергозбереження;

— забезпечення збільшення частки нетрадиційних та альтернативних видів палива у балансі попиту та пропонування енергоносіїв;

— створення державної системи моніторингу виробництва, споживання, експорту та імпорту енергоносіїв, удосконалення системи обліку та контролю за споживанням енергетичних ресурсів;

— забезпечення функціонування єдиної системи нормування питомих витрат енергетичних ресурсів у суспільному виробництві.

3. Кабінету Міністрів України здійснити заходи, пов'язані з утворенням Національного агентства України з питань забезпечення ефективного використання енергетичних ресурсів, зокрема:

— затвердити граничну чисельність працівників Національного агентства України з питань забезпечення ефективного використання енергетичних ресурсів;

— вирішити питання матеріально-технічного та іншого забезпечення діяльності Національного агентства України з питань забезпечення ефективного використання енергетичних ресурсів, у тому числі щодо його розміщення;

— подати в місячний термін пропозиції стосовно внесення до актів Президента України змін, що випливають із цього указу;

— привести нормативно-правові акти у відповідність до цього указу;

— забезпечити приведення центральними органами виконавчої влади їх актів у відповідність до цього указу.

23 березня 2006 р. у Києві відбулася презентація Енергетичної стратегії України на період до 2030 р. та подальшу перспективу. Новим пріоритетом визнано використання таких паливних ресурсів, як вугілля та уран, яких в країні вистачає на власні потреби. Тобто акценти зміщуються на поліпшення потужності й побудову нових ядерних і теплових електростанцій. Кінцевою метою цієї стратегії є інтеграція Об'єднаної енергосистеми України до єдиної енергосистеми Європи з послідовним збільшенням експорту електроенергії, зміцнення позицій України як транзитної держави нафти і газу.

Енергетичну стратегію України до 2030 р. доопрацювала робоча група, утворена Міненерго України, на основі проекту "Енергетичної стратегії України до 2030 р. та подальшу перспективу, розробленого Інститутом загальної енергетики НАН України з коригуванням вихідних даних за підсумками 2004 та 2005 pp. Під час доопрацювання стратегії враховано доручення Президента та Уряду України, результати Парламентських слухань, громадських обговорень, пропозиції депутатів Верховної Ради України, енергетичних компаній.

Стратегію розробляли згідно з Концепцією розвитку паливно-енергетичного комплексу України на 2006—2030 pp. Прогнозне оцінювання обсягів і структури споживання енергетичних продуктів ґрунтуються на статистичних даних 2004 р. та оперативних показниках за 2005 р. з урахуванням тенденцій геополітичного, макроекономічного, соціального і науково-технічного розвитків країни і має певні ризики щодо визначення цих фактор