Екологічне управління - Шевчук В.Я. - Основи діяльності керівника в системі екологічного управління

У системі екологічного управління дії керівника управління показують здатність усвідомлювати потенціал інших людей та використовувати набуті ними навички і знання в контексті наперед визначених результатів.

Зацікавлення управлінням зросло настільки, що тільки в XX ст. проведено понад п'ять тисяч досліджень із цього предмета. Проте й сьогодні легше сказати, що не є управлінням, ніж навпаки. Наприклад, відомо, що найменше підтримуються теорії, які вивчають риси
керівництва. З погляду психології доведено, що приємний вигляд і, безсумніву, сильна особистість можуть допомогти індивідові блискуче розпочати управлінську кар'єру, і такий керівник може принести групі успіх, хоч іноді й нетривалий. Так само і в політиці. Компетентність керівника виявляється по закінченні контрольного періоду — "ста днів". Теорія, відома під складною назвою "ідеосинкретичний баланс", стверджує, що всім людям
властивий своєрідний еквівалент цих "ста днів".

Теорія ідеосинкретичного балансу діє так: ви своє початкове враження про нового керівника не висловлюєте до певного часу і спостерігаєте, чи він доведе, що здатний якісно виконувати роботу, а ті, хто його призначив, пересвідчаться, що він зазнає поразки і ваша думка про нього підтвердиться.

Усе визначає успіх чи поразка; функція ж керівника полягає в тому, щоб приносити своєму колективові успіх. З кожним новим успіхом довіра до керівника зростатиме, з кожною поразкою — зменшуватиметься. Якщо керівник не робитиме нічого, щоб уникнути ризику, довіра до нього зменшиться, а сам він залишиться ні з чим, хоч і буде ще якийсь час обіймати свою посаду.

Характеристиками успішних керівників, як правило, є такі:

· вони рано досягли успіху і стали помітними серед інших, рано показали високу енергійність;

· вони вміють планувати наперед, вони ще замолоду знали, чого хочуть, і створили гнучкі стратегії для досягнення своєї мети;

· вони завжди націлені на досягнення мети: ще зі школи вони звикли мати найвищий рейтинг, щоправда, коли вони стають іншими замість того, щоб бути першими, то відчувають себе вибитими з колії і сприймають це як поразку;

· вони відчувають політику і здатні використовувати динаміку групи;

· вони впевнені в собі;

· вони можуть вийти зі складної ситуації, використовують скоріше внутрішні, ніж зовнішні, критерії; тобто вони покладаються на власні судження, звертаючи увагу на думку інших тільки тоді, коли цього вимагає зовнішня політика.

З наведеного вище можна зробити висновок, що управління — це те, що керівник робить, а не те, яким він є. Тому й не дивно, що ті, хто застосовує мистецтво управління у своєму власному житті, швидше досягають успіху. Управління та творчість нероздільні. Творчість є умовою досягнення оптимального управління, а для цього керівник має бути:

· готовим вивчати і випробовувати на практиці все нове, а не бути в'язнем минулих стереотипів;

· впевненим у собі, коли це стосується поставленої мети, і не залежати від сторонніх впливів.

Щоб забезпечити раціональне управління, слід розподілити повноваження та відповідальність у кожній групі працівників. Для цього потрібні керівники, які:

· мають повне розуміння того, що відбувається;

· дають чіткі, зрозумілі накази своїм підлеглим;

· пропонують підтримку підлеглим, відкриті двері та ВІЛЬНИЙ шлях для дій без перешкод і недовіри;

· приймають рішення, які не можуть прийняти інші через брак часу, інформації, знань;

· цінують самостійні дії підлеглих, нагороджують прогрес, підтримують індивідуальний та груповий розвиток;

· розвивають відчуття довіри між членами групи за допомогою оцінки внеску кожного в загальний успіх, забезпечення інформацією та знаннями.

Отже, керівник у постіндустріальному екологізованому суспільстві повинен бути більш чутливим, мати кращі навички та глибше розуміння процесів, ніж його попередники; а минулий досвід управління, особливо в екологічній сфері, слід використовувати для прогнозування майбутнього.

Раніше керівник намагався протриматися в оточенні жорсткої та непохитної бюрократії і витрачав більше часу не на управління, а на те, щоб захищатися від неї. Тепер керівник стикається з нестачею достатньо обізнаних людей, спроможних запобігти виникненню помилок керівництва в управлінні. Сучасне управління потребує нових форм контролю за діями керівництва. Воно стає ніби окремою професією. Керівник вважатиметься успішним чи неуспішним, залежно лише від потенціалу і специфіки його навичок. Тому управлінські навички та їх правильне застосування — це єдине, що не дасть йому втратити свою посаду.

Якість управлінської діяльності керівника або менеджера можна визначити за такими оцінками:

Відмінно. Домінуючий стиль у роботі — це вміння бути чутливим до потреб організації, типу її культури, завдання та мети, а також до потреб самої команди управління та суспільства. Гнучкість управління стає необхідністю в швидкозмінному світі бізнесу та соціальному й екологічному оточенні, оскільки стиль управління має бути одночасно
твердим і чітким, реакція на зміну — вчасною, а оцінка ситуації — точ-ною. Управлінці, будучи достатньо освіченими, все одно змушені навчатися протягом усього свого життя задля постійного вдосконалення. Ефект цього стилю залежить від підлеглих, працівників, які перебувають на одному посадовому рівні з менеджерами й керівниками.

Посередньо. Керівники та менеджери постійно проводять аналіз своєї діяльності, поліпшують вибраний ними стиль керівництва, змінюють ставлення до роботи, робочого середовища, типу культури та потреб працівників. Цей стиль одночасно є і функцією, і детермінантою організаційної культури. В організації можливе виникнення процесу обмеження гнучкості управління, коли відбувається перехід від моделі "показати" до моделі "доручити". Якщо керівник організації підтримує цей процес, більшість членів його команди пристосовуються та переймають такий стиль управління.

Незадовільно. Цей стиль управління відповідає лише індивідуальним потребам керівника або менеджера. Немає жодного зв'язку між стилем та ситуацією — перший вибирається випадково. Поведінка керівника здебільшого спрямована на те, щоб підкреслити різницю в статусі, закріпити цінності формальної ієрархії, встановити чітке
підпорядкування загальноприйнятим правилам і процедурам.