Екологічне управління - Шевчук В.Я. - Загальні терміни та визначення

Екологія - (віл грец. oikos — оселя, середовище; logos — слово, вчення) — наука, яка вивчає взаємозв'язки і взаємовідносини н природі між усіма її живими (у тому числі — людини) і неживими ком­понентами для збереження людства і життя на планеті. Це "на­ука про спільний розвиток людини, людських спільнот у цілому і навколишнього середовища (з усіма іншими організмами), яка вивчає біотичні механізми регуляції і стабілізації навколишньо­го середовища, механізми, які забезпечують стійкість життя" (Екологічний енциклопедичний словник. М.: "Ноосфера*. 1999).* Сьогодні все частіше екологія класифікується як систе­ма наукових знань та практичних дій щодо гармонізації життєдіяльності суспільства на основі єдності об'єктивних законів співіснування суспільства та природи.

Біота - (від rpeц. biotе — життя) — сукупність рослин і тварин на певній території, що склалася історично; система живих організмів, си­стема життя на Землі.

Механізм біотичного регулювання — науково аргументовані регулятивні принципи підтримки життєдіяльності навколишнього середовища. спрямовані на збе­реження природної біоти Землі, стабілізацію довкілля, дотри­мання значень усіх параметрів Його екологічної рівноваги.

Система - (від грец. systema — ціле, складене з частин; сполука) — сукуп­ність елементів, що перебувають у тісних відносинах і зв'язках між собою, утворюючи певну цілісність, єдність.

Гармонія - (від rpeu. harmonia — зв'язок, упорядкованість, співмірність) — струнка узгодженість частин органічного цілого. Гармонізація — процес упорядкування частин, подолання розладу між ними, приведення до співрозмірності.

Ноосфера -(від грец. noos — розум,sphaira — куля) — соціоприродна сис­тема, у якій мають бути забезпечені пріоритети розумного співіснування суспільства і природи, інтелектуально-інфор­маційних стичних цінностей, екогуманізму, а також реалізовані світоглядні принципи гармонії людини, суспільства і природи, їх безпечний і довготривалий спільний розвиток на основі еко­логічної освіти і духовного збагачення.

Ноосферогенез — процес формування ноосферного стану шляхом безперервних системних трансформацій усіх сфер життєдіяльності людини, суспільства, держави. Характерною рисою ноосферогенезу є на­дання переваги культурним і екологічним перетворенням, порівняно з технологічними й економічними, з подальшим напрацюванням нових екогуманістичних цінностей.

Коеволюція — паралельна, проте тісно поєднана еволюція суспільства і природи (термін вважається невдалим через незіставні темпи еволюції техносфери і біосфери; нині замінений терміном "співіснування").

Продуценти — автотрофні організми (переважно земні рослини), що утворю­ють первинну продукцію органічних речовин.

Господарська ємність біосфери — це гранично допустимий антропогенний вплив на біосферу (екосистему), перевищення якого переводить її в збуджений стан і з часом викликає в ній незворотні деградаційні процеси.

Збалансований розвиток — найбільш адекватний синонім поняття "Sustainable develop­ment", який перекладають як "сталий", "стійкий", "усталений", "стабільний" розвиток тощо. Це розвиток суспільства, держави, що грунтується на системі балансів їх соціально-економічних потреб і можливостей природи задовольняти ці потреби без завдання їй шкоди і зі збереженням екологічної рівноваги. Стра­тегічна мета збалансованого розвитку полягає в досягненні ста­лості суспільства з оптимальною якістю життя як для сучасного, так і для прийдешніх поколінь.

Екологічна парадигма (від грец. paradеigma — приклад, взірець) — домінуючий спосіб екологічного мислення; зразкова модель, прийнята як екологіч­но зорієнтований взірець вирішення проблем розвитку суспіль­ства, який набув певної завершеності і відносно узгодженої системи поглядів на навколишні явища й речі. Відповідно до екологічної парадигми, екосистема, екосистемний підхід є домінантами сучасної екології і збалансованого розвитку.

Екологізація — процес проникнення ідей, знань, законів екології, екологіч­ного мислення в інші сфери науки, виробництва, в життєдіяль­ність суспільства, держави.

Екологічна система (екосистема) — будь-яка спільнота живих істот і середовища їх існування, об'єднана в одне функціональне ціле обміном речовини, енергії та інформації. За розміром виділяють мікроекосистеми (окремі невеликі об'єкти — гнилий пень, живий організм), мезоекосистеми (ліс, озеро, болото, сад) і макроекосистеми (океани, кон­тиненти). Глобальною (єдиною) екосистемою є біосфера. Си­нонім екосистеми — біогеоценоз.

Екологічна рівновага — збереження або підтримка природної (екологічної), точні­ше — природно-антропогенної, системи в якісно визначеному стані протягом часу, характерного для цієї системи (еволю­ційний період, геологічний період тощо).

Екологічна ємність території — узагальнена характеристика, що кількісно відповідає макси­мальному техногенному навантаженню, яке може витримувати впродовж тривалого періоду сукупність реципієнтів та екологіч­них систем території без порушення їхніх структурних і функ­ціональних властивостей.

Екологічна політика — система екологічних концепцій, принципів, підходів, пріори­тетів і напрямів діяльності, що документально оформлена та офіційно задекларована (затверджена) і яка визначає взаємо­відносини суспільства, держави з навколишнім природним сере­довищем. Кожна система виробництва, господарювання повин­на мати свою задекларовану екологічну політику, яка має узгод­жуватись із національною екологічною політикою. Через екологічну політику підприємства, корпорації, держави де­монструється схильність керівництва до екологічних пріо­ритетів.

Екологічне управління — системна складова загальної системи управління, що має за мету здійснення екологічної політики й досягнення екологічних цілей і яка містить організаційну структуру, діяльність із плану­вання, функціональні обов'язки, відповідальність, методології і методи, процедури та ресурси, а також професійно підготовлені кадри. Екологічне управління є процесом підготовки, прийнят­тя й реалізації рішень, спрямованих на досягнення екологічних цілей із використанням різних спеціальних і загальносистемних, адміністративних і економічних методів та механізмів.

Екологічний менеджмент — це ринково зорієнтована складова загальної системи управ­ління підприємством, корпорацією, що має за мсту досягнення екологічної вигоди або прибутку із застосуванням ринкових ме­ханізмів. Екологічний менеджмент може розглядатися як скла­дова загальної системи екологічного управління, що гармонізує її функціонування в загальній системі управління і яка спрямо­вана на екологізанію загальних функцій управління.

Екологічні цілі — переважні екологічні наслідки, результати, що можуть бути досягнуті протягом запланованого періоду шляхом здійснення екологічної політики; бажані граничні екологічні значення (ха­рактеристики), яких сподіваються досягти.

Екологічні аспекти — аспекти діяльності, продукції або послуг організацій, які можуть мати сприятливий чи негативний вплив на навколишнє середовище, здоров'я людини (скиди, викиди, забруднення, споживання, повторне використання матеріалу, шуми тощо).

Екологічний вплив — зміни, що відбуваються в навколишньому середовищі і нега­тивно позначаються на здоров'ї людини внаслідок прояву дії екологічного аспекту (хімічні, фізичні та біологічні забруднення середовища, виснаження природних ресурсів тощо).

Екологічні закономірності — сукупність об'єктивно існуючих екологічних законів, прин­ципів, правил функціонування різного класу екосистем, систе­ми "людина (суспільство)—природа", на основі яких функціонує будь-яка система забезпечення життєдіяльності. Порушення цих закономірностей призводить до деградації природного середови­ща, розвитку екологічних криз.

Екологічне законодавство — система законодавчих та підзаконних актів, що закріплюють екологічні права та обов'язки громадян, екологічні інтереси дер­жави та юридичних осіб, механізми їх реалізації і захисту; регу­люють відносини в галузі використання, відновлення й охорони земельних, водних та інших природних ресурсів; визначають режими території та об'єктів особливої охорони; забезпечують вимоги екологічної безпеки.

Еколого-управлінські механізми (механізми екологічного управління) — це адміністративні, законодавчі, нормативно-правові, ор­ганізаційні, методологічні, економічні, ринкові, інформаційні та науково-освітні засоби забезпечення функціонування систем екологічного управління відповідно до екологічних закономір­ностей та біотичних механізмів регулювання.

Еколого-скономічна система — система взаємозв'язків і взаємозумовленостей процесів, що відбуваються в економіці і природі, яка складається з природних і антропогенних елементів і зв'язків (потоків інформації) між ними. Основні елементи (реципієнти) системи такі: екологічні компоненти, сукупність яких утворює навколишнє природне середовище (повітря, вода, земля, рослинність, тварини); при­родні ресурси (енергетичні, сировинні); виробничі фонди, ком­плекси, транспорт, система життєзабезпечення.

Еколого-економічні механізми — економіко-фінансові важелі і планово-організаційні заходи, що містять: механізм зборів за забруднення природного середо­вища та за спеціальне використання природних ресурсів; ме­ханізм відшкодування збитків, заподіяних унаслідок порушення екологічного законодавства, природоохоронних норм і стан­дартів; механізм державного бюджетного фінансування приро­доохоронних заходів; механізми екологічних фондів; механізми стимулювання, у тому числі ринкові і страхування.

Екологічні нормативи — рівні максимально допустимого втручання людини в екосис­теми, що забезпечують збереження їхньої структури і динаміч­них властивостей. Система екологічних нормативів містить такі нормативи екологічної безпеки: гранично допустимі концент­рації забруднювальних речовин у навколишньому середовищі; гранично допустимі рівні акустичного, електромагнітного, радіаційного та іншого шкідливого впливу на навколишнє сере­довище; гранично допустимий вміст шкідливих речовин у про­дуктах харчування; гранично допустимі викиди та скиди в на­вколишнє середовище забруднювальних хімічних речовин; рівні шкідливого впливу фізичних і біологічних чинників.

Екологічне планування — це визначення можливих шляхів, етапів і обмежень досягнен­ня екологічних цілей та реалізації екологічної політики, а також оцінка засобів реалізації можливих варіантів у межах встановле­них норм природокористування.

Екологічна стандартизація — система обов'язкових функціональних та екологічних вимог до продукції, технології, управління, спрямована на поліпшення їхніх екологічних характеристик та здійснення загальносистемної ідентифікації для встановлення відповідності й сертифікації.

Екологічна декларація — задокументована заява організації, установи (держави, міжна­родної спільноти) про свою екологічну політику, а також про свої екологічні наміри і принципи; вона створює основу для діяльності й функціонування системи екологічного управління, для визначення екологічних цілей і завдань.

Екологічні характеристики — вимірювані результати функціонування продукційних систем, систем екологічного управління, які грунтуються на екологічній політиці, цілях та завданнях організації і встановлюються під час контролю екологічних аспектів.

Екологічна програма — система задокументованих і затверджених урядом, адміні­страцією заходів та напрямів лій із визначеними пріоритетами досягнення екологічних цілей та організаційно-правовим і еколого-економічним механізмом забезпечення здійснення таких програмних заходів та напрямів.

Екологічна безпека — регульований стан навколишнього середовища, за якого, згідно з чинним законодавством, нормами та нормативами, за­безпечується запобігання погіршенню екологічного стану та виникненню небезпеки для здоров'я людей.

Екологічний моніторинг — система спостережень, збирання, обробки, передавання, збе­реження та аналізу інформації про стан навколишнього сере­довища, прогнозування його змін та розробка науково обгрун­тованих рекомендацій для прийняття еколого-упранлінських рішень.

Екологічне ліцензування — процес підготовки і надання дозволу, у якому вказані види, обсяги, ліміти господарської діяльності з використанням при­родних ресурсів, а також екологічні вимоги до їх використання із зазначенням наслідків у разі невиконання цих вимог. Еко­логічні ліцензії вилаються також як дозвіл на викиди для кон­тролю забруднювача на конкретний час.

Екологічна експертиза — вид науково-практичної діяльності спеціально уповноваже­них державних органів, еколого-експертних формувань та об'єд­нань громадян, що грунтується на міжгалузевому екологічному дослідженні, аналізі та оцінці передпроектних, проектних та інших матеріалів чи об'єктів, реалізація і дія яких може негатив­но впливати або впливає на стан навколишнього природного середовища та здоров'я людей і спрямована на підготовку вис­новків про відповідність запланованої чи здійснюваної діяль­ності нормам і вимогам законодавства про охорону навколиш­нього природного середовища, раціональне використання і відновлення природних ресурсів, забезпечення екологічної без­пеки.

Екологічний аудит — управлінський інструмент-методологія, що грунтується на системному підході й за допомогою якого оцінюється, вста­новлюється відповідність критеріям аудиту і підвищується еко­логічна ефективність управління підприємством, корпорацією для збереження навколишнього природного середовища й забезпечення власної екологічної безпеки та конкурентоспро­можності. Екологічна ефективність управління оцінюється за критеріями відповідності вимогам екологічного законодавства, екологічним нормам і стандартам, екологічній політиці, прогре­сивній практиці, поліпшення екологічних характеристик вироб­ництва, господарювання та результативності екологічних витрат.

Екологічний сертифікат (сертифікат відповідності) — документ, що засвідчує відповідність системи екологічного управління, об'єкта вимогам стандартів і додаткової нормативної документації.

Екологічний паспорт — комплексний державний екологічний документ об'єкта життєдіяльності (виробництва, господарювання та іншого при­значення), який характеризує його екологічний стан і вплив на навколишнє природне середовище, а також заходи щодо міні­мізації цього впливу. Розробляється з використанням методо­логії екологічного аудиту. Повинен мати загальні відомості про об'єкт, використовувані сировину та енергію, опис техно­логічних схем виробництва продукції, схем очищення викидів та скидів, відомості про екологічність продукції, умови праці робітників, перелік заходів щодо утилізації відходів та екологізації виробництва.

Екологічне маркування — добровільна процедура, що проводиться на багатокритеріальній основі уповноваженою установою і яка надає право на при­своєння продукції позначки, що свідчить про перевагу цієї про­дукції щодо екологічної чистоти серед певної групи однорідної продукції.

Екологічна мережа — єдина територіальна система, яка охоплює ділянки природних ландшафтів, що підлягають особливій охороні, території та об'єкти природно-заповідного фонду, курортно-оздоровчі, рек­реаційні, водозахисні території та об'єкти інших типів, що виз­начаються законодавством України і є часткою структурних територіальних елементів, природних регіонів, природних кори­дорів, буферних зон.

Еколога-економічний кадастр (природних ресурсів, середовища) — систематизований аналітико-нормативний документ, який виконує контрольні функції при купівлі або продажу знарядь і засобів виробництва на тій чи іншій території. Кадастр містить певні кількісні і якісні показники фізичних обсягів природних ресурсів та їх використання, оцінку якості екологічного стану території в сукупності з вартісною оцінкою рівня забруднення навколишнього природного середовища, без яких неможливо здійснити купівлю або продаж.

Екологічний ринок — складова загального ринкового середовища, яка характери­зується конкурентним обміном усім тим, що спрямоване на збе­реження, відновлення і раціональне використання навколиш­нього природного середовища, поліпшення якості життя людей і забезпечення їх екологічної безпеки. Екологічний ринок — це ринок екологічних технологій, робіт, товарів, послуг, знань, екологічної інформації.

Екологічні вимоги — обов'язкові вимоги, що визначені в законодавчих чи підзаконних актах і спрямовані на забезпечення раціонального при­родокористування, охорону навколишнього природного середо­вища та екологічну безпеку.

Екологічний попит — попит на задоволення екологічних потреб.

Екологічні потреби — це потреби людини, суспільства в екологічно безпечному й "здоровому" навколишньому природному середовищі; потреби споживати екологічно чисті товари і вироби, оберігати природу і її ресурси для своїх дітей, нащадків.

Екологічне підприємництво — ринково-орієнтована діяльність підприємств, фірм, підпри­ємців на екологічному ринку для забезпечення екологічної без­пеки, збереження, відновлення і раціонального використання навколишнього природного середовища, поліпшення якості життя людей, задоволення їхніх екологічних потреб з отриман­ням екологічної вигоди (прибутку).

Екологічна індустрія — обладнання, технології природоохоронного або природо-ресурсного призначення та супутні маркетингові й інжинірингові роботи, послуги екологічного спрямування.

Екологічні роботи — роботи, пов'язані з екологічним оздоровленням і відновлен­ням природних об'єктів (водних, ландшафтних та інших).

Екологічні послуги — послуги з екологічного менеджменту, консалтингу, маркетин­гу, інжинірингу, страхування, маркування і сертифікації продукції, екологічної освіти, інформації та інші види послуг в еколого-підприємницькій діяльності на ринку екологічних послуг.

Екологічні інвестиції — інвестиції природоохоронного і природоресурсного призна­чення з еколого-економічним ефектом.

Екологічне стимулювання — комплекс заходів, спрямованих на раціональне використання природних ресурсів і охорону навколишнього природного сере­довища шляхом надання пільг, пов'язаних з оподаткуванням підприємств і громадян у разі реалізації ними заходів щодо раціонального природокористування; надання на пільгових умо­вах кредитів для реалізації заходів щодо забезпечення раціональ­ного використання природних ресурсів і охорони навколишньо­го природного середовища; встановлення підвищеної норми амортизації основних виробничих природоохоронних фондів; звільнення від оподаткування фондів охорони навколишнього природного середовища.

Екологічна модернізація виробництва — розробка і впровадження комплексу управлінських, техно­логічних, інвестиційних та господарських заходів, які поліпшу­ють екологічні характеристики структурних елементів виробни­чої системи.

Екологічно чистий продукт — продукт найвищої споживчої якості і конкурентоспромож­ності, що відповідає стандартам якості й екологічним вимогам, належним чином сертифікований із наданням прийнятої відпо­відної екологічної позначки маркування.

Еколого-економічний ефект — порівняння витрат на здійснення природоохоронних заходів із досягнутим завдяки цим заходам економічним результатом. Це також максимально можлива еколого-економічна результа­тивність від проведення комплексу заходів щодо забезпечення якості навколишнього природного середовища і раціонального використання природних ресурсів.

Еколого-економічні збитки — збитки, завдані внаслідок забруднення навколишнього сере­довища та виснаження природних ресурсів.

Екологічні витрати — сумарні кошти, які підприємство може вкласти в запобігання емісії, а також різні платежі за виробниче споживання ресурсів та відшкодування за забруднення навколишнього середовища.

Екологічна ціна — еколого-економічні витрати поточного й перспективного часу, екологічна рента, вартісна оцінка екологічної шкоди від використання ресурсів.

Екологічний податок — еколого-політичний інструмент, який приписує кожному забруднювачу довкілля відповідною шкідливою речовиною абсолютно граничну межу викидів, скидів забруднювальних речовин.

Екологічне страхування — добровільне, обов'язкове державне та інші види страхування громадян та їхнього майна, доходів підприємств на випадок шкоди, завданої внаслідок забруднення навколишнього середо­вища та погіршення якості природних ресурсів.

Оцінка впливу на навколишнє середовище (ОВНС) — процес ідентифікації, прогнозування і кількісної оцінки ймовірного впливу на природне середовище в результаті ре­алізації того чи іншого продукту, інвестиційної пропозиції.

Оцінка характеристик екологічності — процес вимірювання, аналізу, оцінки та опису характеристик екологічності відповідно до узгоджених критеріїв і норм для відповідних цілей управління.

Оцінка життєвого циклу — облік та оцінка вхідних і вихідних потоків матеріалів, речо­вин, енергії продукційної системи, її впливу на навколишнє середовище на всіх стадіях життєвого циклу.

Оцінка відповідності — діяльність, пов'язана з визначенням того, що продукція, сис­теми управління якістю, системи екологічного управління, пер­сонал відповідають вимогам, встановленим законодавством, стандартами.

Життєвий цикл — послідовність взаємопов'язаних складових продукційної сис­теми, починаючи від процесу видобування сировини або віднов­лення природних ресурсів до кінцевої стадії — поводження з відходами.

Продукційна система — сукупність матеріально й енергетично пов'язаних процесів, що реалізують одну або більше визначених функцій. Під термі­ном "продукція" мається на увазі як продукційна система, так і система послуг.

Системний підхід — підхід до процесу Підготовки, прийняття і здійснення рішень, вирішення проблем та досягнення цілей, який грунтується на нормативній методології системного аналізу й здібностей сис­темного мислення управлінського персоналу з використанням системної моделі об'єкта управління.

Система сертифікації (реєстрації) — система, що має власні правила і методики виконання про­цесу оцінки відповідності та прийняття рішення про видачу сертифіката.

Національна система екологіч­ного управління — консолідована система екологічного управління, що скла­дається з систем державного, корпоративного, регіонального (місцевого) і громадського екологічного управління та має за мету здійснення національної екологічної політики і захист національних інтересів.

Система державного екологічного управління — складова національної системи екологічного управління і за­гальної системи державного управління, що функціонує згідно з чинним законодавством України та має за мету здійснення державної екологічної політики і гармонізацію суспільно-природних відносин на державному рівні.

Система корпоративного екологічного управління — складова національної системи екологічного управління і за­гальної системи корпоративного управління, яка, згідно з чин­ним законодавством України і міжнародними стандартами та регламентами, функціонує і ставить за мсту здійснення корпо­ративної екологічної політики та гармонізацію суспільно-при­родних відносин на корпоративному рівні.

Система місцевого екологічного управління — складова національної системи екологічного управління і за­гальної системи місцевого самоврядування й управління, яка, згідно з чинним законодавством України, функціонує і ставить за мету здійснення місцевої екологічної політики та гар­монізацію суспільно-природних відносин на місцевому рівні.

Система громадського екологічного управління — складова національної системи екологічного управління, яка здійснюється громадськими об'єднаннями й організаціями та функціонує відповідно до чинного законодавства України й міжнародних регламентів, маючи за мету здійснення громад­ської екологічної політики і гармонізацію суспільно-природних відносин.

Функціональні системи екологічного управління — системи екологічного управління, об'єктом яких є функціо­нальна структура національної системи екологічного управ­ління: охорона навколишнього природного середовища, еко­логічна безпека, відновлення і раціональне використання при­родних ресурсів тощо.

Об'єктні системи екологічного управління — це системи управління природними об'єктами: водними ба­сейнами річок, морів, каналів, екологічними мережами, при­родно-заповідним фондом, ландшафтами. Вони ставлять за ме­ту здійснити комплекс заходів щодо екологічного оздоровлення, домогтися екологічної рівноваги. Об'єктами управління можуть бути також відходи, біорізноманіття, мінеральні ресурси.

Стандарт — документ, який розроблено на підставі спільної згоди з най­суттєвіших питань більшості зацікавлених сторін і прийнято уповноваженим органом. У ньому встановлюються для загаль­ного й систематичного використання правила, загальні принци­пи чи характеристики щодо різних видів діяльності або їх ре­зультатів. Документ спрямований на досягнення оптимального ступеня впорядкування в зазначеній галузі.

Міжнародний стандарт — документ, що прийнятий міжнародним уповноваженим орга­ном із питань стандартизації і доступний для широкого кола ко­ристувачів.

Підтвердження відповідності — діяльність, результатом якої є офіційне свідоцтво (декларація про відповідність, сертифікат, позначка доступу на ринок); надає впевненості, що продукція або послуга відповідають стан­дартним чи нормативним вимогам якості, екологічної чистоти.