Екологічний менеджмент - Семенов В.Ф. - 3.4. Методи економічної оцінки природно-ресурсного потенціалу

У зв’язку з тим, що умови формування й недоліки витратної та результатної теорії аналогічні, можна представити алгоритми розрахунку економічної оцінки О природних ресурсів в узагальненому вигляді:

О=Z/Q

де:

Z - витрати на освоєння та експлуатацію природного ресурсу, грн; Q - обсяг природного ресурсу, од., м3, кг, га та ін.

Обсяг природного ресурсу Q може бути розрахований різними способами і базується на натуральній оцінці ресурсу. При цьому застосовуються показники продуктивності конкретного об’єкту, запаси, скоректовані на якісні показники для приведення до порівнянного виду. Витрати на освоєння та експлуатацію природного ресурсу можуть визначатися методом прямого рахунку. При цьому розраховуються суми матеріальних і трудових витрат всіх об’єктів, що забезпечують використання ресурсу. Собівартість природного ресурсу визначається підсумовуванням експлуатаційних витрат.

Однак для визначення значущості ресурсу найбільше розповсюдження отримала оцінка на основі наведених витрат, що розраховуються за формулою:

Zi = Ci + En Ki (2)

де:

Ci - поточні витрати по освоєнню та експлуатації природного об’єкту, грн;

Кi - капітальні вкладення по освоєнню та експлуатації природного об’єкту;

Еn - галузевий нормативний коефіцієнт ефективності капітальних вкладень.

Різновидом оцінки наведених витрат, що використовується у розрахунках, є формула:

Z = Ci +Еn Кi. + T (3)

де:

T - транспортні витрати (транспортна оцінка району), грн.

Для забезпечення порівнянності економічних оцінок широке розповсюдження отримав показник замикаючих витрат.

Замикаючим є гранично допустимий рівень витрат на продукцію, що отримується при експлуатації природного ресурсу у певний період часу.

Як правило, за замикаючі витрати беруться наведені витрати по регіону, на якому замикається задоволення планової

(прогнозної) потреби. У деяких випадках допускається коректування па районні замикаючі транспортні витрати.

В тому випадку, коли з вихідної сировини можна одержати декілька видів продукції одночасно, витрати оцінюються по кожному виду окремо.

Як вже зазначалось, за результатною теорією може використовуватися показник валової продукції, а також чистий прибуток, який одержується при експлуатації об’єкту. В останньому випадку розрахунок проводиться за формулою:

О = ЧП - t (4)

де:

ЧП - чистий прибуток, який одержують від експлуатації ресурсу, грн; t - період капіталізації чистого прибутку (розраховується по галузях та об’єктах).

Для визначення чистого прибутку пропонуються різноманітні підходи: перерахунок за якістю, приведення до певного виду продукції, ціни тощо. Методично вказані підходи слабко обґрунтовані, хоча застосовуються на практиці, зокрема, в сільському, лісовому господарствах, при оцінці родовищ деяких корисних копалин.

В наш час велике значення надається економічній оцінці ресурсів рентним методом. У практичній діяльності досить складно вирахувати кожну з перелічених форм диференціальної ренти. Тому в загальних випадках застосовується така формула:

R = pq-(1-b)K (5)

де:

R - рента, яку одержують з одиниці площі, грн./га; р - ціна одержаної продукції, грн/од.; q - натуральна віддача одиниці площі, од./га;

Ь - середня норма прибутку; К - рівень вкладених капітальних ресурсів в одиницю площі, грн/га.

Незалежно від суспільних відносин диференціальний ефект представляється як перевищення прибутку над його суспільно-нормальним рівнем. При цьому слід зазначити, якщо продукція реалізована, то диференціальна рента з’являється і на гірших за якістю ділянках.

Різновидом рентної оцінки є визначення додаткового прибутку з використанням замикаючих витрат. В літературі найбільше розповсюдження набули дві формули, призначені для визначення рентної оцінки на основі цього показника:

Ri =(Za-Z,)qi;

Ri=(p-Zi)q.

де:

Ri - оцінка і-го об’єкту природокористування; Z - замикаючі витрати; Zi - індивідуальні витрати; q - віддача одиниці площі i-ої ділянки; р - споживча оцінка одиниці продукції - ефект у замикаючій сфері споживання (ціна).

Якщо замикаючі витрати розуміються як гранично допустимий рівень витрат на задоволення потреби у певному ресурсі, то розрахунки, проведені за вказаними формулами, збігаються (тому що р = Z3 за визначенням).

Використання показника замикаючих витрат дещо обмежує застосування рентного методу. Замикаючі витрати дозволяють оцінювати тільки однорідне використання ресурсу. Рентний метод може застосовуватися для оцінки поліфункціональних ресурсів або повного природного об’єкту.

Для того щоб розібратись в особливостях визначення замикаючих витрат, розглянемо простий умовний приклад. Припустимо, що потреби регіону в якомусь ресурсі становлять 100 одиниць: 20 з них можна одержати по 100 грн; 50 - по 300 грн; 30 - тільки по 1000 грн за одиницю. За умови повного задоволення потреби, 1000 грн за одиницю ресурсу - замикаючі витрати. Така ситуація виникає в Україні у зв’язку з використанням паливних ресурсів. Певна доля нафти видобувається в країні, частина надходить за держпоставками. Обсяги, яких бракує, дають комерційні структури, що реалізують продукцію за максимальними цінами, які і є замикаючими. При цьому всі виробники встановлюють під час продажу замикаючі ціни, одержуючи при цьому диференціальний прибуток. Якби на ринок вийшов альтернативний постачальник та встановив ціпи нижчі за максимальні на замикаючу частину продукції, то комерційні структури вимушені були б знижувати ціни або припиняти свою діяльність. Але й в інших постачальників знизився б диференціальний прибуток. В той же час необхідно врахувати, що встановлення високих замикаючих цін викликає зниження купівельної спроможності, а отже, зменшення обсягу задоволених потреб, що призводить до скорочення сумарного прибутку виробників. Для захисту від розглянутих ситуацій країни-постачальники окремих видів ресурсів на світовий ринок створюють економічні спілки, які регулюють обсяги постачання і ціни. Якщо яка-небудь держава виходить на ринок з демпінговими цінами, тобто нижче встановлених договором, то до неї застосовуються серйозні санкції економічного характеру. Цей факт служить перешкодою для інтеграції нових постачальників до світового ринку.

У прогнозних розрахунках, при виборі варіанту освоєння природних ресурсів і умов у регіонах, широке застосування знаходить проведення оцінки природних об’єктів інтегральним методом. Вихідним положенням цього методу є обгрунтування повного економічного ефекту, що одержується у процесі використання природно-ресурсного потенціалу регіону,

У зв’язку з тим, що методика інтегральної оцінки ще остаточно не сформована, розглянемо підходи до її визначення.

Не зупиняючись докладно на ранжируванні потреб в регіоні, зазначимо, що цей етап є найважливішим для будь-яких видів діяльності.

Основним розрахунковим розділом є зіставлення ефектів та збитків від експлуатації природного об’єкту:

О = f(Е;У) (8)

де:

Е - ефект від функціонування господарських одиниць, які використовують природні ресурси; У - економічні збитки, що формуються у регіоні в результаті експлуатації природних ресурсів.

Можливі такі підходи до проведення економічної оцінки.

За наявності обґрунтованої нормативної бази, яка регулює процес природокористування, коли норми включають натуральні, технічні, технологічні, економічні показники та юридичні документи, економічна оцінка здійснюється за формулою:

0 = Е-У (9)

У цьому випадку економічні збитки можна оцінювати як негативний ефект.

Другий підхід базується на неможливості безпосереднього зіставлення ефектів та збитків, які виникають у споживачів в регіоні. Проведення такого розрахунку також потребує чіткої нормативної бази і передбачає деякі неформальні дії. Економічна оцінка в цьому випадку проводиться за умови:

Е -> min;

У -> min

Ефект у даному випадку може бути визначений диференціальною рентою, що одержується при комплексному використанні природно-ресурсного потенціалу. Залежно від вимог до оцінки ефекту він може бути визначений прибутком у видобувних та переробних галузях виробничої сфери. Ефект може бути представлений відносною економією та розміром попереджених збитків.

Економічні збитки (фактичний та потенціальний) можуть виступати у формі прямих втрат та додаткових витрат у споживачів.

Актуальність і значення розробки методики оцінки природних об’єктів інтегральним методом незаперечні. Наявний методичний потенціал, що використовується в економіці природокористування, дозволяє в даний час застосовувати на практиці елементи розглянутого методу.

Найважливіша вимога до проведення оцінок — порівнянність використовуваних показників, у тому числі за чинником часу. Експлуатуючи природний ресурс, споживач розраховує ефект, обумовлений економічною оцінкою даного об’єкту. Еквівалентна цій оцінці грошова сума переходить користувачу не у вигляді ціни, що сплачується одночасно на момент одержання об’єкту в користування, а у вигляді щорічно одержуваної диференціальної ренти.

Знаючи розмір рентного ефекту, який приноситься щорічно оцінюваним об’єктом природокористування (R ), можна визначити його інтегральну економічну оцінку (О) з врахуванням фактору часу:

O = ∑ Ri(1+E)^-1

де:

Т - строк експлуатації об’єкту природокористування; Е -норматив дисконтування; t - момент, на який проводиться оцінка.

Слід відзначити, що при визначенні інтегральної цінності природних ресурсів встановлення норми дисконтування - одне з найбільш складних питань. Цей коефіцієнт відображає ступінь знецінювання економічних благ через об’єктивно існуючі переваги їхнього споживання в часі. Він показує, у скільки разів скоротиться оцінка суми споживчих благ за один рік при фіксованому рівні споживання. Норма дисконтування єдина для економіки в цілому і визначає норматив ефективності капітальних вкладень, запасів та інших матеріальних ресурсів, які не потрапили у сферу споживання. Віддача від одиниці капітальних вкладень повинна бути такою, щоб компенсувати збитки, викликані відповідним зменшенням інтегральної віддачі даних ресурсів. Іншими словами, норма дисконтування показує, який економічний ефект через одиницю часу (звичайно рік) компенсує соціально-економічні збитки від вибуття в теперішній момент продукції із сфери споживання. При цьому раціональний обсяг накопичення характеризується рівністю віддачі прирощення капітальних вкладень нормативу дисконтування.

Таким чином, інтегральну оцінку слід застосовувати у прогнозних і поточних розрахунках при вирішенні питань про доцільність освоєння (вибуття) конкретних видів природних ресурсів (умов) як елементів природно-ресурсного потенціалу регіонів, а також при оцінці складових національного багатства.