Екологічні знання - Добровольський В.В. - 1.3.1. Особливості підготовки професійного еколога

1.3.1. Особливості підготовки професійного еколога

За чотири роки навчання в бакалавраті студент повинен отримати теоретичні знання і практичні навички, які забезпечать уміння виконувати необхідні виробничі функції. Масив його знань повинен бути дещо більшим за масив екології як науки (див. рис. 1.2) за рахунок прилеглих до поверхні циліндру Е розділів традиційних наук та охоплення невеликої частини їх знань на рівні мікросвіту, як це показано на рис. 1.9.

Рис. 1.9. Місце знань еколога в об'ємі людських знань (умовні позначки див. на рис. 1.2)

Необхідність забезпечити обсяг знань, дещо більший за об'єм екології як науки, викликаний наступними обставинами:

- еколог у практичній роботі спілкується з фахівцями різного професійного спрямування і повинен мати уяву про коло знань кожного з них;

- молодому випускнику ВНЗ можуть запропонувати робоче місце, що вимагає спеціальних глибоких знань у вузькій області науки чи практики. Знання еколога в даній області дозволять йому адаптуватись на робочому місці в короткий термін за рахунок тільки поглиблення наявних у нього знань, а не отримання нових невідомих;

- у складі комплексних комісій, наприклад експертних, не завжди є фахівці з усіх напрямків, і екологи повинні бути здатними замінити відсутнього.

Навчальні дисципліни плану підготовки бакалавра екології в залежності від призначення розділяються на чотири блоки (цикли): за гальнотеоретичні фундаментальні, фундаментальні професійні, професійні прикладні і професійні цільові (фінальні).

Загальнотеоретичними є фізика, хімія і біологія, метою вивчення яких є отримання студентом знань з фундаментальних природничих наук, а саме - загальних знань про основні закономірності, явища, процеси в живій і неживій природі. Сьогодні кожна з цих наук являє собою комплекс багаточисельних напрямків, розділів, областей, часто дуже автономних. Завдання викладачів - дати студентам знання з цих дисциплін за невеликий час, відведений на вивчення. Зробити це можливо лише за умови максимального наближення до специфіки майбутньої професії - "екологізації", яка полягає в розподілі масиву знань з дисципліни на три категорії (рівні).

Розділи, теми, області, в яких розглядається мікросвіт (клітина, мембрана, атом, кристал і таке інше), вивчаються на рівні якісного пізнання - стисло за обсягом і описово за рівнем.

Друга категорія розділів: вивчення цілого — організму, сполуки, речовини. Тут розглядаються особливості будови, властивості, реакції, процеси. Рівень вивчення - якісно-кількісне пізнання з математичним обґрунтуванням головних положень.

Третя категорія розділів науки присвячена вивченню характеристик - залежностей показників та властивостей об'єктів науки від впливаючих факторів. Ця частина дисципліни вивчається на найвищому теоретичному рівні, з використанням найсучасніших математичних засобів, з багаточисленними прикладами по конкретних об'єктах.

До загальнотеоретичних дисциплін відноситься і математика, яка, як це показано в п. 1.2.1 на прикладі практичних задач, має велике значення для екології. Тому навчання студентів володінню математичними засобами не завершується в курсі "Вища математика". Цьому присвячені дисципліни, де вивчаються обчислювальна техніка, інформатика, програмування, біометрія. Випускник повинен вміти з допомогою сучасної комп'ютерної техніки обробляти результати експериментальних досліджень, знаходити оптимальні рішення, оцінювати вірогідність і репрезентативність результату тощо.

До другого блоку навчальних дисциплін віднесені гідрологія, метеорологія, геологія, ґрунтознавство, топографія, біогеохімія. Кожна з цих дисциплін має багато розділів, аспектів, напрямків, на викладання яких у повному обсязі потрібно значно більше навчального часу, ніж це передбачено навчальним планом. Тому і тут потрібна "екологізація", яка передбачає розподіл змісту розділів, тем, питань на дві частини. В першій вивчаються загальні питання (класифікації, властивості, показники, процеси, будова) на якісному рівні пізнання, а в другій - математичні залежності у вигляді характеристик.

Третій блок утворюють навчальні дисципліни прикладного характеру профільної спрямованості - техноекологія (промисловість і довкілля), економіка природокористування, радіоекологія, екологічне право, заповідна справа, урбосистеми і довкілля (урбоекологія), рекреаційні ресурси, агроекологія (агрокомплекс і довкілля). їх рекомендується вивчати так само, як і дисципліни другої групи: об'єкт - це "чорний ящик", будова і процеси якого визначаються на якісному рівні. Головне для еколога - характеристики об'єкта.

Четвертий блок дисциплін завершує підготовку бакалавра екології. Головний їх зміст - використання знань попередніх наук у вигляді екологічних і біологічних характеристик об'єктів і комплексне вирішення задач, аналогічних приведеним у п. 1.2.1 по екосистемах. До блоку віднесена і дисципліна "Суспільство і природа" ("Соціоекологія"), яка доповнює знання про екологічні системи нематеріальними зв'язками і узагальнює взаємовплив природних компонентів і людей в соціоекосистемах різного рівня.

Диференційний підхід до викладання навчальних дисциплін дозволяє лектору в відведений короткий час дати студентам ґрунтовну теоретичну і практичну підготовку, забезпечити необхідні екологам всебічні комплексні знання і вміння.

Матеріал навчальних дисциплін пов'язаний між собою, і тому вони повинні вивчатися в певній послідовності. На рис. 1.10 приведена така послідовність у вигляді структурно-логічної схеми, без означення місця дисциплін гуманітарного циклу. На схемі неважко розрізнити блоки загальнотеоретичних, професійних фундаментальних, прикладних і цільових дисциплін. Останні умовно розділені на два рівні - дисципліна "Екологічна безпека територій" виділена як підсумкова. Деякі назви приведених на рис. 1.10 дисциплін можуть відрізнятись від нормативних, що не впливає на структурні зв'язки.

Згідно з діючими стандартами студенти бакалаврату вивчають не тільки обов'язкові нормативні дисципліни. В залежності від регіональних особливостей, профілю навчального закладу, майбутньої орієнтації випускників ВНЗ має право на декілька "своїх" дисциплін, які об'єднуються в "цикл дисциплін самостійного вибору ВНЗ". Крім того, кожен студент має право на вибір декількох дисциплін із запропонованого кафедрою переліку. Досвід показує, що цей перелік доцільно скомпонувати в декілька блоків відповідної спрямованості, наприклад, освітянський, міжнародний, техногенний, аграрний тощо. Це не тільки полегшує організацію навчального процесу в бакалавраті, а і дозволяє краще підготувати студента для майбутнього навчання на п'ятому курсі для отримання диплома магістра чи спеціаліста. На рис. 1.11 показана схема п'яти років навчання.

Як випливає з рис. 1.11, вивчення нормативних і вибіркових дисциплін ведеться паралельно, починаючи з другого курсу. Це дозволяє ВНЗ за рахунок "своїх" дисциплін циклу 2 створити гармонійну послідовність процесу навчання в даному закладі, на конкретній кафедрі. Після другого курсу, коли студент уже має змогу розібратися в своїх інтересах і здібностях, йому надається можливість за рахунок вибіркових дисциплін циклу не тільки віддати перевагу улюбленому напрямку, а й обрати майбутнє у вигляді диплома найвищого ґатунку. Така рання спеціалізація не повинна позбавляти бакалавра можливості вибирати напрямок навчання на п'ятому курсі - це було б протизаконно. І ому передбачені два варіанти - прямий перехід згідно з обраною спеціалізацією та перехід, ускладнений необхідністю доскладання тих дисциплін, які студент не вивчав у бакалавраті.

Розподіл вибіркових дисциплін по блоках дозволяє значно підвищити якість підготовки спеціалістів і магістрів, на навчання яких відводиться всього по одному року. Якщо врахувати, що за цей рік студент мусить написати і захистити атестаційну роботу, пройти переддипломну практику, скласти певну кількість іспитів і заліків, то зрозуміло, що на навчання залишається небагато часу.