Екологічні знання - Добровольський В.В. - 1.3.1. Особливості підготовки професійного еколога

1.3.1. Особливості підготовки професійного еколога

За чотири роки навчання в бакалавраті студент повинен отримати теоретичні знання і практичні навички, які забезпечать уміння виконувати необхідні виробничі функції. Масив його знань повинен бути дещо більшим за масив екології як науки (див. рис. 1.2) за рахунок прилеглих до поверхні циліндру Е розділів традиційних наук та охоплення невеликої частини їх знань на рівні мікросвіту, як це показано на рис. 1.9.

Місце знань еколога в об'ємі людських знань

Рис. 1.9. Місце знань еколога в об'ємі людських знань (умовні позначки див. на рис. 1.2)

Необхідність забезпечити обсяг знань, дещо більший за об'єм екології як науки, викликаний наступними обставинами:

- еколог у практичній роботі спілкується з фахівцями різного професійного спрямування і повинен мати уяву про коло знань кожного з них;

- молодому випускнику ВНЗ можуть запропонувати робоче місце, що вимагає спеціальних глибоких знань у вузькій області науки чи практики. Знання еколога в даній області дозволять йому адаптуватись на робочому місці в короткий термін за рахунок тільки поглиблення наявних у нього знань, а не отримання нових невідомих;

- у складі комплексних комісій, наприклад експертних, не завжди є фахівці з усіх напрямків, і екологи повинні бути здатними замінити відсутнього.

Навчальні дисципліни плану підготовки бакалавра екології в залежності від призначення розділяються на чотири блоки (цикли): за гальнотеоретичні фундаментальні, фундаментальні професійні, професійні прикладні і професійні цільові (фінальні).

Загальнотеоретичними є фізика, хімія і біологія, метою вивчення яких є отримання студентом знань з фундаментальних природничих наук, а саме - загальних знань про основні закономірності, явища, процеси в живій і неживій природі. Сьогодні кожна з цих наук являє собою комплекс багаточисельних напрямків, розділів, областей, часто дуже автономних. Завдання викладачів - дати студентам знання з цих дисциплін за невеликий час, відведений на вивчення. Зробити це можливо лише за умови максимального наближення до специфіки майбутньої професії - "екологізації", яка полягає в розподілі масиву знань з дисципліни на три категорії (рівні).

Розділи, теми, області, в яких розглядається мікросвіт (клітина, мембрана, атом, кристал і таке інше), вивчаються на рівні якісного пізнання - стисло за обсягом і описово за рівнем.

Друга категорія розділів: вивчення цілого — організму, сполуки, речовини. Тут розглядаються особливості будови, властивості, реакції, процеси. Рівень вивчення - якісно-кількісне пізнання з математичним обґрунтуванням головних положень.

Третя категорія розділів науки присвячена вивченню характеристик - залежностей показників та властивостей об'єктів науки від впливаючих факторів. Ця частина дисципліни вивчається на найвищому теоретичному рівні, з використанням найсучасніших математичних засобів, з багаточисленними прикладами по конкретних об'єктах.

До загальнотеоретичних дисциплін відноситься і математика, яка, як це показано в п. 1.2.1 на прикладі практичних задач, має велике значення для екології. Тому навчання студентів володінню математичними засобами не завершується в курсі "Вища математика". Цьому присвячені дисципліни, де вивчаються обчислювальна техніка, інформатика, програмування, біометрія. Випускник повинен вміти з допомогою сучасної комп'ютерної техніки обробляти результати експериментальних досліджень, знаходити оптимальні рішення, оцінювати вірогідність і репрезентативність результату тощо.

До другого блоку навчальних дисциплін віднесені гідрологія, метеорологія, геологія, ґрунтознавство, топографія, біогеохімія. Кожна з цих дисциплін має багато розділів, аспектів, напрямків, на викладання яких у повному обсязі потрібно значно більше навчального часу, ніж це передбачено навчальним планом. Тому і тут потрібна "екологізація", яка передбачає розподіл змісту розділів, тем, питань на дві частини. В першій вивчаються загальні питання (класифікації, властивості, показники, процеси, будова) на якісному рівні пізнання, а в другій - математичні залежності у вигляді характеристик.

Третій блок утворюють навчальні дисципліни прикладного характеру профільної спрямованості - техноекологія (промисловість і довкілля), економіка природокористування, радіоекологія, екологічне право, заповідна справа, урбосистеми і довкілля (урбоекологія), рекреаційні ресурси, агроекологія (агрокомплекс і довкілля). їх рекомендується вивчати так само, як і дисципліни другої групи: об'єкт - це "чорний ящик", будова і процеси якого визначаються на якісному рівні. Головне для еколога - характеристики об'єкта.

Четвертий блок дисциплін завершує підготовку бакалавра екології. Головний їх зміст - використання знань попередніх наук у вигляді екологічних і біологічних характеристик об'єктів і комплексне вирішення задач, аналогічних приведеним у п. 1.2.1 по екосистемах. До блоку віднесена і дисципліна "Суспільство і природа" ("Соціоекологія"), яка доповнює знання про екологічні системи нематеріальними зв'язками і узагальнює взаємовплив природних компонентів і людей в соціоекосистемах різного рівня.

Диференційний підхід до викладання навчальних дисциплін дозволяє лектору в відведений короткий час дати студентам ґрунтовну теоретичну і практичну підготовку, забезпечити необхідні екологам всебічні комплексні знання і вміння.

Матеріал навчальних дисциплін пов'язаний між собою, і тому вони повинні вивчатися в певній послідовності. На рис. 1.10 приведена така послідовність у вигляді структурно-логічної схеми, без означення місця дисциплін гуманітарного циклу. На схемі неважко розрізнити блоки загальнотеоретичних, професійних фундаментальних, прикладних і цільових дисциплін. Останні умовно розділені на два рівні - дисципліна "Екологічна безпека територій" виділена як підсумкова. Деякі назви приведених на рис. 1.10 дисциплін можуть відрізнятись від нормативних, що не впливає на структурні зв'язки.

Згідно з діючими стандартами студенти бакалаврату вивчають не тільки обов'язкові нормативні дисципліни. В залежності від регіональних особливостей, профілю навчального закладу, майбутньої орієнтації випускників ВНЗ має право на декілька "своїх" дисциплін, які об'єднуються в "цикл дисциплін самостійного вибору ВНЗ". Крім того, кожен студент має право на вибір декількох дисциплін із запропонованого кафедрою переліку. Досвід показує, що цей перелік доцільно скомпонувати в декілька блоків відповідної спрямованості, наприклад, освітянський, міжнародний, техногенний, аграрний тощо. Це не тільки полегшує організацію навчального процесу в бакалавраті, а і дозволяє краще підготувати студента для майбутнього навчання на п'ятому курсі для отримання диплома магістра чи спеціаліста. На рис. 1.11 показана схема п'яти років навчання.

Структурно-логічна схема обовязкових дисциплін бакалаврату

Як випливає з рис. 1.11, вивчення нормативних і вибіркових дисциплін ведеться паралельно, починаючи з другого курсу. Це дозволяє ВНЗ за рахунок "своїх" дисциплін циклу 2 створити гармонійну послідовність процесу навчання в даному закладі, на конкретній кафедрі. Після другого курсу, коли студент уже має змогу розібратися в своїх інтересах і здібностях, йому надається можливість за рахунок вибіркових дисциплін циклу не тільки віддати перевагу улюбленому напрямку, а й обрати майбутнє у вигляді диплома найвищого ґатунку. Така рання спеціалізація не повинна позбавляти бакалавра можливості вибирати напрямок навчання на п'ятому курсі - це було б протизаконно. І ому передбачені два варіанти - прямий перехід згідно з обраною спеціалізацією та перехід, ускладнений необхідністю доскладання тих дисциплін, які студент не вивчав у бакалавраті.

Розподіл вибіркових дисциплін по блоках дозволяє значно підвищити якість підготовки спеціалістів і магістрів, на навчання яких відводиться всього по одному року. Якщо врахувати, що за цей рік студент мусить написати і захистити атестаційну роботу, пройти переддипломну практику, скласти певну кількість іспитів і заліків, то зрозуміло, що на навчання залишається небагато часу.

1.3.2. Як навчати екології галузевого фахівця
1.3.3. Як навчати екології кожного
ГЛАВА 2. ПРИРОДНЕ СЕРЕДОВИЩЕ
2.1. Основні принципи
2.1.1. Природна речовина
2.1.2. Природні процеси
2.1.3. Природні системи
2.2. Локальні природні екосистеми
2.2.1. Типи локальних природних екосистем
2.2.2. Зв'язки локальної екосистеми і характеристики складових
© Westudents.com.ua Всі права захищені.
Бібліотека українських підручників 2010 - 2020
Всі матеріалі представлені лише для ознайомлення і не несуть ніякої комерційної цінностію
Электронна пошта: site7smile@yandex.ru