Екологія - Джигирей B.C. - 3.1. Контроль і моніторинг природного середовища в Україні

3.1. Контроль і моніторинг природного середовища в Україні

3.1.1. Стан навколишнього природного середовища в Україні

Україна через високий рівень концентрації промислового виробництва та сільського господарства, внаслідок використання природних ресурсів протягом десятиріч перетворилася в одну з найнебезпечніших в екологічному відношенні країн. Нинішня екологічна ситуація в Україні характеризується як глибока еколого-економічна криза, котра зумовлена закономірностями функціонування адміністративно-командної економіки колишнього СРСР. Нарощування продуктивних сил здійснювалося практично без врахування екологічних наслідків, панував відомчий, споживацький підхід до розміщення нових виробництв. Було допущено серйозних помилок в організації комплексного використання природних ресурсів, недостатня увага приділялася управлінню охороною природи та контролю якості природного навколишнього середовища.

Україні притаманні такі екологічні проблеми, як кислотні дощі, транскордонне забруднення, руйнування озонового шару, потепління клімату, накопичення відходів, особливо токсичних та радіаційних, зниження біологічного різноманіття. Аварія на Чорнобильській атомній електростанції 1986 року з її величезними медико-біологічними наслідками спричинила в Україні ситуацію, що наближається до рівня глобальної екологічної катастрофи.

Протягом останніх років у стані здоров'я населення намітився ряд негативних тенденцій, певною мірою пов'язаних з незадовільними екологічними обставинами. В Україні з 1991 року відсутній природний приріст населення, а тривалість життя на 6 років нижча, ніж у розвинутих країнах.

Глибоке занепокоєння викликає стан природних ресурсів.

Як відомо, капітал складається з трьох компонентів; природно-ресурсного, фізичного і людського. Природно-ресурсний потенціал (ПРП) — це сукупність усіх можливостей, засобів, джерел, що можуть бути мобілізовані, використані для досягнення поставленої мети. Ресурси — це джерела, передумови отримання необхідних для людей матеріальних і духовних благ, які можна реалізувати за існуючих технологічних і соціально-економічних відносин. Розрізняють матеріальні, трудові, природні, фінансові та інші види ресурсів [18].

Із загального обсягу ПРП України 44,4 % припадає на земельні ресурси, 28,3 — мінеральні, 13,1 — водні, 9,5 — рекреаційні, 4,2 — лісові, 0,5 % — на біологічні ресурси.

Природні ресурси класифікують як за їх місцем у природних системах, так і за особливостями господарського використання. За останнім показником їх поділяють на ресурси для виробничої і невиробничої сфер, локальні (місцеві), національні (державні), глобальні (світові); вивчені, виявлені та прогнозовані.

Згідно із зробленими у 80-ті роки підрахунками, Україна, займаючи 3 % території колишнього Радянського Союзу, володіла 13 % його ПРП.

Таблиці 3.1—3.3 демонструють величезні інвестиції на охорону навколишнього природного середовища та введення потужностей для захисту довкілля.

Земельні ресурси. Земля — основний ресурс сільськогосподарського виробництва. Водночас вона забезпечує умови для функціонування всіх інших галузей народного господарства. Земельні ресурси універсальні. Адже на основі їх використання формується близько 95 % загального обсягу продовольчого фонду і дві третини товарів споживання. Частка земельних ресурсів у складі продуктивних сил країни перевищує 40 %.

Важливим показником земельних ресурсів є забезпеченість населення орними землями. Загалом на одного жителя України припадає 0,65 га. За областями ці показники різні. Якщо в Донецькій області він становить 0,13 га, то в

Таблиця 3.1. Інвестиції в основний капітал на охорону навколишнього природного середовища та раціональне використання природних ресурсів

Таблиця 3.2. Введення в дію окремих потужностей для охорони навколишнього природного середовища

Таблиця 3.3. Структура інвестицій в основний капітал на охорону навколишнього природного середовища та раціональне використання природних ресурсів за напрямами, %

Херсонській — 1,48 га. Цей показник значно перевищує середньо-український у Кіровоградській (1,45), Чернігівській (1,09) і Миколаївській (1,28) областях.

Площа України становить 0,5 % загальної площі поверхні суші. Україна займає 6 % європейського субконтиненту. На одного жителя припадає 1,2 км2.

Географічне положення України надзвичайно вигідне. Вона розташована на перехресті шляхів із Європи в Азію і з Північної Європи в Південну. Україна входить до шести країн

світу з найбільшою площею оброблюваних земель (США — 190 млн га, Індія — 160, Росія — 130, Канада — 46, Казахстан — 36, Україна — 34 млн га). За забезпеченістю ріллею в розрахунку на одного жителя Україна має один з найвищих показників. Якщо у Великій Британії цей показник становить 0,12 га, в Європі — 0,26, у світі — 0,29, то в Україні — 0,78 га.

Особливість земельних ресурсів полягає в тому, що верхній тонкий шар землі — ґрунт — має природну родючість і здатен забезпечувати рослини компонентами, необхідними для їхнього життя. Світовий досвід переконує, що при розумному використанні землі її родючість не погіршується.

Ефективне використання ґрунтів є основним фактором виробництва продуктів харчування і поліпшення економічного стану населення країни. Ґрунтовий покрив відіграє важливу екологічну роль у підтриманні складного механізму функціонування біосфери.

Особливістю земельних ресурсів є також те, що їх не можна замінити іншими ресурсами, вони мають використовуватись лише там, де розміщуються. Отже, земельні ресурси — це територіальні ресурси. За експертними оцінками, при раціональній структурі землекористування і відповідному науковому та ресурсному забезпеченні Україна здатна виробляти продуктів харчування на 140—146 млн осіб. У 1990 р. частка України у світових обсягах виробництва становила 20 %. За обсягами вирощування пшениці вона посідала сьоме місце (після Китаю, США, Індії, Росії, Франції та Канади), жита і ячменю — п'яте, картоплі — четверте, за вирощуванням цукрових буряків — Друге (після Франції).

Землю завжди називали годувальницею, бережливе ставлення до неї зумовлене багатьма морально-етичними нормами. Грунти — не лише джерело поживних речовин для рослин, середовище проживання деяких тварин; це унікальне природне утворення, до складу якого входять мінерали, пе-регнилі залишки рослин, коріння, мікроорганізми і тварини. До складу ґрунтів входять також вода і гази. Будь-який вплив на ґрунти позначається на всій природі і, навпаки, зміни природних умов зумовлюють значні зміни ґрунтів.

Тісний зв'язок живих організмів з неживими складовими ґрунтів дає підставу вважати ґрунти особливим природним утворенням, перехідним між живим і неживим.

На процес ґрунтоутворення істотно впливають клімат, рослинність і рельєф. Тому в кожній біокліматичній зоні наявні свої ґрунти.

Внаслідок інтенсифікації господарської діяльності людини дедалі більша частина території суші трансформується в антропогенні ландшафти, тобто територіальні комплекси, істотно змінені людиною. Антропогенні ландшафти займають близько 40 % площі суші. До них віднесено також сільськогосподарські ландшафти — пасовища, ріллю, сади, плантації, сіяні луки, які становлять 34 % території світу.

Землі промислового та міського призначення (зокрема й наземні комунікації, розробки мінерально-сировинних ресурсів) становлять 12 % території. Площа суші, на якій розміщений антропогенний бедленд (землі, що зазнають ерозії, засолення, заболочування), становить 3 %.

Сільськогосподарський ландшафт, або, як його ще називають, агроландшафт, серед усіх видів ландшафтів посідає особливе місце. Це пов'язано з тим, що він забезпечує виробництво понад 90 % продуктів харчування і за площею є найбільшим серед усіх антропогенних систем. Від стану і продуктивності цієї системи залежить добробут населення. До речі, у світі агроландшафти займають понад 4 млрд га, з яких рілля становить 37,5 %.

В одній і тій самій природній зоні на різних формах рельєфу різним є і рослинний світ, і ґрунтові води розміщуються на різній глибині. Це зумовлює різноманіття ґрунтів навіть в одній природній зоні. В лісостеповій зоні ґрунти дерново-підзолисті, в заболочених низинах — торф'яно-глеєві, в долинах — дерново-лугові.

Переважають в Україні родючі чорноземи, темно-сірі лісові та лугові ґрунти (становлять 2/3 території). Втративши за роки експлуатації від 20 до 50 % гумусу, чорноземи продовжують залишатись найбільш родючими і цінними землями. Усього на території нашої держави налічується близько 650 видів ґрунтів, а загальна кількість ґрунтових відмін становить кілька тисяч. Зокрема, на території Прикарпаття переважають кислі, дерново-підзолисті, глеєві та суглинкові ґрунти. На Поліссі переважають дерново-підзолисті ґрунти (до 70 % території). Обробляється тут близько третини загальної території.

Для використання ґрунтів у сільському господарстві важливим є поєднання їх з кліматичними умовами. Найбільш сприятливе таке поєднання в лісостеповій зоні (займає майже ЗО % території), особливо там, де переважають типові чорноземи та сірі опідзолені ґрунти.

Найродючіші землі — чорноземи — характеризуються наявністю високого біопродуктивного потенціалу. Вони зосереджені в центральній частині України, зокрема на Волино-Подільській та Придніпровській височинах, на лівобережжі Дніпра. Однак через неналежне відновлення потужність родючого шару українського чорнозему, відомого своєю природною родючістю, останнім часом зменшується.

На півдні України, на території, що прилягає до Чорного та Азовського морів, поширені темно-каштанові, рідше — каштанові ґрунти. У степовій частині зустрічаються також солонці та солончаки.

Ґрунти відіграють важливу роль у житті суспільства, біосфери. Вони "видихують" в атмосферу вуглекислий газ, обсяги якого в кілька разів перевищують обсяги цього газу, що їх виділяють усі підприємства світу разом. Цей газ поглинається рослинами і використовується у процесі утворення нового рослинного покриву, листя.

Незважаючи на те, що ґрунти в Україні загалом характеризуються високою природною родючістю, а при належному веденні землеробства забезпечують отримання високих і стабільних урожаїв, вони потребують правильного, раціонального використання, що на практиці зустрічається рідко (табл. 3.4) [23].

Таблиця 3.4. Порушення і рекультивація земель в Україні, тис. га

Примітка. На кінець 2003 р. площа порушених земель становіть 162,2 тис. га, відпрацьованих — 42,8 тис. га.

Не всі ґрунти нині використовуються в сільськогосподарському виробництві. У світі ріллєпридатні ґрунти становлять 32 млн км2 (це близько 22 % суші планети, не покритої льодовиками), а обробляється лише 15 млн км2 (11 % суші). Однак це не означає, що нині існує реальна можливість розширити цю площу. Адже чимала площа земель перебуває під об'єктами несільськогосподарського призначення (під дорогами, лініями зв'язку, об'єктами промислових підприємств, рекреаційної сфери тощо). Лише для внутрішньогосподарського будівництва, інших невиробничих потреб займається 5—7 % загальної площі продуктивних земель.

Великі площі продуктивних земель втрачаються також унаслідок природних процесів (ерозії ґрунтів, дефляції (видування), засолення тощо).

В Україні нормативи відведення земельних ділянок для потреб промисловості, транспорту, енергетики в 2,6—2,7 раза перевищують нормативи, прийняті в країнах Західної Європи. Великі площі зайняті відходами виробництва, відвальними породами. У 1997 р. обліковано понад 166 тис. відпрацьованих у процесі розробки, переробки і проведення геологорозвідувальних робіт покладів рудних і нерудних копалин. У зонах впливу водосховищ підтопленню до 500 тис. га сільськогосподарських земель. А всього недостатньо ефективно використовується 2,4 млн га земель, що перебувають під водою. Інтенсивність використання земель у різних регіонах, як свідчать розрахунки академіка Л. Новаковського, різна (табл. 3.5). За останні три десятиліття площа ріллі з розрахунку на одного жителя зменшилась майже на третину.

До проблеми розширення площі під ріллю фахівці радять підходити зважено. Адже не лише вирубування лісів" а навіть розорювання чагарникових ландшафтів веде до ерозії ґрунтів.

Нині у США вирощується половина світового експортного зерна. У цій країні великі обсяги виробництва, як і висока продуктивність праці, досягаються головним чином завдяки високому рівню механізації землеробства. У США 3,4 млн сільськогосподарських працівників обробляють 600 млн га — площу, що дорівнює землеробським площам чотирьох країн — Китаю, Індії, Пакистану і Бангладеш.

Водночас родючість ґрунтів малих господарств з обмеженою механізацією вища, ніж на великих високомеханізова

Таблиця 3.5. Інтенсивність використання земель (суходолу) України

них фермах США і Канади. Це означає, що потрібно максимально використовувати закономірності ґрунтового і циклічного обміну речовин у біосфері.

Проблема раціонального використання земельних ресурсів є нині вкрай актуальною. Недостатнє внесення добрив погіршує стан ґрунтів, знижує їх родючість, зокрема чорноземів. Під впливом численних обробок ґрунтів важкою технікою погіршується їхній водно-повітряний режим, що також негативно позначається на родючості. Тому для збереження землі потрібно забезпечити належне її використання.

В табл. 3.6 наведено структуру інвестицій в основний капітал на охорону і раціональне використання земель.

Таблиця 3.6. Структура інвестицій в основний капітал на охорону і раціональне використання земель, %

Водні ресурси. Серед природно-ресурсного потенціалу важлива роль відводиться воді.

Водні ресурси — один з найважливіших факторів господарського розвитку. Одночасно вони, зокрема річки та озера, відіграють важливу роль у формуванні середовища.

Відомо, що основна частина води (97 %) акумульована в океанах і морях, і лише 3 % її міститься на суші і в атмосфері. З них 77 % водних запасів зосереджено в гірських снігах і льодовиках, 22 % становлять підземні запаси і лише незначна частина міститься в озерах і річках.

Прісна вода необхідна для життя, санітарно-гігієнічних цілей, сільського господарства, промисловості, міського будівництва, виробництва електроенергії, риболовства в материкових водах, транспортних перевезень, відпочинку та ін.

У багатьох частинах світу бракує прісної води через поступове знищення і зростання забрудненості джерел прісної води. Серед причин такого стану треба виокремити збільшення обсягів не перероблених належно стічних вод і промислових відходів, що потрапляють у прісноводні басейни; втрату природних водозабірних площ; зменшення лісових масивів; неправильні методи ведення сільськогосподарського виробництва, в результаті чого у річки й озера потрапляють хімікати, пестициди тощо. У країнах, де немає належних санітарних умов, де спостерігається недостатній рівень забезпеченості питною водою, 80 % усіх хвороб і третина смертей зумовлені споживанням брудної води.

Україна, водні ресурси якої складаються з місцевого стоку і транзиту, є однією з найменш водозабезпечених країн світу. У розрахунку на одного жителя показник водозабезпеченості в Україні у 12—18 разів менший, ніж у країнах, розташованих на пострадянському просторі. Таким чином, за запасами і використанням водних ресурсів Україна належить до країн, мало забезпечених прісними водами.

Процеси самовідновлення водних систем забезпечуються при відборі стоку з них обсягом близько 10 %. Критична межа, що призводить до кардинального порушення водних систем, становить приблизно 70 %. Загальний обсяг водозабору з Дніпра — головної річки України — в окремі роки становить близько половини стоку, а безпосереднє водоспоживання — майже ЗО %. Загальний обсяг стоку в Україні становить 210 км3, зокрема за межами України формується близько 130 км3.

У маловодні роки річний стік становить менш як 60 км3, з яких місцевий стік, що формується в межах України, становить 29,7 км3. На одну людину річна водозабезпеченість ресурсами місцевого стоку становить 1,1 тис. м3. В Білорусі цей показник становить 3,3 тис. м3, у європейській частині Росії — 8,7, в Естонії — 7,3, у Латвії — 6,1, в Австралії — 7,7, у Великій Британії — 5,0, у Франції — 3,5 тис. м3. За світовими нормами, країна з водними ресурсами менш як 1,5 тис м3 на одного жителя вважається водонезабезпеченою.

Територію України омивають найцінніші в рекреаційному аспекті Чорне та Азовське моря. Площа першого становить 420,3 тис. км2, середня солоність води — 14 %, тоді як Середземного моря — 37—38 %. Азовське море має площу дзеркала 39,1 тис. км2, що ві 1 разів менше за площу Чорного моря. Середня глибина — 7—10 м, а найбільша — 16 м. Це наймілководніше море у світі. Азовське море, колись чисте, тепле, прісноводне, було дуже багате на рибні ресурси. Останнім часом воно дедалі більше забруднюється стічними водами, а у зв'язку з недоотриманням прісної води, що забирається з річок для зрошувальних систем, і частковим випаровуванням море солоніє. Внаслідок цих причин море, яке славилося унікальними умовами для прісноводних риб, втрачає свою рибопродуктивність. На міжнародному форумі в 1991 р. Азовське і Чорне моря офіційно оголошені зоною економічного лиха. Нинішній економічний стан цих морів зумовлений значним перевищенням забруднення над асиміляційною здатністю морських екосистем. Основними факторами забруднення є понаднормовий вміст мінеральних і органічних речовин у прибережній смузі морів, потрапляння у морську воду нафтопродуктів із суден, порушення середовища існування морських рослин і тварин (фауни і флори), руйнування прибережної смуги та ін.

Чорне і Азовське моря омивають територію України, про-довжуваність прибережної смуги становить близько 2,8 тис. км. Майже половина цієї території придатна для використання з рекреаційною метою.

Прибережна частина Чорного моря наймілководніша. Тут багатий рослинний і тваринний світ. Зустрічається близько 180 видів риб, значна частина яких має промислове значення. Починаючи з глибини 120—200 м вода насичена сірководнем і практично біологічно мертва. У ній немає живих організмів. Водночас висока концентрація сірководню сприяє промисловому його використанню.

Азовське море влітку прогрівається до 25—35 °С і попри те, що якість його води останнім часом погіршилась, налічує майже 350 видів риб і має великі рекреаційні можливості.

Річкові води, які поповнюють басейни Азовського і Чорного морів, не завжди найкращої якості. Адже, як стверджують фахівці, із сільськогосподарських угідь до Дніпра та його приток надходить понад 19 тис. т азоту, 630 т фосфору, 118 т пестицидів. Значна частина з них потрапляє в ці моря, що негативно впливає на їх рослинний і тваринний світ, різко погіршує якість води.

Кожен другий житель України змушений використовувати воду, яка за багатьма показниками не відповідає гігієнічним нормам, майже третина населення користується децентралізованими джерелами водопостачання без відповідної обробки води. Загалом рівень споживання води знизився (табл. 3.7) [23].

З метою подолання негативного впливу нестачі водних ресурсів в Україні збудовано сім каналів загальною довжиною 1190 км і потужністю — 21,1 млрд м3 щорічної подачі, річковий стік відрегульований водосховищами. Проте, незважаючи на ці заходи потреба у водних ресурсах дедалі зростає, оскільки у країні свого часу були сформовані водомісткі виробництва.

З народногосподарською метою широко використовуються води річок, озер, ставків, інших водоймищ, які служать

Таблиця 3.7. Основні показники водопостачання та водовідведення,

млн м3

також базами для занять різними видами водного спорту, туризму, відпочинку. Відкриті водоймища збільшують вод* ний ресурсний потенціал України, а відтак підвищується інтенсивність використання цих територій, урізноманітнюється набір рекреаційних видів діяльності тощо.

Незважаючи на наявність на території України великої кількості водних об'єктів, дві третини її території розміщені в умовах із несприятливим водним режимом. Для подолання таких умов побудовано понад 1100 водосховищ* При наповненні їх до нормального рівня сумарна площа водної поверхні становить 9,9 тис. км2, а загальний об'єм — 55,3 км3. Серед них — шість водосховищ Дніпровського каскаду, в якому акумульовано 80 % стоку і з якого постачається вода на значну частину України, а також забезпечує стабільне судноплавство і зрошення земель південних регіонів. На малих річках побудовано близько 29 тис. ставків сумарною площею 3,2 тис. км2 і загальним об'ємом понад 3 км3. Загалом водосховища і ставки акумулюють близько 59 км3 води, що перевищує сумарний стік Дніпра і ресурси місцевого стоку України в середній за водністю рік [20].

Необхідність регулювання стоку річок зумовлена нерівномірністю стоку залежно від сезону, що призводить до нестачі води в одну пору і до повені — в іншу. Це негативно позначається і на таких видах діяльності, як зрошення, водний транспорт, гідроенергетика.

Створення водосховищ якщо не усуває, то зменшує негативний вплив згаданих явищ, сприяє перерозподілу стоку між сезонами і роками різної водності, між днями і годинами в інтересах іригації, водопостачання, залученню до господарського використання непродуктивних земель шляхом акумуляції на них водних ресурсів, створенню в окремих випадках більш продуктивного водного середовища (рибальства), поліпшенню природних умов на прилеглих територіях (пом'якшення клімату).

Більшість водоймищ, зокрема комплексного призначення, створено поблизу великих міст. Вони, як правило, е і окрасою місцевості. Водночас не слід забувати, що такі водоймища часто мають негативний вплив для сільськогосподарського використання території — насамперед через затоплення і підтоплення її. До несприятливих умов, зокрема для відпочинку, фахівці відносять також цвітіння води, відсутність на значній частині берегової смуги шляхів, постійні зміни рівня води, збільшення площ мілководдя тощо.

Створення штучних водоймищ також призводить до вилучення із сільськогосподарського виробництва чималих земельних ресурсів. Наприклад, внаслідок створення таких водоймищ у басейні Дніпра із сільськогосподарського виробництва вилучено понад 200 тис. га землі (це площа, яку займає Чернівецька область), що зумовило структурні зміни в господарській діяльності.

Затоплюються ландшафти, ліси, населені пункти, дороги, промислові об'єкти, лінії зв'язку та електропередач.

У прибережній смузі внаслідок підняття рівня ґрунтових вод спостерігається заболочення території. Під впливом підтоплення відбуваються істотні зміни в ґрунтах, рослинному покриві й тваринному світі.

Для захисту берегів від впливу хвиль, особливо від шторму, необхідні спеціальні спорудження, що потребує значних матеріальних і фінансових ресурсів.

Лише у степовій зоні розміщено три водосховища (Каховське, Дніпровське та Дніпродзержинське). Велика довжина абразійних берегів та ерозійно небезпечних територій вздовж них викликає необхідність створення системи захисних лісових насаджень. Лісоводами України у степовій зоні навколо цих водосховищ створено 68,4 тис. га таких насаджень, з них площа лісу, становить 47,3 тис. га. Це дає змогу, з одного боку, запобігти замулюванню водосховищ, зменшити каламутність води, що надходить у турбіни гідроелектростанцій і зрошувальні канали, а з іншого — зменшити обсяги руйнування прилеглих земель внаслідок ерозій та абразій берегів, прикрасити ландшафт місцевості й поліпшити її кліматичні умови.

Чималі водні ресурси зосереджені в озерах, яких в Україні налічується понад 3 тис. Найбільші з них розміщені у приморській частині, зокрема в басейні Дунаю, — озера Ялпуг площею майже 150 км2, Кагул — 90, Кугурлуй — 82, Катлабух — 18 км2. Із загальної кількості озер лише ЗО мають площу, що дорівнює 10 км2 і більше.

В озерах України акумулюється близько 11 тис. км3 води, четверта частина якої — прісна.

Деякі озера розміщені на узбережжі Чорного моря. Найбільші з них — озера Сасик площею 210 км2 і Тилігул — 160 км2.

На північному заході Волинського Полісся розташована група озер, що мають назву Шацькі. На їх основі в 1983 р. створено Шацький національний природний парк, до якого входить і найбільше поліське озеро Світязь, площа якого становить 27,5 км2, а максимальна глибина — 58,4 м.

Провідна роль у забезпеченні потреб господарства та населення прісною водою належить, безперечно, річкам. На території України налічується близько 73 тис. великих і малих річок. Однак лише 125 з них мають довжину понад 100 км.

За запасами річкових вод наша держава посідає друге місце серед країн пострадянського простору.

Найбільша річка — третя за величиною в Європі — Дніпро. Довжина її 2285 км. У межах України довжина цієї водної артерії становить 1205 км. Басейн Дніпра з такими великими притоками, як Прип'ять, Десна, Сула, Псел, Ворскла та ін., займає дві третини території України* На другому місці — Південний Буг, довжина якого понад 800 км, потім ідуть Сейм — 748, Псел — 717, Дністер — 705 і Дунай — 174 км (на території України). Саме остання річка забезпечує потреби України транзитним водним стоком. Середній річний стік її перевищує 120 км3, що вдвічі більше від стоку Дніпра.

Благополуччя великих водних артерій прямо залежить від стану малих річок. В Україні за останні 10—20 років багато з цих річок перетворились на струмки або залишили після себе сухе русло.

Причина відмирання річок і струмків, перетворення їх на суходоли чи заболочені балки криється насамперед у діяльності людини. Сільськогосподарські підприємства, тваринницькі комплекси нерідко скидають у річки гній, сечовину, зумовлюючи тим самим посилене підживлення водяної рослинності, а отже, заростання річок. Забруднюються малі річки також відходами промислових підприємств, стічними водами міст. Належно очищують лише незначну частину стічних вод. Тому дедалі активніше ставиться питання про збереження та використання потенційних можливостей малих річок.

Підземні води, запаси яких, за визначенням фахівців, вині становлять 5,6 км3, як правило, використовують для задоволення потреб населення. Слід зазначити, що кияни мають можливість практично у кожному адміністративному районі використовувати ці найбільш чисті води. Глибина залягання артезіанських вод в Україні коливається від 100 до 600 м. Основна частина їх міститься в Донецько-Придніпровському і Південно-Західному (2,3 км3) регіонах. За запасами ґрунтової води на полях Україну можна поділити на такі зони:

— надлишкової вологості (Полісся);

— достатньої вологості (південна частина Полісся);

— нестійкої вологості (лісостеп);

— недостатньої вологості (степова частина).

Значна частина орних земель розташована в зонах нестійкої та недостатньої вологості, що зумовлює уразливість сільського господарства до погодних умов та кліматичних змін. У цілому ресурси вологи в землеробних районах України значно менші, ніж у країнах Західної Європи та США. У зв'язку з цим необхідно вжити спеціальних заходів із меліорації ґрунтів.

Практично всі річки, озера, штучні водоймища є потенціалом рекреаційних водних ресурсів. Дефіцит прісних вод потребує реалізації комплексу заходів, спрямованих на раціональне їх використання та всебічне збереження.

Водні ресурси України потребують постійного відтворення для якісного забезпечення ними населення і підприємств різних галузей економіки в необхідній кількості.

Як відомо, в Україні нерідко великої шкоди завдають повені. А тому важливою є охорона народногосподарських об'єктів від їх дії. Це, зокрема, попередження повеней, ліквідація негативних наслідків їх впливу — підтоплення і вод ної ерозії.

Лісові ресурси. Важливим природно-рекреаційним і народногосподарським ресурсом є ліс. Він дає цінну сировину, має велике природоохоронне і санітарно-оздоровче, протиерозійне і кліматичне, ґрунтозахисне та водоакумулятивне значення. Нерідко цей природний ресурс є основою для вдосконалення власної економіки.

Серед природних характеристик найважливішими з погляду рекреаційного лісокористування є лісистість, бонітет, заболоченість лісових територій. Як потреби в лісових територіях, районах відпочинку, так і сам характер рекреаційного лісокористування залежать насамперед від заселеності міських поселень та положення поселень відносно лісових масивів; наявності інших рекреаційних ресурсів, від місця та ролі у них лісу. Неабияку роль при цьому відіграє природний склад лісу, його особливість, що визначає фізіологічну та психологічну комфортність відпочинку на природі (просторова структура лісових масивів, наявність відкритих і напіввідкритих просторів).

На території України налічується 25 тис. видів рослин.

За видовим різноманіттям на одиницю площі Україна значно випереджає всі пострадянські території, за винятком Кавказьких і Середньоазіатських гір.

Україна першою серед союзних республік розробила ряд заходів щодо подолання негативної дії кліматичних факторів.

Вдалося залісити 91,2 тис. га піщаних і 30,5 га яружно-балкових земель. На нижньодніпровських пісках було засаджено лісом 86 тис. га, а відтак зупинено вітрову ерозію та відновлено господарську діяльність.

Нині в Україні налічується близько 350 тис. га полезахисних, 90 тис. га водорегулюючих лісових смуг. Під їх захистом перебуває 13 млн га, що дорівнює 40 % ріллі. Існування таких лісових насаджень має важливе народногосподарське значення.

В Україні лісами зайнято близько 9,4 млн га. Загальний запас деревини становить 1,7 млрд м3, що оцінюється в 3,4 млрд дол. США, а за світовими цінами — у 27 млрд дол. Наша країна — одна з найменш лісистих у Європі. Частка лісового фонду в балансі земель не перевищує 16 %. Це у 2,5 раза менше, ніж на пострадянській території. Для порівняння зазначимо, що лісистість Італії становить 21,2 %, Франції — 27,8, Німеччини — 29,0, Фінляндії — 58,9, Швеції — 67,7 %.

В табл. 3.8 наведено дані щодо площі земель лісового фонду та площ фактичної рубки лісу по Україні загалом та за областями.

Лісова площа у розрахунку на одного жителя України стано