Оцінка наслідків активного впливу людини на біосферу й охорона природи стають першочерговими проблемами діяльності в сфері міжнародної політики та економіки. Зростає значення проблем боротьби з голодом, ліквідації небезпечних захворювань, освоєння космосу і Світового океану, розумного вирішення демографічних проблем, комплексного вивчення і раціонального використання природних ресурсів, розвитку енергетики і охорони довкілля, природоохоронної освіти.
Система міжнародних відносин у галузі охорони довкілля визначається двостороннім і багатостороннім співробітництвом країн, діяльністю різних міжнародних організацій. Кількість урядових і неурядових організацій, котрі займаються природоохоронною діяльністю, безперервно зростає, збільшуються їх фонди, розширюються можливості здійснення практичних заходів.
Серед численних напрямків міжнародної співпраці з охорони природи дуже важливим є розвиток освіти з даного питання. Про це свідчать різноманітні програми, проекти та інші заходи в області формальної і неформальної освіти стосовно навколишнього середовища у масштабах окремих країн, континентів, усього світу.
Необхідність співробітництва держав і націй в обговоренні напрямків розвитку природоохоронної освіти у світі була визнана ще на початку XX століття.
У1913 р. вчені з 18 держав (Австралії, Австрії, Аргентини, Бельгії, Великобританії, Угорщини, Німеччини, Голландії, Данії, Іспанії, Італії, Норвегії, Португалії, Росії, Сполучених Штатів Америки, Франції, Швейцарії і Швеції) зібралися в Берні (Швейцарія) на першу Конференцію з міжнародної охорони природи. Але тільки з 1948 р., коли під егідою ЮНЕСКО (Організації Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури) був організований Міжнародний союз захисту природи (у 1956 р. отримав назву Міжнародного союзу охорони природи і природних ресурсів - UICN - МСОП), міжнародна співпраця в галузі охорони природи почала приймати конкретні форми і зміст.
Важливими напрямками роботи МСОП є розробка стратегічних і тактичних засобів охорони природи, збір даних про рідкісні і зникаючі види рослин і тварин, що публікуються в періодично доповнюваних томах Міжнародної Червоної книги, а також інформаційна і стандартизаційна діяльність у галузі територіальної охорони природи.
Велике значення для розвитку природоохоронної стратегії в світі мало прийняття XVII сесією Генеральної Асамблеї ООН резолюції "Економічний розвиток і охорона природи" (18 грудня 1962 р.), у якій висловлювалася підтримка аналогічної резолюції XII сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО "Економічний розвиток і охорона природних ресурсів, флори та фауни" (12 грудня 1962 р.).
У подальшому намагання ЮНЕСКО сприяти розвитку просвітницької діяльності в галузі охорони природи чітко виявилося при проведенні у 1968 р. Міжурядової конференції експертів з наукових основ раціонального використання і охорони ресурсів біосфери. Створена нею спеціальна робоча комісія у своїх рекомендаціях запропонувала приступити до проведення міжнародної програми розширених досліджень і здійснення практичних заходів, пов'язаних з проблемою "Людина і біосфера".
Офіційно програма "Людина і біосфера" (МАВ) була прийнята в 1970 р. на XVI сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО. її мета - здійснення в різних районах світу комплексних багаторічних досліджень впливу людини на природні процеси в біосфері, на її основні компоненти та вивчення зворотного впливу змін цих процесів і компонентів на саму людину. Завдання МАВ формулювалися наступним чином:
1) визначення й оцінка змін у біосфері в результаті діяльності людини і вплив цих змін на людину;
2) вивчення структури, функціонування і динаміки природних, змінених і контрольованих людиною екосистем;
3) вивчення взаємозв'язків між природними екосистемами і соціально-економічними процесами;
4) розробка шляхів і засобів вимірювання кількісних і якісних змін у навколишньому середовищі з метою визначення наукових критеріїв, які могли б служити основою для раціонального використання природних багатств, охорони природи і вироблення показників якості довкілля;
5) розробка заходів з метою підвищення координації щодо вивчення навколишнього середовища;
6) сприяння широкому розвитку моделювання й інших методів прогнозування в якості інструмента для вивчення навколишнього середовища і обґрунтування його раціонального використання;
7) сприяння природоохоронній (екологічній) освіті.
Важливість різносторонньої міжнародної співпраці в галузі охорони навколишнього середовища в результаті була визнана всіма народами світу Біосфера планети єдина, і впливи на неї не обмежуються кордонами країн.
В межах програми МАБ було запропоновано 14 наукових проектів для спільних міжнародних досліджень. Результатом лише одного з них, наприклад, (Проект №8 - Збереження природних районів і їх генетичного матеріалу) стало створення всесвітньої мережі біосферних резерватів, яка включає понад 300 одиниць у більш ніж 100 країнах світу (див. додаток 5).
У реалізації цих проектів беруть участь різноманітні міжнародні організації: Програма ООН з проблем навколишнього середовища
- United Nations Environmental Protection Program (ЮНЕП), створена в 1973 p.; Організація з питань продовольства і сільського господарства при ООН - Food and Agriculture Organization (ФАО); Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ); Всесвітня метеорологічна організація (В М О); Всесвітній фонд охорони дикої природи
- World Wildlife Foundation (ВВФ); Всесвітній центр моніторингу і охорони навколишнього середовища - World Center for Monitoring and Conservation of Environment (WCMC) та багато інших.
Однією з найважливіших подій в історії міжнародної співпраці з охорони природи стала Конференція Організації Об'єднаних націй з питань навколишнього середовища і сталого розвитку, що відбулася в червні 1992 р. в Ріо-де-Жанейро. У Конференції взяли участь керівники 179 держав, а міжнародні документи, які були на ній прийняті ("Програма дій. Порядок денний на XXI століття", "Конвенція про біорізноманіття"), стали практичним керівництвом до дій у галузі міжнародної охорони навколишнього середовища на зламі тисячоліть.
Міжнародне співробітництво в галузі охорони довкілля займає одне з важливих місць у зовнішній політиці України. Як член ООН,
Україна є суверенною стороною багатьох міжнародних природоохоронних угод і продовжує активно співпрацювати з різними країнами світу над вирішенням екологічних проблем. Одним з перспективних напрямків такої співпраці можна назвати створення міжнародних транскордонних природоохоронних територій. Вже створено польсько-словацько-український біосферний резерват "Східні Карпати", планується створення аналогічних територій у Розточчі, на Поліссі, в Мармароських горах.