Державне регулювання економіки - Гриньова В.М. - 15.6. Забезпечення техногенної безпеки

Наявність в Україні розвинутої промисловості, надвисока її концентрація в окремих регіонах, великі промислові комплекси, більшість з яких потенційно небезпечні, концентрація на них агрегатів та установок великої та надвеликої потужності, розвинута мережа транспортних комунікацій, зокрема нафто-, газо- та продуктопроводів, велика кількість енергетичних об'єктів, використання у виробництві у значних кількостях потенційно небезпечних речовин - усе це збільшує вірогідність виникнення техногенних надзвичайних ситуацій, які містять загрозу для людини, економіки і природного середовища.

За період з 2000 до 2006 р. викиди забруднюючих речовин в атмосферу збільшилися в середньому на 3,4 % (табл. 15.4). При цьому випуск промислової продукції в загальному обсязі випуску зменшився у середньому за цей період на 0,9 %, а кількість промислових підприємств зросла у середньому на 2,8 %. Отже, розвиток промислового виробництва потребує активного екологічного захисту повітря від забруднюючих речовин.

Таблиця 15.4. Динаміка викидів окремих забруднюючих речовин в атмосферу від стаціонарних джерел забруднення, тис. т

За досліджуваний період утворилось у середньому відходів І-III класів небезпеки на 1,6 % менше, а знешкоджено їх за цей же період у середньому на 26,7 % більше, тобто спостерігається позитивна тенденція, що характеризує покращення екологічної ситуації в Україні, отже, ця тенденція поки не є стійкою, тому необхідно активно реалізовувати державну політику екологічної безпеки.

З метою подолання негативних наслідків розвитку промисловості передбачається залучення світового досвіду, фінансових і технологічних ресурсів, у тому числі, шляхом розробки та подальшої реалізації спільних проектів з іноземними країнами та міжнародними організаціями. Продовжуватиметься реалізація проекту між Кабінетом Міністрів України та Програмою розвитку Організації Об'єднаних Націй з чорнобильських питань, спільного пілотного проекту "Україна-НАТО" із запобігання та реагування на надзвичайні ситуації в умовах паводків та сельових потоків у Карпатському регіоні України за участю Польщі, Румунії, Словаччини, Угорщини та Молдови.

Протягом останнього часу реєструється до 500 надзвичайних ситуацій техногенного характеру щорічно, внаслідок яких страждають та гинуть тисячі людей. Завдяки вжитим заходам останніми роками ситуація дещо стабілізувалась, проте залишається дуже загрозливою. Найбільша кількість надзвичайних ситуацій техногенного характеру виникає у Донецькій, Луганській, Дніпропетровській, Запорізькій, Львівській, Одеській областях, а найбільше загиблих внаслідок них зареєстровано в Донецькій, Луганській, Дніпропетровській, Одеській областях.

Основними проблемами природно-техногенної безпеки України є:

- недосконалість національної політики та законодавчої бази у цій сфері;

- відсутність цілісної системи державного управління безпекою;

- слабке виконання контрольних функцій з боку держави за дотриманням техногенної безпеки;

- відсутність адекватної системи державних, регіональних, місцевих та об'єктових резервів;

- недостатні обсяги виконання попереджувальних заходів щодо запобігання надзвичайним ситуаціям природного і техногенного характеру та мінімізації можливих негативних наслідків таких ситуацій;

- відсутність дієвої системи навчання та атестації фахівців з природно-техногенної безпеки.

Головною метою державної політики у галузі зниження ризиків і пом'якшення наслідків надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру повинно стати забезпечення гарантованого рівня безпеки особистості, суспільства та навколишнього середовища в межах показників прийнятого ризику, критерії (нормативи) яких встановлюються для відповідного періоду соціально-економічного розвитку країни з урахуванням світового досвіду. При цьому основними цілями мають бути:

- зосередження основних зусиль на прогнозуванні та попередженні надзвичайних ситуацій;

- забезпечення високої готовності органів управління та сил оперативного реагування на надзвичайні ситуації;

- створення системи формування відомчих та регіональних резервів матеріально-технічних ресурсів на випадок виникнення надзвичайної ситуації;

- реальний захист населення та територій від впливу негативних чинників техногенного та природного характеру шляхом вжиття заходів щодо їх запобігання;

- ефективне функціонування та розвиток систем проведення авіаційних робіт з пошуку та рятування, реагування на надзвичайні ситуації на водних об'єктах.

Для цього необхідно вжити комплексні заходи державної політики, спрямовані:

- на ефективну реалізацію політики у сфері захисту населення та територій від надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру, запобігання та оперативного реагування на них: забезпечити уточнення прогнозних даних щодо ризиків виникнення надзвичайних ситуацій, паспортів потенційно небезпечних об'єктів і територій;

- створення розвинутої системи надання первинної медико-санітарної допомоги населенню за умов виникнення надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру; проводити підготовку населення до дій під час надзвичайних ситуацій;

- створення нової ідеології протидії катастрофам та надзвичайним ситуаціям, яка повинна знайти своє втілення в єдиній державній цільовій програмі її реалізації;

- підготовку методики прогнозування та оцінки радіаційної обстановки в умовах радіаційних аварій на атомних реакторах та комп'ютерних моделей сценаріїв виникнення розвитку радіаційно-ядерних аварій різних ступенів складності;

- здійснення моніторингу, координацію та забезпечення реалізації комплексних цільових програм захисту населення і територій;

- забезпечення виконання умов приєднання України до міжнародних конвенцій і угод та запровадження європейських та міжнародних стандартів у цих сферах; продовжити удосконалення та розвиток національної законодавчої бази та створення технічних стандартів, гармонізованих відповідно до норм і вимог ЄС.

Стратегічними завданнями на середньострокову перспективу мають бути:

- запобігання виникненню надзвичайних ситуацій, виявлення небезпек, оцінка ризику, прогнозування надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру та ефективний захист населення і територій;

- впровадження регіональних цільових програм протидії підтопленням територій ґрунтовими водами, зсувам, катастрофічним паводкам та ін.;

- введення в дію системи державного регулювання та розвитку економічних важелів управління у сфері запобігання і реагування на надзвичайні ситуації;

- створення на регіональному рівні резервів матеріально-технічних і фінансових запасів для виконання першочергових робіт у разі виникнення надзвичайних ситуацій;

- створення нових механізмів впливу на зниження техногенного навантаження об'єктів підвищеної небезпеки, насамперед шляхом удосконалення дозвільної діяльності з обов'язковим страхуванням від техногенних ризиків.

На виконання завдань, визначених у Посланні Президента України до Верховної Ради України "Україна: поступ у XXI сторіччя, Стратегії економічного та соціального розвитку на

2000-2004 роки" та Програми діяльності Кабінету Міністрів України "Реформи заради добробуту" підготовлено проект Національної програми мінімізації наслідків Чорнобильської катастрофи на 2001-2005 рр. та до 2010 рм проект Закону України "Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", проект Закону України "Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи". Для законодавчого закріплення механізму формування Чорнобильського фонду Верховною Радою України у лютому 2000 р. прийнято Закон України "Про формування, порядок і використання коштів Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення". Продовжується реалізація Державної програми поводження з радіоактивними відходами, ведення Державного реєстру радіоактивних відходів та Державного кадастру сховищ і місць тимчасового зберігання радіоактивних відходів.

На території України забруднено понад 54,6 тис. кв. км. Територія Зони відчуження навколо Чорнобильської АЕС - найбільш забруднена в результаті аварії територія, з якої населення було відселено у 1986 р. та припинена будь-яка господарська діяльність, що не має відношення до ліквідації наслідків аварії та роботи ЧАЕС, загальною площею 2044 кв. км. У 1998 р. площа Зони відчуження збільшилась за рахунок приєднання до неї частини території Зони безумовного (обов'язкового) відселення, і на сьогодні вона становить понад 2546 кв. км.

Головною метою подолання наслідків Чорнобильської катастрофи є забезпечення соціального захисту постраждалого населення, економічної політики щодо реабілітації забруднених внаслідок Чорнобильської катастрофи територій. Продовження здійснення заходів щодо радіологічного захисту населення та інших спеціальних втручань, спрямованих на обмеження додаткового опромінення населення, зумовленого Чорнобильською катастрофою, та забезпечення його нормальної життєдіяльності. При цьому стратегічними завданнями на середньострокову перспективу мають бути:

- надання висококваліфікованої та гарантованої медичної допомоги хворим з реалізованою патологією з груп високого ризику та пріоритетних груп медичного нагляду;

- ефективний соціальний захист постраждалого населення;

- впровадження науково обґрунтованих ефективних методів лікування радіогенних та психогенних індукованих захворювань у віддаленому періоді;

- проведення класифікації об'єктів локалізації радіоактивних відходів за рівнем небезпеки та розробку системи їх захисту від впливу зовнішніх чинників;

- вдосконалення системи моніторингу та впровадження системи поводження з радіоактивними відходами, включаючи розробку робочої підпрограми поводження з радіоактивними відходами у Зоні відчуження;

- пошук та розширення економічних важелів для розвитку постраждалих регіонів;

- впровадження одержаних результатів робіт щодо мінімізації наслідків Чорнобильської катастрофи у практику запобігання та ліквідації інших надзвичайних ситуацій;

- проведення дозиметричного та радіоекологічного моніторингу на території зон радіоактивного забруднення;

- впровадження протирадіаційних заходів у сільськогосподарському виробництві, спрямоване на отримання продукції, що відповідатиме Державним санітарно-гігієнічним нормативам.