Завдання державного управління не можуть бути вирішені зусиллями одних тільки центральних органів. Апарат управління має поширювати свою діяльність на всі окремі місцевості, що складають територію держави, пристосовуючи процес реалізації загальних приписів до місцевих умов.
На місцевому (регіональному) рівні повинні вирішуватися такі проблеми: забезпечення потреб населення продовольчими та непродовольчими товарами широкого вжитку, платними послугами, об'єктами соціальної інфраструктури та житлом; боротьба з безробіттям та забезпечення раціональної зайнятості; охорона довкілля, збереження і відновлення природних ресурсів; підтримка стабільного рівня цін на товари першої потреби; забезпечення нормальної екологічної обстановки, правопорядку, зайнятості. Для цього використовують увесь набір економічних й організаційних методів управління.
Органи місцевої (регіональної) влади й управління поділяються на органи місцевого самоврядування (обласні, міські, районні, селищні ради) та органи виконавчої влади на місцях (державні адміністрації відповідного рівня). Вони наділені усією повнотою державної влади на своїй території; здійснюють розпорядження і користування природними ресурсами; керують місцевими бюджетами; є самостійними учасниками ЗЕЗ; створюють умови для виконання державних і регіональних програм; забезпечують дотримання мінімальних соціальних стандартів; гарантують фінансову самостійність місцевого самоврядування.
Структура місцевого управління в Україні має свою специфіку. Вона визначається адміністративно-територіальним устроєм країни та охоплює мережу органів виконавчої влади АР Крим, областей, районів, міст, районів у містах, селищ і сіл. Ця система має дворівневу структуру:
o державне регіональне управління, яке охоплює області та регіони (АР Крим);
o місцеве самоврядування, яке є в селах, селищах та містах. Функції виконавчої влади державного управління в областях і районах, містах Києві та Севастополі згідно зі ст. 118 Конституції України виконують місцеві державні адміністрації. Вони підзвітні та підпорядковані органам виконавчої влади вищого рівня та районним і обласним радам відповідно до повноважень останніх у межах чинного законодавства.
Правовою базою діяльності місцевих адміністрацій є Закон України "Про місцеві державні адміністрації", який визначає, що
"державні адміністрації виконують повноваження державної влади та делеговані функції відповідних (обласних або районних) рад через створені управління, відділи та інші структурні підрозділи".
Специфіка діяльності місцевих держадміністрацій обумовлена їх фінансово-економічним підґрунтям, яке становлять; доходи місцевого бюджету, природні ресурси, земля, комунальна власність (об'єкти ЖКГ, міського транспорту, шляхового господарства, соціально-культурної та побутової сфери тощо).
У складі держадміністрацій є (формується) низка функціональних та галузевих відділів, управлінь та інших структурних підрозділів, які регулюють розвиток окремих галузей та сфер діяльності на території регіону.
Частина відділів та управлінь перебуває у подвійному підпорядкуванні - органу центральної виконавчої влади та органам місцевого самоврядування.
Структуру системи місцевого самоврядування, засади її організації та діяльності, зміст функцій, а також правовий статус і відповідальність посадових осіб місцевого самоврядування визначено (регламентовано) Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні".
В обласних та місцевих радах, які, власне, і є представницькими органами в регіонах й на місцях, визначаються і узгоджуються напрями розвитку відповідних територіальних господарських систем (комплексів) та регіональної державної економічної політики згідно (та в межах компетенції) з регіональними й місцевими програмами і планами соціально-економічного розвитку (які розробляють місцеві органи виконавчої влади) в контексті загальнодержавних індикативних планів, прогнозів і державних програм соціально-економічного розвитку.
Виконавчі органи місцевих рад (міських, сільських, селищних) займаються, зокрема, збором деяких податків, видачею будівельних підрядів, фінансуванням місцевої інфраструктури, підтримкою конкретних проектів, питаннями соціального захисту.
Радикальне реформування системи місцевого самоврядування в Україні передбачає оголошена адміністративно-територіальна реформа (АТР), яка передбачає наповнення місцевого самоврядування в Україні реальними повноваженнями та можливостями для реалізації покладених на нього функцій, і головне - забезпечення населення необхідними послугами.
У контексті політичної та адміністративно-територіальної реформ передбачається перегляд повноважень в управлінні державою, зокрема економікою з боку різних суб'єктів владної структури держави, що передбачає розширення повноважень і можливостей щодо управління соціально-економічного розвитку місцевим органам влади й управління.
Власне адміністративна реформа - це є вид політико-правової реформи у сфері виконавчої влади, яка спрямована на вдосконалення організаційної структури виконавчої влади, її функцій, кадрового забезпечення, взаємовідносин з місцевим самоврядуванням.
Існують також і недержавні органи управління економікою: ради експертів, асоціації (наприклад, комерційних банків), об'єднання (наприклад, підприємців, товаровиробників, представників малого бізнесу тощо), спілки (професійні, захисту прав споживачів, молодіжні, екологічні, ветеранів тощо).
Оскільки обласні й районні ради на сьогодні не мають власних виконавчих органів (а тільки виконавчий апарат забезпечення діяльності самої ради), то відповідні повноваження рад (як делеговані) здійснюються МДА.
Політичною реформою на рівні місцевого самоврядування передбачено створення власних виконавчих органів обласними та районними радами. Натомість мають бути ліквідовані районні державні адміністрації та переглянуті функції обласних державних адміністрацій. Перенесення наголосу з безпосереднього здійснення державними органами значної частини управлінських функцій на контроль за законністю здійснення цих функцій місцевими самоврядними інституціями дозволить зняти з держави відповідальність за все і вся та стане важливим чинником подальшого зміцнення як демократичних засад суспільства, так і державності.
Структура та порядок формування МДА
До складу відповідної державної адміністрації входять: голова, перший заступник голови, заступники голови, керівники та посадові особи головних управлінь, управлінь, відділів та інших структурних підрозділів держадміністрації. Голови місцевих держадміністрацій призначаються на посаду Президентом України за поданням Кабінету Міністрів на строк повноважень Президента. Кандидатури на посади голів обласних держадміністрацій на розгляд Кабінету Міністрів вносяться Прем'єр-міністром України. Кандидатури на посади голів районних державних адміністрацій на розгляд Кабінету Міністрів вносяться головами відповідних обласних державних адміністрацій, а районних державних адміністрацій в Автономній Республіці Крим - головою Ради міністрів АРК.
Уряд на своєму засіданні розглядає кандидатури на посади голів місцевих державних адміністрацій і приймає рішення про подання їх Президенту для призначення. На кожну посаду вноситься одна кандидатура. У разі відхилення Президентом поданої кандидатури відповідно Прем'єр-міністр чи голова обласної держадміністрації вносять на розгляд Кабінету Міністрів нову кандидатуру. Держадміністрації є єдиноначальними органами виконавчої влади загальної компетенції, повноваження яких реалізуються одноособово їх керівниками - головами держадміністрацій і які формують склад держадміністрації та визначають її структуру в межах виділених бюджетних асигнувань.
Кількість посад заступників голів місцевих держадміністрацій визначається в межах установленої граничної чисельності, фонду оплати праці працівників та видатків на утримання відповідної держадміністрації.
Повноваження місцевих державних адміністрацій
Державні адміністрації в межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці забезпечують:
o виконання Конституції, законів, актів Президента, Кабінету Міністрів, інших органів виконавчої влади вищого рівня;
o законність і правопорядок, додержання прав і свобод громадян;
o виконання державних і регіональних програм соціально-економічного та культурного розвитку, програм охорони довкілля, а в місцях компактного проживання корінних народів і національних меншин - також їх національно-культурного розвитку;
o підготовку та виконання відповідних бюджетів;
o звіт про виконання відповідних бюджетів і програм;
o взаємодію з органами місцевого самоврядування;
o реалізацію інших наданих державою, а також делегованих відповідними радами повноважень.
Голови МДА відповідальні перед Президентом України і Кабінетом Міністрів України, підзвітні та підконтрольні органам виконавчої влади вищого рівня. Місцеві держадміністрації підзвітні та підконтрольні органам виконавчої влади вищого рівня.
Голови облдержадміністрацій інформують главу держави та уряд і щорічно звітують перед ними про виконання МДА покладених на неї повноважень, а також суспільно-політичне, соціально-економічне, екологічне та інше становище на відповідній території. Голови районних державних адміністрацій регулярно інформують про свою діяльність голів обласних державних адміністрацій, щорічно та на вимогу звітують перед ними.
2.5. Законність у державному управлінні
Розвиток держави та права обумовлює формування правоохоронних структур і розширення їх функцій та спеціалізацію. До таких правоохоронних органів належать: прокуратура, органи міліції, податкова міліція, Служба безпеки України, Управління державної охорони та інші структури, які складають відповідну систему.
Судова влада - одна з трьох гілок влади, яка є необхідним елементом механізму здійснення державної влади. У системі стримувань і противаг, що блокують можливість переростання демократичної держави в тоталітарну, судова влада відіграє особливу, виняткову роль. Оскільки послаблення позиції суду в суспільстві призведе до посилення зловживань і порушень законів законодавчою та виконавчою владами.
Судова влада відрізняється від інших своїми цілями, завданнями, що досягаються особливими, властивими лише цій гілці влади методами, формами і засобами діяльності. Специфікою судової влади є її повна концентрація "в руках" того органу правосуддя (судді чи суду), який здійснює провадження у конкретній судовій справі.
Судову систему України складають суди загальної юрисдикції та Конституційний Суд України. Вищими судовими органами спеціалізованих судів є Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України та інші спеціалізовані суди, що можуть утворюватись Президентом України. До повноважень Верховного Суду України належать: розгляд у касаційному порядку рішень загальних судів; перегляд у порядку повторної касації усіх судових справ, розглянутих у касаційному порядку іншими судами; розгляд справ, пов'язаних із винятковими обставинами. Конституційний Суд - єдиний орган конституційної юрисдикції в Україні, основним завданням якого є гарантування верховенства Конституції України на всій території держави. Принципи його діяльності: верховенство права, незалежність, колегіальність, рівноправність суддів, гласність, повнота і всебічність розгляду справ, обгрунтованість прийнятих рішень.
Прокурорський нагляд в Україні* Прокуратура - це система державних органів, що не належать ні до однієї з гілок влади. Прокуратуру України очолює Генеральний прокурор України, який призначається на посаду та звільняється з посади за згодою Верховної Ради України Президентом України. Верховна Рада України може висловити недовіру Генеральному прокуророві України, що має наслідком його відставку з посади.
Важливим напрямком діяльності органів прокуратури є прокурорський нагляд. Розрізняють кілька видів прокурорського нагляду, а саме: а) загальний; б) за дотриманням законів органами, що ведуть боротьбу зі злочинністю; в) участь прокурора у розгляді справ у судах; г) за дотриманням законів, у місцях застосування заходів примусового характеру.
Повноваження місцевих державних адміністрацій
2.5. Законність у державному управлінні
Розділ 3. СИСТЕМА МЕТОДІВ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЕКОНОМІКИ
3.1. Сутність і класифікація методів державного управління
3.2. Сутність правового регулювання економіки та його інструментарій
3.3. Адміністративні методи державного регулювання економіки
Класифікація адміністративних методів
3.4. Економічні методи державного регулювання економіки
3.5. Соціально-психологічні методи