15.1. НТП і соціально-економічний розвиток
Вирішальний вплив НТП на економічний і соціальний розвиток пояснюється передовсім такими обставинами: 1. Використання нової техніки, технології та інформаційних систем стає провідним фактором зростання продуктивності економічних ресурсів. Оскільки нова техніка й нові технології (у тому числі інформаційні) мають ліпші показники продуктивності, потужності, швидкості, енергомісткості тощо, відбувається зниження витрат економічних ресурсів у розрахунку на одиницю виробленої продукції. Так, статистичний аналіз впливу трьох головних факторів - капіталу, праці та науково-технічного прогресу на економічне зростання в США, здійснений відомими економістами, виявив провідне місце НТП. Наприкінці XX ст. вклад НТП в економічне зростання США сягав 70 %'.
2. НТП суттєво впливає на структуру економіки. Під впливом НТП зменшується питома вага живої праці у складі витрат на виробництво з одночасним збільшенням питомої ваги зношених засобів праці та спожитих предметів праці. Усе більшого значення набуває інфраструктура: зв'язок, транспорт, шляхове господарство, інформаційні системи, енерго-, водо- та газопостачання, загальна і професійна освіта тощо. Завдяки динамічному розвитку інфраструктури у промислово розвинених країнах були створені умові для прискорення науково-технічного прогресу. Розвиток виробничої інфраструктури (зв'язку, транспорту, інформаційних систем тощо) безпосередньо впливає на зменшення умовно-постійних витрат у собівартості продукції, що дає можливість здійснювати більше витрат, які визначають її якісні параметри. Невиробнича інфраструктура, до якої належать загальна і професійна освіта та охорона здоров'я, також є факторами НТП, оскільки їх розвиток, з одного боку, уможливлює підготовку більш кваліфікованої робочої сили та створення інтелектуального потенціалу, а з іншого - збільшує "віддачу" робочої сили за рахунок зменшення непрацездатності. Отже, змінюються відтворювальні пропорції в промисловості.
НТП впливає на зміни у галузевій структурі економіки. Завдяки безперервному розвитку науки і техніки з'являються нові виробництва та галузі. Досягнення у сфері створення нових матеріалів, зменшення матеріаломісткості продукції, розвиток інфраструктури виробництва помітно послаблюють вплив природно-географічних умов на розташування виробництва у багатьох галузях, зумовлюють залучення нових видів сировини, палива та енергії, розміщення виробництва в нових регіонах. Науково-технічний розвиток спричинює зміни і в соціальній структурі економіки. По-перше, зростає рівень кваліфікації, а отже, і рівень доходів найманих працівників. Під впливом цього фактора відбуваються зміни в організаційно-правових формах підприємництва. У сфері науки, консультаційних послуг, конструкторських розробок, розробок програмного продукту ширше розвиваються такі форми підприємництва, як партнерські товариства. Через поглиблення кооперації виробництва та концентрацію капіталу відбувається злиття фірм і компаній, збільшується питома вага корпорацій.
Науково-технічний прогрес безпосередньо позначається на структурі зовнішньої торгівлі. В експорті промислово розвинених країн переважають високотехнологічна продукція і науково-технічні та технологічні розробки, в експорті більшості країн, що розвиваються, -- сировина та матеріали.
Застосування новітньої техніки і технології виробництва забезпечує підвищення якості продукції. Сучасні комп'ютери та інформаційні технології дають змогу автоматизувати управління технологічними процесами у виробництві, підвищити надійність і довговічність виробів. Застосування нових матеріалів і мікроелек-троніки уможливлює зниження показників.
Посилення залежності економічного та соціального розвитку від науково-технічного прогресу і визначення його як одного із стратегічних пріоритетів економічної політики України щодо утвердження інноваційної моделі розвитку обумовлюють визначальну роль державної науково-технічної та інноваційної політики в структурі економічної політики держави. Державна науково-технічна політика визначає основні цілі, напрями, принципи, форми і методи діяльності держави в науково-технічній сфері.
Кінцевим результатом впровадження досягнень НТП є інновації, в результаті яких народжуються позитивні екстерналії. Головна функція інноваційної діяльності - забезпечення технічних, технологічних та інших змін. У сприянні зростання інноваційної активності, створенні умов для здійснення інноваційної діяльності і полягає сутність інноваційної політики держави.
В умовах трансформації суспільних відносин для забезпечення якісних перетворень в економічній та соціальній сферах держава покликана виступати безпосереднім провідником інноваційного розвитку, замовником і організатором досліджень та розробок на найсучасніших напрямках науково-технічного прогресу.
Реалізація державної науково-технічної політики забезпечується через механізми державного регулювання, які формуються на основі поєднання арсеналу методів прямого та непрямого регулювання.
До засобів прямого регулювання належать: визначення державних пріоритетів розвитку науки і техніки; державні науково-технічні програми; державне замовлення в науково-технічній сфері; державна науково-технічна експертиза; бюджетне фінансування досліджень і робіт, шо виконуються в рамках пріоритетних напрямів розвитку науки й техніки; підготовка науково-технічних кадрів; державна політика у сфері патентів та ліцензій.
До засобів непрямого регулювання належать: інструменти податкової, фінансово-бюджетної, амортизаційної політики; правовий захист інтелектуальної власності; державна політика у сфері міжнародного науково-технічного співробітництва тошо.
Державна інноваційна політика здійснюється за такими напрямками:
o сприяння зростанню інноваційної активності, що забезпечує підвищення конкурентоспроможності вітчизняної продукції;
o орієнтація на пріоритетну підтримку інновацій, які становлять основу сучасного технологічного прогресу;
o узгодження державної інноваційної політики з ефективним розвитком конкуренції в інноваційній діяльності, захистом інтелектуальної власності;
o сприяння розвитку інноваційної діяльності в регіонах України, міжрегіональному і міжнародному трансферту технологій, міжнародному інвестиційному співробітництву, захисту інтересів національного інноваційного підприємництва. Основу реалізації державної інноваційної політики становлять механізми державного регулювання інноваційних процесів. Інноваційний процес пов'язаний зі створенням, освоєнням та поширенням інновацій і складається з таких взаємообумовлених стадій: виникнення ідеї, фундаментальні дослідження, прикладні дослідження, дослідно-конструкторські розробки, дослідне виробництво, споживання.
15.2. Суб'єкти, принципи та механізм державного регулювання розвитку науки і техніки
Визначальним чинником прогресу суспільства, підвищення добробуту його членів є розвиток науки і техніки. Цим зумовлена потреба в державній підтримці науки як джерела економічного зростання і складової національної культури та освіти. Цілеспрямована політика у забезпеченні використання досягнень вітчизняної та світової науки і техніки дає змогу повніше задовольняти соціальні, економічні, культурні та інші потреби суспільства.
Закон України "Про наукову і науково-технічну діяльність" закладає засади переходу від базового до переважно цільового фінансування науки, визначає норму фінансування наукової та науково-технічної діяльності цивільного призначення,
Наукова діяльність - це інтелектуальна творча діяльність, спрямована на одержання і використання нових знань. Головними її формами є фундаментальні та прикладні наукові дослідження.
Науково-технічна діяльність - інтелектуальна творча діяльність, спрямована на одержання і використання нових знань у всіх галузях техніки і технологій. її головними формами (видами) є: науково-дослідні, дослідно-конструкторські, проектно-конструкторські, технологічні, пошукові та проектно-пошукові роботи, виготовлення дослідних зразків або партій науково-технічної продукції, а також інші роботи, пов'язані з доведенням наукових і науково-технічних знань до стадії практичного їх використання. Функції з реалізації державної науково-технічної політики виконують органи державного управління і недержавні структури, які в сукупності можна розділити на п'ять рівнів: Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, міністерства, відомства та інші центральні органи управління, місцеві органи державної влади і управління, організації, установи та підприємства, що беруть участь у впровадженні науково-технічної політики.
Принципи державної науково -технічної політики
o демократизація та децентралізація управління у сфері науки і техніки;
? врахування вимог екологічної безпеки;
o першочергова підтримка науково-технічних робіт, що забезпечують вирішення найважливіших проблем розвитку України шляхом відбору науково-технічних пріоритетів;
o збалансованість розвитку фундаментальних і прикладних досліджень;
o підтримка конкуренції і підприємництва у науково-технічній сфері;
o створення і розвиток ринку науково-технічної продукції;
o участь науково-технічної громадськості у формуванні та реалізації державної науково-технічної політики.
Верховною Радою України визначаються головні цілі, напрями та правові основи діяльності у науково-технічній сфері, обсяги бюджетного фінансування наукових досліджень, відрахувань бюджетних коштів до Державного фонду фундаментальних досліджень, Державного інноваційного фонду та розміри державного резерву матеріально-технічної діяльності; затверджує пріоритетні напрями розвитку науки і техніки, перелік національних програм та обсяги фінансування кожної з них; створює систему кредитно-фінансових, податкових та митних регуляторів у науково-технічній політиці.
Кабінетом Міністрів України ведеться розподіл коштів бюджету, призначених для фінансування наукових досліджень, використання Державного інноваційного фонду та інших державних фондів, організовує розробки національних та державних науково-технічних програм, створює механізм їхньої реалізації; контролює організацію, координацію і виконання робіт щодо створення сучасної інфраструктури науково-технічної діяльності, визначає порядок формування і використання для цього позабюджетних фондів, розробляє економічні, правові та організаційні механізми стимулювання НТП, укладає міжнародні угоди у сфері науково-технічного співробітництва.
Міністерства і відомства провадять науково-технічну політику у підпорядкованій галузі. Центральними органами державного управління України, шо виконують функції управління розвитком науки і техніки, є Міністерство економіки (зведений відділ економічних реформ та науково-технічної політики), Державний комітет розвитку техніки, Міністерство освіти і науки. До організаційних структур, які беруть участь у провадженні державної науково-технічної політики, належать сертифікаційні служби, організації науково-технічної експертизи, інформації, республіканські та місцеві інноваційні фонди. їхня діяльність спрямована на підтримку науково-технічної сфери.
Науково-технічну діяльність загальнодержавного значення фінансують з бюджету та державних позабюджетних фондів. Для фінансування та матеріально-технічної підтримки заходів щодо забезпечення розвитку і використання досягнень науки і техніки в Україні формується Державний інноваційний фонд. Інші види науково-технічної діяльності провадять з власних та залучених коштів усіх суб'єктів науково-технічної сфери.
Державне регулювання науково-технічної діяльності включає державне регулювання розвитку науково-технічної сфери та державне регулювання умов науково-технічної діяльності.
Пряме державне регулювання розвитку науково-технічної сфери здійснюється шляхом: визначення державних пріоритетів розвитку науки і техніки, формування і реалізації науково-технічних програм; формування і розташування державного замовлення (контракту) в науково-технічній сфері; бюджетного фінансування окремих видів науково-технічної діяльності; здійснення державної науково-технічної експертизи; створення ефективної системи науково-технічної інформації; патентно-ліцензійної діяльності; створення та функціонування служби метрології, стандартизації і сертифікації продукції в науково-технічній сфері; підготовки наукових кадрів.
Слід зазначити, що Верховна Рада України за поданням Кабінету Міністрів України визначає пріоритетні напрями розвитку науки і техніки. Ця діяльність грунтується на системі науково-технічних та комплексного прогнозів соціально-економічного розвитку України.
15*3. Методи регулювання розвитку науки і техніки
Держава застосовує фінансово-кредитні та податкові важелі з метою створення економічно сприятливих умов для науково-технічної діяльності Це здійснюється шляхом: створення спеціальних позабюджетних фондів (інноваційного, інвестиційного), сприяння організації та діяльності комерційних інноваційних банків, системи страхування результатів науково-технічної діяльності; здійснення пільгового оподаткування і кредитування, застосування прискореної амортизації; підтримки державою прикладних досліджень і розробок за рахунок бюджетних коштів та на пайовій обнові із зацікавленими підприємствами та організаціями; забезпечення захисту права власності суб'єктів на науково-технічну продукцію, створення необхідних економічних умов для міжнародного науково-технічного співробітництва. '
Державні наукові та науково-технічні програми є головними засобами реалізації пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки, їх формують і реалізують на підставі цільових проектів і розробок, відібраних на конкурсних засадах. Щодо кожної з державних науково-технічних програм уряд України визначає орган управління, відповідальний за розвиток і реалізацію програми, призначає керівників програми, надає їм потрібні повноваження, зокрема, право розпоряджатися ресурсами.
Державне замовлення впроваджене для вирішення важливих завдань у галузі науково-технічної діяльності, яке забезпечують фінансуванням та підтримують матеріально-технічними ресурсами.
Державна науково-технічна експертиза є невід'ємним елементом державного регулювання науково-технічної діяльності, яку провадять з метою забезпечення наукової обгрунтованості структури та змісту пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки, відповідних науково-технічних програм та проектів, визначення соціально-економічних та екологічних наслідків науково-технічної діяльності, аналізу ефективності використання науково-технічного потенціалу.
У формуванні та заохоченні науково-технічних кадрів держава проводить певну політику, зокрема забезпечує їхню підготовку і перепідготовку, в тому числі, за межами України, запроваджує систему атестації кадрів, державні та іменні премії у галузі науки і техніки тощо.
Створення і функціонування системи науково-технічної інформації, у яку. входять територіальні мережі центрів первинного збору й опрацювання усіх видів науково-технічних даних, державні центри, наукові бібліотеки, патентно-ліцензійна діяльність забезпечує регулювання всього комплексу правових і економічних відносин, пов'язаних зі створенням, захистом і використанням інтелектуальної власності, є важливою формою державного регулювання розвитку науки і техніки.
Регулювання державою науково-технічної діяльності проводиться також шляхом впровадження державного нагляду за дотриманням стандартів, норм і правил. Цю функцію виконує Державний комітет України зі стандартизації, метрології і сертифікації (Держстандарт України) та його територіальні органи.
З метою регулювання та сприяння науково-технічній діяльності держава застосовує фінансово-кредитні та податкові важелі: створення інноваційних фондів, сприяння організації та діяльності комерційних інноваційних банків, систем страхування науково-технічної діяльності: введення пільгового оподаткування і кредитування, застосування прискореної амортизації основних фондів підприємств, що виконують роботи з пріоритетних напрямів науково-технічного прогресу чи беруть участь у формуванні інноваційних фондів.
Державний інноваційний фонд створюється з бюджетних коштів, які виділяє держава для підтримки науково-технічної діяльності, внесків юридичних і фізичних осіб. Для оперативного вирішення питань матеріально-технічного забезпечення розвитку та використання досягнень науки і техніки в Україні створюють державний резерв матеріально-технічних і сировинних ресурсів, який є складовою Державного інноваційного фонду.
Слід зазначити, що для суб'єктів науково-технічної діяльності запроваджено податкові пільги. Зокрема, державні навчально-виховні заклади, наукові установи й організації, діяльність яких повністю або частково фінансують з бюджету, звільнені від сплати податків.
Амортизаційна політика посідає особливе місце серед важелів державної підтримки розвитку науково-технічного прогресу. Амортизаційні кошти мають конкретне і цільове призначення - відновлення основних засобів, які вибули внаслідок фізичного зношення, погіршення якості, морального старіння.
Патентування, продаж і купівля ліцензій мають важливе значення для подальшого зростання темпів науково-технічного прогресу і підвищення на його підставі ефективності національного виробництва в Україні. З цією метою Кабінет Міністрів видав відповідні рекомендації з патентно-ліцензійної справи. Всі винаходи в Україні повинні бути захищені від їх безоплатного використання іншими країнами, для чого є патентування винаходів за кордоном.
Патентування за кордоном винаходів, зроблених в Україні, а також винаходів, зроблених за кордоном громадянами України, проводять за пропозицією відповідних міністерств і відомств.
Державне втручання у сферу науки і техніки проводиться також через створення промислових дослідницьких центрів, стимулювання їх діяльності за кошти державного бюджету, видачу підприємствам-учасникам цих центрів безкоштовних ліцензій на використання розроблених винаходів і відкриттів.
15.4. Інноваційна діяльність як об'єкт державного регулювання
Сучасні підприємства, які працюють у складному соціально-економічному середовищі, повинні постійно створювати і впроваджувати різного роду інновації, що забезпечують їх ефективну діяльність в ринковій економіці.
Інновація - це постійне оновлення в усіх сферах діяльності галузі підприємства. Вона включає в себе не лише технічні й технологічні розробки, але й усі зміни, що сприяють підвищенню рівня ефективності діяльності галузі, підприємства (нові товари, нові послуги, нові сприятливі умови для клієнтів і т. д.).
Інноваційна діяіьність у сфері господарювання - це діяльність учасників господарських відносин, яка здійснюється на основі реалізації інвестицій з метою виконання науково-технічних програм з тривалими строками окупності витрат і впровадження нових науково-технічних досягнень у виробництво та інші сфери суспільного життя.
Інноваційна діяльність, іншими словами - це діяльність по перетворенню результатів наукової і науково-технічної діяльності в інновації та використанню останніх для забезпечення (або зміцнення) конкурентоспроможності, успішної роботи та економічного розвитку галузі, підприємства.
Інноваційна політика держави - це відношення держави до використання інновацій для вирішення основних завдань соціально-економічного розвитку. Вона проявляється в діяльності державних органів, владних структур всіх рівнів по визначенню, організаційно-управлінському та ресурсному забезпеченню досягнення цілей перетворення продуктів наукової та науково-технічної діяльності в інновації та переході господарських систем на інноваційний шлях розвитку.
Інноваційний процес - це неперервна реалізація дій, спрямованих на використання результатів науково-технічної діяльності для забезпечення прогресивних, якісних змін, що виникають в часі та просторі у господарсько-виробничій системі.
До розробки і реалізації державної інноваційної політики сьогодні прагнуть усі країни. Вплив держави має бути спрямований на: максимальні підтримку і стимулювання власного інноваційного потенціалу, провідних наукових і конструкторських центрів, забезпечення реалізації науково-технічної політики, що відповідає міжнародним стандартам.
Реалізація цих завдань залежить від дієвої державної підтримки інноваційних суб'єктів господарювання, інвестування інноваційної діяльності за рахунок державних і приватних коштів.
Інвестування інноваційної діяльності здійснюється у наступних формах:
o державне (комунальне) інвестування, що здійснюється органами державної влади або органами місцевого самоврядування за рахунок бюджетних та інших коштів відповідно до закону;
o комерційне інвестування, що здійснюється суб'єктами господарювання за рахунок власних або позичкових коштів з метою розвитку бази підприємництва;
o соціальне інвестування, що здійснюється в об'єкти соціальної сфери та інших невиробничих сфер;
o іноземне інвестування, що здійснюється іноземними фізичними та юридичними особами, а також державами;
o спільне інвестування, що здійснюється суб'єктами України разом з іноземними фізичними та юридичними особами, міжнародними організаціями.
Варто відмітити, що інноваційна діяльність передбачає інвестування наукових досліджень і розробок, спрямованих на здійснення якісних змін у стані продуктивних сил і прогресивних міжгалузевих структурних зрушень, розробки і впровадження нових видів продукції і технологій.
Інноваційна діяльність проводиться за такми основними напрямами:
o проведення наукових досліджень і розробок, спрямованих на створення об'єктів інтелектуальної власності, науково-технічної продукції;
o розробка, освоєння, випуск і розповсюдження принципово нових видів техніки і технології;
o розробка і впровадження нових ресурсозберігаючих технологій, призначених для поліпшення соціального і екологічного становища;
o технічне переозброєння, реконструкція, розширення, будівництво нових підприємств, що здійснюються вперше як промислове освоєння виробництва нової продукції або впровадження нової технології.
Удосконалення державного регулювання інноваційної діяльності здійснюється такими шляхами:
o визначення інноваційної діяльності як необхідної складової інвестиційної та структурно-галузевої політики; формування і забезпечення реалізації інноваційних програм та цільових проектів;
o створення економічних, правових та організаційних умов для забезпечення державного регулювання інноваційної діяльності;
o створення та сприяння розвиткові інфраструктури інноваційної діяльності.
Державою проводиться контроль за інноваційною діяльністю суб'єктів господарювання та інших учасників господарських відносин, її відповідність вимогам законодавства і державним інноваційним програмам. Законом можуть бути передбачені галузі або об'єкти інноваційної діяльності, в яких обмежується чи забороняється використання іноземних інвестицій.
Суб'єктам інноваційної діяльності держава гарантує:
o підтримку інноваційних програм і проектів, спрямованих на реалізацію економічної та соціальної політики держави;
o підтримку створенню та розвитку суб'єктів інфраструктури інноваційної діяльності;
o охорону та захист прав інтелектуальної власності, захист від недобросовісної конкуренції у сфері інноваційної діяльності;
o вільний доступ до інформації про пріоритети державної економічної та соціальної політики, про інноваційні потреби та результати науково-технічної діяльності, крім випадків, передбачених законом;
o підтримку щодо підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів у сфері здійснення інноваційної діяльності. Слід відмітити, що інноваційні проекти, які інвестуються за
рахунок Державного бюджету України або місцевих бюджетів, а також проекти, замовниками яких є органи державної влади чи органи місцевого самоврядування, підлягають обов'язковій державній експертизі відповідно до законодавства. Інноваційні проекти, що інвестуються за рахунок інших джерел, підлягають обов'язковій державній експертизі з питань дотримання екологічних, містобудівних та санітарно-гігієнічних вимог.
Уразі необхідності експертиза окремих інноваційних проектів, що мають важливе народногосподарське значення, може здійснюватися за рішенням Кабінету Міністрів України.
Крім того, слід зазначити, що відносини, які виникають у процесі здійснення інноваційної діяльності, регулюються ГКУ та іншими законодавчими актами. До вказаних відносин у частині, не відрегульованій Господарським Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.
ГЛОСАРІЙ
-А-
Адміністративні методи - методи, які ґрунтуються на трьох типах заходів: заборона, дозвіл, примус. Адміністративно-правові методи ДРЕ регламентують і суттєво обмежують свободу економічного вибору, або взагалі зводять її до нуля.
Адміністративне регулювання - дії органів виконавчої влади адміністрацій держави або регіону, спрямовані на збалансування інтересів суб'єктів господарювання навколо державних пріоритетів за допомогою нормативних актів, вказівок, розпоряджень.
Адміністративна реформа - політико-правова реорганізація у сфері виконавчої влади, яка передбачає вдосконалення її організаційної структури, функцій, кадрового забезпечення, взаємовідносин з місцевим самоврядуванням; реформа системи державного управління, спрямована на формування функціонального типу системи державного управління (у тому числі й економікою) і посилення місцевого самоврядування.
Антиінфляційна політика - комплекс регуляторних заходів, спрямованих на боротьбу з інфляцією та на обмеження масштабів інфляційних наслідків. Відповідно до існуючих типів інфляції, виділяють
антиінфляційну політику управління чинниками попиту та анти-інфляційну політику управління чинниками витрат. Антшнфяя-ційна політико управління попитом має назву дефляційної політики і грунтується на регулюванні платоспроможного попиту з метою його обмеження через застосування заходів грошово-кредитної, бюджетної та структурно-інвестщійної політики.
-Б-
Банкрутство - боргова неспроможність підприємства, компанії, банку тощо, припинення платежів за борговими зобов'язаннями, внаслідок чого вони втрачають право самостійно управляти та розпоряджатися своїм майном.
"Бізнес-інкубатори" - ядро технополісів, де створюються сприятливі (тепличні) умови для створення дрібних наукомістких фірм - організація навчання, робота на сучасному обладнанні, за новітніми технологіями, підготовка до впровадження інновацій у виробництво, формування відповідного мікроклімату, мотивація та стимулювання власного бізнесу.
Бюджет - розпис, кошторис грошових доходів та витрат держави, міста, підприємства, які вони передбачають одержати і витратити в майбутньому періоді.
Бюджетне відшкодування - сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку.
Бюджетний дефіцит - перевищення видатків у державному бюджеті над доходами; один із чинників розвитку інфляційного процесу; показник кризового фінансового стану.
Бюджетна резолюція - спеціальна постанова Верховної Ради України, яка визначає головні напрями та пріоритети бюджетної політики на наступний рік.
Бюджетна політика - ідеологія формування ДБ, а саме - визначення джерел і сум надходжень коштів до нього, державних видатків, шляхів покриття дефіциту бюджету.
Бюджетний процес - порядок складання, розгляду та затвердження бюджетів, їх виконання і контроль за їх виконанням.
-В-
Валовий продукт - загальний обсяг виробництва продукції народного господарства країни, окремих підприємств у грошовому виразі. Валовий національний продукт - сукупна вартість кінцевої продукції та послуг, створених як у країні, так і за її межами.
Валюта - 1. Грошова одиниця певної країни та ЇЇ тип. 2. Грошові знаки іноземних держав, що використовуються у міжнародних розрахунках (іноземна валюта). 3. Наднаціональна (міжнародна, регіональна) грошова розрахункова одиниця та платіжні кошти (напр., ЕКЮ, дол. США). Вільно конвертована валюта, що вільно обмінюється на всі інші національні валюти.
Валютна інтервенція - цільові операції з купівлі-продажу іноземної валюти з метою підвищення (зниження) курсу національної валюти. Здійснюється у значних розмірах у короткі строки шляхом втручання центральних банків і державних скарбниць в операції на валютному ринку з метою впливу на курс національної або іноземної валюти через її продаж або купівлю.
Валютне котирування - встановлення курсів іноземних валют відповідно до чинних законодавчих норм і практики, що склалася. Проводиться центральними банками.
Валютний курс - ціна грошової одиниці національної валюти, виражена у грошових одиницях іншої країни; співвідношення між грошовими одиницями різних країн.
Валютний паритет - законодавче встановлення співвідношення між двома валютами, що є основою валютного курсу.
Валютний ринок - система сталих економічних та організаційних відносин щодо операцій купівлі-продажу іноземних валют і платіжних документів в іноземній валюті.
Валютне регулювання - сукупність заходів з боку держави і НБУ у сфері валютних відносин, які, окрім валютних обмежень, включають ще регулювання валютних курсів та імпортні депозити.
Валютні резерви - централізовані запаси золота й іноземної валюти, що зберігаються у центральних банках і валютно-фінансових органах країни.
Вивіз капіталу - експорт капіталу в інші країни компаніями та державою.
Видатки бюджету поточні (споживання) - видатки бюджетів на фінансування мережі підприємств, установ, організацій, які діють на початок поточного року, а також на фінансування заходів соціального захисту населення.
Видатки бюджету розвитку - видатки бюджетів на фінансування інвестиційної та інноваційної діяльності, зокрема: фінансування капіталовкладень, структурної перебудови, субвенцій та інші видатки, пов'язані з розширеним відтворенням.
Відтворювальна структура національної економіки - структура економіки, яка характеризує використання ВВП (НД) на відтворення основного капіталу, споживання та нагромадження і співвідношення між виробничим та особистим споживанням.
Вільні (спеціальні) економічні зони - території, на яких запроваджується спеціальний правовий режим економічної діяльності і порядок застосування законів України. На території спеціальної (вільної) економічної зони можуть запроваджуватися пільгові митні, податкові, валютно-фінансові й інші умови підприємництва вітчизняних та іноземних інвесторів.
Вторинний ринок - продаж або купівля дилерами та брокерами цінних паперів, що є в обігу.
-Г-
Галузь ("промисловість, сільське господарство, транспорт, будівництво, зв'язок, лісове господарство тощо) - абстрактно-умовні, логічні утворення, що охоплюють підприємства й організації, які здійснюють виконання однотипних функцій і видів діяльності.
Галузева структура економіки - виражає пропорції розвитку окремих галузевих секторів, груп галузей, міжгалузевих комплексів, галузей, під-галузей, видів діяльності, виробництв, сфер національної економіки.
Гіперінфляція - надзвичайно швидке зростання товарних цін і грошової маси в обігу, яке веде до різкого знецінення грошової одиниці, розладу платіжного обігу, порушення нормальних господарських зв'язків.
Господарська діяльність - будь-яка діяльність, у тому числі підприємницька, юридичних осіб, а також фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, пов'язана з виробництвом (виготовленням) продукції, торгівлею, наданням послуг, виконанням робіт.
Грошово-кредитна (монетарна) політика - урядова політика, шо впливає на кількість грошей в обігу; комплекс заходів у грошово-кредитній сфері, спрямованих на забезпечення економіки стабільною національною грошовою одиницею (валютою), на контролювання (стримування) інфляції, стимулювання економічного зростання, забезпечення високого рівня зайнятості населення та вирівнювання платіжного балансу.
Грошовий мультиплікатор - показник, який показує, на скільки одиниць змінюється потенційна пропозиція банківською системою кредитних грошей в разі зміни надлишкових резервів на одиницю.
-д-
Девальвація - офіційне зниження курсу національної грошової одиниці відповідно до іноземних валют. Результат інфляції, дефіциту державного бюджету, непомірних витрат на будь-що тошо.
Демпінг - продаж товарів на зовнішніх ринках за цінами, нижчими, ніж витрати на їхнє виробництво.
Демпінг валютний - знецінення валюти певної країни щодо валюти країни-імпортера.
Депозитарій цінних паперів - юридична особа, яка провадить суто депозитарну діяльність та може здійснювати кліринг та розрахунки за угодами щодо цінних паперів.
Депозити - 1. Грошові суми, внесені на зберігання у кредитні установи (банки), за якими вкладнику виплачується певний відсоток. 2. Цінні папери (акції, облігації"), внесені на зберігання у кредитні установи.3. Внески на сплату митних зборів та в адміністративні органи.
Дерегулювання економіки - обмеження державного втручання у діяльність підприємців шляхом проведення організаційно-правових, адміністративних та економічних заходів.
Державний борг - сукупна кількість урядових цінних паперів, випущених в обіг на внутрішньому і зовнішньому ринках, та одержані кредити; накопичені зобов'язання держави перед банками-кредиторами, власниками державних ЦП тошо.
Державний бюджет - річний план державних видатків і джерел їх фінансового покриття; річний план утворення та використання фінансових ресурсів, необхідних державі для виконання нею відповідних функцій і реалізації конкретних цілей; складова консолідованого (зведеного) бюджету.
Державна економічна програма - індикативний функціональний документ, який поєднує за ресурсами, строками виконання і виконавцями комплекс соціально-економічних, виробничих, науково-технологічних, організаційно-економічних та інших заходів, які спрямовані на вирішення пріоритетної народногосподарської проблеми (чи групи проблем), реалізація якої вимагає участі багатьох галузей, регіонів і господарських органів.
Державне замовлення (держконтракт як форма реалізації держзамовлення) - договір між державою і суб'єктами господарювання на виготовлення певного товару чи виконання певного виду робіт (надання послуг) з метою задоволення соціально-економічних потреб споживачів, стимулювання виробництва дефіцитного товару, у тому числі й на експорт, розвитку пріоритетних галузей і виробництв, впровадження нових технологій, підтримки і