Економіка підприємств - Горбонос Ф.В. - 12.1. Характер праці та її особливості в аграрному секторі

12.1. Характер праці та її особливості в аграрному секторі

Змінюючи природу в процесі виробництва, людина утверджує себе як соціальний суб'єкт. У процесі виробництва відбувається його взаємодія і з зовнішньою, і з олюдненою природою. На відміну від засобів праці людина розвивається у процесі виробництва: вона збагачує досвід, поглиблює знання, вдосконалює навички, маючи безперечно, на початку трудової діяльності менший багаж знань, аніж наприкінці. Отже, в процесі праці розвиваються якісні характеристики людини як продуктивної сили, підвищується рівень кваліфікації. Це є надзвичайно позитивним, оскільки в процесі праці виникає низка суперечностей: людина - предмет праці; людина - засіб праці; засіб праці - предмет праці. Зазначені суперечності фіксують внутрішні протиріччя, що складаються між основними елементами продуктивних сил, і тому працю звести лише до простих елементів відносин неможливо. Вона повинна охоплювати поділ праці та її кооперацію, технологічне і наукове забезпечення процесу праці й інші елементи.

Жодна людина у світі не може заперечити важливість праці та зайнятості в господарському поступі. Погляди на роль цих категорій упродовж тисячоліть змінювались разом з еволюцією економічного світогляду, що зародився ще з давніх-давен. Уперше економічна думка стосовно праці сформовано і чітко виявилась в епоху античності - саме з неї варто починати трактування ролі людської праці в господарському процесі.

Праця - основний засіб існування. Такий лейтмотив багатьох світоглядних концепцій різних народів на початку розвитку цивілізації.

Багато вчених розглядають працю як джерело вартості й багатства, тому прагнення збільшити багатство за допомогою багатства є справжньою причиною, що стимулює людей до праці, робить їх корисними у примноженні багатства держави.

Отже, праця була, є і буде основним джерелом багатства людей. Лише за допомогою живої праці можуть бути введені в процес виробництва всі інші засоби. Саме жива праця повинна перетворити засоби виробництва у діючі. Яким би високим не був рівень науково-технічного прогресу, вирішальним чинником на виробництві (ми про це вже згадували) є людина, її праця ніколи не втратить визначальної ролі.

Під працею розуміють цілеспрямовану діяльність людей, в процесі якої вони використовують свої зусилля та знання, щоб пристосувати сили природи до власних життєвих потреб.

Працею називають лише працю людей, і вона вимірюється затратами робочого часу. Не можна ототожнювати працю і роботу. Трактор, кінь теж працюють, але вони виконують роботу: вода несе каміння з гори, обертає турбіну - це теж робота, але вимір її має інші одиниці. Отже, праця притаманна тільки людині.

У процесі виробництва люди налагоджують певні зв'язки, працюють один на одного, і тому праця завжди є суспільною.

Праця - природна необхідність людей, котрі володіють певною робочою силою. Споживання її в процесі виробництва відображається в отриманому результаті, а останній значно залежить від рівня розвитку продуктивних сил. Отже, процес праці, що охоплює саму працю, засоби праці й предмети праці, варто розглядати не лише як процес створення споживчих

вартостей, а й як певні взаємовідносини самих людей, людей і засобів праці, людей і суспільства.

Серед цих взаємопов'язаних елементів творча функція властива тільки живій праці. Лише вона створює нову вартість і лише вона є джерелом національного доходу.

Кожній суспільно-економічній формації та кожній окремій галузі відповідають свої особливості праці, що випливають і з характеру та форм власності на засоби виробництва, і з різних форм організації, впливу умов і сторонніх чинників виробництва. При капіталізмі, де існує приватна власність на засоби виробництва, виявляється приватновласницький характер на присвоєння результатів праці, а при соціалізмі, зі суспільною власністю на засоби виробництва, результати праці мають загальнодержавний характер. Відчуження від засобів виробництва, а ще більше від результатів праці, не завжди корисне для зростання суспільного багатства та добробуту людей. В аграрних підприємствах, коли діяла командно-адміністративна система управління, не скрізь застосування суспільної праці здійснювалось на засадах самостійності. У зв'язку з цим гальмувались процес запровадження у виробництво досягнень науково-технічного прогресу, технічне переозброєння, скутою була ініціатива.

Дія економічного закону зростання продуктивності праці в аграрному секторі економіки має особливості:

- результативність праці залежить від розвитку живих організмів рослин і тварин. Процес зростання продуктивності праці та відтворення продукції тут здійснюється з урахуванням не лише економічних законів, а й законів природи. Тому домогтися підвищення результатів праці можна лише на основі збільшення врожайності сільськогосподарських культур і підвищення продуктивності тварин;

- ефективність праці значною мірою залежить від природних умов. При рівних затратах живої праці у несприятливих кліматичних умовах природна продуктивність нижча, ніж у сприятливих. Тому підвищити її можна внаслідок прискорення зростання суспільної праці на основі запровадження у виробництво досягнень науки і техніки, передового досвіду, високопродуктивної техніки і технологій, а також поліпшення форм організації та оплати праці;

- у сільському господарстві робочий час не збігається з періодом виробництва, у зв'язку з чим яскраво виражена сезонність, нерівномірний режим роботи і затрат праці впродовж року;

- тут поєднується низка трудових функцій, що виконують працівники. Це обумовлено різноманітністю і короткими термінами їх виконання;

- затрати праці здійснюються не лише в суспільному, а й у підсобному господарстві, продукція якого є складовою внутрішнього валового продукту, виробленого в країні.

Загальний економічний закон зростання продуктивності праці полягає у необхідності зниження затрат суспільної праці на виробництво одиниці продукції, тому знання й уміле використання особливостей праці в аграрному секторі економіки є запорукою цього.