Існування підприємства у зовнішньому середовищі передбачає його взаємодію не лише з контрагентами, об'єктами ринкової інфраструктури, а й з державними органами, які регулюють і контролюють господарську діяльність. Одне з фундаментальних завдань суспільства полягає в тому, щоб координувати економічну діяльність великої кількості суб'єктів господарювання. Економічна теорія визнає два основних протилежних способи координації:
- централізоване управління і використання засобів примусового характеру;
- добровільне співробітництво за допомогою ринкової системи.
Незважаючи на визнання української економіки ринковою, другий спосіб не лишається єдиним та ефективним. Реальна економіка потребує вдалого гармонійного поєднання обох способів координації дій суб'єктів господарювання, досягнення ефективної рівноваги між стихійними ринковими чинниками і регулюючими функціями влади.
У моделі ринкової економіки через ринковий механізм пропозиції та попиту бажання споживачів (суспільства) доводяться до підприємств, а через них і до постачальників ресурсів. Проте саме конкуренція змушує підприємства і постачальників ресурсів належним чином задовольняти їх бажання. Якщо в галузі немає конкуренції і в ній панує, припустимо, одна гігантська фірма (монополіст), яка в змозі завадити вступу в галузь потенційних конкурентів, така фірма може, перешкоджаючи розширенню галузі, продовжувати отримувати економічний прибуток.
Однак на багатьох ринках продуктів і ресурсів конкуренція має місце між небагатьма великими підприємствами, а не між великою кількістю дрібних, як це передбачається в чистій формі ринкової системи. Вступу до ряду високоприбуткових галузей перешкоджають патенти, обмежений доступ до ключових ресурсів, великі переваги у рівні витрат виробництва, дискримінаційна цінова стратегія та інші бар'єри. У реальному житті конкуренція в багатьох галузях зовсім не є такою сильною, як в ідеальній ринковій системі. Це означає, що рішення підприємств і постачальників ресурсів не настільки досконало синхронізуються з рішенням споживачів і що виробничі цілі суспільства не настільки послідовно ставляться перед усією економікою.
Інша відмінність між ідеальною ринковою моделлю і реальною економікою полягає в економічній ролі, яка в останній належить уряду. Через свій уряд суспільство впроваджує заходи, спрямовані на виправлення недоліків ринкової системи. Тому уряд проводить політику, що має на меті не лише збереження і підтримання конкуренції, а й усунення певних недоліків, породжених ринковою системою, з тим, щоб сприяти належному розподілу ресурсів, коли зовнішні вигоди й витрати стають суттєвими, забезпечити задоволення колективних потреб і сприяти повній зайнятості.
Завдання економічної політики держави - створення сприятливих умов для розвитку підприємств і галузей. Державне регулювання економіки та анти монопольні заходи належать до найважливіших галузей економічної політики. Зважаючи на наявність сфери державного регулювання в економічному середовищі, менеджери і власники підприємства мають ретельно вивчати законодавчу і нормативну базу стосовно засобів і методів державного регулювання щодо суб'єктів господарювання, відстежувати новації у цій сфері з метою побудови діяльності підприємства відповідно до вимог чинного законодавства. Відсутність знань і, відповідно, недотримання вимог стосовно державного регулювання може дорого коштувати підприємству, а інколи може призвести і до порушення процедури його ліквідації.
Сферою державного регулювання є не тільки процеси на етапі створення підприємства (реєстрація, визначення організаційно-правової форми, ліцензування), а й відносини між підприємством і державою з приводу розподілу створеної доданої вартості, які регулюється через встановлення правил оподаткування юридичних осіб.
Не обділені державною увагою і внутрішні питання підприємства, пов'язані з організацією оплати праці, сертифікацією продукції, квотуванням і ліцензуванням експорту тощо. Через встановлення рівня мінімальної оплати, обов'язкових надбавок (за шкідливі умови праці тощо) держава втручається і в процеси внутрішньофірмового планування і організації діяльності підприємств.
Отже, будуючи систему планування і менеджменту на підприємстві, його керівники мають враховувати наявність засобів державного регулювання.
Нормативна база
12.1. Економічні функції держави в умовах ринкової економіки
12.2. Фінансово-кредитна та амортизаційна політика
12.3. Система оподаткування
Податки і збори (обов'язкові платежі), які сплачуються юридичними особами - суб'єктами підприємницької та інших видів діяльності.
Податок на додану вартість.
Податок на прибуток.
Єдиний податок.
Фіксований сільськогосподарський податок.