Економіка праці та соціально-трудові відносини - Грішнова О.А. - 4.1. Розвиток концепції людського капіталу

4.1. Розвиток концепції людського капіталу.

4.2. Людський капітал як соціально-економічна категорія.

4.3. Інвестиції в людський капітал.

4.4. Аналіз зисків та витрат при інвестиціях в освіту.

4.5. Методи економічної оцінки ефективності інвестування в людський капітал.

Резюме.

Терміни і поняття.

Запитання та завдання для індивідуальної роботи.

Література для поглибленого вивчення теми.

В історії економічної думки останніх десятиріч однією з найвизначніших подій стало створення теорії людського капіталу. Значний вплив цієї теорії на весь подальший розвиток економічної науки інколи порівнюють з революцією в економічній думці.

Поняття людський капітал ввійшло в науку на початку 60-х років XX ст. в західній економічній літературі. Можна виділити дві основні причини виникнення інтересу до цього поняття. По-перше, це загальна закономірність розвитку сучасної науки в цілому, яка виявляється в концентрації уваги вчених на дослідженні проблем людини. По-друге, це визнання того факту, що активізація творчих потенцій людини, розвиток висококваліфікованої робочої сили є найефективнішим способом досягнення економічного зростання. Людський капітал визнаний найціннішим ресурсом, набагато важливішим, ніж природні ресурси або накопичене багатство. Саме людський капітал, а не матеріальні засоби виробництва, є наріжним каменем конкурентоспроможності, економічного зростання і ефективності.

Використовуючи теорію людського капіталу, можна логічно пояснити і глибше дослідити такі кардинальні проблеми, як людський

розвиток, економічне зростання, розподіл доходів, роль і значения освіти та професійної підготовки в суспільному відтворенні, вікова динаміка заробітків, мотивація тощо. Зокрема ця теорія дає змогу визначити доцільність витрат, наприклад на навчання або на зміну місця роботи залежно від розміру майбутнього приросту доходів і тривалості їх одержання, що має не лише навчальне та виховне, але й мотиваційне значення для економістів. Ця теорія стала ідеологією значних інвестицій в освіту та розвиток людей на всіх рівнях, оскільки вони розглядаються як ефективне джерело економічного зростання.

При вивченні матеріалів цієї глави завдання студента полягає в тому, щоб чітко з'ясувати соціально-економічну сутність категорії людський капітал, її значення для соціально-економічного розвитку, зрозуміти специфіку інвестицій в людський капітал, навчитися визначати вигоди і витрати при інвестуванні в освіту і розраховувати показники ефективності інвестування в людський капітал.

4.1. Розвиток концепції людського капіталу

Теорія людського капіталу досліджує залежність доходів працівника, підприємства, суспільства від знань, навичок та природних здібностей людей. Принципові ідеї такої залежності висловив ще А. Сміт. Передвісником цієї теорії стали наукові праці видатного радянського вченого-економіста академіка С.Г. Струміліна, який теоретично обґрунтував значення для народного господарства розвитку освіти і одним з перших спробував дати кількісну оцінку впливу освіти на ефективність праці і виробництва. Бурхливого розвитку теорія людського капіталу набула в другій половині нашого століття завдяки роботам американських вчених Г. Беккера, Я. Мінсе-ра, Т. Шульца та інших. Офіційною датою народження цієї теорії традиційно вважається жовтень 1962 p., коли була опублікована серія статей, присвячених виключно проблемі людського капіталу. Однак за цей недовгий час нова теорія здобула багато прихильників і загальне наукове визнання. Підтвердженням цього стало присудження в 1992 р. Нобелівської премії в галузі економіки професору

Чиказького університету (США) Г.С. Веккеру за значний внесок у розробку і популяризацію ідей теорії людського капіталу.

В наш час ця теорія посіла чільне місце в структурі економічних знань, їй присвячується багато науково-дослідницьких робіт, вона є обов'язковим предметом вивчення на економічних факультетах коледжів та університетів зарубіжних країн.

З позицій теорії людського капіталу доходи людей є закономірним підсумком раніше прийнятих рішень. Тобто людина, приймаючи те чи інше рішення, може безпосередньо впливати на розмір своїх майбутніх доходів. Можна значно підвищити майбутні доходи, вкладаючи кошти у свою освіту і професійну підготовку, здоров'я, культуру, збільшуючи тим самим свій власний (приватний) людський капітал.

Теорія людського капіталу виникла на основі попереднього розвитку економічної науки. Передусім вона пов'язана з розвитком концепції капіталу. Ще за часів зародження капіталістичних відносин у роботах класиків політичної економії при визначенні змісту поняття "капітал" зустрічаються спроби віднести до нього саму людину або її здібності. В. Петті першим висловив ідею про те, що люди з їхніми виробничими здібностями являють собою багатство. На його погляд "вбачається розумним те, що ми звемо багатством, майном чи запасом країни і що є результатом попередньої чи минулої праці не вважати чимось відмінним від живих діючих сил, а оцінювати однаково".

А. Сміт, визначаючи суть основного капіталу суспільства, відзначав, що він на рівних складається не лише із машин, споруд та землі, але також "із набутих корисних здібностей всіх громадян чи членів суспільства".

Для західної економічної науки XIX — початку XX ст. вже досить характерними стають спроби вчених трактувати людину або її знання і здібності до праці як капітал. В цей час виділились два основних підходи до визначення зв'язку людини, її знань і здібностей з капіталом.

Прихильники теорії трьох факторів виробництва (В. Бейджхот, Ф. Ліст, А. Маршалл, Дж. Мілль, В. Рошер, Г. Сіджуік) беззаперечно відкидають ідею включення самої людини з її природними якостями до категорії капіталу. Але при цьому вони схильні розглядати як складову частину капіталу чи багатства людські знання і здібності до праці. За словами Дж. Мілля, "сама людська особа... не е капіталом. Людина е ціллю, заради якої існує багатство. Але її набуті здібності, що виступають лише як засіб і реалізуються лише через працю, на всіх підставах можна віднести до категорії капіталу. На основі такого підходу до проблеми взаємозв'язку людини, її здібностей до праці і капіталу виникли традиційні визначення поняття "людський капітал, серед яких і визначення Г. Бек к ера.

Інший напрямок в економічній науці складають праці вчених, що відносять саму людину з її природженими якостями до капіталу (Л. Вальрас, Дж. Маккулох, Г. Маклеод, І. Фішер та ін.). Вони оцінювали людину як елемент капіталу, і як розвиток їх трактувань виникли так звані альтернативні, або розширюючі теорії людського капіталу. Означення "розширюючі доречніше в цьому випадку, оскільки у більшості ці теорії не заперечують традиційні, але і не обмежуються лише ними, розширюючи тим самим зміст поняття "людський капітал.

Поява і розвиток альтернативних концепцій людського капіталу багато в чому пов'язана з роботами відомого американського економіста першої половини XX ст. І. Фішера, зокрема його теорії "всеосяжного капіталу". Ця теорія виникла в період тотального панування в духовному і суспільному житті американського суспільства ідей прагматизму. З позицій цих ідей стверджувалося, що істиною в цьому світі є лише те, що відповідає практичним цілям і завданням життя. Стосовно економіки робився висновок, що діяльність людей повинна бути спрямована виключно на досягнення практичного результату і життєвого успіху. Д. Д'юі, один із найвідоміших провідників ідей прагматизму, навіть оголосив успіх критерієм моральності.

За цих умов багато хто став визначати цінність будь-якої речі, знання, вчинку виключно її практичною корисністю і доцільністю.

Чітко виявився вплив ідей прагматизму і в концепції "всеосяжного капіталу" І. Фішера. Відкинувши теорію трьох факторів виробництва, він прямо стверджував, що капіталом є все те, що здатне протягом певного часу приносити дохід. Він доводив, що людина, як і інші корисні матеріальні об'єкти, входить до складу капіталу, пояснюючи це так: "Вона (людина) так само матеріальна, як матеріальні кінь чи бик. Людина може належати іншій особі (у випадку рабства) або ж самій собі. І в тому, і в іншому випадку вона корисна своєму власникові".

Теорія капіталу І. Фішера стала основою для виникнення різноманітних альтернативних концепцій людського капіталу. їх автори включають у поняття людського капіталу не лише знання та вміння людей, не лише їхню здатність до праці, але і фізичні, психологічні, світоглядні, суспільні, культурні якості і здібності людей. Для них людським капіталом є, наприклад, такі якості, як фізична сила і зовнішня привабливість, вміння встановлювати і підтримувати необхідні знайомства, дотримуватися законів і традицій, організовувати свою діяльність, підтримувати дисципліну праці, вірно поводитися тощо. При цьому зазначені якості й здібності людей у структурі людського капіталу для прихильників альтернативного підходу відіграють якщо не більше, то в усякому разі і не менше значення, ніж рівень освіти або здоров'я людини.

В альтернативних теоріях, як і в традиційних, немає одностайності в питаннях визначення змісту поняття "людський капітал". Автори відомого підручника з економіки С. Фішер, Р. Дорнбуш, К. Шмалензі вбачають у людському капіталі передусім природжені здібності і талант людини, а потім уже її освіту і набуту кваліфікацію.

Професор Массачусетського технологічного інституту Л. Туроу включає в поняття людського капіталу "виробничі здібності, обдарування і знання" людини, а також таку специфічну характеристику як "повага до політичної і соціальної стабільності".

Ф. Мах луп, професор Принстонського університету, відносить до людського капіталу будь-які "вдосконалення", що "збільшують фізичні або розумові здібності людини".

В Україні відома концепція людського капіталу, яку запропонував американський економіст, викладач Вашингтонського університету Дж. Кендрик у роботі "Сукупний капітал США і його формування", перекладеній російською мовою і опублікованій в СРСР у

1978 p. На думку Дж. Кендрика капітал — це "здатність протягом певного періоду створювати певний продукт і дохід, включаючи не-ринкові форми доходу"1. Виходячи з такого визначення капіталу, вчений поділяє його на дві основні складові — речовий і неречовий капітал, а кожна з цих частин, у свою чергу, поділяється на капітал втілений і не втілений у людях. Людським капіталом у цій структурі буде втілений у людях речовий і неречовий капітал.

Речовий капітал, втілений в людях, — це капітал, одержаний шляхом вкладень у формування та виховання людини. У традиційних поглядах на людський капітал такі вкладення розглядаються виключно як споживання і їх не вважають інвестиціями. На думку Дж. Кендрика "непослідовно кваліфікувати витрати на освіту людини як інвестиції, а витрати на формування людської істоти, чий розум і рефлекси одержують освіту і тренування, не вважати інвестиціями"2.

Неречовий капітал, втілений в людях, — це витрати на освіту та професійну підготовку людини, її здоров'я, а також на мобільність трудових ресурсів. На перший погляд, це трактування неречового капіталу, втіленого в людях, ідентичне концепції людського капіталу Г. Беккера. Проте трактування інвестицій Дж. Кендриком має свої особливості, передусім у розумінні інвестицій у освіту та професійну підготовку.

Дж. Кендрик відносить до втіленого в людях неречового капіталу так звані загальноосвітні й практичні знання. Загальноосвітні знання, що складають основну масу всіх наявних у природі знань, складаються із знань інтелектуальних і духовних. Різниця між ними полягає в тому, що інтелектуальні — це знання про навколишній світ, людське суспільство і культуру, а духовні — це знання про місце та призначення людини у світі і її головні життєві цінності, й інтелектуальні, та духовні знання людина одержує за допомогою будь-якої гуманітарної освіти, включаючи, наприклад, релігійну освіту. Однак хоча гуманітарна освіта, за визнанням самого Дж. Кендрика, здатна приносити "дохід лише в негрошових, психологічних формах", на його погляд, ця обставина "не позбавляє нас підстав кваліфікувати створений нею (освітою) запас знань як капітал". Практичні знання ("ноу-хау") розраховані на те, щоб підготувати людей до конкретних видів трудової діяльності. Людина отримує такі знання частково за рахунок освіти, але головним чином за рахунок професійної підготовки. Саме практичні знання, одержані в процесі навчання і професійної підготовки, "спеціально спрямовані на збільшення здатності людини створювати дохід"1.

Крім цих двох основних видів знань, Дж. Кендрик відносить до інвестицій у людський капітал "знання, призначені для розваг" в тій частині, якою вони сприяють отриманню психологічного ефекту, а також знання, одержані шляхом "практичного досвіду, що здобувається під час роботи, відпочинку та роздумів"2.

Щодо інших компонентів, які складають втілений в людях неречовий капітал, Дж. Кендрик застосовує визначення, аналогічні традиційному підходу в трактуванні змісту людського капіталу, але до інвестицій у здоров'я людей він відносить також витрати держави на охорону навколишнього середовища. Очевидно, це є наслідком посилення у всьому світі уваги до проблем екології.

Виникнення і широке розповсюдження в економічній науці альтернативних концепцій людського капіталу викликане існуючими реаліями ринкової економіки, які останніми роками все помітнішими стають і у нашій країні. Дуже часто в справі збільшення заробітків важливішим є не знання, вміння та освіта, а знайомства та зв'язки людини. Хороша освіта і міцне здоров'я ще не гарантують одержання відповідного доходу. Кожен з нас знає десятки прикладів, коли люди з однаковою освітою, досвідом та інтелектуальним потенціалом опинилися нині на різних полюсах матеріального добробуту. В реальному житті діє безліч різноманітних, нерідко випадкових факторів, від яких залежать доходи і добробут людини. Ця обставина вже вивчається економічною наукою. Наприклад, дослідженнями Фонду Карнегі та Технологічного інституту Карнегі ще в першій половині XX ст. було встановлено, що фінансові успіхи спеціалістів, зайнятих навіть у таких технічно складних галузях економіки, як машинобудування, приблизно лише на 15 % обумовлюються їхніми професійними знаннями і на 85 % вмінням спілкуватися з колегами, тобто особистими якостями та здатністю керувати людьми8.

Слід також зазначити, що нині існують і з'являються все нові професії, представники яких мають дуже високі заробітки, але фінансовий успіх яких не завжди повністю, а інколи і зовсім не можна віднести лише на рахунок їхніх освітнього рівня чи здоров'я (моделі рекламного бізнесу, кінозірки, знамениті професійні спортсмени тощо).

Альтернативні концепції людського капіталу намагаються врахувати весь спектр якостей людини, які можуть приносити доходи, і які не враховувалися при традиційному підході. Щоправда, у традиційному підході повністю не заперечується вплив природних здібностей на розмір доходу. Наприклад, Б. Денісон пояснює 60 % різниці в заробітках людей безпосереднім впливом освіти, а 40 % — нерівністю їхніх здібностей1. В1970—1980-х роках ряд вчених, що проводили дослідження в цій галузі, відносили на рахунок нерівностей здібностей різницю в доходах людей в межах 10—25 %2. Однак, визнаючи вплив здібностей людини на розмір її доходів, представники традиційного підходу відводять їм другорядну, несуттєву роль. Природні здібності вони вважають лише передумовою, від якої залежить ефективність навчання чи підтримання здоров'я. А дехто з прихильників традиційних поглядів взагалі заперечує подібний вплив. Наприклад, Т. Шульц стверджує, що "все більш сумнівним є те, що значна частина заробітків, які ми приписуємо освіті і вищій освіті, може бути економічною рентою на природжені здібності"8.

При альтернативному підході природні здібності і якості людини у справі одержання грошових доходів оцінюються дуже високо. Деякі вчені вважають міру їх впливу навіть більшою, ніж вплив ост віти. Наприклад, П. Тобмен у результаті ряду досліджень дійшов висновку, що на частку генетичного потенціалу людини доводиться 45 % різниці в заробітках, на частку соціального походження — 12 %, а на частку освіти в тій мірі, в якій вона не є передавачем гли-бинніших факторів — лише близько 6 %4.

Отже, продуктивні якості і характеристики людини визнані особливою формою капіталу на підставі того, що їх розвиток потребує значних витрат часу і матеріальних ресурсів, і що вони, подібно фізичному капіталу, забезпечують своєму власнику грошовий дохід.