Економічна безпека - Користін О.Є. - § 4. Оцінювання безпеки інфляційних процесів

Поступальний соціально-економічний розвиток держави неможливий без фінансової стабільності, але їй на заваді стає висока і мінлива інфляція, що, у свою чергу, формує специфічну категорію — інфляційну безпеку.

Інфляція є порушенням процесу суспільного відтворення внаслідок перенасичення сфери обігу грошовими знаками понад реальні потреби господарського комплексу та їх знецінення. Розрізняють інфляцію попиту і інфляцію пропозиції (витрат виробництва). Інфляційні процеси викликають стрімке зростання цін, зниження життєвого рівня населення, позбавлення підприємців стимулів, викривлення економічних орієнтирів, загострення економічних і соціальних суперечностей.

Прибічники монетаризму розуміють під інфляцією чисто грошове явище, коли динаміка цін залежить лише від грошової маси, вели-

чина якої визначається попитом на гроші з боку господарства. При цьому, на їх думку, чим менше держава втручається у формування такого попиту, тим краще. Тобто існує майже функціональна залежність динаміки цін від кількості грошей в обігу.

Проте далеко не в усіх країнах простежується така жорстка залежність. Після фінансової кризи 1998 р. інфляцію в Україні став обумовлювати курс гривні, саме його падіння (а не зростання грошової маси — грошовий агрегат М2 навіть скоротився — з 11 269 млн грн на кінець II кв. 1998 р. до 10873 млн грн на кінець III кв. 1998 р.) викликало стрибок цін.

Як зазначає академік А. Чухно, "головною причиною помилок стало розкриття суті та особливостей економічної кризи в Україні, механічне перенесення на нашу економіку висновків щодо природи інфляції, що були зроблені в розвинутих країнах. На першому етапі її сприйняли як інфляцію попиту, і все було спрямовано на його обмеження, тоді як насправді в Україні була інфляція витрат виробництва. Але й після того, як було встановлено правильний діагноз, справи не змінилися, тому що наша інфляція була ототожнена з інфляцією витрат виробництва у розвинутих країнах". При цьому, на його думку, інфляція витрат виробництва в українській економіці базується на наявному характері виробництва, рівні продуктивності суспільної праці. Вона міцно зафіксована технологічною відсталістю вітчизняної економіки, хоча в Україні є і чимало високих технологій.

Небезпека цього явища полягає в тому, що "інфляція, спотворюючи економіку, провокує виникнення інтересів інфляційної зацікавленості. До проявів цього можна віднести можливість переорієнтації податкової політики на вирішення фіскальних проблем за рахунок використання інфляційного процесу. Це стає можливим за умов, коли спокуса поповнення доходів бюджету за рахунок інфляційних джерел надходжень реалізується на практиці". Так, понадпрогнозоване зростання цін за інших рівних умов збільшує номінальний ВВП, що зумовлює додаткові надходження до бюджетів у вигляді інфляційного податку.

Водночас інфляція супроводжується і так званим ефектом Олівера — Танзі, що полягає у знеціненні дійсної вартості оподаткування. За будь-якої затримки у сплаті нарахованих податкових сум інфляція призводить до зниження реальної вартості сплачуваної суми на величину, прямо пропорційну темпам інфляції.

Проте інфляційна зацікавленість мас не лише фіскальний аспект. Вона на певному етапі розвитку банківської системи та сукупності небанківських фінансових установ є рушійною силою їх необачної поведінки, яка стає перешкодою на шляху підвищення ефективності функціонування цих інфраструктури их інститутів, а згодом істотно погіршує фінансовий стан або ж призводить до повного банкрутства.

Дестабілізаційні для економіки інфляційні очікування породжуються ціновою невизначеністю товарів та послуг, девальвацією національної валюти, запровадженням широких валютних коридорів. Проведені останнім часом дослідження, спрямовані на моделювання інфляції в Україні, свідчать, що зростання індексу готівкового обмінного курсу на 1 % призводить до зростання індексу споживчих цін на 0,32 %.

Експерти відзначають, що розвиток інфляційних процесів, попри свою специфіку у кожній окремо взятій країні, мас і багато спільних рис: "Досвід близько 20 країн дозволяє зробити такий висновок: щоразу виникають однакові проблеми, і чим вищим с рівень інфляції, тим більше схожого виявляється у різних країнах і тим менш значними є розбіжності між ними. Окремі механізми здійснення грошової експансії можуть відрізнятися між собою, але загальна схема переходу від дефіцитів до експансії грошей і кредиту є всюди однаковою, як і динаміка розвитку інфляції. Звичайно, досвід посткомуністичних господарств є специфічним у тому сенсі, що там усе починається з прихованої інфляції, але це не набагато відрізняється від випадку Аргентини або Бразилії, де цикли контролю над цінами та гіперінфляції тепер є звичайними.

Саме через те, що у своїй початковій фазі розвиток інфляційних процесів у країнах з перехідною економікою, до яких належить і Україна, мас прихований характер, і полягає особлива небезпека. Тим більше, що, не з'ясувавши достеменно природи інфляції, боротися з нею в нашій країні почали зі стискання грошової маси і обмеження платоспроможного попиту, що, у свою чергу, спричинило різке падіння виробництва, оскільки будь-якому монополісту простіше й вигідніше скорочувати виробництво і підвищувати ціни, ніж нарощувати його обсяги й знижувати ціни.

Негативно вплинути на розвиток інфляційних процесів може і поглиблення фінансової кризи на світових фінансових ринках. У випадку подальшого підвищення відсоткових ставок виникає небезпека збільшення дефіциту бюджету, погіршення ситуації в реальному секторі, зниження реального курсу гривні. За такого розвитку ситуації динаміка цін може перевищити заплановані параметри. Разом з тим рівень інфляційної безпеки визначається тим, наскільки правильно визначений вид інфляції, що має місце в країні, і обраний тип антиінфляційної політики. На жаль, в Україні на першому етапі інфляційні процеси визначали як інфляцію попиту, і хоча згодом економісти довели, що це інфляція витрат виробництва, для її нейтралізації застосовувалася виключно монетарна політика. А тому інфляційна хвороба не була вилікувана, а лише набрала прихованого характеру.

Інфляція має багатофакторний характер. Вона пов'язана не лише з грошово-кредитною і бюджетною політикою держави, але й з процесами, що відбуваються на мікрорівні, до яких, наприклад, можна віднести розвиток конкурентного середовища. Впливають на інфляцію і суто політичні та соціальні фактори. Причому зважена монетарна політика призупиняє насамперед поверхневі, вторинні причини інфляції, глибинні ж інституційні її чинники (структура власності та виробництва, тотальний монополізм) залишаються. Внаслідок цього виникає явище так званої ендогенної інфляції — підвищення цін без зв'язку з кількісними показниками грошової маси.

Викликає занепокоєння і той факт, що інфляційні тенденції на внутрішньому товарному ринку України обумовили більш активний характер зміни рівня цін порівняно зі світовим ринком. При цьому вітчизняне ціноутворення йде без будь-якої орієнтації на кон'юнктуру світового ринку. Дуже часто по конкретних товарних групах (за прикладами не треба далеко ходити) ціни на українському ринку зростають, тоді як у світі спостерігається тенденція до їх зниження, часом дуже відчутного.

Окрім того, як зазначають фахівці, рівень цін в угодах, в яких здійснюється бартер, провадяться заліки, застосовуються сурогати грошей, значно вищий, ніж за умов нормального грошового обігу. Рівень підпільних цін довільний: вони встановлюються не за ринковими правилами, а за співвідношенням сили. А це і є форма замаскованої інфляції.

Економіка України залишається вразливою і від ефекту імпортованої інфляції, який виникає за рахунок зниження курсу гривні, оскільки значна частина споживчого ринку припадає на імпортні товари, а споживчі ціни залежать від курсу гривні до долара.

Серед механізмів пом'якшення руйнівного впливу інфляції на соціальну сферу в країнах з соціально орієнтованою ринковою економікою застосовується індексація, тобто механізм автоматичної зміни номінальної величини певних економічних показників відповідно до зміни індексу цін відповідно до заздалегідь визначеної і юридично регламентованої процедури. При цьому конкретний механізм індексації, його корекція та заміна визначаються наявним рівнем інфляції, тенденціями її розвитку, інтересами поточної економічної політики, станом застосування в країні системи колективних угод, відношенням до індексації соціальних партнерів, конкретною практикою, що склалася, тощо.

Існують такі шляхи зниження рівня інфляції:

• скорочення дефіциту бюджету;

• виконання грошової програми;

• удосконалення податкової системи;

• зниження ставки рефінансування;

• контроль за динамікою доходів населення;

• проведення комплексних реформ у сферах природних монополій;

• поетапне припинення практики перехресного субсидіювання різних груп споживачів;

• створення противитратного механізму регулювання цін (тарифів) на продукцію (послуги) природних монополій;

• посилення державного регулювання інвестиційних програм цих галузей і контролю за їх виконанням;

• формування конкурентних ринків;

• організація контролю за фінансовими потоками суб'єктів господарської діяльності;

• вплив дефляційних факторів (наприклад, низьких цін на сировину, товари, продукцію, послуги на світових ринках).

Все це має підпорядковуватися досягненню належного стану інфляційної безпеки, тобто таких рівнів насиченості економіки грошовою масою, зростання цін споживчого ринку і знецінення національної валюти, які не вливали б руйнівно на соціально-економічні процеси в державі, а стимулювали б розвиток виробництва і споживання.

Одним із проявів інфляційної безпеки повинен бути такий принцип формування податкової політики держави, як інфляційна нейтральність. Вона, зокрема, означає забезпечення нейтралізації фіскальної зацікавленості і залежності формувань дохідної частини бюджетів усіх рівнів за рахунок інфляційних джерел надходжень.

Рівень інфляції красномовно свідчить про здоров'я економіки. Інфляція на різних етапах економічного розвитку, у різних країнах коливається від помірної до гранично високої. Існують також і такі визначення інфляції, як вибухова. При цьому її значення у діапазоні від 2 до 4 % свідчить про повзучу (помірну) інфляції, від 5 до 20 % — про відкриту інфляцію. За цих умов наслідки інфляції стають відчутними, насамперед у монополізованих секторах економіки через прискорене нарощування цін у відповідь на зростання попиту. Покупці такої продукції несуть додаткові витрати, а тому підвищують ціни вже на свої товари. Інфляція на рівні від 20 до 25 % називають галопуючою. У цей період найбільш організовані групи суб'єктів господарювання різко підвищують ціни на свої товари, зростання цін набуває стрибкового характеру і стає неконтрольованим, що призводить до поглиблення загальної соціально-економічної кризи. Розкручується інфляційна спіраль. Галопуюча інфляція переходить у гіперінфляцію. Загальноприйняте робоче визначення цього явища, запропоноване Каганом ще у 1956 p., встановлює як статистичну базу рівень інфляції 50 % на місяць (12 875 % на рік). А Р. Дорнбуш вважає, що гіперінфляція починається у той місяць, коли темпи росту цього процесу перевищують 50 % на місяць та закінчується місяцем перед тим, як щомісячний ріст цін стає нижчим за 50 % і залишається таким протягом року. Це визначення допускає, що у період між початком і кінцем гіперінфляції зростання цін у деякі місяці може бути нижчим за 50 %, і багато з цих місяців мають рівні, нижчі за вказану величину.

Слід підкреслити, що у стандартній економіці збільшення кількості грошей на 20 % з певним часовим інтервалом може викликати інфляцію на рівні 18 %.

Спалах безробіття у 90-х роках минулого століття негативно позначився на споживанні. Технологічний прогрес спричинив зниження вартості виробництва. До того ж, жорстка конкуренція у світі не дає можливості виробникам підвищувати ціни так, як їм заманеться. Американський економіст Гарі Шиллінг у своїй книзі "Дефляція" ("Deflation") пророкує, що в Америці протягом наступного десятиріччя щорічно рівень споживчих цін буде знижуватися в середньому на 1-2 %. При цьому слід пам'ятати, що дефляція небезпечна у разі, коли вона спричинена різким падінням попиту, надлишковим виробництвом і зниженням пропозиції капіталу. Окрім того, дефляція збільшує реальну вартість боргових зобов'язань, що спричиняє банкрутство та неспроможність банків. Дефляція особливо хворобливо позначається на дебіторах. За умов дефляції інструменти монетарної політики стають неефективними.

Для визначення рівня дефляції слід використовувати такий індикатор, як дефляційний розрив (нестача сукупних витрат за рівня національного доходу, що відповідає повній зайнятості). При цьому для чіткої характеристики ситуації, що складається, слід розрізняти категорії дефляція і дезінфляція. Дефляція передбачає стійке падіння загального рівня цін на товари та послуги, а дезінфляція — зниження цін у будь-якій окремій галузі народного господарства.

Про дієвість жорсткого контролю над рівнем інфляції яскраво свідчить досвід нових індустріальних країн. Так, наприклад, за 1961—1991 pp. середньорічний приріст індексу споживчих цін у Південній Кореї становив 12,2 %; Малайзії — 3,4 %; Сінгапурі -3,6 %; Тайвані — 6,2 %; Таїланді — 5,6 %; Гонконгу — 8,8 % (1972— 1991 pp.); Індонезії — 12,4 % (1969—1991 pp.).

Водночас не можна ігнорувати той факт, що зниження в Україні рівня інфляції відбувалося за умов тривалого падіння виробництва ВВП. Досвід східноєвропейських країн з перехідною економікою свідчить, що зниження рівня інфляції у них відбувалося одночасно із зростанням реального ВВП.

Спостереження за залежністю між рівнем інфляції та економічним зростанням по 158 країнах за 1991—1996 роки свідчить про те, що:

• максимальні темпи приросту ВВП на душу населення досягнуті по групі країн із середньорічними темпами інфляції нижче 3 %;

• при підвищенні темпів інфляції темпи економічного зростання, як правило, знижуються;

• при середньорічних темпах інфляції від 40 до 100 % на рік економічне зростання припиняється;

• при темпах інфляції, що перевищують 100 %, душові показники виробництва ВВП знижуються в середньому на 3 % щорічно.

Комплексний аналіз розвитку інфляційних процесів повинен включати порівняння індексу споживчих цін з індексом відпускних цін промислових виробників.

Окрім того, одним із показників інфляційної безпеки є співвідношення темпів інфляції і темпів зростання номінальної заробітної

плати. У разі перевищення останніх спостерігається зростання реальної заробітної плати.

Розглядаючи проблему інфляції, не можна не зазначити, що офіційні індекси споживчих цін, у будь-якому разі, перебільшують рівень інфляції. Справа в тому, що вони не враховують усіх часових удосконалень якості товару чи послуги. Скажімо, сучасні автомобілі та телевізори мають набагато більше якісних характеристик, ніж їхні прототипи 20 років тому. Таке прибільшення становить зазвичай у середньому близько 1 % щорічно. Тобто країни з рівнем інфляції менше 1 % насправді переживають зниження рівня цін.