Економічна діагностика - Кривов'язюк І.В. - 6. Шляхи подолання фінансової кризи (покращення фінансового стану) на підприємстві

У ринкових умовах господарювання особливої важливості набуває об'єктивна оцінка фінансового стану підприємства. Для її визначення розроблено велику кількість методик поглибленого аналізу та експрес-аналізу, що базуються на використанні абсолютних і відносних показників. Такі методики дають змогу виявляти проблемні напрями у діяльності підприємства й досліджувати причини, які їх зумовили, але не дають можливості зробити обґрунтовані висновки про його фінансовий стан у цілому. Водночас виникає багато ситуацій, коли бажаною є інтегральна оцінка фінансового стану підприємства: при аналізі кредитоспроможності та інвестиційної привабливості, прогнозуванні кризових явищ і банкрутства тощо.

Для виконання у повному обсязі всіх своїх функцій інтегральна оцінка повинна відповідати таким вимогам:

- розробленню інтегрального показника повинен передувати ретельний аналіз і вибір найважливіших показників, які характеризують усі аспекти фінансового стану підприємства. Для цього можуть застосовуватися статистичні методи або експертні оцінки;

- окремі показники, відібрані до включення в інтегральну оцінку, не мають дублювати один одного, бо це дублювання не тільки ускладнює економічне обґрунтування отриманих результатів, а й може викривити їх;

- усі показники слід привести до однакових одиниць виміру, що забезпечує можливість їх математичного об'єднання;

- якщо методика призначена для зовнішніх користувачів (кредиторів, інвесторів), усі показники мають обчислюватися на базі інформації фінансової звітності підприємства.

Для проведення інтегральної оцінки фінансового стану підприємства пропонується методика, якою передбачається декілька етапів.

Перший етап - визначення основних напрямів оцінки. На нашу думку, до таких напрямів доцільно віднести платоспроможність підприємства, його фінансову незалежність і якість активів, оскільки вони у сукупності з різних точок зору характеризують фінансовий стан підприємства. Як відомо, за платоспроможністю можна оцінювати здатність підприємства виконувати свої фінансові зобов'язання. Фінансова незалежність характеризує, яким чином, за рахунок яких джерел і в якому співвідношенні підприємство формує свої ресурси, і дає змогу оцінити якість пасивів. Якість активів свідчить про ступінь раціональності використання підприємством коштів.

Другий етап - вибір окремих фінансових коефіцієнтів за кожним з аналітичних напрямів. За рівнем платоспроможності має оцінюватися можливість виконання підприємством своїх поточних фінансових зобов'язань за рахунок різних щодо ліквідності видів активів. Для цього доцільно використовувати такі показники:

- коефіцієнт покриття, який характеризує співвідношення оборотних активів підприємства з його поточними зобов'язаннями;

- коефіцієнт поточної ліквідності, що характеризує здатність підприємства виконувати поточні зобов'язання за рахунок ліквідної частини оборотних активів (коштів та їхніх еквівалентів, поточних фінансових інвестицій, дебіторської заборгованості);

- коефіцієнт абсолютної ліквідності дає змогу оцінити можливість "миттєвого" виконання зобов'язань.

Для оцінки фінансової незалежності підприємства використовуються коефіцієнти автономії, фінансової стабільності й маневреності власного капіталу. Вони характеризують здатність підприємства фінансувати свою діяльність за рахунок власних і надійних джерел.

Найважливішою характеристикою фінансової незалежності підприємства є оцінка співвідношення власного і запозиченого капіталу. На нашу думку, найприйнятніший для такої характеристики коефіцієнт автономії, який оцінює частку власного капіталу у сукупному капіталі підприємства. Замість нього можуть бути використані інші показники, які характеризують структуру капіталу: коефіцієнт заборгованості (відношення запозиченого капіталу до сукупного капіталу) або коефіцієнт фінансування (співвідношення запозиченого й власного капіталу). Коефіцієнт фінансової стабільності свідчить, якою мірою діяльність підприємства фінансується за рахунок стабільних джерел: власного капіталу й довгострокових зобов'язань. Коефіцієнт маневреності характеризує частину власного капіталу, який набирає швидкообертової та ліквідної форми - форми оборотних активів.

Велике значення при оцінці фінансової стійкості підприємства має якість його активів. Рівень ліквідності активів підприємства характеризується часткою високоліквідних активів. Якість оборотних активів з урахуванням джерел їх фінансування оцінюється за допомогою коефіцієнта чистих оборотних активів. Чисті оборотні активи розраховуються як різниця між оборотними активами й поточними фінансовими зобов'язаннями підприємства. У зв'язку з великою дебіторською заборгованістю у багатьох вітчизняних підприємств доцільно оцінювати її якість. Із цією метою до складу показників слід включити "коефіцієнт якості дебіторської заборгованості". Він обчислюється як відношення дебіторської заборгованості, строк сплати якої не настав, до її загальної суми.

Третій етап - визначення для кожного із коефіцієнтів критичного (нормативного) значення. Для більшості коефіцієнтів, які характеризують фінансовий стан підприємства, немає та й не може бути загально-рекомендованих нормативів. Наведені у літературі критичні значення деяких коефіцієнтів платоспроможності й фінансової незалежності (коефіцієнт покриття - 2,0; коефіцієнт абсолютної ліквідності - 0,2 тощо) - дуже умовні орієнтири. Тому для забезпечення точності інтегральної оцінки критичні значення (нормативи) фінансових коефіцієнтів для конкретного підприємства в усіх напрямах мають розроблятися з урахуванням його галузевої належності й специфіки діяльності.

Четвертий етап - визначення вагомості окремих коефіцієнтів. Рівень вагомості, який характеризує важливість окремого коефіцієнта для об'єктивної оцінки фінансового стану, може суттєво відрізнятися залежно від виду діяльності підприємства та інших його особливостей. Більше того, для одного й того самого підприємства у різні періоди вагомість окремих коефіцієнтів може змінюватися. Наприклад, у зв'язку зі скороченням частки бартерних розрахунків і давальницьких схем підвищується вагомість коефіцієнта абсолютної ліквідності. Тому для кожного підприємства на плановий період рекомендується визначати рівень вагомості окремих коефіцієнтів шляхом експертних оцінок фахівців.

П'ятий етап - формування узагальнюючих показників. Узагальнюючі показники розробляються за кожним із напрямів з урахуванням відібраних на другому етапі окремих коефіцієнтів та їх вагомості. Для формування комплексного узагальнюючого показника за кожним із окремих коефіцієнтів визначається ступінь досягнення критичного рівня як відношення фактичного значення до критичного. Усі узагальнюючі показники розраховуються за єдиною методикою. При цьому можливе використання двох методів їх розрахунку: як середня геометрична величина ступеня досягнення коефіцієнтами, що характеризують окремий напрямок оцінки, їх критичних значень (1) або як середня арифметична зважена (2):

де КФ,- КН,- - відповідно фактичне й критичне значення /'-того коефіцієнта;

а - вагомість /'-того коефіцієнта.

Слід зазначити, що в процесі аналізу можуть бути розраховані й використані два види таких узагальнюючих показників. Перший характеризує фактичний рівень за кожним напрямом оцінки. Він розраховується за формулою (1) або (2) без будь-яких обмежень. Значення такого показника може бути меншим чи більшим за одиницю або дорівнювати їй. Безумовно, його підвищення є свідченням кращого рівня фінансового стану підприємства.

Але при використанні такого узагальнюючого показника можуть мати місце деякі вади. Так, високе (більше за одиницю) його значення може бути досягнуто за рахунок суттєвого перевищення критичного значення одним або кількома коефіцієнтами за недостатнього рівня інших. Наприклад, при розрахунку рівня платоспроможності може мати місце підвищене значення коефіцієнта покриття за рахунок наднормативних запасів сировини й готової продукції. Водночас коефіцієнти поточної та абсолютної ліквідності знаходитимуться на значно нижчому за встановлені нормативи рівні. При цьому фактичний коефіцієнт платоспроможності може перевищувати одиницю, а підприємство не в змозі буде виконувати поточні зобов'язання через відсутність коштів.

Як виняток може розраховуватися так званий нормативний показник. При його визначенні висувається додаткова умова: співвідношення фактичного значення коефіцієнта і його критичного рівня не повинно перевищувати одиниці (3). Таким чином, це співвідношення береться без обмежень, якщо його рівень не перевищує одиниці. В іншому разі (тобто при перевищенні зазначеним співвідношенням одиниці) він дорівнює одиниці.

Розрахований таким чином узагальнюючий показник дає змогу оцінювати рівень досягнення усіх критичних значень. При використанні цього підходу кожний із показників, який входить до розрахункових формул (1) або (2), матиме значення менше за 1 чи таке, що дорівнює 1. Нормативний узагальнюючий показник дорівнюватиме одиниці, якщо усі коефіцієнти перебувають на рівні критичних значень або перевищують їх. У разі недосягнення хоча б одним коефіцієнтом необхідного рівня він буде менший за 1. Внаслідок цього нормативний рівень узагальнюючого показника має межі коливання від нуля до одиниці.

6. Шляхи подолання фінансової кризи (покращення фінансового стану) на підприємстві

Фінансова криза на підприємстві - це, найчастіше, результат неефективної роботи певних підрозділів підприємства на попередніх етапах його життєвого циклу. Вона може бути наслідком кризи збуту, організаційної кризи, навіть кризи управління персоналом, спричиняючи розгортання виробничо-технологічної кризи на підприємстві, приводячи його до повного банкрутства, потреби докорінної зміни як напрямків діяльності підприємства, так і його внутрішнього економічного механізму.

Шляхами подолання фінансової кризи (покращення фінансового стану) на підприємстві є:

- фінансова дисципліна;

- постійний моніторинг виробничо-господарської діяльності підприємства;

- скорочення прострочених зобов'язань;

- підвищення ліквідності майна;

- використання більш прогресивних методів управління фінансово-економічною діяльністю, що сприятиме зростанню ефективності управління;

- здійснення реструктуризаційних заходів у сфері фінансів;

- проведення фінансового оздоровлення підприємства (санації) та ряд інших заходів.

Зрозуміло, що для виходу з кризового стану та поліпшення фінансового стану дані заходи буде вирізняти більша чи менша глибина, комплексність системний характер прояву, радикальність проведених заходів, більша чи менша жорсткість контролю за їх виконанням і т.д.

Лише за умов комплексного підходу до вирішення проблем фінансового характеру можливе швидке (протягом 1-3 років) відновлення фінансового стану підприємства, що підтверджує як досвід високорозвинених країн, так й досвід діяльності підприємств в умовах перехідної економіки.