Економічна злочинність в Україні - Кравчук С.Й. - 2.2. Сучасний стан функціонування економічної злочинності та її складові

Вивчаючи економічну злочинність як кримінальне соціально-економічне явище необхідно дотримуватись встановлених кваліфікаційно-правових систем, оскільки вони дають підстави для вирішення проблем визначення уніфікованого понятійного апарату щодо сфери економічної злочинності. Неврахування таких питань деякою мірою призводить до виникнення кризових явищ у соціально-економічній сфері, викликає суперечності у правозастосовній системі, чим об'єктивно сприяє поглибленню економічної злочинності.

Для цього доцільно розглянути структуру найбільш характерних складових економічної злочинності. Першою кваліфікаційною складовою є злочинна діяльність у фінансовій системі, яка включає в себе два основних види правопорушень:

у кредитно-розрахунковій системі;

у сфері використання бюджетних коштів.

Другою складовою економічної злочинності є нанесення шкоди державним інтересам службовими особами.

Третьою складовою економічної злочинності визначається функціонування тіньової економічної діяльності, куди відноситься фіктивне підприємництво як одна із основних форм неофіційної економіки та протиправні діяння у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Безумовно, головним джерелом економічної злочинності є функціонування тіньового економічного сектору, яка перетинається з трьома елементами:

легальна економічна діяльність, у якій відбувається повне або часткове ухилення від сплати податків, зборів, штрафів;

нелегальне підприємництво, якому притаманні всі види порушень діючого законодавства в Україні;

зовнішньоекономічна діяльність, метою якої є нанесення збитків державі шляхом вчинення контрабандних операцій, а також переведення на закордонні валютні рахунки коштів шляхом створення офшорних зон чи інших протизаконних суб'єктів.

Структурна класифікація складових елементів економічної злочинності дозволяє визначити різнопрофільні джерела криміналізації соціально-економічних відносин, а також спрогнозувати виникнення тих її джерел, які будуть характерними для неї у майбутньому. Водночас слід підкреслити, що охарактеризувати в повному обсязі джерела економічної злочинності та її численні складові в одній лекції неможливо, оскільки це різноманітний масив матеріалу, який може стати предметом окремого навчального предмета. Разом з тим, перш за все, необхідно розробити алгоритми визначення природи виникнення економічної злочинності, а також класифікаційних ознак криміналізації суспільно-економічних відносин.

Суть боротьби з економічною злочинністю на міждержавному рівні полягає у припиненні здійснення злочинцями великомасштабних фінансових махінацій, оскільки вони за своєю технологією мають не лише внутрідержавні, а й міждержавні суспільно небезпечні наслідки. В той же час більшість економічних злочинів є малонебезпечними чи підлягають адміністративному покаранню, тому перспективи негативного ставлення до них існують лише в межах України.

Вивчаючи проблему економічної злочинності, варто відмітити, що сегмент джерел доходів її суб'єктів вдвічі більший від обсягів неофіційної економіки. Він утворений за рахунок протиправних комбінацій з фінансовими документами, несплачених до державного бюджету прибутків, позаоблікової готівки.

Формування злочинних груп, які обрали об'єктом посягання окремі галузі економіки і фінансів, дає змогу акцентувати увагу на такому елементі криміналістичної характеристики, як організована економічна злочинність.

Звертання до цього елементу як визначального пояснюється складністю способів вчинення злочинів у сфері економіки, численністю чинників, що пов'язані з його приховуванням, наявністю неординарних слідів скоєного.

Складність розслідування економічних злочинів пояснюється й тим, що способи їх вчинення коригуються обставинами, а, отже, вони не стабільні, що дає змогу не лише їх приховувати, а й тривалий час використовувати.

Злочинні групи в сфері економіки, які формуються стосовно певного виду злочину, мають розгалужену систему й складну ієрархію, у якій розподіляються рольові функції згідно із займаними її членами посадами, можливостями здійснення керівництва певними злочинними операціями, визначенням способів вчинення і приховування злочинів (6, с. II].

Найважливішою обставиною є прикриття злочинного угруповання в сфері певної галузі економіки чи сфері її життєдіяльності діями осіб, які займають керівне службове становище. Це дає їм змогу вирішувати питання, пов'язані з наявними порушеннями, а в окремих випадках ігнорувати інформацію про такі порушення або забороняти відповідним контрольно-ревізійним чи правоохоронним органам виконувати щодо таких господарюючих суб'єктів свої безпосередні функції по припиненню протиправних дій. Така корумпованість, що складно виявляється внаслідок використання нових способів приховування злочинних дій в сфері економіки, визначає складність розкриття та розслідування злочинів, які вчиняються злочинцями. Способи вчинення злочинів, які дають змогу впродовж тривалого часу безкарно вчиняти злочини, визначаються використанням спеціальних знань учасників цього протиправного процесу. В залежності від галузі такі фахівці можуть не тільки давати ті чи інші консультації, а й здійснювати необхідні розрахунки, вказувати на можливість одержання значних обсягів неврахованої продукції чи коштів, реєстрації неіснуючих підприємств, надання кредитів без попередньої перевірки документації [4, с. 194]. Промислові підприємства, характерні виробничими процесами, для організації значних розкрадань використовують спеціальні знання технологів, які розрахунками, що припускають зміну компонентів (зменшення або збільшення об'єму різних замінювачів), створюють схему, яка дозволяє одержувати значні надлишки продукції, котра за своєю якістю мало чим поступається нормативній рецептурі.

В банківській діяльності та роботі страхових і довірчих товариств знання фахівців дають змогу нагромаджувати великі суми грошей, переводити їх з метою розкрадання на рахунки неіснуючих суб'єктів господарської діяльності. Така злочинна діяльність охоплює значну кількість учасників, створює розгалужену мережу типових виробництв або організацій, які достатньо швидко запозичують злочинний досвід, спричиняючи значні збитки економіці України.

Розслідування таких злочинів вимагає створення спеціалізованих підрозділів, до складу яких повинні входити слідчі, які володіють повним комплексом знань у сфері економіки окремих галузей виробництва, банківських структур і основних форм їх діяльності. Крім того названі підрозділи повинні систематично інформуватися про нові способи вчинення злочинів, можливі канали для здійснення злочинних намірів, прогалини в законодавстві, які можуть використовуватись для злочинної діяльності. Така підготовка слідчих та оперативних працівників може достатньо орієнтувати останніх щодо існуючих та можливих способів вчинення злочинів у тій чи іншій галузі економіки.

Варто відмітити такі форми злочинних проявів, як вбивства осіб внаслідок конфліктів між угрупованнями, що конкурують у сфері економічної злочинності. За таких обставин до процесу розслідування включаються слідчі та оперативні підрозділи, які розслідують як економічні злочини, так і злочини проти особи. При цьому координація їх здійснюється відносно обсягів і складності роботи органом підслідності.

Якщо розглядати теоретичний аспект економічної злочинності, то потрібно звернутися до правових джерел колишнього СРСР, якими блокувалась робота правоохоронних органів. До таких документів слід віднести Постанови Верховного суду СРСР від 21 червня 1985 р. та від 22 вересня 1987 р., якими виключалося з кримінального права поняття "розкрадання державного чи колективного майна на користь третіх осіб", в той час, коли мало місце розбазарювання у значних обсягах майна, в основному керівниками владних органів та економічних структур. В той же час такі дії згаданими Постановами Верховного суду не вважалися розкраданням, оскільки поняття розкрадання майна на користь третіх осіб кваліфікувалось за ст. 165 колишнього Кримінального кодексу Української PCP як зловживання посадовим становищем. Тобто цими нормативними документами Верховний суд СРСР стимулював розвиток економічної злочинності в країні, надавши їм можливість за особливо великі розкрадання відповідати умовно. Крім цього, за таких умов ускладнювалось розслідування подібних справ, оскільки до суб'єктів зловживання посадовим становищем застосовувалась пом'якшувальна міра застереження. Так як вчиняли такі злочини впливові в тому чи іншому адміністративному районі керівники, то під їх тиском кримінальні справи, порушені за ст. 165 колишнього Кримінального кодексу України, припинялись провадженням, або, у кращому випадку, до них застосовувалася пом'якшувальна міра покарання. Варто відмітити, що це був важливий чинник для активізації діяльності корупційних елементів у державі.

Створення в Україні приватних, малих та інших підприємницьких суб'єктів дозволило керівникам державних і колективних підприємств передавати різними шляхами частину майна у безоплатне користування, що призвело до зрощування їх інтересів із засновниками малих структур підприємницької діяльності, тобто стало узаконенням тіньових економічних структур. Державні підприємства володіли значним технічним потенціалом, дешевою робочою силою та сировинною, і під виглядом технологічної обробки матеріалів передавали приватним підприємницьким структурам продукцію за низькими цінами, а отриманий прибуток розподілявся між керівниками згаданих економічних структур. Наступна реалізація цієї продукції приватними, малими та іншими підприємствами призвела до інфляційних процесів у державі та, як результат, кримінального перерозподілу суспільної власності. Накопичення надбаних кримінальним шляхом капіталів призвело до їх якісних змін. Прибутки незаконного походження, які мали споживчий характер, набули кримінального відтінку. Вони ж стали базою для руйнування всієї фінансової системи економіки. Поясненням цьому стало те, що власники такого капіталу спрямували свої зусилля до офіційних господарських надбань держави. Цьому їх бажанню допомогли державні програми приватизації, лібералізації, індексації та інші економічні процеси. Це надало їм можливість практично безкарно діяти у трьох складових економічних злочинів: розкраданні державного та колективного майна, хабарництві та використанні для власного збагачення службового становища.

Разом зі змінами у кримінальній політиці держави трансформувалася вся правова система України. При цьому усі нормотворчі процеси здійснювались при повному ігноруванні існуючої системи права. Нормативний матеріал видавався без врахування існуючої правової ситуації, основ правової методології і юридичної техніки. Основою таких нормативних актів стала лібералізація суспільно-економічних відносин. Заходи, які пропонувалися ними по боротьбі з економічними злочинами, призвели до переростання тіньової економічної діяльності в легальну. Тому і на сьогодні доцільним є введення в Україні взаємоуз-годженої, збалансованої системи правового регулювання суспільно-економічних відносин, які базуються на рівновазі свободи ініціативи і підприємницького ризику.

Враховуючи викладене, варто відмітити, що кризові явища у нашій державі і поглиблення економічної злочинності є результатом недопрацювання в організаційно-правовому забезпеченні процесу боротьби з накопиченням злочинних капіталів.

Аналіз основних вітчизняних досліджень з питань тіньової економічної діяльності і методів її розрахунку [19, с. 247] засвідчив, що в таких роботах недостатньо уваги приділено складовим цієї сфери економічної злочинності, що не може бути основою для розробки державних заходів по протидії економічній злочинності в Україні. На базі встановлення критерію суспільної небезпеки економічної злочинності можна визначити адекватні цьому явищу заходи по її ліквідації. Лише на цій основі доцільно розмежувати, де протиправні діяння в сфері економіки є захисною реакцією на забезпечення себе відповідним мінімальним рівнем прожиття, а де — небезпечним для суспільства діянням, оскільки таке діяння повинно бути обов'язково криміналізованим на власну користь або на користь третіх осіб. Автори згаданих наукових праць лише обмежуються висновками про неможливість вжиття відповідних заходів по припиненню окремих елементів економічної злочинності.

Кон'юнктурний підхід до вирішення питань боротьби з економічною злочинністю та подальше визначення на такій базі висновків щодо економічних перетворень призведе до повного руйнування легальної економіки і її злиття з тіньовою економічною діяльністю. Згадані вище автори вважають найбільш ефективним виходом із кризової ситуації повну декриміналізацію всіх діянь, які вчиняються злочинцями в економіці України, чим перебільшують значення інших методів боротьби з такими видами злочинів. Проблемним є запропонований науковцями О. Турчиновим, В. Бородюком та Т. Приходько метод призупинення росту економічної злочинності шляхом протидії спаду виробництва [19, с. 52]. Такі заходи спрямовані на зростання тіньового сектору економіки, а не на його легалізацію, що формує систему накопичення кримінального капіталу для створення соціальної бази реформ.

Об'єктивно оцінюючи вказані вище пропозиції згаданих науковців, необхідно відзначити, що за роки побудови незалежної українсько; держави Президент та Верховна Рада намагались правовими методами боротись з економічною злочинністю. В той же час такі їх дії здійснювались лише шляхом проведення кримінально-правової політики в державі, а не застосуванням відповідних активних дій через правоохоронні органи.

Досліджуючи питання декриміналізації надбаного протизаконним шляхом капіталу, доцільно розглянути шлях його легалізації шляхом амністування. При цьому необхідно врахувати, що важливим чинником економічної злочинності є податки, роль яких в оцінці економічної ефективності підприємця досить зрозуміла. В той же час розмір прибутку, який підлягає безперечному оподаткуванню, залежить віл різниці між ціною і собівартістю виготовленої продукції, наданих послуг чи виконаних робіт і залежить, насамперед, від обсягу їх реалізації. Нині на науковому рівні достатньо досліджуються питання правопорушень у сфері оподаткування [10, с. 224; 11, с. 12; 12, с. 22; 15, с. 242; 17, с. 7|.

Поряд із цим з поля зору науковців випали обставини дослідження прихованого непрямого оподаткування. Ними є монопольні ціни на енергоносії, які становлять основну частку в собівартості продукції, що виготовляється підприємствами України. Оскільки вартісні оцінка енерго- та трудовитрат в одиниці продукції визначається, як правило, наближено, то різниця між фактичними затратами і внесеними в калькуляцію становить саме частку прихованого неоподаткованого прибутку для підприємця. Інспекції по контролю за цінами при проведенні перевірок державних фіксованих і регульованих цій посилаються на калькуляцію, що призводить до значних втрат бюджетних коштів*

У 2005 р. в Україні виникла ціла низка майнових конфліктів між представниками підприємницьких суб'єктів, які характеризувались протиправним захопленням майна підприємств міноритарними акціонерами чи сторонніми комерційними структурами і були названі як "рейдерство". Такі протиправні дії мають економічні (перепрофілювання та знищення виробництв) і соціальні (фізичні зіткнення й масові акції протесту, зневіра населення у забезпеченні державою законності) наслідки, які сформували прямі загрози державній безпеці, в тому числі у сфері зовнішньої політики України.

На самміті "Україна-ЄС", що відбувся в м. Хельсінкі 27 жовтня 2006 p., повідомлялось, що наша країна не готова до вступу в Євросоюз. Однією з причин такого висновку було невдоволення ділових кіл країн Західної Європи інвестиційним кліматом в Україні. Насамперед, за оцінками експертів Європейського банку реконструкції і розвитку, масштабним рейдерством проти іноземних компаній (протягом 2005-2007 pp. офіційно зареєстровано близько 2,5 тис. випадків захоплення активів інофірм українськими партнерами). Близько четвертої частини таких випадків стали підставами для порушення правоохоронними органами кримінальних справ. Основними злочинними діями, що процесуально документувались, були факти створення штучної кредиторської заборгованості та легальне набуття статусу мінори-тарного акціонера, їх подальше використання для одержання відповідного судового рішення та привласнення майна.

Базовими елементами механізму рейдеретва є:

підготовка до захоплення майна суб'єкта господарювання шляхом створення позицій та вивчення складу його власників, слабких і сильних сторін фінансово-економічної діяльності, визначення засобів впливу на п результати з метою створення підстав для майнових претензій та забезпечення правових підстав для підпорядкування об'єкта спрямувань власним інтересам шляхом блокування його активів та зміни управлінського і контролюючого апарату;

використання корумпованих зв'язків і недосконалого законодавства для одержання конфіденційної інформації у сфері фондового ринку та створення правових підстав для відчуження й управління майном господарюючого суб'єкта;

забезпечення правових підстав для фізичного вторгнення в адміністративні споруди суб'єкта господарювання, організації силової протидії власникам на основі відповідних судових рішень і за допомогою відповідних державних чи комерційних силових структур.

Проведене дослідження дає підстави зробити висновок, що основними чинниками рейдерства є корупція у судових органах, зниження законодавчих вимог до діяльності комерційних охоронних структур та недосконале чинне законодавство.

Важливим чинником рейдерства є зниження законодавчих вимог до діяльності комерційних охоронних структур, зокрема внаслідок відміни (рішення Міністерства юстиції України від 26 липня 2004 р.) наказу МВС України "Про затвердження інструкції про порядок контролю за діяльністю суб'єктів підприємницької діяльності, що надають послуги по охороні власності, охороні громадян, а також за діяльністю служб охорони підприємств і організацій усіх форм власності", Державна служба охорони отримала дозвіл перевіряти ліцензовані охоронні структури.

Тепер, згідно зі ст. 20 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" Державна служба охорони має право проводити лише планові перевірки ліцензованих охоронних структур не частіше одного разу на рік [1]. Натомість на централізованому обліку Державної служби охорони перебуває 27 ліцензованих охоронних структур, що здійснюють охорону чи беруть участь у силовому захопленні об'єктів нерухомості, право власності яких вирішується в судах.

Фізичне входження на підприємство — дія спірна, що межує із серйозними правопорушеннями. Ініціатори такої акції створюють собі юридичні гарантії за рахунок необхідних рішень суду І підтримки державної виконавчої служби. Оскільки процедура входження у Законі "Про виконавче провадження" не регламентована, вони керуються основами права, зокрема, ст. ¡9 Цивільного кодексу, що дозволяє самостійно обирати способи захисту своїх прав, в тому числі шляхом використання послуг охоронної фірми [1,2].

Якщо реалізується сценарій силового захоплення підприємства, то при оцінці таких дій виявляється, що рамки легітимності охоронних послуг фактично визначені однією умовою: вони не повинні прямо суперечити закону. Тому різне трактування законодавчих актів, об'єктивної сторони справи та наявності складу злочину зумовлює цілком протилежні судові рішення.

Наприклад, тілесні ушкодження (ст. ст. 121—129 ЮС України), злочини проти власності (ст. ст. 185-187, 189, J92, 194-195 КК України), протидія господарській діяльності (ст. ст. 206 КК України), які можуть мати місце в ході рейдерської атаки, у залежності від ситуації і доказів, можуть кваліфікуватися по-різному. До того ж наявність відповідного рішення суду й ст. 36 Кримінального кодексу України про необхідну оборону (захищати можна не тільки себе, а й інших) можуть легітимізувати дії нападників і звільнити їх від відповідальності. Єдиними винятками у таких ситуаціях є лише вбивство (ст. 118 КК України) і заподіяння тяжких тілесних ушкоджень (ст. 124 КК України) при перевищенні меж необхідної оборони. Оскільки цього, як правило, не допускається, то нападники взагалі уникають покарання [ 11.

За оцінками вітчизняних та зарубіжних експертів, зокрема аналітиків Секретаріату Президента України та компанії Concorde Capital

Ніка Пьяцци, у близькій перспективі корпоративні конфлікти і рейдерство можуть активізувати введення в дію положення Закону України "Про господарські товариства" щодо зниження кворуму проведення загальних зборів, прийнятого Верховною Радою України 9 січня 2007 р.

Так, змінами передбачено: якщо скликані у встановленому порядку збори акціонерів не відбулися через відсутність кворуму, то повторні збори визнаються правомочними при участі в них акціонерів, що мають більше 50% голосів. При діючому кворумі в 60% — це 45% голосуючих акцій, а при кворумі в 50% прийняти рішення, що суперечить інтересам міноритарних акціонерів, може навіть власник 37,5% пакета (згідно з чинним законодавством збори акціонерів мають право на внесення змін у статут, зміну статутного фонду, обрання і відкликання членів наглядової ради, затвердження фінансової звітності, розподіл прибутку тощо).

Нові зміни фактично будуть сприяти рейдерським спробам забезпечити правові підстави для підпорядкування об'єкта спрямувань шляхом блокування його активів та зміни управлінського і контролюючого апарату.

Основою економічної злочинності є і неконтрольоване переведення в готівку грошей, що здійснюється через ряд приватних підприємців та малі підприємницькі структури. Специфічною рисою останніх є їх короткий термін функціонування. Тому для встановлення контролю за переведенням безготівкових коштів в готівкові необхідне встановлення жорсткого контролю за колишньою діяльністю підприємств, що припинили свою діяльність.

Крім цього, нескладним процесом є контроль за рухом переведених в готівку коштів, адже інформація про такі операції концентрується у банківських структурах, де підприємці отримують готівку. При цьому варто основну увагу звернути на грошові суми, які отримуються для виплат заробітної плати, оскільки лише тут можна вияснити різницю між фактичною та уявною заборгованістю, яка, як показує практика, є досить великою.

Головною сферою готівкового обігу є рух грошових коштів. Аналіз галузевої структури фактичних обігових засобів свідчить про їх постійне зменшення тут у реальному обсязі. Тому можна зробити висновок про активний перехід таких галузей, як торгівля, медичне і побутове обслуговування в тіньову економіку. Дослідивши це питання, доцільно зробити висновок проте, що із сфери реалізації товарів, надання послуг і виконання робіт розпочинається перехід готівкових розрахунків у нелегальні економічні структури.

Таким чином, в процесі аналізу основних наукових розробок проблем економічної злочинності ми визначили діалектику формування цього явища, яке повинно стати елементом предмета науки "Економічна кримінологія", В той же час, аналізуючи в процесі розробки методології структурної класифікації економічної злочинності, можна зробити висновок про їх поділ за рівнем, профілем, характером, соціальними наслідками. Виходячи із запропонованої класифікації економічної злочинності, можна визначити її суб'єкт, яким є фізична або юридична особа, що прямо чи опосередковано порушує чинне законодавство в Україні, яким регулюються економічні процеси.

Вивчаючи методи протидії економічний злочинності, напрацьовані науковцями, а також практику правоохоронних органів інших країн [5, с. 49], можна зробити висновок про відсутність такого універсального методу. Лише передбачення запобіжних заходів при прийнятті кожного законодавчого акту в економічній сфері дозволить, деякою мірою, не допустити правопорушень у сфері економіки.

Аналізуючи викладені історичні аспекти виникнення економічної злочинності, доцільно відмітити, що вона стала об'єктивно існувати з того періоду, коли отримувані доходи від злочинної діяльності набули криміногенного характеру і досягли розмірів, що їх стали порівнювати з основними економічними процесами на загальнодержавному рівні. Вести мову про існування такого соціально-протиправного явища, як економічна злочинність, ми будемо до того часу, поки існуватимуть для цього в Україні соціально-економічні умови. Тому наведені джерела економічної злочинності засвідчують природу і характер її впливу на різновиди суспільних відносин. А наведений кваліфікаційний поділ є методологічним підґрунтям для визначення пріоритетних напрямів розробки державної соціально-економічної, загальноправової і кримінальної політики, спрямованої на припинення економічних злочинів і викоренення причин їх виникнення.

Кваліфікаційне визначення економічної злочинності дає можливість досконально вивчити види діянь, а також природу їх трансформації. Це має важливе теоретичне і науково-практичне значення, оскільки шляхом моніторингу соціально-економічних змін у суспільстві можна прогнозувати тенденції в різних секторах економіки України, що дозволить розробляти державні та міждержавні програми боротьби з тінізацією суспільно-економічних відносин.

2.3. Сутність економіко-кримінологічної трансформації економічної злочинності
Лекція 3. ВПЛИВ ЕКОНОМІЧНОЇ ЗЛОЧИННОСТІ НА ФУНКЦІОНУВАННЯ КРЕДИТНО-БАНКІВСЬКОЇ СФЕРИ
3.1. Чинники впливу економічної злочинності на кредитно-банківську сферу
3.2. Механізми виявлення економічної злочинності в кредитно-банківській сфері
3.3. Шляхи припинення економічної злочинності у кредитно-банківській сфері
Лекція 4. ЕКОНОМІЧНА ЗЛОЧИННІСТЬ У БЮДЖЕТНІЙ СФЕРІ
4.1. Механізми впливу економічної злочинності на бюджетну систему України
4.2. Тенденції криміналізації бюджетної сфери
4.3. Заходи правоохоронних органів по припиненню економічної злочинності в бюджетній системі
Лекція 5. ЕКОНОМІКО-КРИМІНОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ТІНЬОВОЇ ЕКОНОМІКИ
© Westudents.com.ua Всі права захищені.
Бібліотека українських підручників 2010 - 2020
Всі матеріалі представлені лише для ознайомлення і не несуть ніякої комерційної цінностію
Электронна пошта: site7smile@yandex.ru