Економічний аналіз діяльності підприємства - Савицька Г.В. - 19.2. Методи діагностики ймовірності банкрутства

Основні методи діагностики, їхні позитивні риси й недоліки.

Для діагностики ймовірності банкрутства використовується кілька підходів, заснованих на застосуванні:

а) аналізу широкої системи критеріїв і ознак;

б) обмеженого кола показників;

в) інтегральних показників.

Ознаки банкрутства при багатокритеріальному підході відповідно до рекомендацій Комітету з узагальнення практики аудію-вання (Великобританія) звичайно поділяють на дві групи.

До першої групи належать показники, що свідчать про можливі фінансові труднощі й імовірність банкрутства в недалекому майбутньому:

o повторювані істотні втрати в основній діяльності, що виражаються у хронічному спаді виробництва, скороченні обсягів продажів і хронічній збитковості;

o наявність хронічно простроченої кредиторської і дебіторської заборгованості;

o низькі значення коефіцієнтів ліквідності і тенденція їх до зниження;

o збільшення до небезпечних меж частки позикового капіталу в загальній його сумі;

o дефіцит власного оборотного капіталу;

o систематичне збільшення тривалості обороту капіталу;

o наявність наднормативних запасів сировини і готової продукції;

o використання нових джерел фінансових ресурсів на невигідних умовах;

o несприятливі зміни в портфелі замовлень;

o падіння ринкової вартості акцій підприємства;

o зниження виробничого потенціалу і т. ін.

До другої групи входять показники, несприятливі значення яких не дають підстави розглядати поточний фінансовий стан як критичний, але сигналізують про можливість різкого погіршення його в майбутньому, якщо не вжити дійових заходів. До них належать:

o надмірна залежність підприємства від якого-небудь одного конкретного проекту, типу обладнання, виду активу, ринку сировини чи ринку збуту;

o втрата ключових контрагентів;

o недооцінка оновлення техніки й технології;

o втрата досвідчених працівників апарату управління;

o вимушені простої, неритмічна робота;

o неефективні довгострокові угоди;

o недостатність капітальних вкладень і т. ін.

До достоїнств цієї системи індикаторів можливого банкрутства можна віднести системний і комплексний підходи, а до недоліків - більш високий ступінь складності ухвалення рішення в умовах багатокритеріального завдання, інформативний характер розрахованих показників, суб'єктивність прогнозного рішення.

Цей підхід ми використали в параграфі 18.1 при комплексному оцінюванні фінансового стану аналізованого підприємства, внаслідок чого встановлено, що це підприємство е платоспроможним і буде таким у найближчій перспективі.

Відповідно до чинного законодавства України про банкрутство підприємств для діагностики їхньої неспроможності застосовується обмежене коло показників:

o коефіцієнт поточної ліквідності (загальний коефіцієнт покриття);

o коефіцієнт забезпеченості власним оборотним капіталом;

o коефіцієнт відновлення (втрати) платоспроможності.

За цими правилами підприємство визнається неплатоспроможним за наявності однієї з таких умов:

o коефіцієнт поточної ліквідності на кінець звітного періоду нижчий від нормативного значення;

o коефіцієнт забезпеченості підприємства власними оборотними коштами на кінець звітного періоду нижчий від нормативного значення;

o коефіцієнт поновлення (втрати) платоспроможності < 1.

Коефіцієнт поточної ліквідності визначається за формулою

Оборотні активи (р. 260)

.Кпл ⁼~-:-7-г.

Поточні зобов язання (р. 620)

Коефіцієнт забезпеченості власним оборотним капіталом

Власний оборотний капітал (р. 260-р. 620)

_{Квок =---7---т-o}

Оборотні активи Ір. 260)

Якщо коефіцієнт поточної ліквідності і частка власного оборотного капіталу у формуванні оборотних активів менша від нормативу (Кил < 2, а Квок < 0,1), але намітилася тенденція зростання цих показників, то визначається коефіцієнт поновлення платоспроможності (Кпи) за період, що дорівнює шість місяців:

#плі +^(^плі -#пло ) Кпп =-ті-.

^ЛПЛ"орм

де Кплі і # пло - відповідно, фактичне значення коефіцієнта ліквідності в кінці й на початку звітного періоду;

#пл_ворм - нормативне значення коефіцієнта поточної ліквідності;

6 - період поновлення платоспроможності, міс; т - звітний період, міс.

Якщо іСпп > 1, то у підприємства є реальна можливість поновити свою платоспроможність, і навпаки, якщо Кпп < 1 - у підприємства немає реальної можливості поновити свою платоспроможність у найближчий час.

Якщо ж фактичний рівень Кил дорівнює нормативному значенню або вищий від нього на кінець періоду, але намітилася тенденція до його зниження, розраховують коефіцієнт втрати платоспроможності (Квп) за період, що дорівнює трьом місяцям:

З

oЙпл і+(Кплі - Кило)

Явп =-"-o

^лпл_норм

Якщо Кт > 1, то підприємство має реальну можливість зберегти свою платоспроможність протягом трьох місяців. Навпаки, якщо величина цих коефіцієнтів нижча від нормативного рівня і намітилася стійка тенденція до зниження їх, то це свідчить про критичну ситуацію, яка може призвести до реальної загрози ліквідації підприємства шляхом процедури банкрутства.

Недоліками цієї системи показників є, по-перше, те, що вони дублюють один одного. Знаючи рівень одного з них, легко знайти значення другого:

^вок = 1 - т:-! К_Пл =ї--o лпл а-Лвок

Другий недолік полягає в тому, що не може бути єдиного нормативу цих коефіцієнтів для всіх галузей економіки. Так, якщо для торгового підприємства, у якого висока швидкість обороту капіталу, частки власного капіталу 10 % цілком достатньо, то для промислового або сільськогосподарського підприємства цього явно мало. При такій забезпеченості оборотних активів власним капіталом коефіцієнт ліквідності становитиме лише

|. Мі. .;! ^Кпл=ї^од^=иі-

Тому цієї системи показників явно недостатньо, щоб зробити правильний висновок про ступінь платоспроможності підприємства, її слід доповнити показниками ефективності використання капіталу, ділової активності підприємства і його фінансової стійкості.

Беручи до уваги багатоманітність показників фінансової стійкості, різницю в рівні їхніх критичних оцінок і ускладнення, які виникають у зв'язку з цим у діагностиці кредитоспроможності підприємства і ризику його банкрутства, багато вітчизняних і зарубіжних економістів рекомендують оцінювати фінансову стабільність, застосовуючи інтегральні показники, для розрахунку яких можна використати:

o скорингові моделі,

o багатовимірний рейтинговий аналіз,

o мультиплікативний дискримінантний аналіз та ін.

Методику кредитного скорингу вперше запропонував американський економіст Д. Дюран на початку 40-х років XX ст.

Сутність цієї методики полягає у класифікації підприємств за ступенем ризику з урахуванням фактичного рівня показників фінансової стійкості і рейтингу кожного показника, вираженого в балах на основі експертних оцінок (табл. 19.1).

Розглянемо просту скорингову модель із трьома балансовими показниками (табл. 19.1), що дозволяє розподілити підприємства за класами:

I клас - підприємства з добрим запасом фінансової стійкості, що дозволяє бути впевненим у поверненні позикових засобів;

II клас - підприємства, що демонструють певний ступінь ризику заборгованості, але ще не розглядаються як ризикові;

III клас - проблемні підприємства;

IV клас - підприємства з високим ризиком банкрутства навіть після вжиття заходів із фінансового оздоровлення. Кредитори ризикують утратити свої кошти і проценти;

V клас - підприємства найвищого ризику, практично неспроможні.

Згідно з цими критеріями, визначимо, до якого класу належить аналізоване підприємство (табл. 19.2).

Таблиця 19.2. Узагальнююча оцінка фінансової стабільності аналізованого підприємства

Таким чином, за ступенем фінансового ризику, обчисленим за допомогою цієї методики, аналізоване підприємство і в минулому, і в звітному році належить до другого класу. Причому за звітний рік його стан дещо погіршився.

Для оцінювання рейтингу суб'єктів господарювання і ступеня фінансового ризику досить часто використовуються методи багато мірного рейтингового аналізу, методика якого така.

Етап 1

Обґрунтовують систему показників, за якими будуть оцінюватися результати господарської діяльності підприємств, збирають дані за цими показниками і формують матрицю вихідних даних (табл. 19.3).

Таблиця 19.3. Матриця вихідних даних

Вихідні дані можуть бути подані як моментні показники, що відбивають стан підприємства на визначену дату, або як темпові показники у вигляді коефіцієнтів зростання, що характеризують динаміку діяльності підприємства. Можливе одночасне вивчення І моментних, і темпових показників.

Етап 2

У таблиці вихідних даних у кожній графі визначається максимальний елемент, що приймається за одиницю. Потім усі елементи цієї графи (ац) діляться на максимальний елемент підпри-ємства-еталона (шах оу). У такий спосіб створюється матриця стандартизованих коефіцієнтів (д:у), поданих у табл. 19.4:

' тах,_;

Якщо з економічного погляду кращим є мінімальне значення показника (наприклад, витрати на гривню товарної продукції), то треба змінити шкалу розрахунку так, щоб найменшому результату відповідала найбільша сума показника.

Таблиця 19.4. Матриця стандартизованих коефіцієнтів (х )

Етап З

Усі елементи матриці координат зводяться у квадрат. Якщо задача розв'язується з урахуванням різної ваги показників, то отримані квадрати множать на величину відповідних вагових коефіцієнтів (к)₉ встановлених експертним шляхом, після чого результати складають за рядками (табл. 19.5):

Д_у=Я₁х₁²,+...+іГ_пх;|..

Таблиця 19.5. Результати порівняльної рейтингової оцінки діяльності підприємств

Етап 4

Отримані рейтингові оцінки (Д>) розміщують за ранжиром і визначають рейтинг кожного підприємства. Перше місце займає підприємство, якому відповідає найбільша сума, друге місце - підприємство, що має наступний результат, і т. д.

У зарубіжних країнах для оцінювання ризику банкрутства і кредитоспроможності підприємств широко використовують факторні моделі відомих західних економістів Альтмана, Ліса, Тоффл ера, Тишоу й ін., розроблені за допомогою багатомірпого дискри-мінантного аналізу.

Найбільшу популярність має модель Альтмана:

£ = 0,717*! +0,847дг₂+3,107а:з +0,42х₄ +0,995х₅,

де х - власний оборотний капітал/сума активів; Х2 - нерозподілений прибуток/сума активів; хз - прибуток до сплати процентів/сума активів; Ха - балансова вартість власного капіталу/позиковий капітал; Хь - обсяг продажів (виручка)/сума активів. Константа порівняння - 1,23.

Якщо значення Z < 1,23, то це ознака високої ймовірності банкрутства, тоді як значення 2 > 1,23 і більше свідчить про невелику його імовірність.

На аналізованому підприємстві величина 2-рахунка за моделлю Альтмана становить:

o на початок року

£_п =0,717-0,27 + 0,847 0,09 + 3,107 o 0,328 + 0,42х х 1,2 + 0,995 o 1,5 = 3,27;

o на кінець звітного періоду

г_к =0,717 . 0,28 + 0,847 o 0,11 + 3,107 o 0,352 + 0,42х х1,08 + 0,995 1,76 = 3,59.

Отже, можна зробити висновок, що на цьому підприємстві ймовірність банкрутства невелика.

Дискримінантна модель, яку розробив Ліс для Великобританії, дістала таке вираження:

г = 0,063Хі + 0,092*₂ + 0,057*з + 0,00х_А,

де х - оборотний капітал/сума активів;

Х2 - прибуток від реалізації/сума активів;

хз - нерозподілений прибуток/ сума активів;

ха - власний капітал /позиковий капітал.

Тут граничне значення дорівнює 0,037. За моделлю Ліса величина 2-рахунка для аналізованого підприємства дорівнює:

г_п =0,063-0,613+0,092 0,328+0,057-0,09+0,001-1,2 = 0,075; £_к =0,063 0,669 + 0,092 0,352+0,057 0,11 + 0,001 1,08 = 0,087.

Тоффлер розробив таку модель:

г = 0,53дг, + 0,13*2 + 0,18*8 + 0,16*4"

де х - прибуток від реалізації/короткострокові зобов'язання; хг - оборотні активи/сума зобов'язань; х$ - короткострокові зобов'язання/сума активів; Х4 - виторг/сума активів.

Якщо величина Z-paxyнкa більше 0,3, це свідчить про те, що у фірми непогані довгострокові перспективи, якщо менше 0,2, то банкрутство більш ніж імовірне.

За цією моделлю г-рахунок аналізованого підприємства виглядає так:

=0,53 0,923 + 0,13 1,78 + 0,18 0,343 + 0,16 1,5 = 1,02233; г_к =0,53 0,909 + 0,13 1,73 + 0,18 0,387 + 0,16 1,76 = 1,06793.

Проте слід зазначити, що застосування таких моделей вимагає обережності. Тестування підприємств за допомогою цих моделей засвідчило, що вони не повною мірою підходять для оцінювання ризику банкрутства суб'єктів господарювання з таких причин.

По-перше, ці моделі розроблялися дуже давно, в 1960-70 рр., тобто після їх створення минула ціла епоха. За цей час змінилась макро- і мікроекономічна ситуація у США та інших країнах. Змінилось багато нормативів (наприклад, співвідношення позикових і власних засобів). Моделі, розраховані на основі статистичних даних того часу, не можуть правильно описати і спрогнозувати ситуацію сьогодні.

По-друге, не може бути універсальних моделей, які б ідеально підходили для всіх галузей економіки навіть окремо взятої країни, оскільки внаслідок особливостей різних галузей значимість окремих індикаторів істотно відрізняється. Так, для торговельних підприємств норматив і фактичне значення коефіцієнта фінансового левериджу може бути більше одиниці, а для сільськогосподарського підприємства величина цього коефіцієнта 0,5 - досить значна. Є суттєві відмінності і за швидкістю оборотності капіталу, і за рівнем доходу на вкладений капітал тощо.

Тому заслуговує на увагу сам підхід до розробки подібних моделей, але вони мають розроблятися для кожної галузі і підгалузі окремо, і при цьому періодично уточнюватися за новими статистичними даними з урахуванням нових тенденцій та закономірностей в економіці. У попередніх виданнях цього посібника ми наводили власний варіант такої моделі для оцінювання і прогнозування рівня кризової ситуації сільськогосподарських підприємств. Дискримінанті моделі легко інтерпретуються з погляду змістовності, вони доступні і зрозумілі у використанні.

Разом з тим слід зазначити, що недоліком дискримінантних моделей є відсутність чітких меж для віднесення підприємств до класу банкрутів або небанкрутів. Якщо підприємство за моделлю набирає значення 2-рахунка, що близьке чи дорівн ює константі дискримінації, то його важко кваліфікувати стосовно фінансової стійкості чи нестійкості.

Вивчення новітнього інструментарію економетрики засвідчило, що більш досконалими методами побудови кризово-прогнозних моделей € нелінійні моделі бінарного вибору (логіт-регресія, пробіт-регресія та ін.), які враховують якісну різницю явищ. Якість може виражатися за допомогою спеціальних показників. Наприклад, фінансово стійкі підприємства можна позначити числом 0, а незаможні чи збанкрутілі підприємства - числом 1.

Для побудови логіт-регресії нами використана інформація за 2100 сільськогосподарськими підприємствами Республіки Білорусь за 2003 р. На її основі розраховано 16 коефіцієнтів, які найбільш суттєво впливають на ступінь фінансової стійкості/нестій-кості сільськогосподарських підприємств, з числа яких відбирались найбільш значимі для побудови кризово-прогнозної моделі.

За допомогою кластерного, кореляційного і багатовимірного аналізу встановлено, що найбільшу роль у зміні фінансового становища сільськогосподарських підприємств відіграють такі показники:

Хі - частка власного оборотного капіталу у формуванні оборотних активів, коефіцієнт;

Х2 - коефіцієнт оборотності оборотного капіталу;

хз - коефіцієнт фінансової незалежності підприємства (частка власного капіталу в загальній валюті балансу);

*4 - рентабельність власного капіталу, %.

Ці показники покладені нами в основу розробки логіт-регре-сивної моделі для діагностики ризику банкрутства сільськогосподарських підприємств, яка виражається так:

2 = 1 - 0,98 хі -1,8 х₂- 1,83 х₃- 0,28 х₄.

Коефіцієнти цієї регресії показують внесок кожного фактора до зміни рівня інтегрального показника (й-рахунка) при зміні відповідного фактора на одиницю. Якщо підприємство, яке тестують за цією моделлю, набирає значення 0 і нижче, то воно оцінюється як фінансово стійке. Навпаки, підприємство, яке має значення інтегрального показника 1 і вище, належить до групи високого ризику. Проміжне значення від 0 до 1 характеризує ступінь близькості або дальності підприємства до тієї чи іншої групи.

Тестування 2100 підприємств за цією моделлю показало, що вона дає змогу досить швидко провести експрес-діагностику фінансового становища сільськогосподарських підприємства і досить точно оцінити ступінь імовірності їх банкрутства.