Інституціонально-інформаційна економіка - Чухно А.А. - Межа між інститутом та організацією

Розуміння сутності організації як одиниці координації потребує чіткого співвіднесення її з інститутом, що теж визначає межі взаємодії людей. Розглянемо порівняльні характеристики цих двох понять (табл. 16.2).

Таблиця 16.2. Характерні відмінності між інститутом та організацією

Джерело: Шегда А. Організація // Економічна енциклопедія: У 3 т. — Т. 2. — К.: Академія, 2001. — С. 644—646.

Останню відмінність, пов'язану з трансакційними витратами, варто розглянути детальніше. Реалізація контракту про наймання пов'язана із значно меншими трансакційними витратами, порівняно з тими, що з'явилися б під час використання для тієї самої операції інституціональних меж контракту про продаж. Економії досягають за рахунок того, що зникає потреба регулярного переукладання контракту (після закінчення терміну дії, при виникненні непередбачених обставин), і за допомогою імпліцитної форми угоди, що передбачає відмову від точної специфікації всіх деталей взаємодії.

Серед інших відомих способів економії на трансакційних витратах організація трансакцій має низку особливостей. Наприклад, застосування у процесі підписання угод стандартних (типових) договорів, що дають змогу економити на витратах ведення переговорів. Створення і розвиток стандартів якості зменшують витрати визначення і формування в суспільстві консенсусної ідеології, що призводить до зниження витрат специфікації і захисту прав власності. Ефективність таких методів не зменшується від частоти й інтенсивності їх використання. Навпаки, чим більше застосовують ці способи, тим менший обсяг трансакційних витрат у розрахунку на одну угоду.

Інша справа — економія трансакційних витрат у межах організації. Збільшення величини організації, тобто укладання в організаційних межах все більшої кількості угод, зумовлює зменшення ефективності в економії трансакційних витрат. Підписання контрактів усередині організації, як і раніше, дає змогу знизити витрати пошуку інформації (адже склад учасників не змінюється), ведення переговорів та укладення контракту. Проте спостерігається зростання інших типів витрат. Зі збільшенням обсягів організації, насамперед, зростають витрати моніторингу і попередження опортунізму ; оскільки збільшення чисельності учасників організації ускладнює можливості досягти єдності їх інтересів, точніше, їх збігу з інтересами принципала. Він має витрачати більше зусиль на моніторинг і контроль дій агентів. Окрім того, зростання величини організації зумовлює перехід принципала до схеми складних владних відносин, делегування частини повноважень з контролю за агентами своїм представникам. Такі структурні зміни пов'язані не тільки зі збільшенням витрат на контроль агентів (оплата праці представників інтересів принципала, а у випадку фірми ними є майстри, обліковці, управлінці середньої та вищої ланок), але й з потребою контролювати дії власне представників інтересів принципала.

Р. Коуз назвав ефективність організації "спадною граничною ефективністю менеджменту", що зменшується у міру її збільшення, і припустив, що завжди є межа зростання організації (фірми) щодо інституту (ринку). На думку вченого, збільшення обсягів фірми триває доти, доки витрати організації додаткової трансакції усередині фірми дорівнюватимуть витратам здійснення тієї самої трансакції на ринку. Іншими словами, економіка, до складу котрої входить лише одна фірма, якою, зі значним допущенням, і є командна економіка, можлива, але вона неефективна, зважаючи на спадну граничну ефективність менеджменту.

Зобразимо зазначене вище графічно (рис. 16.2)1.

Рис. 16.2. Мета зростання організації (фірми) щодо інституту (ринку)

Нехай фірма А займається складанням комп'ютерів із комплектуючих, які вона купує на ринку (в межах контракту про продаж) у фірм Б, В і Г. З метою оптимізації трансакційних витрат фірма А вирішує створити єдине підприємство з організацією Б. Аналогічно розв'язується питання і з В. Проте приєднання фірми Г до єдиної організаційної структури виявиться невигідним у зв'язку зі збільшенням витрат на внутрішньофірмове управління та контроль. Отже, поглинання фірмою А підприємства В є граничною угодою, після якої подальше розширення буде неефективним.

До того ж проведення точної розмежувальної лінії між інститутом і організацією ускладнюється функціонуванням неокласичних контрактів, які поєднують елементи як угоди про продаж (ринкові), так і контракту про наймання (угода усередині фірми). Наприклад, фірма А може відмовитися від інтеграції до своєї структури підприємства Г, але при цьому укласти з нею довготерміновий контракт на постачання комплектуючих. Так з'являється можливість мінімізувати збиток від природної непередбачуваності ринку не на базі владних відносин, а на основі двостороннього узгодження.