Інтелектуальна власність - Базилевич В.Д. - 6.6. Перспективи інтелектуальної власності в умовах зростання "людського капіталу"

Взаємозв'язок економічного зростання і розвитку людини традиційно є однією з ключових проблем економічних, філософських, соціологічних, культурологічних та багатьох інших наукових теоретичних конструктів. Продуктивність вирішення цієї проблеми обумовлюється інтелектуально-творчою діяльністю, визначальною ознакою не лише людини як головного фактора суспільного прогресу, а й економічного зростання. Людина розумна, що думає, — це головна умова добробуту і багатства суспільства. Звертаючись до цієї проблеми, вже давньогрецькі мислителі говорили, що людина повинна розглядатися не лише як засіб збільшення виробництва, а і як найважливіша мета розвитку. Задовго до засновника німецької класичної філософії І. Канта, котрий у знаменитому категоричному імперативі стверджував: людина —- не засіб, а мета⁴⁰, Арістотель зазначав, що "багатство — це явно не те благо, до якого ми прагнемо, адже воно всього лише корисне для досягнення чогось іншого"⁴¹. Він підкреслював необхідність відрізняти добре політичне рішення від поганого з погляду того, чи сприяє воно гідному життю людей, чи ні.

У міру розвитку процесу глобалізації світ і людина опинилися перед складними питаннями, які здійснюють вплив на людство в цілому. Ці питання охоплюють широке коло проблем — від фінансового, торгового і грошово-валютного обігу до соціальних потреб, серед яких, крім безпосередньо вітальних (здоров'я, відпочинок, працевлаштування), на перше місце виходять освіта і наука, що наповнюють економічне і господарське життя новими смислами. Процес глобалізації дає змогу встановити, що економічні, соціальні й політичні проблеми настільки масштабні, внутрішньо взаємопов'язані, що не можуть вирішуватися на рівні одних лише окремих ініціатив, які ґрунтуються на емпіричному досвіді економічної діяльності держав, регіонів чи анклавів. Економічне зростання сьогодні як ніколи потребує інтелектуального забезпечення. Без творчості, знання й інтелекту неможливо досягти стійкого розвитку, який охоплює покращення матеріального, соціального, духовно-культурного добробуту. Й одночасно — становлення та розвитку інституту власності, котра, як і завжди, залишається найбільш важливою проблемою в подальшому демократичному розвитку соціуму.

Демократичний процес, інтелектуальна власність, формування особистості в умовах нового, постмодерного духовного середовища — головна домінанта суспільного буття. Єдність економічної і соціально-культурної сфер, які доповнюють і підтримують одна одну, нерозривна. При цьому повна соціальна рівність без адекватного економічного зростання може призвести до банкрутства, а економічне зростання без достатньої соціальної рівності — до соціальних деструкцій. Отже, для підтримання політичного і соціального миру та здійснення справжньої демократії істотно важливими є розроблення і реалізація єдиного пакета взаємопов'язаних мір економічної і соціальної політик⁴². Опосередковуючою ланкою в цьому процесі виступають інтелект і знання, так важливі для встановлення суспільної гармонії.

У звичці зникає протилежність між природною і суб'єк­тивною волею, боротьба в суб'єкті вичерпана, і тим самим звичка входить у моральність так само, як вона входить у фі­лософське мислення, адже воно вимагає, щоб дух був освіче­ний і протистояв довільним фантазіям, щоб вони були подо­лані й призупинені, щоб шлях до розумного мислення був вільний. Людина помирає також унаслідок звички, тобто вона помирає тоді, коли повністю вичерпала життя звичкою, ду­ховно і фізично притупилася, коли зникла протилежність між суб'єктивною свідомістю і духовною діяльністю, адже діяльна людина лише остільки, оскільки вона ще чогось не досягла і хоче в цьому напрямі творити і виявляти свою значимість. Якщо цього досягнуто, діяльність і життєвість зникають, і від­сутність інтересу, що настає тоді, є духовною і фізичною смертю.

Г.В.Ф. Гегель

Внаслідок глобального краху економічної, соціальної і політичної систем, що ґрунтуються на централізованому плануванні, ринкові сили і вільне підприємництво починають розглядатися як основа життєздатної соціально-економічної системи, котру потрібно втілювати в глобальному масштабі. А ринок і підприємництво не існують і продуктивно не функціонують поза духовним, інтелектуальним фактором. Досить згадати аргументовані дослідження класиків — М. Вебера і В. Зомбарта, а також численні праці інституціоналістів і неоінституціоналістів. Так, у працях американського економіста К. Кларка і французького суспільствознавця Ж. Фурастьє, сформульовані найвпливовіші методологічні принципи теорії постіндустріального суспільства. Зокрема, акцентується увага на зміні соціальної структури суспільства (класовий поділ поступається місцем професійному), замість класів як характеристики відношення до власності суспільство поділяється на страти. Центральне місце у визначенні політики й економіки в суспільстві займає теоретичне знання. Університети як центри зосередження цього знання перетворюються на головні інститути суспільства. Важливе значення має створення нових інтелектуальних технологій, запровадження планування і контролю над технологічними і господарськими знаннями⁴³. Все це свідчить про необхідність інтелектуального виміру сучасного економічного буття та різних модифікацій власності. Втілення інтелектуально-творчої діяльності є важливим доповненням до приватизації і дерегулювання, які вносять корективи в процес розвитку інтелектуальної власності. Така переорієнтація супроводжується переоцінкою функцій політики держави, що в принципі повинно змінити форми і покращити якість державного управління та соціально-культурного буття людини.

Інтелектуально-творча діяльність, опредметнена в інтелектуальній власності, у діяльності ринкового механізму і розвитку приватного підприємництва, конкуренції як результатів мисленнєвої активності. Інтелектуальна діяльність в економіці забезпечує функціонування ринку, регулювання фінансової системи, гарантує наявність відповідної інституційної структури для забезпечення розвитку конкурентоспроможних технологій, а крім того, вирішує ті питання, з якими ринок не може впоратися (наприклад, це сфери освіти, навколишнє середовище, суспільне благо тощо), а також, до певної міри може гарантувати рівну можливість брати участь в ринкових відносинах для всіх, що відіграє важливу роль в формуванні рівного доступу до економічної і політичної влади.

Інтелектуальний фактор в економіці дає можливість всім причетним до неї, зокрема і державі, виступати з ініціативами і впливати, в міру необхідності, на розвиток власності як приватного сектору. Це має безпосереднє значення для ефективності процесу людського розвитку: і при зведенні функцій держави до мінімуму, що так важливо для розвитку власності, і за умови нічим не стриманого розвитку капіталістичного господарства, побудованого на основах вільної конкуренції.

Інтелектуалізація економічного життя забезпечує його ефективність і продуктивний творчий розвиток, що так важливо для кожного індивідуального життя, яке в умовах наростання процесів демократизації стає найдорожчою цінністю. На кожному етапі розвитку людства ключовими залишаються три проблеми: прожити довге і здорове життя, набути знань, мати доступ до ресурсів, необхідних для підтримання гідного рівня життя. Той або інший шлях вирішення цих проблем визначає і спосіб життя, і можливості вирішення інших важливих проблем, які завжди є смисложиттєвими. Вони мають цінність не лише у зв'язку з їх внутрішнім змістом, й внаслідок позитивного впливу — і прямого, і опосередкованого, який вони здійснюють на "капітал людського потенціалу, ефективність виробництва і можливості з погляду активної життєвої і соціальної позиції"⁴⁴. У цьому аспекті інтелектуальна власність, результат активної творчо-мисленнєвої діяльності, є гарантом політичних, економічних і соціальних свобод, реалізації продуктивних здібностей, прав людини, поваги оточення і гідності. їх забезпечення, проте, неможливе, якщо не буде забезпечено умови для реалізації інтелектуально-творчих здібностей і досягнення власного "Я" — головної умови доступу до власності.

Виникає можливість більш конструктивно поглянути на матеріальне багатство крізь призму інтелектуальної власності. На його збільшення і примноження були зорієнтовані попередні концепції розвитку, і воно все ще розглядається як найважливіша цінність, здатна замінити інші цінності. Безперечно, багатство відіграє величезну роль у житті людей. Але цю роль, як показує інтелектуальний аналіз, не варто перебільшувати, зокрема для визначення статусу інтелектуальної власності. По-перше, багатство не є обов'язковою умовою демократії, збереження і примноження духовно-культурного надбання. По-друге, багатство саме по собі не гарантує правової і соціальної охорони і збереження власності. По-третє, людські потреби не зводяться до матеріального збагачення — довге й здорове життя, залучення до культури і науки, творча й суспільна активність були і залишаються або стають важливішими, ніж примноження багатства. Іншими словами, рівень життя не зводиться до матеріального достатку, а "економічний рай" не тотожний людському розвитку. Так само інтелектуальну власність не можна ототожнити з матеріальною (предметно-речовинною) власністю.

Головний принцип, на основі якого вирішуються суперечності між максимізацією багатства і людським розвитком, між матеріальною та інтелектуальною власністю, можна сформулювати так: "Національне багатство може розширити можливості вибору для людей. Цього, однак, може і не відбутися. Визначальним тут є не саме по собі багатство, а те, як його використовують різні країни. І доти, доки суспільство не усвідомить, що основне його багатство — це люди, надмірна стурбованість виробництвом матеріальних благ буде закривати кінцеві цілі збагачення життя людей"⁴⁵. Проводячи аналогію, можна так само стверджувати: поки в суспільстві не буде максимально використовуватися (і винагороджуватися) інтелектуальна власність, економічного, соціального добробуту досягнуто не буде. Якщо одержаний дохід достатньою мірою буде інвестований у розвиток інтелектуальної власності, то це означає одночасно і людський розвиток, і відповідність економічних показників вимогам сучасної постіндустріальної цивілізації.

Темпи прогресу у сфері розвитку інтелектуального потенціалу сьогодні не мають прецедентів. Концепція людського розвитку розглядає інвестування в розвиток інтелектуального, отже, людського потенціалу як двополюсний процес. По-перше, це розширення можливостей людини шляхом набування знань, удосконалення професійності. По-друге, це процес використання людиною набутих знань і здібностей для виробничих цілей, культурної, духовної, мисленнєвої, політичної діяльності. Опредметнення в цьому процесі ролі та значення інтелектуальної діяльності легалізує інтелектуальну власність, завдяки якій можна виявити відмінність концепції людського розвитку від концепції людського капіталу та ін., котрі зводять людський розвиток (самореалізацію людини) до єдиного аспекту: формування ресурсів для виробничої діяльності.

Включення інтелектуальної власності в концепцію людського розвитку об'єднує вирішення питань виробництва і розподілу товарів та послуг, розширення і використання здібностей і можливостей людей. Цей синтез сприяє продуктивному аналізу таких важливих проблем соціоекономічного розвитку, як економічне зростання, зайнятість, розподіл матеріальних і духовних благ, соціальний захист, рівність, розширення індивідуальних можливостей вибору в усіх сферах діяльності, а не лише в одній.

Врахування інтелектуального фактора — діяльності та власності — дає змогу соціоекономічному і людському розвитку стати результативним. Люди повинні мати можливість підвищувати продуктивність своєї діяльності і брати участь у процесі формування доходу. Тому економічне зростання, динаміка розвитку економічної сфери є складовою моделей розвитку людини. Досягається рівність можливостей, що дуже важливо з погляду розвитку людського потенціалу.

Усі люди із самого початку повинні мати рівні можливості. При цьому справедливість, забезпечуючи рівність можливостей, не обов'язково передбачає рівність кінцевих результатів. Поняття "рівність" частіше застосовується стосовно багатства і прибутків. Однак у процесі інтелектуальної діяльності як умови розвиту людського потенціалу інтелектуальна власність забезпечує базовий потенціал і можливості для всіх: рівний доступ до освіти, прав, знань, праці, професії тощо. Стійкість розвитку забезпечує справедливий розподіл можливостей розвитку між теперішнім і майбутнім поколіннями, а також усередині кожного покоління.

Володіння інтелектуальною власністю забезпечує активну участь у житті суспільства. Розвиток повинен здійснюватися зусиллями людей, а не лише в інтересах людей. Тільки усвідомлення своєї активності дає змогу брати участь у процесі прийняття рішень, які визначають життя людини. Розширення інтелектуальних можливостей означає одночасно підвищення відповідальності за долю країни і людства в цілому. Право, вибір і можливості особистості не підлягають будь-якому обмеженню. Розуміння своєї свободи — за умови володіння власністю, ставить перед необхідністю залучати соціально відповідальні форми розвитку ринкових відносин. Суспільний добробут, добробут особистості — взаємопов'язані поняття, тому процес розвитку людського потенціалу вимагає наявності почуття єдності та механізму справедливого розподілу благ процесу. Що знову-таки опосередковується і забезпечується інтелектуальним фактором⁴⁶.

Кожне свідоме, надумане подолання протилежності суб'єкта і об'єкта у сфері ідеальній або чуттєвій є трудовою дією. Даремно дається тільки або інстинктивна" досвідома або несвідома доцільна, цілком об'єктивна дія (наприклад, робота нашого серця), або, навпаки, вище споглядання, од­кровення художнє чи релігійне, за якого "я" саме віддається об'єкту, зливаючись із ним, гублячи себе, занурюючись у те, що переживається. Звичайно, обидві ці сфери трудової діяль­ності, ідеальна і чуттєва, виявляють себе у світі ідеальних об­разів або уречевлених ідей, так різко розрізняються між со­бою лише в крайніх своїх проявах, дійсність же є поступовим змішанням обох сфер. У будь-якому випадку, ні пізнання, або виробництво продуктів ідеальних, ні господарство, або ви­робництво продуктів матеріальних, як трудові процеси, в яких здійснюється затрата сил, за своїм безпосереднім характе­ром не допускають серйозного і щирого сумніву в здійсненні однаково як суб'єкта, так і об'єкта, а також їх взаємодії або взаємопроникнення один в одний, тобто реальності та при­чинного зв'язку.

С.М. Булгаков

Сучасне постіндустріальне суспільство, що ґрунтується на інформаційних та інтелектуальних технологіях, які характеризуються новим витком розвитку виробничих сил і виробничих відносин, соціалізацією і гуманізацією, домінуванням розумової праці над фізичною, стає практично значимою реальністю. Як кінцевий ресурс розвитку починає виступати економічна проекція людського інтелектуального потенціалу — "людського капіталу", до складу якого входять насамперед рівні освіти і кваліфікації. Як і кожний значимий ресурс розвитку, інтелектуальний потенціал перетворюється на фактор, що визначає рівень розвитку і стратифікації — як у країні, так і на міжнародному рівні.

Інтелектуальний фактор сьогодні дає можливість економічним дослідженням вийти на нові рівні осмислення економічного буття. Зокрема, згадаємо акцент А. Сена на тому, що кінцевою метою розвитку повинне бути підвищення якості життя людей. Але вона (мета) опинилась в тіні у результаті захоплення ідеями економічного зростання і пов'язаною з ним підтримкою розвитку вільного капіталізму. Два останніх моменти взаємодоповнювали один одного. Безпроблемне функціонування ринкових механізмів розглядалося як найбільша гарантія економічної ефективності зростання. Однак розгортання інтелектуальної діяльності змінило, переорієнтувало перспективи розвитку. Тепер орієнтацію на інтереси людини почали витісняти напрями, пов'язані тільки з одержанням прибутку. Інтелектуально-творча діяльність розширює сфери інтересів. Оволодіння власністю загострює увагу до інших проблем, зокрема до розподілу доходів, отримання вигоди тощо. Крім того, з'являється необхідність високої оцінки множини інших моментів: освіти, захищеності, свободи, участі в управлінні державою тощо.

Отже, підвищення рівня виробництва і добробуту — це тільки засіб для досягнення мети, у значенні якої людство повинно розглядати добробут людини. Практичним завданням для інтелектуальної діяльності (фактора) є забезпечення взаємозв'язку між економічним зростанням і людським розвитком, зокрема збільшення доходів і надання більш досконалих можливостей для людини, що є свідченням постійного динамізму інтелектуально-творчої діяльності в постіндустріальній економіці.

Є певна залежність між розвитком людини і теорією "людського капіталу", або розвитком людських ресурсів. Розвиток людини є кінцевим результатом, а процес людського розвитку може багато в чому сприяти економічному зростанню (завдяки вдосконаленню людського капіталу і технологій) і опосередковано сприяти просуванню на шляху людського розвитку в цілому. Людський розвиток і теорія "людського капітал " можуть погодитись із тим, що можливості людини є найбільш важливим внеском у виробництво, але людський розвиток має принципові відмінності з погляду оцінки досягнень розвитку людських можливостей як кінцевої мети. Що є цінним саме по собі, незалежно від того, який вплив цей фактор здійснює на виробництво, отримання доходів або примноження власності. Навпаки, зростання обсягів виробництва, багатства має розглядатися як засіб підвищення рівня життя людей, а отже, їх добробуту, багатства, запорукою чого завжди була і є власність.

Формування можливостей багато в чому залежить від "сприятливого середовища", тобто наявних економічних, соціальних і політичних можливостей. Саме вони визначають якість власності — приватної чи усуспільненої. Поняття можливостей має на увазі доступ до ресурсів, засобів або діяльності, спрямованої на формування або використання переваг можливостей. Узагальнюючи, можна сказати, що можливості — це завжди інтелектуальний ресурс, фактор, це творчий підхід до вибору напряму діяльності. Відповідно до думки А. Сена, можливості спираються на особистісні дані та той економічний і соціальний вибір, який надає людині суспільство. Сам факт наявності товарів в економіці країни ще не визначає можливості індивіда користуватися ними, як і факт існування інституту власності. Або людина сама домагалася її, або отримала дохід від діяльності в іншій галузі економіки і використала його для здобування власності, або, якщо їй це не вдалося, вона чекає підтримки від держави (чи інших сил і факторів), котра може надати їй допомогу. Права людини в цьому випадку визначаються двома факторами: чим людина володіє або що контролює (землю, робочу силу, інтелектуальні ресурси) і що вона може одержати взамін.

Права, які ґрунтуються на управлінні власністю, на володінні нею, або на здійсненні торгових операцій з нею, важливі лише як інструмент — засіб підвищення людських можливостей. Кінцевою метою обміну цінностями, одержаними в результаті набутого права, є власність, або людський добробут.

Розвиток людини будується на концепції рівності, що передбачає однакові можливості для людей розвивати свої здібності й застосовувати їх. Одночасно розвиток людини — це процес розширення функцій й посилення інтелектуального потенціалу людини, а отже, відображаючи кінцеві результати їх здійснення, він одночасно є і процесом, і результатом, що показує можливості інтелектуального потенціалу людини47.

У найширшому плані реалізація прав і здібностей індивіда, розширення його економічного, соціального й інтелектуального вибору, забезпеченості базових потреб (освіта, здоров'я, безпека життєдіяльності) залежать від двох груп умов.

У політичному аспекті розвиток людини неможливий без демократичних інститутів і процедур і водночас сильної держави, здатної забезпечити дієву демократію, дотримання законів, розумний баланс економічної ефективності й соціальної справедливості, що є, крім усього, умовою збереження і примноження власності.

В економічному аспекті розвиток людського, інтелектуального насамперед, потенціалу в сучасному суспільстві передбачає як економічне зростання, так і практику перерозподілу й використання ресурсів в інтересах суспільства і людини. Проте здійснити цю мету можна в результаті максимального використання інтелектуального потенціалу як найбільш ефективного виду і способу діяльності в сучасну епоху.

Примітки

1 Михайлова Т.М. Труд как историко-философская проблема. — М.,1998. —С. 71.

2 Маркс К. Капитал. — М., 1983. — Т. 1. — С. 53.

3 Гегель ГЯ.Ф. Философия права. — М., 1990. — С. 228—230.

4 Муньє Э. Манифест персонализма. — М., 1999. — С 21.

5 Булгаков С.Н. Философия хозяйства. — M.1990. — С. 89.

6 Соловьев B.C. Оправдание добра: Нравственная философия. — М., 1996. — С. 296.

7 Там же. — С. 310—311.

8 Козловски П. Культура постмодерна: общественно-технические последствия технического развития. — М., 1997. — С. 153.

9 Левина ИХ. Природа и структура труда в экономике XXI века // Философия хозяйства. — 2006. — № 1(43). — С. 188.

10 Там же. — С. 191.

11 Глинчикова А.Г. Может ли быть товаром интеллектуал и продукт его труда // Вопр. философии. — 1997. — № 3. — С. 6.

12 Там же. — С. 5.

13 Там же.

14 Маркс К., Энгельс Ф. Сочинения. — Т. 23. — С. 40—53.

15 Глинчикова А.Г. Может ли быть товаром интеллектуал и продукт его труда. — С 6.

16 Там же.

17 Там же. —С. 7.

18 Осипов Ю. М. Философия хозяйства. — М., 2003. — С. 165—166.

19 Там же. — С. 169.

20 Там же. — М. 173.

21 Ильенков Э.Л Философия и культура. — М., 1991. — С. 75—114.

22 Глинчикова А.Г. Может ли быть товаром интеллектуал и продукт его труда. — С.8.

23 Осипов Ю. М. Философия хозяйства. —

24 Глинчикова А.Г. Может ли быть товаром интеллектуал и продукт его труда. — С.9.

25 Там же. — С. 10.

28 Осипов Ю. М. Философия хозяйства. — С. 169.

27 Макконелл К.Р., Брю СЛ. Экономика. Принципы, проблемы, политика. - М., 1992. — С. 98—118.

28 Глинчикова А.Г. Может ли быть товаром интеллектуал и продукт его труда. — С.10.

28 Там же. — С. 11.

30 Осипов Ю.М. Философия хозяйства. — С. 171—172.

31 Там же. —С. 172.

32 Там же.

33 Там же.

34 Глинчикова А.Г. Может ли быть товаром интеллектуал и продукт его труда. — С. 12.

35 Історія економічних вчень / За ред. В.Д. Базилевича. — К., 2004. — С. 1148.

36 Кастельс М. Информационная эпоха: экономика, общество и культура. — М., 2000. — С. 81.

37 Історія економічних вчень / За ред. В.Д. Базилевича. — С. 1161.

38 Глинчикова AT. Может ли быть товаром интеллектуал и продукт его труда. — С. 14.

39 Psachropoulos G., Woodhall М. Education for Development. An Analysis of Investment Choices. — Oxford, 1995.

40 Кант И. Критика практического разума // Сочинения: В 6 т. — М., 1965. — Т. 4, Ч.1. — С. 68.

41 Аристотель. Сочинения: В 4 т. — М., 1974. — Т. 4. — С. 245.

42 Плаксу нова ТА. Экономический рост и становление концепции экономического развития // Философия хозяйства. — 2004. — № 5 (35). — С. 105.

43 Історія економічних вчень / За ред. В.Д. Базилевича. — С.1158.

44 Плаксунова Т.А. Экономический рост и становление концепции экономического развития. — С. 106.

45 ПРООН 1994. Доклад о развитии человека за 1994 год. — Нью-Йорк, 1995. — С.15.

46 Плаксунова ТА. Экономический рост и становление концепции экономического развития. — С. 108.

47 Там же. — С. 113.