Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності - Кириченко O.A. - ПЕРЕДМОВА

Зовнішньоекономічна діяльність завжди була і залишається важливою складовою суспільного розвитку України, незважаючи на зміни в політичній ситуації, економічній кон'юнктурі та правовому середовищі країни. Роль її посилюється з часу набуття незалежності українською державою, яка намагається зайняти гідне місце в міжнародних економічних інтеграційних процесах. За таких умов входження кожної країни у наступне тисячоліття вимагає проведення відповідних політичних, економічних та соціальних реформ, які стануть у майбутньому запорукою плідного співробітництва у міжнародному масштабі.

Новий етап входження у світове господарство вимагає істотних зусиль як від окремих підприємств, так і від держави в цілому, від чого, зрештою, буде залежати не тільки динаміка зовнішньої торгівлі, а насамперед, можливість подальшого економічного та соціального розвитку держави як органічної підсистеми світової економіки.

Проте саме по собі таке завдання не є самоціллю. Успіх на зовнішньоекономічному напрямі буде досяжний лише за умов зміцнення регулюючих механізмів державних інституцій, проведення осмисленої внутрішньої промислової політики, подолання зовнішньополітичних фобій та упередженостей, при врахуванні реального потенціалу країни, соціальних наслідків будь-яких новацій, при широкому згуртуванні українського суспільства навколо цілей, що послідовно повинно формувати політичний клас України.

Магістральним шляхом розвитку українського суспільства є формування соціально орієнтованої, демократичної правової держави, інтегрованої у світове господарство на засадах конкурентоспроможності національної економіки. На цьому шляху Україні належить вирішити низку стратегічних проблем: демократизація економічних відносин; розвиток "економіки знань"; "гуманізація" економіки; зростання відкритості економіки; ефективна регіональна інтеграція; зміна моделі енергопостачання.

Якщо проаналізувати стан економіки України за шістнадцять років незалежності, то можна зробити висновок, що в цілому економічна ситуація в Україні досить стабільна, хоча одночасно складна. Середньорічний приріст валового внутрішнього продукту за останні вісім років склав 6,2 %, що вище ніж економічний показник для Східної та Центральної Європи. Зростання промислового виробництва досягло в 2007 р. 12-13 % , а сільського виробництва 3-6 %. Це показники, які можуть забезпечити серйозний потенціал для розвитку всіх сфер життя. Маємо стабільний курс гривні, валютні резерви досягли 27,89 млрд дол. США і за останні 3 роки зросли в 2,6 раза. Рівень інфляції становить 10,3 %, що рівно східноєвропейських країн, які стали в останні роки членами ЄС. Це демонструє стабільну роботу бізнесу на ринку, привабливий клімат для інвестицій і т. ін. Правильною - хоча дуже дискусійною - є політика формування внутрішнього ринку попиту. Ми можемо сформувати політику, яка, з одного боку, утримає контроль над дефіцитом бюджету, платіжним балансом країни, торговельним балансом, стабільністю цін і курсу, а з іншого - утримає високі темпи розвитку ринку споживання. Динаміка темпів приросту реальних доходів і заробітної плати, якщо взяти три останні роки, коливається від 21 % у 2005 р. до 11-12 % у 2007 р. Соціальна політика в таких темпах, які вона має на сьогодні, не загрожує стабільності жодного макроекономічного параметру, який би вплинув на стан мікроекономіки. Надзвичайно позитивні процеси відбуваються щодо формування бюджету, добрі показники спостерігаються у сфері інвестицій. В той же час країна знаходиться в перманентній політичній кризі, що є суттєвим чинником який впливає на темпи економічного зростання.

Тому нова парадигма зовнішньоекономічної стратегії полягає у зміні ролі та формату участі держави в міжнародному економічному співробітництві шляхом реалізації конструктивної зовнішньоекономічної експансії, а саме:

1) розширення міжнародного регіонального економічного співробітництва на основі посилення у ньому ролі й вагомості України як суб'єкта міжнародних економічних відносин. Україна має скористатися унікальним геоекономічним розташуванням на євразійському континенті і за рахунок посилення внутрішніх конкурентних переваг запропонувати новий поштовх розвитку регіонального економічного співробітництва. Посиленню ваги України у цьому процесі сприятиме її ключова значущість в економічній і енергетичній безпеці європейського регіону. Вагому роль у регіональному економічному співробітництві мають відігравати дедалі більша інтеграція української економіки в структури Європейського Союзу, активна участь України в Єдиному економічному просторі, співробітництві в рамках СНД і формуванні в перспективі спільного європейського економічного простору;

2) якісної зміни спеціалізації України у світовому поділі праці за рахунок впровадження комплексної експортної стратегії, орієнтованої на підвищення частки в експорті інноваційної та традиційної вітчизняної продукції з високою часткою доданої вартості, збільшення надання високотехнологічних послуг. Зміцненню експортної стратегії України сприятиме розробка і реалізація Державної програми забезпечення конкурентоспроможності національної економіки в контексті європейської та євроатлантичної інтеграції, яка включатиме прозорі інструменти державної підтримки, що відповідають угодам СОТ. Водночас така програма підвищення конкурентоспроможності буде головною передумовою успішної адаптації економіки України до умов більш жорсткої конкуренції після приєднання країни до СОТ.

Експортній діяльності українських підприємств сприятиме також спрощення режиму інвестування за межі країни для формування на ключових для України ринках мереж постійної комерційної присутності та сервісних центрів української продукції;

3) активізації ролі міжнародної науково-технічної кооперації України, насамперед на стадіях комерціалізації розробок. Пріоритетними напрямами тут є формування конкурентоспроможного науково-дослідного простору України та його паритетне приєднання до світового наукового простору. При цьому увага акцентуватиметься на залученні національного науково-дослідного потенціалу до формування вертикально інтегрованих ланцюгів, локалізованих в Україні та здатних виробляти продукцію з високим вмістом доданої вартості для потреб як світового, так і національного ринків. Це має відбуватися на основі розширення міжнародного науково-технічного співробітництва, наукової кооперації, розширення ліцензійної торгівлі, застосування технологій, участі у глобальних високотехнологічних міжнародних проектах, включаючи можливість приєднання до виконання ряду проектів в рамках оновленої (в 2005 р.) Лісабонської стратегії ЄС, спрямованої на побудову конкурентоспроможної інноваційної економіки Європи;

4) підвищення конкурентоспроможності національної економіки щодо залучення іноземних інвестицій. Формування високотехнологічної економіки, побудованої на знаннях та інноваціях, вимагає концентрації зусиль України на забезпеченні успішної конкуренції з державами європейського регіону у сфері залучення прямих іноземних інвестицій;

5) переорієнтації імпортної стратегії України на заохочення технологічної реконструкції української промисловості. Комплексне вирішення проблеми модернізації національної промисловості та обмеження ввезення в країну імпортних товарів, які можуть вироблятися в Україні, вимагає застосування ефективної політики імпортозаміщення за рахунок створення більш конкурентоспроможних національних виробництв у відповідних сферах. Разом з тим необхідне конструктивне заохочення імпорту високотехнологічних виробів, що не мають аналогів на внутрішньому ринку, зокрема шляхом встановлення нульових ставок імпортного мита, виділення відповідних кредитних ліній для закупівлі обладнання, яке не виробляється в Україні, стимулювання створення сучасних мереж сервісу імпортного обладнання в Україні, стимулювання міжнародного науково-технічного співробітництва. Запропоновані заходи повинні передбачати обмеження ввезення в країну споживчих товарів низької якості через встановлення більш жорстких стандартів якості та захисту прав споживачів, що мають бути приведені у відповідність до наявних міжнародних та європейських стандартів та вимог. З урахуванням зміни термінів вступу України до СОТ мають бути скориговані графіки зниження тарифів та приєднання до секторальних угод, раніше узгоджені в рамках переговорного процесу щодо приєднання до СОТ. Підсумкові зобов'язання України щодо лібералізації імпорту в окремих секторах, які буде офіційно прийнято в результаті вступу до СОТ, не повинні ставати на перешкоді укладення угоди про повноцінну зону вільної торгівлі з Російською Федерацією та іншими країнами - членами ЄБП, а тим більше давати підстави для запровадження нових вилучень у діючий нині режим вільної торгівлі;

в) зміцнення та активізації співробітництва між вітчизняними та іноземними підприємцями, асоціаціями виробників, громадськими інституціями, органами місцевого самоврядування, органами державної влади. Принципово важливими є активна позиція та членство України у міжнародних інституціях, участь у регіональних економічних об'єднаннях як на європейському континенті, так і в азійському регіоні. Це дасть змогу пришвидшити процеси узгодження та вирішення найбільш складних і спірних питань співробітництва, активно відстоювати національні інтереси.

Після визнання України 30 грудня 2006 р. країною з ринковою економікою (зафіксовано в регламенті ЕС № 2117/2005) одні чекали економічного дива, інші - хоча б перегляду діючих антидемпінгових заходів та обмежень. Ні першого, ні другого поки не сталось. Експерти стверджують, що причиною були різкі політичні події, які мали місце в Україні протягом 2006-2007 рр., і недосконалість антидемпінгового законодавства. Разом з тим у 2007 р. значно зменшилась кількість антидемпінгових розслідувань проти українських виробників, і цей факт збережеться протягом наступних років. Статус країни з ринковою економікою є для України тільки одним із факторів, покладених у накопичувальну скриньку, позитивних оцінок іншими країнами української економіки і, відповідно, її інвестиційної привабливості.

Щодо курсу "Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності", то створення подібного підручника - особливо актуальне завдання на шляху інтеграції України в європейські й міжнародні структури. Уже допущено чимало прикрих прорахунків. Без сумніву, є об'єктивні причини цього, проте зрозуміло одне - відсутність, особливо в регіонах, висококваліфікованих фахівців із зовнішньоекономічної діяльності перешкоджає просуванню нашої країни до цивілізованого співтовариства.

Останнім часом ця проблема досить відчутна, що пояснюється новими ринковими вимогами фахової спеціалізації та досвіду управління зовнішньоекономічною діяльністю у сучасних умовах.

Розв'язанню зазначеної проблеми, сподіваємося, допоможе вихід у світ видання цього підручника.

На думку фахівців, таке видання може бути базовим підручником для студентів, аспірантів та викладачів економічних спеціальностей вищих навчальних закладів. Воно також буде корисним для працівників компаній, фірм, закладів та організацій, що займаються зовнішньоекономічною діяльністю.

Підручник "Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності" написаний відповідно до програми ВНЗ, які навчають менеджмент, і за структурою відповідає вимогам підготовки сучасного менеджера з питань зовнішньої діяльності. Структура підручника включає п'ять розділів. У першому розділі - "Методологічні основи менеджменту зовнішньоекономічної діяльності" розкриті теоретичні основи менеджменту зовнішньоекономічної діяльності, дається розгорнута характеристика особливостей менеджменту ЗЕД в умовах глобалізації, наводиться оцінка діяльності міжнародних організацій у сфері торгівлі, а також розкривається сутність міжнародного руху факторів виробництва і міжнародного співробітництва в галузі охорони навколишнього середовища.

У другому розділі - "Організаційні основи менеджменту зовнішньоекономічної діяльності" дається розгорнута характеристика організаційної системи управління зовнішньоекономічною діяльністю на рівні держави та підприємства, а також наведено конкретні важелі управління персоналом.

У третьому розділі - "Інструментарій менеджменту зовнішньоекономічної діяльності" автори розкрили сутність стратегічного менеджменту основи маркетингового і фінансового менеджменту зовнішньоекономічної діяльності. Для конкретизації теоретичних положень менеджменту розкриті особливості управління у міжнародних транснаціональних корпораціях (ТНК).

У четвертому розділі - "Міжнародне торгове право" розкриваються юридичні засади міжнародної торгової діяльності, аналізуються основні види міжнародних угод торгового характеру та наводяться шляхи вирішення міжнародних комерційних спорів.

П'ятий розділ - "Стратегія зовнішньоекономічної діяльності України" присвячений ролі державного регулювання зовнішньоекономічною діяльністю, формуванню зовнішніх відносин України та проблемам вступу України до міжнародних організацій.

І на останок, автори підручника хочуть подякувати академіку HAH України Ю.М. Пахомову, професорам A.C. Філіпенку, Т.Т. Ковальчуку, нашим консультантам із США професорам Ігорю Кавасу та Гезі Фекетекутті, видавництву "Знання", зокрема В Л. Карасьову, В.П. Розумному, Ю.А. Полулященко за неоціниму допомогу в роботі над підручником.

Автори підручника із вдячністю приймуть всі критичні зауваження щодо деяких положень та структури і змісту підручника.